Харукі муракамі. Поїздка до Таїланду icon

Харукі муракамі. Поїздка до Таїланду


1 чел. помогло.
Схожі



Загрузка...
страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20
повернутися в початок
скачать

43

Це досить інтенсивне вивчення. І все ж таки, небагато з випускників здатні більш-менш пристойно розмовляти англійською. Мені розповідали, що програма вивчення англійської мови спрямована в основному на опанування читання і письма. Але ж читають і пишуть англійською мовою вони теж погано. Наші спеціальні англійські школи готують учнів помітно краще. І хоча 10 років тому було опрацьовано програму поліпшення викладання англійської мови, але, як бачимо, вона виявилася неефективною.

Як і в нас, удома дітей виховують переважно мами, але муштрують набагато інтенсивніше, набагато активніше беручи участь у шкільному житті, що, загалом, не дивно, оскільки японські мами у переважній більшості не працюють.

Слід визнати, що японські школярі дисциплінованіші від наших, взяти б, наприклад, статистичні показники відвідування, що становить 99,98% усіх шкільних занять, тобто в середньому за 12 років кожен школяр пропускає всього 0,02% уроку (два пропуски на кожні 10 000 уроків!). Одначе з 1997 року японські педагоги відзначають помітне погіршення дисципліни.

Після закінчення школи майже кожен японець мріє про продовження навчання у вузі. Між іншим, такий вузівський бум спостерігається і в Україні. Хоч, на перший погляд, для цього в нас і немає підстав, адже переважна більшість наших випускників або влаштовується на високооплачувані місця зовсім не за спеціальністю, навіть туди, де взагалі можна працювати із неповносередньою чи початковою освітою, або їм доводиться ледве зводити кінці з кінцями, працюючи за спеціальністю. У Японії теж досить песимістична картина: лише третина випускників вузів зможе знайти роботу за спеціальністю, а решта – яку доведеться, бо вже з десяток років у Японії не спостерігається збільшення робочих місць, натомість у промисловому секторі робочі місця невпинно скорочуються. Японським фірмам вигідніше облаштовувати свої філіали в країнах Південно-Східної Азії та Китаї, де робоча сила набагато дешевша. І все ж таки кількість студентських місць щороку зростає. Якщо в 50-х pp. лише 3% випускників шкіл вступали до університетів, то нині – майже половина молодих (близько 45%) після закінчення школи стають студентами вузів.

Але все одно бажаючих стати студентами набагато більше. Тож з більшості спеціальностей доводиться долати великий конкурс. Я б назвав це просто «шаленими перегонами» на шляху до вищої освіти. І знань, що дає школа, часто виявляється недостатньо, аби вийти переможцем.

І батьки, і самі школярі вважають, що викладання в школах не забезпечує їм належних знань. Тому переважна більшість школярів рівнобіжно (після школи) відвідують так звані дзюку (приватна школа) або йобікоо (підготовча школа). Це приватні школи, спрямовані на підготовку дітей до вступу в університети. І зараз ці школи переживають просто бум. Звичайна картина для японського міста: 9 годин вечора, натовпи школярів (навіть учнів початкової школи) заповнюють з ранцями трамваї, метро, автобуси, електрички, повертаючись із дзюку. А в неділю такс видовище доступне з самого ранку. Це, справді, японський феномен, і чимало провідних осіб держави піддавали його критиці, проте він продовжує залишатися і розвиватися.

Більшість із вступників-невдах протягом кількох наступних років, ніде не влаштовуючись на роботу, стають роонінами, тобто цілий рік готуються до наступної вступної кампанії, сподіваючись цього разу пройти за конкурсом. І нерідко, принаймні на третій- четвертий рік, вони досягають-таки свого.

А вступити до японського вузу непросто, оскільки більшість приватних університетів запроваджують вельми складну і важку систему іспитів. Національні, префектуральні та муніципальні університети донедавна проводили двоступеневий відбір: перший ступінь – загальнодержавні стандартні обов’язкові вступні іспити, другий ступінь – індивідуальний для кожного університету (залежно від його спрямування) набір вступних іспитів і тестів. З 1990 року вступну систему вирішили дещо спростити і дозволили університетам проводити зарахування лише на підставі своїх власних іспитів і тестів, тобто залишили тільки другий ступінь.

Слід зауважити, що структура вузів за приналежністю дуже відмінна від структури шкіл. Так, приватних університетів у Японії зараз 74%, національних – 16% і лише 10% державних (публічних) університетів. Тому навчання в університеті влітає батькам у чималеньку копієчку!

Навчальний рік у японських університетах розпочинається з квітня, серпень і вересень – літні канікули, з 20 грудня до 15 січня – зимові, а з 20 лютого до кінця березня – весняні. Враховуючи ще й велику кількість свят, можна лише подивуватися, коли ж японські студенти встигають навчатися?


44

Загальна мета освітньої системи Японії сформульована так: «Підготувати студентів до життя у інтернаціонально та інформаційно орієнтованому суспільстві, забезпечити можливість подальшого поглибленого вивчення предмета (річ, певно, йде про аспірантуру та здобуття наукових ступенів. – О.Б.) та самостійного підвищення рівня знань...» Не знаю, чи існує формулювання загальної мети української вищої школи (може, воно є в новій, свіжоопрацьованій концепції освіти в Україні), але повинен сказати, що в переважній більшості вузів України рівень викладання помітно виший, ніж у японських, за винятком хіба що окремих найпрестижніших ВНЗів, таких, як Токійський університет. Вважаю, що система нашої освіти загалом виправдала себе, зумівши витримати (одна серед небагатьох галузей) пертурбації загальної кризи у державі і зберегти високий престиж вищої освіти, попри низький престиж самого вчительського фаху.

За двома пунктами програє зараз наша освіта. Звичайно, це матеріальна оснащеність. Варто лише сказати, що у Японії кожна середня, неповносередня і навіть початкова школа мають доступ до Інтернету і повний комплект комп’ютерних класів із різноманітними навчальними комп’ютерними програмами. У більшості університетів кожен професор і доцент (а в деяких навіть кожен викладач) мають свої просторі кабінети, начинені всім необхідним, включаючи комп’ютери, принтери, сканери, доступ до Інтернету, невелику бібліотеку з відповідних дисциплін, нерідко й ксерокси, телевізори, магнітофони, телефони і т.ін. , що знаходяться в окремій три-чотириповерховій будівлі, не сполученій із аудиторними корпусами. Ну а другий наш слабкий пункт – відсутність концепції виховної роботи зі студентами, а це наразі особливо важливо, оскільки відбувається формування людей якісно нового покоління, позбавлених за-політизованих комуно-тоталітарних шор.

Наголос на моральному вихованні проходить крізь усю освітню систему Японії. У класах початкової і неповносередньої школи на моральне виховання відводиться спеціальний урок (1 год. на тиждень). Крім того, на уроках японської мови всуціль використовують тексти моралістичної тематики. А в позааудиторний час у студентів відбуваються постійні масові заходи переважно трьох типів: офіційно-патріотичні, спортивно-оздоровчі і розважально-виховні.

Як же навчаються японські студенти? Дехто з європейських письменників і журналістів, що побували в Японії, запустив легенду про студентів «сіккарі». Сіккарі в перекладі українською мовою означає приблизно «наполегливий, завзятий», тобто це студент – фанатик навчання. З розмов із багатьма викладачами, переважно іноземцями, а також і за деякими власними спостереженнями я зробив висновок, що це міф. Зовні скидається на те, що японські студенти, справді, несамовито «гризуть граніт науки». Наприклад, величезні університетські бібліотеки майже завжди переповнені. Але, практично щодня буваючи в бібліотеці, я бачив, як добра половина студентів мирно дрімає собі за столами, на лавах, в кріслах з книжками і конспектами в руках. Крім того, не забуваймо, як притлумлювалася індивідуальність кожного з них ще з дитсадка і до останнього класу середньої школи. Мої співбесідники, що викладають у Японії, приїхавши хто із США (головним чином), хто з Франції, хто з Іспанії, Австрії і т.д., неодноразово підкреслювали, що японські студенти неспроможні мислити і приймати рішення самостійно. Вони, справді, старанно вивчають все, що задано викладачем. Проте в аудиторії на поставлене питання ніхто самохіть руки не піднесе, стоятиме мертва тиша, так що буде чути дзижчання комара, що спершу завжди шокувало американських і європейських колег. Чому таке відбувається? Студенти просто не можуть виявити свою індивідуальність, їм лячно вирізнити себе з усього курсу, вони бояться, що їх відповідь може бути неправильною, вони прагнуть уникнути власної відповідальності. Японські колеги радили, знову ж таки, поділити курс на групи по 4-6 осіб, у колі яких відбувалося б попереднє обговорення поставленого питання, а потім надати слово лідерам труп для відповіді. І було достеменно так: студенти заговорили, запрацювали – діло пішло. Чим не «бригадний метод», що практикувався в нас у 20-і pp.?

Якщо за рівнем освіти ми можемо тягатися з японською системою (і не тільки з японською), то за рівнем науки справа складніша. У нас науку «творять» головним чином у стінах Національної академії наук України. У Японії, як, до речі, і в США та більшості європейських країн, основний наголос зроблено на розвитку наукових установ при університетах. До структури переважної більшості японських університетів входить велика кількість наукових і науково-дослідних інститутів, що працюють в найактуальніших напрямках сучасної науки. Наприклад, у Кіотському, середньому за показниками, університеті є такі науково-дослідні інститути: Інститут японської культури, Інститут світового розвитку, Інститут передових технологій, Гуманітарний інститут,


45

Інститут соціальних наук. Науково-технічний інститут. А взяти, наприклад, Токійський університет з його такими потужними науково-дослідними інституціями: група інститутів фундаментальної науки і технологій (усього 8 інститутів – Інститут плазми. Інститут колоїдної і поверхневої хімії, Інститут дослідження інтелектуальних систем. Інститут науки про життя. Інститут статичної електрики і т.д.). Біологічний інститут (4 підрозділи), Інститут організації освіти (2 підрозділи), Інститут суміжних досліджень (7 підрозділів, наприклад, фізики квантових систем, геологічної і космічної фізики, штучного інтелекту, системи інтерфейсу у спілкуванні людини з роботом та ін.), Інститут інформаційних технологій і т.д.

Дев’ятнадцяти науково-дослідним інститутам Японії притаманний міжуніверситетський статус. Це такі, звичайно, найбільші наукові установи, засновані національними університетами, як Національний інститут генетики, Інститут математичної статистики. Міжнародний дослідний центр японістики. Національна астрономічна обсерваторія. Національний інститут японської літератури. Національний інститут полярних досліджень. Інститут космосу і астронавтики. Національний інститут фізіологічних наук, Національний центр науково-інформаційних систем і т.д. Їх умовно можна порівняти з нашою Національною академією наук, тільки японські наукові установи є реально міжуніверситетськими, а не позауніверситетськими.

У повному розумінні державних академічних установ в Японії, що не входять до університетських структур, тільки шість: Національний інститут спеціальної освіти, Національний інститут дослідження мови. Національний інститут культурної спадщини тощо.

І ще один важливий чинник активізації наукового життя в Японії – академічні наукові товариства. А їх тут 51 і нараховують вони понад 10 000 постійних членів, наприклад, Товариство вивчення японської мови. Товариство вивчення Індії та буддизму. Товариство викладання японської мови як іноземної. Японська асоціація психологів. Японське соціологічне товариство. Японська асоціація з економіки та економетрики. Японське біохімічне товариство. Товариство інформаційних процесів. Товариство автомобільної техніки. Японське товариство радіологічної технології. Японське товариство східної медицини. Японське товариство клінічної хірургії і т.д. Меншою структурною одиницею такого товариства виступає наукова група, яких понад 1500. Наукові товариства відіграють важливу роль як форуми для вчених, де науковці можуть оприлюднити результати своїх досліджень, взяти участь у дискусіях на актуальні проблемні питання, просто обмінятися найсвіжішою інформацією.

Університети, науково-дослідні інститути та наукові товариства Японії мають широкі й міцні зв’язки з усіма провідними науковими установами світу у 41 країні. І не тільки з США, Австралією, Німеччиною, Францією. Великобританією та ін. високорозвиненими європейськими країнами, а й з Аргентиною, Мексикою, Малайзією. Таїландом, навіть із Філіппінами, В’єтнамом і Бангладеш. Є міцні зв’язки з багатьма колишніми соціалістичними країнами Європи (Чехія, Угорщина, Польща, Словенія, Словаччина,




^ На занятті в університеті Санґьо, м. Кіото


46

навіть Болгарія і Румунія). А з країн колишнього СРСР лише Росія має такі зв’язки, що, звичайно, залишилися у спадок ще від Союзу. На жаль, України і досі немає у цьому списку.

Передова японська наука має відносно коротку історію, адже фактично все розпочалося в 50-х pp. XX ст. Тим більше, за такий невеликий термін Японія встигла сягнути наукових і технологічних висот. Наведу хронологію тільки деяких найважливіших фактів у поступі науки та технології Японії:

1949 рік – Хідекі Юкава стає першим японським лауреатом Нобелівської премії (фізика);

1957 рік – побудова першого в Японії ядерного реактора;

1963 рік – побудова першої атомної електростанції;

1965 рік – Сін-ітіро Томонаґа стає лауреатом Нобелівської премії (фізика);

1970 рік – запуск першого в Японії штучного супутника Землі «Осумі»;

1973 рік – Реона Есакі здобуває Нобелівську премію (фізика);

1979 рік – великий стрибок в розробках у автоматизації та телекомунікацій;

1981 рік – Кен-іті Фукуї здобуває Нобелівську премію (хімія);

1987 рік – Сусуму Тонеґава здобуває Нобелівську премію (медицина);

1995 рік – практично повна інтернетизація.

І ось переходимо до найболючішого для України питання – витрати коштів на науку. У Японії 1998 року на науку було витрачено (сядьте, щоб не впали, бо зараз я назву цифру) 16,1 трильйона ієн, цебто близько 160 мільярдів доларів!! Більшість читачів не зможе осягнути відразу, наскільки величезна це цифра, для України зараз це просто фантастика. Між іншим, це становить 3,26% національного валового доходу за рік. Тільки Сполучені Штати випереджають Японію. Слід вказати, що з названої вище суми держава вклала лише 35 млрд. доларів, а решта – все приватні кошти і пожертвування.

Здавалося б, тут треба мовкнути в заціпенінні, бо державний бюджет України менший, ніж бюджет одного Токіо, не кажучи вже про всю Японію. Та все ж... Чому у нас така нерадісна ситуація з національною наукою? Тільки не треба доводити, що немає коштів. Кошти є. Питання в іншому, куди вони діваються? Чи правильно вони розподіляються? На перше питання відповідь може дати пан Лазаренко і такі, як він; на друге теж є кому дати відповідь. Академік І.Р. Юхновський нещодавно заявив, що в бюджет 2002 року на освіту закладено катастрофічно мало коштів, тому зарплата вчителів та викладачів вузів у порівнянні з середньою зарплатою робітників промисловості нижча майже вдвічі, що є порушенням відповідного закону про оплату праці. Лише в останні два роки ситуація стала дещо поліпшуватися.

Не зайвим було б взагалі переглянути систему наукових закладів в Україні в бік сміливішої підтримки і реалізації великого вузівського наукового потенціалу. Не покидає враження, що влада плутає причини й наслідок, займаючи таку позицію: ось, мовляв, піднімемо рівень промисловості, економіки, а потім візьмемося і за науку, освіту, культуру, медицину. Попри те, що логічніше було б робити навпаки – вкласти кошти насамперед в освіту і науку, що дало б можливість зрушити з місця і промисловість, і економіку, інакше хто ж буде її піднімати – малоосвічені, низькокваліфіковані люди?

Поки що ми й далі втрачаємо науковий потенціал як кількісно (відплив «мізків» за кордон), так і якісно (подальше зниження наукового рівня). Але хочеться вірити, що, дасть Бог, держава повернеться обличчям до вчених і викладачів, і в нас усе буде гаразд.

Вчімося на прикладі високорозвинених країн, таких, як Японія.

^ 47

Аспекти японської культури

Можливо, в мені говорить мовознавець, чи, ширше, філолог, але, на мою думку, культура розпочинається зі слова. Сам феномен культури виникає разом із виникненням людини, а про homo sapiens може йтися лише тоді, коли стародавній мавполюд (наш далекий прапрапредок – нині викопний) заговорив. Тож точкою відліку візьмемо слово.

Зі словом пов’язані, насамперед, такі галузі культури, як бібліотечна справа і книгодрукування. У Японії величезна кількість бібліотек, з них тільки великих, публічних нараховується понад 2500, а крім того, практично кожна установа, заклад, фірма і т.д. мають свої бібліотеки, нерідко теж досить великі. І кількість бібліотек з року в рік зростає. Так, за 25 років, розпочинаючи з 1975-го, кількість лише публічних бібліотек збільшилася у 2,5 рази. Бібліотечні ж фонди за цей період зросли більше ніж у п’ять разів! І хоч я б не сказав, що японці так уже люблять читати, особливо молодше покоління, проте кількість читачів зростає тут просто гігантськими темпами: за вказаний вище період у шість разів!

Річ у тому, що японці, звичайно, читають насамперед не художню, а навчальну і наукову літературу, ну також іще суспільно-політичну. Наповненість же бібліотек і зростання читацьких лав забезпечується постійним зростанням кількості студентів. До того ж, за останні десять років у зв’язку з проблемами працевлаштування вельми актуальною стала друга освіта. Крім того, працівникам японських підприємств доводиться постійно підвищувати рівень своєї освіти як у плановому порядку, так і самотужки. А японці щодо цього (як і щодо багато чого іншого) вельми дисципліновані: якщо начальник скаже, що треба простудіювати ось цей список праць, то, будьте певні, вони обов’язково його простудіюють.

А тепер трохи про самі японські бібліотеки. Я побував у трьох великих бібліотеках, у тому числі й такій багатій на гуманітарну літературу, як бібліотека Нітібункен – Міжнародного наукового центру японських досліджень. Але розповім про бібліотеку, яку знаю найкраще, бо відвідую її мало не щодня. Це бібліотека університету Кіото Санґьо. Вона становить собою велику квадратну трнповерхову будівлю (плюс два підвальні поверхи) загальною площею 10 111 квадратних метрів. На другому-третьому поверхах розташовані величезні читальні зали на 1344 місця. На першому поверсі – різні бібліографічні служби, а в двох підвальних поверхах містяться стелажі з книжками, журналами, газетами та іншою друкованою продукцією. Загальна кількість бібліографічних фондів становить близько 930 000 книжок (за даними на жовтень 2001 року), з них 390 000 книжок європейськими мовами, переважно англійською. Досить багато літератури також німецькою і французькою мовами. Видання українською мовою представлені в кількості близько 300 книжок, переважно словники, підручники та художня література. Оскільки бібліотека розрахована на мільйон примірників, то, як бачимо, резерви її вже майже вичерпано. І це усього за 35 років існування! Особливо вражає за такого дитячого, як на бібліотеку, віку наявність великої кількості старовинних видань з XIX і навіть XVIII ст. Першим директором бібліотеки був професор Уемура, філолог-славіст за освітою, який і розповідав мені, як він з помічниками дбайливо добирав стару і старовинну літературу в букіністичних і антикварних книгарнях Токіо й Осаки, спеціально роблячи виїзди.

Наукова бібліотека Одеського національного університету – прекрасна бібліотека, проте порівняно з вищеназваною японською страждає на два ґанджі: 1) в нашій бібліотеці жалюгідно мало книжок іноземними мовами (зарубіжній видавництв), виданих після 1917 року, особливо з гуманітарних дисциплін; 2) відсутність електронної версії бібліотеки і навіть автоматичної пошукової системи. Те саме стосується переважної більшості наукових бібліотек України.

Крім книжок, бібліотека університету Кіото Санґьо має велику кількість періодичних видань, передплачуючи 83 журнали і газети, не рахуючи наукових періодичних видань, яких передплачують десь до півтисячі, у тому числі чималу кількість іноземними мовами, багато аудіовідеоматеріалів та мікрофільмів.

Увійти до електронної версії бібліотеки можна з будь-якого університетського комп’ютера або безпосередньо в самій бібліотеці, де є кілька комп’ютерних залів. Електронна версія являє собою базу електронних книг та журнальних статей, а також електронні каталоги і різні довідники з автоматичною пошуковою системою.

Як одержати потрібну літературу? Після здійснення автоматичного пошуку за допомогою автоматичної пошукової системи ви вже маєте на руках літерно-цифрове кодування,


48

за яким легко можна знайти книжку в бібліотечних фондах. Отже, вирушаємо до бібліотеки. Біля великого широкого порога ліворуч нас зустрічає скульптурна споруда, зроблена з гранітних блоків, уклинених один в один. Створюється враження, що це високий стіс грубих книжок. Метрів зо три купа блоків іде майже строго вертикально, а далі творить згин у вигляді коліна чи ліктя. Явний абстракціонізм Уемура-сенсей розповів, як скульптор пояснював йому, що означає ця скульптура. Виявляється, що тут в приховано-абстрактній формі зображено людину, котра думає, і називається вона «Мислитель». Звісно, до роденівського шедевру далеко, тому Уемура-сенсей скрушно додає: «Але, крім мене, навряд чи хто знає, що означає це нагромадження гранітних блоків».

Підходимо до прозорих дверей – вони автоматично розчиняються, так само ще одні. Далі дістаємо електронну картку доступу і вставляємо в щілину автомата – відчиняються дверцята-турнікет, і ми в бібліотеці. Щоб одержати книжку, не треба нічого заповнювати. Йдемо до ліфта, набираємо його код і спокійно спускаємося аж до самого книгосховища. За кодом видання теж легко й швидко знаходимо потрібну книжку. Звернімо увагу: у довгих вузьких проходах між високими стелажами темно, та як тільки ви туди ступите – освітлення вмикається саме, саме й вимикається після вашого відходу. Щоправда, особисто розшукувати на стелажах книжки дозволено лише викладачам, науковим працівникам та аспірантам. Коли ви взяли потрібні вам книжки, підіймайтеся з ними на другий поверх до столу видачі. Там треба подати свою електронну картку доступу і книжки. Спеціальним сканером за лічені секунди зчитують електронну інформацію з картки і магнітних наліпок із штрих-кодами на книжках (їх можна взяти не більше десяти і не довше ніж на півроку). При цьому комп’ю­терна система стирає електронний сигнальний знак з магнітних наліпок на книжках – тепер ви можете вийти з ними з бібліотеки через спеціальну браму з електронним контролером. Якщо електронний знак не стерто, звучить сигнал тривоги і дверцята не відчиняються.

Здавати книжки теж просто: все проходить знову через комп’ютерне сканування і комп’ютер знову ставить електронні мітки.

Можна зробити копію будь-якої книжки, не виходячи з бібліотеки. Для цього є кілька ксерокопіювальних апаратів, щоправда, в бібліотеці вони платні. Не дозволяють виносити з бібліотеки лише букіністичну літературу та особливо цінні видання: на другому поверсі для цього є спеціальний відділ цінної і рідкісної книги, де ви зможете з нею ознайомитися.

Інша царина, пов’язана зі словом, – книгодрукування. Це своєрідна індустрія слова. За рівнем її розвитку можна судити не тільки про рівень культури суспільства, а й при потребі навіть ставити діагноз хвороби державі. І в цій галузі Японія входить до п’ятірки лідерів світу. Так. 1998 року в Японії було видрукувано 1,43 млрд. примірників книг за 65 513 назвами. Продано цього ж року 813 млн. примірників, понад половину, попри те що японська книжка вельми дорога. До 1997 року кількість надрукованих примірників книжок із року в рік зростала, але з 1998 року спостерігається їхнє повільне скорочення, хоч кількість назв продовжує зростати. У кожному японському місті чимало невеликих книгарень і дві-три великі, що займають 7-10 поверхів. Особливо вирізняється в цьому японська компанія «Марудзен».

Визначною рисою японських книгарень є явище татійомі. Дослівний переклад «читання навстоячки» добре передає його суть. У будь-якій японській книгарні можна побачити чимало відвідувачів, які можуть годинами стояти біля книжкової полиці і читати якусь книжку чи, частіше, переглядати комікси, нічого не купуючи і не збираючись купувати. Власники книгарень вельми толерантні до цього, сприймаючи татійомі як якусь неминучість у своєму бізнесі. Та й справді, як найкраще згаяти час, очікуючи на друга чи на потяг або автобус? Але багато японців, займаючись татійомі, ні на кого й не чекають. Це, так би мовити, татійомімани. У Токіо ніби власне для них існують цілі вулиці, особливо в районі Канда, з невеликими букіністичними книгарнями, де можна надибати на найрізноманітнішу літературу.

Як розподіляються згадані 65 513 назв книжок за тематикою? Найбільше випускають суспільно-політичної літератури – майже 21%, на другому місці – художні видання, майже 18%, на третьому – література, пов’язана з мистецтвом, – 17%. Звичайно, якщо не розкладати наукову літературу за сферами науки (природнича, фізико-математична, філософська і т.д.), то на перше місце вийде наукова література – близько 24%.

Слід зазначити, що наразі в Японії все більшого поширення набувають електронні версії книжок у вигляді компакт-дисків (CD-DVD).

Стосовно української книжки, то тут краще б промовчати, адже якби не російська і білоруська друкована продукція, то в українських книгарнях було б практично порожньо.





залишити коментар
Сторінка5/20
Дата конвертації25.09.2011
Розмір4.31 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   20
хорошо
  2
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх