Харукі муракамі. Поїздка до Таїланду icon

Харукі муракамі. Поїздка до Таїланду


1 чел. помогло.
Схожі



Загрузка...
страницы: 1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20
повернутися в початок
скачать
61

огорнута, обв’язана якимось тканинним матеріалом або мотузкою; головка ручки у вигляді призми навряд чи мала якесь бойове призначення, слугуючи просто символічною прикрасою.

До Японії сай потрапила за середньовіччя через Окінаву. Є небезпідставні міркування, що сай спочатку була не зброєю, а сільськогосподарським реманентом і слугувала для розпушування землі. На Окінаві сай використовували двома способами: як окрему зброю, тримаючи її за руків’я подібно до меча, або як парну зброю, тобто використовували відразу дві саї. У такому разі вправлялися в складній техніці тримання сай, її обертання в руці у різних напрямках. Крім того, зазвичай одна сай трималася в резерві за паском і нерідко використовувалася для метання у противника з віддалі.

Нині в Японії сай не вживається як окремий вид бойового мистецтва, входячи до арсеналу допоміжних засобів кемпо, карате, інших видів єдиноборств, а також до арсеналу зброї ніндзя. Одним із найбільших майстрів сай в Японії вважається Фуміо Демура.

Більше відома серед європейців техніка бою нунчаку головним чином завдяки гонконгівським кінофільмам, насамперед за участю Брюса Лі. Як і більшість видів холодної зброї, нунчаку виникла із знаряддя праці, а саме з тривіального ціпа для обмолоту зернових. Оскільки різновиди нунчаку поширені по всій Південно-Східній Азії, то важко сказати, де ж звичайний ціп став зброєю. Цілком можливо, що селяни багатьох країн здавна використовували його як зброю разом із деякими іншими сільськогосподарськими знаряддями, бо, крім них, їм просто нічим було боронитися від озброєних воїнів, слуг панівного класу. Достеменно відомо одне, що сучасна японська система бою нунчаку веде свій початок від вже неодноразово згадуваної Окінави, і сучасний вигляд нунчаку сформувався саме від окінавської нунчаку з двох однакових ланок (є нунчаку з трьома і чотирма ланками). Ці ланки нині виготовляють дерев’яними з металевими вкладними стержнями всередині, до яких кріпиться ланцюг чи мотузка, що з’єднують їх. Стандартна довжина ланок 36-38 см, стандартна вага нунчаку 350 г. Добре виготовленим нунчаку повинні бути притаманні дві властивості: достатня жорсткість, тобто неможливість прокручування ланки доцентровою сплою під час виконання прийому, і точна центрованість маси. У японських крамничках є великий вибір нунчаку, і продавець, як правило, винесе вам не найефективніший варіант, а радше наймодніший, наприклад, важкі, з’єднані блискучим ланцюжком, але дорогі нунчаку з вигравіруваним портретом та ім’ям Брюса Лі або металеві нунчаку з шипами. Таку зброю можна хіба що повісити в кімнаті як предмет прикраси та хизування, бо для практичного використання вони не годяться, ба, навіть небезпечні для самого господаря.

Техніка нунчаку складається з базових постав (дачі), прийомів захисту (ґамае) та прийомів обертання і перехоплення ланок нунчаку (фурі). Інколи бійці вживають дві пари нунчаку одночасно. Ця техніка вельми складна і вимагає майстерного володіння, такого як у майстра Рюсьо Сакаґамі.

Як і сай, нунчаку зараз не є окремим видом єдиноборства і використовується лише як частина інших бойових мистецтв.

Власне, це ж стосується і таких видів зброї, як тонфа, наґіната, явара, кама, кусарі тощо. Зупинимося стисло на деяких із них.

Ось маловідома в Україні зброя тонфа (інша назва туйфа). Вона становить собою дерев’яний брусок з ручкою. Як зброя вона розвинулася паралельно з сай, нунчаку та ін. зброєю, що походить від сільськогосподарського реманенту. Весь вигляд тонфи, її ферма, використання спрямовані на оборонну техніку, дехто з фахівців навіть вважає, що це найефективніша холодна зброя для самозахисту. Секрет такої ефективності – в можливості майже блискавичного обертання тонфи, яка подовжує кінцівки людського тіла на 40-50 см. Одначе досить значні розміри унеможливили її поширення. Тому практика тонфи залишається малопоширеною навіть у самій Японії, незважаючи на те що на підставі цієї зброї стали виробляти для поліції гумові кийки з перпендикулярною ручкою (подібно до тонфи) у багатьох країнах світу.

Наґіната, на відміну від попередніх різновидів згадуваної зброї (крім меча), з давніх-давен була відома саме як зброя. Вона становить собою своєрідно зігнуте гостре лезо до 2 м завдовжки на дерев’яному держаку до 1,5 м завдовжки, а тому нагаду є європейську алебарду. В горішній третині лезо трохи розширювалося і закривлялося. У свій час це була грізна зброя, недаремно її називали «жахом на ратищі» Наґіната відома в Японії десь з XI ст. Зараз наґіната має лезо 30-70 см завдовжки і ратище (держално) 180 см завдовжки. Володіння наґінатою вимагає міцних кистей і зап’ястків для виконання найрізноманітніших рубаючих і ріжучих рухів. Тому для вживання наґінати мало велике значення ха-ґаесі – мистецтво швидкого обертання і перехоплення зброї, як в одній руці, так і з однієї в іншу.


62

Активно використовувався також протилежний кінець, яким вчиняли протикаючі та відбивні удари. Наґіната була вельми популярною зброєю самураїв. А самурайські дружини та доньки віддавали наґінаті стільки часу, скільки їхні чоловіки та батьки віддавали мечу. Наґіната-до й нині існує в Японії як окреме мистецтво бою, залишаючись досить популярним серед японців обох статей. У деяких жіночих школах вона входить навіть до програми навчання.

Досить добре відома в Європі японська зброя явара, що становить собою примітивний протокастет у вигляді короткої, найчастіше дерев’яної палички з кулеподібними кінцями для завдавання ударів ними або добре стисненим кулаком. Звичайно, щоб домогтися помітного ефекту за використання явари, треба віртуозно володіти технікою бою, тому в Україні явару навіть не визнають за зброю.

Окремо хочу повести мову про специфічно японський феномен – ніндзя («невидимці») та їхнє мистецтво нін-дзюцу, що й досі залишається овіяне легендами, таємницями, домислами, містикою. І це цілком зрозуміло, адже нін-дзюцу – мистецтво таємне, бо мало справу з прийомами таємного вивідування, одержання інформації Проте вважати його тільки мистецтвом шпигування навряд чи варто: це радше один із аспектів складного і комплексного мистецтва.

Про історію нін-дзюцу за кордоном написано чимало, в тому числі й такого, що досить далеке від істини; історики й досі не можуть сказати напевно про джерела його виникнення. В Україні ж літератури про нін-дзюцу практично не існує, і широкі кола людності знають про них майже виключно з американських та японських кінофільмів, таких як «Дев’ять ступенів ніндзя», «Американський ніндзя», «Благання про смерть», «Помста ніндзя» та ін., з актором Сьо Косуґі, який майстерно виконує всі трюки ніндзя. У Японії існують народні легенди, що ніндзя – нащадки тенґу, міфічної істоти, божества нижчого рангу, героя японських народних казок та легенд. Вчені найчастіше попередником нін-дзюцу називають китайську старовинну систему шпигування сун-цзи, відомості про яку дійшли ще з трактатів VI ст до н.е. Водночас багато істориків вважають його суто японським феноменом, називають навіть його напівлегендарного засновника – Мітіное-но-Мікото і час – VII ст н.е. Першим же достоту відомим ніндзя був Отомо-но Сайдзін. Загалом, назва «ніндзя» виникла пізніше, а спочатку їх іменували по-різному: кандзя «людина, що проникає через отвір», камарі «людина, що рухається пригнувшись», суппа «хвилі на воді», монокікі «люди, що підслуховують», тооме «очі, що далеко бачать», міцумоно «потрійні люди», дацуко «викрадачі слів» та ін. У середні віки найчастіше використовували термін сінобі «ті, що непомітно прокрадаються».

Протягом усієї своєї тривалої історії вони викликали в людей подив, приголомшення і жах. Шановний читач може лише уявити паніку мешканців, наприклад, X ст., коли їм здавалося, що ніндзя з власної волі зникав, ніби танув у повітрі, або легко проникав у приміщення з щонайміцнішими ґратами, замками і засувками.

Можна поставити перед собою питання: якщо клани ніндзя були такі таємні, то звідки численна арміл біотрафів нін-дзюну черпає свої відомості? Адже ніндзя не залишили для широкого загаду практично жодних документальних свідчень про своє секретне мистецтво, крім хіба що значною мірою закодованої (за свідченням європейського майстра нін-дзюну Стівена К.Хайєса) десятитомної енциклопедії нін-дзюну «Бан-сенсукай», що з’явидася в XVII ст. заходом кланів ніндзя з провінції Iґa та повіту Коґа провінції Омі. Тож усі дані історики та спеціалісти зі східних єдиноборств змушені черпати виключно зі стародавніх текстів різних самурайських родин, які час від часу винаймали ніндзя. А погляд самураїв на ніндзя далеко не завжди відповідав дійсності.

Протягом десяти століть ніндзя були то гірськими чаклунами, то бандитами (в інтерпретації самураїв), то слугами самураїв і в окремі століття вельми помітно впливали на японське суспільство. Історія їх красива й жорстока.

Який суспільний стан посідали ніндзя в Японії? Ніякий. Вони не належали ні до самураїв, ні до ремісників, ні до селян, ні до інших прошарків японського суспільства. Вони були поза суспільством, поза законом. Відомо, що вони об’єднувалися у клани, але не на підставі кревної спорідненості. Саме в таємних кланах майбутній ніндзя діставав необхідний вишкіл. Щоб людина стала ніндзя, її розпочинали щоденно тренувати ще з 3-4 років, нерідко просто з народження, наприклад, розгойдували колиску так, що вона билася об стіну: так немовля вчилося згруповуватися при ударах; посадивши його на підлогу, котили на нього досить велику кулю, яку немовля повинно було зупинити, впершись ручками До півроку немовля вже могло плавати, не вміючи ще ходити. В міру зростання тренування ставали все важчими і наполегливішими. Причому тренували як хлопчиків, так і дівчаток.

^ Tpенування борців сумо

63

Засаднича підготовка закінчувалася в 15 років, але кінець вдосконаленню майстерності наставав тільки зі смертю самого ніндзя. Зате володів ніндзя своїм мистецтвом бездоганно, на високому фаховому рівні, адже аматорство призвело б його до неминучої швидкої загибелі.

Специфіка цього мистецтва зумовила надзвичайну секретність існування кланів ніндзя. Кожен складав присягу, що жодного слова за жодних обставин не скаже пре таємниці клану. Якщо ж хтось із «невидимців» сказав би щось зайве під тортурами чи з необережності, то святий обов’язок кожного з членів клану було негайно піддати його страті. А страта зрадника була страшна: перед тим як замордувати, його тривалий час мучили витонченими тортурами. Понад те, навіть звичайні люди не мали права нічого розповідати про ніндзя, якщо щось випадком дізнавалися, бо на них чекала невідворотна страшна і жорстока помста ніндзя. Якщо людині вдавалося сховатись, помста переносилася на увесь його рід, а потім і на його нащадків.

Між ніндзя одного клану існували міцні братні стосунки. Так, ніндзя не мав права залишати свого напарника чи взагалі члена клану в біді, він повинен був вибрати смерть разом із ним, якщо порятунок обох був неможливий. Одержавши завдання від ватажка клану, ніндзя повинен був будь-що виконати його або загинути. Звідси зрозуміло, яким небезпечним був фах ніндзя, на яких смерть буквально чигала щокроку.

Своє відточене мистецтво ніндзя продавали, наймаючись за гроші до багатих феодалів. Найнявшись, ніндзя служив своєму господареві, але при цьому він не шанував жодних правил бусідо (самурайського кодексу), свято дотримуючись лише законів свого клану і присягу перед ним. Свого ж самурая-господаря ніндзя міг і покинути, перейшовши до іншого, якщо на це була згода керівників клану.

З часом розшарування між ніндзя ставали все більшими. Вже у XV ст. склалися три ранги ніндзя: дзьонін, тюнін ґенін. Ґеніни мали найнижчий статус, повністю підпорядковуючись вищим рангам. Зазвичай вони виконували найважчу і найбруднішу роботу, найбільше ризикуючи життям. Ґеніни і були власне агентами-ніндзя – чоловіками і жінками, що мали якнайширшу спеціалізацію в галузі техніки шпигування та бойового мистецтва. Вони повинні були незаперечно підпорядковуватися усім наказам невідомого, анонімного дзьоніна. Вбрання ґенінів – куртка з грубої чорної, брунатної або блакитної тканини, прив’язана до штанів, міцно зафіксованих на корпусі. Накладки захищають тильний бік рук і пахви, спеціальні гостродзьобі черевики дозволяють швидко і безшумно пересуватися, довгий шарф служить як відлога і маска. Численні кишені використовуються для перенесення різних предметів та зброї. Тюніни ніндзя середнього ранту, що мали вже певну свободу в діях і більшу платню. Якщо ґенінів можна порівняти з рядовими солдатами-ніндзя, то тюніни – це офіцери. Вони одержують завдання від дзьоніна, інтерпретують їх, доручають виконання ґенінам і контролюють їх. Як посередник між дзьоніном і рядовими ніндзя, тюнін повинен гарантувати повну анонімність дзьоніна. Навіть переговори з клієнтами веде саме тюнін. Для того, аби стати тюніном, мало віртуозного володіння мистецтвом бою, треба бути великим спеціалістом у царині комунікування, керівництва та організації, гарним психологом і т.ін. Дзьоніни становили еліту ніндзя, вони найкраще володіли цим мистецтвом і керували іншими ніндзя. Дзьонін стояв на чолі окремого клану. Він вже повинен, крім вищевказаного, бути також


64

справжнім мудрецем-філософом. Адже він ніс особисту відповідальність за вибір того клієнта, якого будуть підтримувати його воїни-ніндзя. Він не мусив надавати переваги кому-небудь із своїх підлеглих і вимагати особисто для себе якоїсь подяки. Посада дзьоніна була спадковою, тобто постарілого і неспроможного вже вести справи дзьоніна заміняли його старшин сни чи донька.

Традиції ніндзя жили в Японії протягом усього середньовіччя. Деякі вірять, що справжні ніндзя існують й тепер. Звичайно, в Японії й зараз є нечисленні школи ніндзя, де поряд із традиційним мистецтвом з використанням мечів, луків, стріл, ножів, списів, сюрикенів та ін. вивчають і стрільбу з найсучасніших видів зброї.

У чому ж конкретно полягало мистецтво ніндзя? Якою зброєю вони користувалися? Мабуть, більше немає таких бойових мистецтв, про які б не було стільки пересудів, домислів, неправильних тлумачень, як про нін-дзюну.

Навчання ніндзя, певно, було одним із найважчих, найнаполегливіших, найскладніших з-поміж усіх бойових мистецтв, бо це було комплексне навчання, яке охоплювало різні галузі людського знання і вміння, вимагаючи опанування ними на найвищому фаховому рівні. Навчання розпочиналося практично з віку немовляти і полягало у відмові від усіх можливих життєвих благ, адже учні повинні були призвичаюватися до найрізноманітніших несприятливих життєвих ситуацій, а тому спочатку тренувалися в довготривалому утримуванні незручних статичних поз, в кількаденних швидкісних переходах, в багатогодинному бігові, у пірнанні, голодуванні і т.д. З 10-11 років розпочинали більше часу витрачати на володіння різноманітною зброєю, прийоми розвідки, маскування, вживання отрут і т.ін. Комплексне тренування ніндзя тривало багато десятків років, поки учень не досягав надзвичайно високого рівня, настільки високого, що навіть сучасна наука деякі здібності ніндзя пояснити не здатна.

Щодня ніндзя долав десятки кілометрів верхи і десятки кілометрів пішки. Ніндзя що пройшов повний курс навчання, міг подолати 200 і більше кілометрів, не спочиваючи, не харчуючись, навіть не п’ючи води. У кінці навчання кожен ніндзя складав іспити, одним із яких було вміння подолати 500 км за три дні, без відпочинку, води та їжі. Основним засобом, через який можна було досягнути таких фантастичних результатів, було винятково відточене вміння концентрації внутрішньої енергії і підживлення її зовнішньою.

Вчення нін-дзюцу становило собою вельми складну систему з багатьох великих розділів: 1) етико-філософська концепція вчення, 2) ці-ґун – керування внутрішньою енергією, 3) кі-ай – психологічна підготовка, гармонізація з плином подій та обставин. 4) традиції і ритуали, 5) мистецтво спілкування, 6) хей-хо і xy-xo стратегія і тактика бою, 7) мистецтво розвідки, викрутів, хитрощів, 8) кьо-мон – мистецтво виживання, 9) тренування всіх органів чуття, 10) акробатика та ін. Окремий великий розділ бу-дзюцу – мистецтво воїна, становив собою нижчий рівень і складався з ряду підрозділів: а) бій без зброї, б) бій зі зброєю, в) бій проти озброєного противника, г) сюрикен-дзюцу – бій з метальною зброєю, ґ) бій зі звірами, д) ка-дзюцу – бій з використанням вогню та вибухових речовин тощо. Великий розділ таємних знань нін-дзюцу був присвячений медицині, сюди зокрема входили такі підрозділи, як: а) шіацу – точковий масаж (масаж біоактивних точок тіла), б) медитативні та дихальні оздоровчі вправи, в) система правильного харнування, г) використання лікарських засобів рослинного, мінерального і тваринного походження, в тому числі вивчення і застосування різних отрут, ґ) різні методики омолодження тощо.

Звісна річ, на всіх розділах не можна зупинитися навіть побіжно, а тому дуже стисло висвітлимо тільки три.

Розглянемо спочатку елементи етико-філософської концепції вчення нін-дзюцу. Дехто може засумніватися: а чи можлива взагалі якась мораль у вбивць? Варто відразу зазначити, що це занадто примітивний погляд на ніндзя. Звичайно, самураї, які їх ненавиділи, зневажали і боялися, залишили після себе описи про ніндзя виключно як про людей без принципів, які служать тому, хто їм більше заплатить. Насправді ж ніндзя були надзвичайно віддані своїм клановим ідеалам. Їхні ідеали завжди залишалися незмінними, тоді як окрема людина часто могла змінитися на гірше. Справедливий, гуманний володар з роками міг перетворитися на жорстокого тирана, що прагне ще більшої влади. Ніндзя, який відчував такий перебіг і бачив, як відмовляються від власних ідеалів, за подібних умов був змушений кидати свого першого господаря і пропонувати свою службу іншим особам, образ життя та вчинки яких відповідали поглядам ніндзя. Самурай, звичайно, трактував це як «зраду». Самурай ніколи не сумнівався в правильності вчинків свого начальника. Він міг тільки воювати, виконувати накази, що


65

часом призводило до абсурдних ситуацій. Так, якщо самурай помічав, що його господар збожеволів, то кодекс самурайської честі все одно вимагав від нього ризикувати своїм життям заради виконання забаганок божевільного. Крім того, слід знати, що досить часто під маскою ніндзя справді діяли наймані вбивці, негідники і шахраї, які нічого спільного з нін-дзюцу не мали. Звичайно, чимало з них могли використовувати бойові прийоми і схожу техніку, та все ж ніндзя стоять набагато вище від них.

Справжнього ніндзя спонукує до дії усвідомлення особистої відповідальності. Першим кроком у вихованні ніндзя є очищення розуму від всіх перешкод і досягнення духовної чистоти. Засада духовної чистоти заперечує і глибоку ненависть, і витончені життєві задоволення, і прагнення влади, позаяк вони повністю затьмарюють розум і не дозволяють діяти в гармонії з природним перебігом подій. Тільки любов до своєї родини, клану і навіть усього суспільства спонукає ніндзя до боротьби. Тільки вольовим зверненням до вільної, ненапруженої духовної чистоти можна звільнити себе від ланцюгів, що спутують нашу душу. Таким чином, учні нін-дзюцу приходять до істини просвітління і [забувають здатності спокійно діяти між світом світла і світом пітьми, адже саме так ніндзя виявлявся під захистом неминущих законів Всесвіту.

Кі-ай, як вчення про те, яким чином досягнути згідності з перебігом розвитку речей у природі, – одна з найважливіших частин нін-дзюцу, метою якої є усвідомлення себе частиною природи. Корені його сягають стародавнього тибетського тантричного таємного знання про п’ять засадничих першоелементів Всесвіту: чі – «Земля» як сполучний елемент, суй – «Вода» як плинний елемент, ка – «Вогонь» як енергетичний елемент, фу – «Повітря» – як газоподібний елемент і ку – «Порожнеча» як джерело всього, прояв субатомарної енергії, ніщо, з якого походить форма усіх речей.

Вивчаючи тілесні, суттєві чи духовні властивості людини, можемо знайти спосіб зіставити ті чи ті властивості з різними елементарними властивостями першоелементів. В організмі людини елемент– чі, Земля, – втілений у кістках, зубах, м’язах та інших щільних тканинах і органах, суй, вода, втілена в крові, лімфі та ін. рідинах, що є в нашому організмі, ка, вогонь, полягає в метаболізмі: ми відчуваємо це як тепло, що його виділяє тіло, фу, повітря, пов’язане з дихальним циклом: Ку, порожнеча, виявляється в мовленні, в здатності розуміти інших тощо.

Ці п’ять елементів, крім матеріального прояву, відбиті також у нашій свідомості, в духовному стані людини. На рівні Землі, нижчого з п’яти елементів, відчуваємо міцність нашого власного тіла і власну стабільність; будь-яка зміна чи рух видаються зайвими, переважає думка залишити справи, положення речей такими, якими вони є. На рівні Води, що йде за рангом після Землі, почуття людини і його тілесні властивості стають плинними і мінливими; найліпше характеризують цей рівень реакція на фізичні зміни і добра пристосовуваність. Елемент Вогню, третій в ієрархії, пов’язаний з нашою агресивністю, що означає в даному разі активну, динамічну, експансивну енергію і не має насильницького моменту; за впливу цього елемента на наше світосприймання ми відчуваємо тепло і приязність, з’являється бажання підпорядкувати собі все довкілля. Наступний рівень – елемент Повітря. Він змушує нас відчути наш інтелект і зичливість, наслідком чого є зародження мудрості й любові. Коли наша особистість перебуває під впливом Повітря, ми відчуваємо співчуття до людей , що нас оточують, і розуміння їх.

Вищим і наймогутнішим серед усіх елементів є ку, що називають ще «Велика порожнеча». В особистості людини цей елемент підвищує загальні здатності та рушійні сили, а також можливості, які надають нам інші першоелементи.

У конкретних життєвих ситуаціях ми вибираємо стратегію поведінки, продиктовану одним із цих елементів. Наведемо такий приклад. Ви відпочиваєте на пляжі біля моря. Неподалік від вас – гамірлива група людей, які розпивають спиртні напої, голосно чомусь радіючи, сміючись, проте нікого не зачіпляють. Реакція на цю подію може бути різною, залежно від того, яка стихія впливає на вас даної миті. Ось типові реакції: Земля – ви очікуєте розвитку подій, вас не дуже турбує ця компанія; Вода – ви відчуваєте обурення цими пияками, викликаєте міліцію або переходите подалі від них; Вогонь – вас розважає ця компанія, ви смієтеся над «безкоштовною виставою»; Повітря – ви набуваєте прекрасного гумору, бо відчуваєте свою спорідненість з цією компанією. Елемент ку не дає жодної реакції для його характеристики. Він не виявляє себе безпосередньо в кожній ситуації: це енергія, за допомогою якої можуть виявлятися властивості інших елементів.

Стратегію поведінки треба вибирати залежно від того, який елемент переважає в поведінці протилежної сторони. Відомо, що Землею можна засипати Воду, Водою –


66

погасити Вогонь. Вогонь випалює кисень у Повітрі і т.д., отож, якщо протилежна сторона використовує поведінку за типом Вогню, то вам треба застосувати стратегію поведінки за типом Води і т.д. Це ж стосується і бойових, небезпечних ситуацій. Рівень Землі: ви набуваєте стійкої постави й зупиняєте натиск супротивника, ваша сила нездоланна, і ваш супротивник відчуває, що атакує кам’яний мур. Рівень Води: ви перебуваєте в безперервному русі, використовуючи простір, здійснюєте швидкі, несподівані пересування. В нападника складається враження, що він бореться з океанічними хвилями, якщо він наступає, ви відступаєте назад і потім несподівано контратакуєте. Рівень Вогню: ви атакуєте нападника з дикою невгамовною наполегливістю. Він бачить, що воює з лісовою пожежею: що сильніше намагається збити вогонь, то пише він підіймається, яскравіше палає і робиться все загрозливішим. Рівень Повітря: ви б’єтеся, спираючись на захист, роблячи ошукуючі рухи, викрути, так що удари супротивника влучають у повітря, йому здається, що він бореться з вітром. Рівень Порожнечі: ви виконуєте своє завдання за допомогою думки, слова і вчинків, не вдаючись до бою. У вас не з’являється жодного суперника, тому відпадає потреба у самому бої.

Усі прийоми нін-дзюцу розподілені на групи відповідно до згаданих першоелементів.

І, нарешті, стисло згадаємо традиційну зброю ніндзя. У сучасних кінофільмах показують ніндзя, екіпірованого мало не центнером різноманітних причандалів, що їх несуть за ним помічники. Звісно, це не має нічого спільного зі справжнім нін-дзюцу. І зброя ніндзя, як правило, була невеликою, легкою, аби її ніхто не помітив (тому вона й називалася невидима). Взагалі, ніндзя, що був замаскований під якогось торгівця




залишити коментар
Сторінка19/20
Дата конвертації25.09.2011
Розмір4.31 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20
хорошо
  2
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх