Харукі муракамі. Поїздка до Таїланду icon

Харукі муракамі. Поїздка до Таїланду


1 чел. помогло.
Схожі



Загрузка...
страницы: 1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20
повернутися в початок
скачать

35

Своєю чергою, у 1996 р. у Києві розпочала свою плідну роботу Комісія з питань економічного співробітництва з Японією на чолі з президентом Українського союзу промисловців і підприємців А Кінахом. Нині цей комітет трансформовано у Координаційну раду з питань економічного співробітництва з Японією при Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції України.

Можна з впевненістю твердити, що українські та японські бізнесмени пройшли етап взаємного знайомства і активно співпрацюють на багатьох напрямках. Вагомим для сьогоднішнього етапу розвитку нашої держави є інвестиційне співробітництво. Станом на 1 січня 2004 p., за даними посольства Японії в Україні, інвестиції Країни Сходу Сонця в нашу національну економіку становлять понад 200 мільйонів доларів. При цьому японська статистика враховує інвестиції корпорацій, чиї філії розташовані в Європі Серед найбільш виразних інвестиційних проектів слід назвати відкриття у жовтні 2003 року у вільній економічній зоні «Закарпаття» заводу з виробництва електрокабелів для автомобілів, у створення якого японська корпорація «Ядзакі» вклала 35 мільйонів доларів. Після придбання акцій американської компанії «Р.Дж.Рейнолдс» фактичним власником Кременчуцької тютюнової фабрики стала корпорація «Джепен Тобако інтернешнл», яка, за інформацією ЗМІ, інвестувала у розвиток тютюнової галузі України близько 50 мільйонів доларів.

Свідченням розрахованої на тривалу перспективу зацікавленості японського бізнесу в активній присутності на ринку нашої держави є не перший рік діючі тут представництва та офіси провідних корпорацій «Сумітомо», «Джі Ві Сі», «Міцубісі», «Міцуї», «Коніка- Мінолта», «Марубені», «Соджіц», «Панасонік», «Іточу», «Тойота» та багатьох інших.

У торговельному співробітництві важливе місце посідають експортно-імпортні операції з українською продукцією кольорової та чорної металургії, сільського господарства, машинобудування Зовнішньоторговельний оборот між Україною та Японією протягом останніх років демонструє сталу тенденцію до щорічного збільшення обсягів. За даними Державної митної служби України, за результатами 2003 р. він вперше за історію відносин впритул наблизився до півмільярдної позначки і склав 465,6 мільйона доларів, збільшившись порівняно з попереднім роком на 75 відсотків При цьому обсяг українського експорту зріс на 6,3 відсотка і становив 87,9 мільйона, обсяг імпорту з Японії продемонстрував більш ніж двократне зростання і склав 377,7 мільйона доларів. Випереджуюче збільшення японського імпорту в Україну стимулювалось інтенсивним попитом на високотехнологічну продукцію японських виробників Статистичні дані 2004 р. свідчать про збереження позитивної тенденції зростання обсягів двостороннього товарообігу. Так, у першому його півріччі порівняно з аналогічним періодом 2003 р. він збільшився на 53 відсотки.

Товарна структура торгівлі характеризується значною диверсифікацією японського імпорту в Україну на противагу українському експорту, який представлений досить обмеженою кількістю товарних груп. До 2002 р. український експорт мав виразну сировинну спрямованість, в якій переважали поставки необробленого алюмінію, феросплавів та прокату чорних металів. Протягом останніх років відзначається поступова заміна сировинної спрямованості експорту з України продукцією з більш високим ступенем переробки. Обладнання для металургійної промисловості – конвертори, ливарні ковші – становить нині майже половину загального обсягу українського експорту до Японії. Водночас суттєве збільшення експорту українських феросплавів стало вагомим чинником забезпечення зростання експорту з України. Обсяги експорту феросилікомарганцю на тлі стабільного попиту з боку японських металургійних компаній досягли свого найвищого рівня за останні 5 років, збільшившись у 2004 році утричі порівняно з минулим роком. Володіючи найбільшими у світі покладами марганцевих руд та відповідними виробничими потужностями, наша держава поточного року має реальні шанси зміцнити свої позиції на японському ринку феросплавів Наміри науково-виробничої інвестиційної групи «Інтерпайп», яка володіє контрольним пакетом акцій Нікопольського заводу феросплавів, відкрити власне представництво на території Японії сприятиме розширенню збуту українських феросплавів на ринки країн Південно-Східної Азії та Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Стабільно високими залишаються обсяги експорту до Японії українського сухого знежиреного молока для потреб тваринницької галузі Японії. І хоча сьогодні темпи поставок дещо знизились порівняно з минулим роком, наша держава все одно входить до трійки найбільших експортерів зазначеної продукції.


36

Як і в минулому, головним чинником зростання японського експорту в Україну було збільшення обсягів поставок транспортних засобів. Незважаючи на прийняття нових законодавчих актів та збільшення розміру сплати мита при імпорті автотранспортних засобів, розвиток внутрішнього ринку та зростання достатку населення стимулює збільшення притоку японських автомобілів в Україну. Так, порівняно з аналогічним періодом минулого року за перше півріччя 2004 року імпорт автотранспортних засобів зріс у 1,4 рази. Успішна реалізація проекту промислово-інвестиційного холдингу «Богдан» та японської корпорації «Ісудзу» змушує партнерів розширювати виробництво, виробляти нові моделі пасажирських автобусів, які поступово починають домінувати не тільки на ринку України, айв інших країнах СНД.

Певні труднощі доводиться долати на шляху плідного розвитку кредитно-фінансової співпраці двох держав 28 грудня 1995 р. з Ексімбанком Японії були підписані кредитні угоди загальним обсягом 200 мільйонів доларів (50 мільйонів експортний кредит і 150 – «незв’я­заний» реабілітаційний кредит). У рамках цієї експортної кредитної лінії наша держава закупила, зокрема, автомобілі швидкої допомоги «тойота», засоби захисту рослин, важку кар’єрну механіку, телеапаратуру для Національної телерадіокомпанії України. Повернення цих кредитів, на жаль, не було здійснено українською стороною у визначені терміни, частина їх за рішенням Паризького клубу кредиторів у 2001 році потрапила під реструктуризацію Звичайно, такий поворот справи не сприяв плідному розвитку подальших проектів у кредитній сфері. Хоча, треба відзначити, мали місце й приклади більш оптимістичного плану.

Наприклад, у 1998 році японська корпорація «Ніссьо Іваі» надала ВО «Південний машинобудівний завод імені Макарова» кредит на суму 30 мільйонів доларів на підтримку виробництва ракетної техніки в межах міжнародного проекту «Морський старт», і він був вчасно повернутий.

Нині перспективним напрямком українсько-японського кредитно-фінансового співробітництва є програма «Офіційна допомога розвитку» уряду Японії. Протягом останніх років вдалося відновити переговорний процес щодо можливості отримання нашою державою першого ієнового кредиту для реалізації найбільш пріоритетного на сьогоднішній день проекту реконструкції міжнародного аеропорту «Бориспіль». 8 жовтня 2004 року уряд Японії ухвалив рішення про надання Україні такого кредиту в розмірі близько 172 мільйонів доларів на 30 років з 10-річним пільговим періодом під 1,5 відсотка річних виплат.

Українсько-японське співробітництво у галузі технічної допомоги було започатковано підписанням міжурядового «Меморандуму про створення та діяльність Японського центру в Україні», укладеного в травні 1997 р. Головними напрямками діяльності цього центру є проведення практичних семінарів з питань підприємництва для представників середнього та малого бізнесу, організація курсів вивчення японської мови, різноманітна культурологічна діяльність. У даний час Японський центр функціонує на базі Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут».

Основну ж роль у двосторонній технологічній співпраці відіграє Японське агентство міжнародного співробітництва, яке відповідає за розробку та реалізацію програм технічної та грантовоі допомоги з боку уряду Японії, За минулі роки понад 100 українських фахівців з різних міністерств та відомств в Японії взяли участь в навчальних програмах цього агентства. Наприклад, у 2004 році п’ять спеціалістів з вугільних шахт Донбасу пройшли стажування в Центрі Японського агентства міжнародного співробітництва в місті Аукуба. Окрім того, на прохання української сторони, японські спеціалісти здійснили окремі дослідження. Серед інших програм технічного співробітництва своєю інтенсивністю виділяються курси перепідготовки українських спеціалістів атомної енергетики, що діють при сприянні Японського інформаційного центру енергосистем На цих курсах за останні 10 років пройшли стажування понад 150 співробітників українських атомних електростанцій.

Унікальною є система грантові допомоги японського уряду. У 2001 році в рамках програми «Офіційна допомога розвитку» в якості гранту загального типу Київська дитяча спеціалізована лікарня «Охматдит» на безвідплатній основі отримала медичне обладнання на суму майже 7 мільйонів доларів Протягом 1999–2004 років гранти для підтримки закладів культури, в першу чергу придбання музичних інструментів, аудіо, відео та освітлювального обладнання, на суму 300–400 тисяч доларів отримали Національна філармонія, Національний історичний музей, Київські національні академічні театри ім. Франка та опери і балету ім. Т. Шевченка, Львівський академічний театр


37

опери та балету ім. С. Крушельницької, Київська дитяча академія мистецтв.

Загальний обсяг безвідплатної допомоги Японії Україні за роки існування двосторонніх відносин, за даними посольства Країни Сходу Сонця в Києві, становить 123 мільйони доларів.

Неоціненною є допомога в подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС як державними, так і громадськими організаціями Японії У 1997 та 2000 роках японський уряд зробив внески у розмірі 45 мільйонів доларів до проекту перетворення об’єкту «Укриття» в екологічно безпечну систему, а у 2004 році збільшив свій внесок до відповідного фонду ще на 10 мільйонів доларів. Серед інших прикладів щедрої японської підтримки зусиль нашої держави в розв’язанні породжених чорнобильською бідою проблем варто назвати надання Центру радіаційної допомоги та Дитячій радіологічній лікарні гуманітарної допомоги на суму в 3,5 мільйона доларів фінансування через Трастовий фонд ООН із захисту людини на суму понад 1 мільйон 200 тисяч доларів проекту «Допоможемо фізичним особам подолати страх, проблеми та ризик у громадах, які постраждали від Чорнобильської аварії». Японський уряд виділив також грант на суму близько 70 тисяч доларів для створення кризового центру в м. Славутич, призначеного для подолання соціальних і психологічних наслідків закриття ЧАЕС.

Активною є українсько-японська наукова співпраця в галузі вивчення впливу радіації на людину та навколишнє середовище. Наприклад, відповідно до Угоди у вигляді обміну нотами між урядом Японії та урядом України від 29 червня 1999 року Чорнобильський центр з ядерної безпеки, радіоактивних відходів і радіології та Японська асоціація досліджень з ядерної безпеки протягом шести років здійснювали програми спільних досліджень, присвячених вивченню технічних, екологічних та радіологічних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Ці програми передбачали наукові дослідження безпеки об’єкту «Укриття», вивчення впливу радіації на довкілля та здоров’я людини. Отримані результати, без сумніву, мають неабиякий інтерес для української та світової громадськості. Особливу цінність їх визначає безпосередня прив’язка до об’єктів та експериментальний характер. При цьому загальним спрямуванням досліджень є не тільки вивчення обставин і наслідків Чорнобильської катастрофи, але й отримання фундаментальних даних для підвищення рівня ядерної безпеки під час використання ядерної енергії у світі. Роботи у рамках програми, що завершились у березні 2004 року, у своїй більшості до того не виконувалися в Україні. Експерименти з опромінення людської клітини в умовах об’єкту «Укриття» є унікальними у світовому масштабі.

Плідне наукове співробітництво з чорнобильської проблематики вже не перший триває рік між Інститутом ендокринології та обміну речовин, Науковим центром радіаційної медицини і Університетом м. Нагасакі.

Незважаючи на те що від часу аварії минуло близько двадцяти років, значною є й гуманітарна допомога численних японських неурядових організацій. Щороку на сотні тисяч доларів українським партнерам в уражених радіацією районах поставляється медичне обладнання та устаткування, препарати. Сьогодні активно допомагають Україні такі організації, як Чорнобильський дитячий фонд Японії, Комітет обмінів з Києвом. Асоціація допомоги жертвам Чорнобиля з м. Нагоя, Товариство «Зірки миру», відділення «Міжнародної асоціації жінок за мир в усьому світі» в префектурах Ібаракі та Сайтама.

Співробітництво в галузі освіти між нашими країнами, в основному, визначається двома програмами уряду Країни Сходу Сонця, спрямованими на надання фінансової підтримки тим українським студентам і викладачам, які прагнуть удосконалювати знання японської мови у її природному середовищі. Одну з цих програм обміну фінансує Міністерство освіти, культури, спорту науки і технології, другу – МЗС через організацію «Джепен Фаундейшн». Протягом останніх шести років близько 60 студентів та викладачів університетів, гімназій і шкіл Києва, Харкова, Одеси. Львова скористалися цими програмами. Станом на серпень 2004 р. в Японії навчалось 12 чоловік з України.

Активними є прямі міжуніверситетські зв’язки. Наприклад, реальними проектами поповнюються підписані двосторонні угоди про співпрацю між Київським національним торговельно-економічним університетом і Університетом Сока, Національним аграрним університетом України і Токійським аграрним університетом Значним внеском у зближення наших народів стало спільне видання українсько-японських та


38

японсько-українських словників, підготовлених професором Київського національного університету І. Бондаренком та професором Тенрійського університету Т. Хіно.

Розвиток співробітництва у культурній сфері між нашими державами головним чином зосереджується на проведенні спільних культурно-просвітницьких заходів, а саме організації гастролей кудожніх колективів та артистів, різноманітних фестивалів, виставок, участі представників країн у конкурсах. Однією з найбільш видатних подій в історії розвитку культурних зв’язків між двома країнами стали гастролі Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України ім. П.Вірського в Японії в 2000 та 2003 роках, які проходили більш ніж у 20 містах цієї країни. Організатором та спонсором концертних турне ансамблю виступила провідна концертна асоціація «Мін-он».

Традиційним став приїзд в Японію з гастролями балетної трупи Національної опери України. У грудні 2004 р. на запрошення концертного агентства «Музика» українські артисти вже в дванадцятий раз відвідають Японію, презентуючи цього разу прихильникам балетного мистецтва виставу «Лускунчик».

Наступного року відзначатиметься тридцятирічний ювілей плідної співпраці Кютської балетної школи Мітіко Теради із Київським хореографічним училищем. Останні роки в Японії регулярно проходять спільні концерти артистів балету за участю соліста Донецького державного академічного театру опери та балету ім. Анатолія Солов’яненка народного артиста України В. Писарєва, соліста Національного академічного театру опери та балету ім. Тараса Шевченка, заслуженого артиста України Нобухіро Теради, вихованців Київського хореографічного училища, Донецької балетної академії та Кіотської балетної школи.

Щороку в Японії гастролюють численні українські музикальні та художні колективи Серед них, зокрема, варто назвати народний ансамбль танцю «Барвінок» з м. Вінниці, Харківський дитячий балетний театр, вокально-інструментальний ансамбль «Кобза», який взяв участь у ювілейному двадцятому міжнародному культурно-мистецькому параді «Мідозудзі», колективи класичної музики: Київський камерний оркестр під керівництвом В. Кофмана, струнний квартет ім. М. Лисенка, Державний камерний симфонічний ансамбль «Солісти Києва» під керівництвом диригента Б. Которовича.

На постійній основі Японію з гастролями відвідують молоді талановиті українські музиканти переможець Київського міжнародного конкурсу піаністів ім В. Горовиця, володар першої премії на Четвертому Міжнародному конкурсі піаністів в японському місті Хамамацу піаніст О. Гаврилюк, лауреати міжнародних конкурсів піаністи і Цитуєв та Ю. Кот, переможець міжнародного конкурсу молодих піаністів імені Ф. Ліста О. Стукаленко, гітарист О. Ренгач, скрипаль А. Бєлов.

Традиційною стала участь українських дітей у міжнародних конкурсах малюнка в Японії, багато з них було переможцями і отримували почесні призи. Зокрема, в травні 2001 р. у черговій 11-й міжнародній виставці дитячого малюнка «Kanagawa Biennial World Children’s Art Exhibition» взяли участь 7 представників з України, а 12-річний М. Бердник отримав спеціальний приз та Почесну грамоту міністра закордонних справ Японії.

Здобутки українських спортсменів у багатьох міжнародних змаганнях і турнірах, які регулярно проходять в Японії, відіграють велику роль в контексті популяризації Української держави в цій країні. Зокрема, українські волейболістки у відбірковому олімпійському турнірі в м. Осака у травні 1996 р. отримали путівку до Атланти; у Токіо в щорічному турнірі «Кубку Іон» перемагали відомі спортсменки з художньої гімнастики О. Вітриченко, К. Серебрянська, а в жовтні 2004 року гімнастки школи І. Дерюгіної завоювали друге місце в командному заліку.

Думаючи про перспективи розвитку двосторонніх українсько-японських відносин, перш за все слід брати до уваги той незаперечний факт, що Японія сьогодні є і в майбутньому залишиться одним із світових лідерів і визнаним чинником сучасних міжнародних відносин Розуміння з боку політичного істеблішменту одного з впливових членів «Великої вісімки» усієї складності процесів розбудови в нашій державі громадянського суспільства та трансформації на ринкових засадах української економіки, сприяння й постійна їх підтримка з боку Японії створюють надійний ґрунт для подальшої динамізації цих відносин. Варто сподіватись на більш активні політичні контакти лідерів двох держав, досягнення ближчими роками мільярдного рубежу у взаємовигідній торгівлі, нових здобутків на ниві обміну найкращими досягненнями у сферах науки, техніки та культури.

Токіо


39


Юдзі КУРОКАВА

^ ЧИ БУЛА ІСТОРІЯ РОСІЇ ТА

СРСР ІСТОРІЄЮ УКРАЇНИ?

УКРАЇНСЬКА ІСТОРІЯ З ПОГЛЯДУ ЯПОНСЬКОГО ДИПЛОМАТА

Гадаю, читач зрозуміє мою радість, яка охопила мене в ту мить, коли, перебуваючи у службовому відрядженні в Японії 2002 року, одного разу на полиці токійської книгарні я раптом натрапив на ошатну книжку японською мовою «Оповідь про історію України», опубліковану видавництвом «Тюокорон» у популярній серії історичних монографій. Радість моя була тим більшою, що з її автором. Юдзі Курокавою, я мав приємність зустрічатися, коли той працював послом Японії в Україні упродовж 1996-99 pp. Ще тоді цей досить молодші, стрункий чоловік із тонкими, майже європейськими рисами обличчя вразив мене тим, що власноруч передав пакунок підручників і словників японської мови для студентів Київського інституту вдосконалення вчителів ім. Бориса Грінченка, де я тоді працював викладачем. І ось тепер у Токіо я мав нагоду згадати його і переконатися у тому, як глибоко він зумів зануритись у складні перипетії української історії за три роки перебування в Києві.

Ознайомившись із змістом книжки японського дипломата, я тоді навіть подумав: от було б чудово, якби такий стислий виклад нашої історії в українському перекладі став доступний нашим співгромадянам, які ще не встигли усвідомити в якій країні вони живуть! Мені здалося, що їм було б корисно подивитися на неї очима друга нашої країни, яким Юдзі Курокаву, безперечно, можна вважати

Своєрідність ракурсу, під яким автор розглядає історію України, вже видно з такого запитання на суперобкладинці книжки: «Чи була історія Росії та СРСР історією України?». На мою думку, таке трохи провокаційне запитання потрібне автору для того, щоб зародити сумнів в японського читача щодо традиційного в японській історіографії погляду на історію Росії та СРСР як на історію лише одного народуросійського. Але послухаймо самого автора. Ось що він пише у передмові до книжки про своє знайомство з Україною та її історією:

«У 60-і роки, коли я був студентом, на радянській художній виставці, викритій у Токіо, мене привабила картина «Українська ніч» Архипа Куїнджі, художника кінця XIX століття. Від цієї картини – кількох простих сільських хатин з білими стінами, під стріхою, на косогорі у відблисках місячного світла – повіяло на мене чимось надзвичайно рідним. З того часу, коли я іноді чув слово «Україна», в моїй уяві неодмінно воскресала саме вона. Однак мої знання про Україну залишалися на тому ж рівні навіть після тридцяти років праці у міністерстві закордонних справ Японії. Та от восени 1996 року мене призначили послом Японії в Україні. Перед від’їздом у закордонне вирядження, коли я вивідував відповідні державні установи і прощався зі своїми знайомими, завжди заходила мова про Україну, але майже всі мої співрозмовники згадували знайоме зі інколи уявлення про неї як про «житницю Європи». Щоправда, дехто з них пригадував бестселер «Диявольський вибір» Фредеріка Форсайта – велетенський шпигунський роман, який починається з того, що італійське торговельне судно рятує у Чорному морі потерпілого від аварії командира загону УПА, а американський президент видає наказ про визначення розмірів можливого недороду пшениці у хліборобській частині СРСР за допомогою штучного супутника. Однак і «Україн­ська ніч», й уявлення про «житницю Європи» створювали в моїй уяві образ України лише як сільськогосподарської країни. Як мені здавалося, саме в таку країну мене відряджали. Та от, перебуваючи там, я переконався не тільки в тому, що Україна – житниця, але й набагато складніша та різноманітніша своїми особливостями країна. Задумуючись над тим, звідки взялося таке неповне уявлення про неї, я дедалі більше впевнювався: причина цього криється в тому, що до здобуття незалежності 1991 року упродовж кількох століть Україна перебувала в тіні Росії та СРСР. Ніхто не сумнівається в багатій історії Росії. Ніхто не скаже, що в Росії Достоєвського, Гоголя і Чайковського немає культури. Ніхто не назве відсталою країну, яка запустила супутника. Але ж столиця Київської Русі – це столиця сучасної України! А Гоголь – справжній українець, нащадок козаків. І дід Чайковського – козацького роду, та й сам композитор щороку надовго зупинявся у маєтку своєї молодшої сестри в Кам’янці й на основі тамтешніх народних пісень написав не тільки «Анданте кантабіле», але також інші музичні твори. Кажуть, що й предки Достоєвського мають


40

українське коріння. Українцем був і Сергій Корольов, що зіграв головну роль у запуску першого штучного супутника. Вже з нього зрозуміло, що Україна миє свою історії», культуру й науку, але всі її досягнення в цих галузях приписувалися Росії та СРСР. А всьому світу Україну виставляли тільки як житницю.

Відомий знавець української історії Орест Субтельний вважає, що найголовніша тема української історії – це проблема бездержавності. Іншими словами, якщо в історії більшості країн головною темою була історія утворення національної держави та її розвитку, то у випадку України – питання про те, як виживав український народ за умов бездержавності. А проте це не означає, що Україна ніколи не мала держави, це не так. Адже згадувана раніше Київська Русь у X –XI століттях славилася в тодішній Європі як велика держава, що пізніше стала основою формування сучасних Росії, України та Білорусі. Виходячи з цього, можна сказати що саме з України ведуть свій родовід східні слов’яни. Однак після татаро- монгольської навали Київ занепав, а замість нього Москва як відгалуження київсько-руської державності вийшла на передній план і стала центром східних слов’ян. Навіть саму назву «Русь» Москва собі привласнила. А тому українцям довелося створювати нову назву для позначення своєї країни. Після того Київська Русь стала сприйматися не як держава українців, а як колиска Росії з центром у Москві. Коротко кажучи, оскільки держава, що виникла навколо Москви, пізніше стала великою і, назвавшись Росією, дістала назву законної спадкоємиці Київської Русі, історія України сприймалася як історія бездержавного народу.

А проте, живучи в путах бездержавності й маючи сусідом велику державу, близьку за мовою та звичаями, Україна не втратила своєї самобутності. Перебуваючи під пануванням Росії та інших держав, Україна зберегла свою мову, культуру і звичаї. Вона мала унікальну історію в період козаччини і навіть після приєднання до Росії відігравала важливу економічну та культурну роль в Російській імперії. На цей історичний період припадає і розвиток української національної свідомості – українського націоналізму.

І от, нарешті, 1991 року Україна здобула незалежність. Дізнавшись про таку подію, багато людей у світі здивувалися, що в Європі в наш час могла народитися така велика держава. З територією в 1,6 рази більшою за територію Японії і другою за величиною в Європі після Росії. За кількістю населення (50 млн. на час здобуття незалежності) меншою від Росії, Німеччини. Великої Британії, Італії, Франції, але набагато більшою від Іспанії та Польщі. Варто нагадати, що виникнення в Європі держави з п’ятдесятимільйонним населенням – це велика подія після об’єднання Німеччини та Італії у другій половині XIX століття.

Що ж стосується української економіки, то передусім назвемо сільське господарство. Площа оброблюваної землі в Україні майже дорівнює площі всієї Японії і вдвічі більша за площу оброблюваної землі такої розвиненої в аграрному відношенні країни, як Франції. Висловлюються навіть прогнози, що Україна може стати рятівником людства, якщо в XXI столітті виникає продовольча криза. Але Україна – не не лише європейська житниця, а також зона важкої промисловості в Європі. З надзвичайно високим науково-технічним рівнем. В Японії звикли вважати, що лише Росія успадкувала високі технології колишнього СРСР, а насправді це не так, бо, наприклад, міжконтинентальні ракети SS-19 та SS-21 створено в Україні.

Україна пишається також високим рівнем мистецтва, культури та спорту. Вона дала світові таких музикантів, як Володимир Горовиць, Давид Ойстрах, Святослав Ріхтер, танцівника Вацлава Ніжинського, художника-авангардиста Казимира Малевича, стрибуна в висоту з жердиною Сергія Бубку, ковзанярку фігуристку Оксану Баюл та багатьох інших.

Таким чином. Україна існувала, але лосі впродовж кількох століть про неї ніхто не знав. І тільки тоді, коли почала розвалюватися радянська імперія, вона з’явилася у світі так само несподівано, як виринає на поверхню Землі підземна річка. Тепер створилася ситуації, коли треба говорити пре відкриття та відновлення її прав у світі. В Європі та США вважають, що утвердження незалежності України, яка посідає центральне геополітичне положення між Росією та іншими європейськими країнами, має особливо важливе значення для збереження миру та стабільності всієї Європи. Крім того, зацікавлення США і Канали Ук­раїною пов’язане з тим, що в тих країнах проживають сотні тисяч переселенців з України.

На жаль, в Японії зацікавлення Україною не дуже велике. Мабуть, тому, що Україна знаходилася на заході колишнього СРСР і вся увага Японії зосереджувалася на Росії. А ще тому, що дотеперішні знання про Україну в Японії були недостатніми. І от я прийшов до думки, що Японія мала б відкрити для себе Україну так само, як я відкрив її собі. А тому я вирішив написати книжку, яка знайомила б нашого читача з Україною. Й оскільки знайомство з будь-якою країною ґрунтується на знанні її історії, то я взявся писати про українську Історію».

У тій же передмові автор відзначає, що під історією України він розуміє не лише історію українського народу, а сукупність подій, історичних процесів, які відбувалися на українській землі. А тому в цій книжці торкається історії скіфів, росіян і поляків, яка





залишити коментар
Сторінка16/20
Дата конвертації25.09.2011
Розмір4.31 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20
хорошо
  2
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх