Харукі муракамі. Поїздка до Таїланду icon

Харукі муракамі. Поїздка до Таїланду


1 чел. помогло.
Схожі



Загрузка...
страницы: 1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   20
повернутися в початок
скачать

55

вистави за п’єсами Цуруя Нанбоку IV (1755–1829) і Каватаке Мокуамі (1816–1893). Решту драматургів, що писали для кабукі, нині забуто.

Сцена в кабукі зовсім не нагадує сцени театру но. По-перше, вражають велетенські розміри цієї сцени, як ширина, так і глибина. По-друге, сцена, як правило, багато оформлена численними декораціями, що досить точно передають реальну обстановку. По-третє, сцена в театрі кабукі може обертатися (маварі бутай), що дає змогу швидко переходити від однієї сцени до іншої. Цю інновацію було запроваджено ще 1758 року. По-четверте, у сцені театру кабукі є вельми своєрідний елемент – ханаміті (буквально «дорога чи вулиця квітів». Це поміст для акторів, що проходить від сцени просто через глядацьку залу і дає їм можливість підтримувати кращий контакт з аудиторією. Використовують також деякі інші сценічні ефекти.

На сцені нікого, крім акторів, немає. Вбрані вони у реальніші костюми, ніж у но, грають без масок, але обличчя нерідко сильно гримується і навіть розфарбовується, гра набагато динамічніша.

Усі актори кабукі складають фактично одну родину, і, зазвичай, сценічне ім’я та роль успадковуються синами, звідси додатки порядкових числівників перший, другий, третій і т.д. до імен. На разі в Японії в театрі кабукі зайняті близько 30 акторських родин, що дбають про свій престиж і продовжують працювати у стилі, опрацьованому їхніми предками.

Кожна родина акторів опрацювала для тієї самої ролі свою послідовність рухів (ката), що можна порівняти з поняттям мізансцени у традиційному європейському театрі. Ката, як правило, закінчуються кульмінаційною позою міе.

Оскільки багато засад театр кабукі запозичив від лялькового театру, то сюжети його ті ж, що і в бунраку: дзідай-моно, сева-моно, щоправда, було додано й третій сюжет сьо-саґото – танець під музичний акомпанемент та спів. Причому музика тут відіграє чи не більшу роль, ніж у но, а тому в кабукі використовують не тільки барабани та сопілку, а й струнні інструменти. У сюжетах сева-моно і тепер великим попитом у глядачів користуються сюжети з сіндзюу – подвійним самогубством, коли закохані з суспільних, політичних чи майнових причин разом накладають на себе руки. Чимало п’єс з сіндзюу написав для бунраку ще Тікамацу Мондзаемон. Відтак вони перекочували й до кабукі, зумовлюючи, звичайно, більший вплив на аудиторію, ніж за гри ляльками. Варто сказати, що сіндзюу було досить поширене за доби сьоґунату і пізніше. Причому позбавляли себе життя не тільки закохані пари, але й нерідко цілі родини, демонструючи таким чином свою родинну єдність і гідність проти ворожого довкілля, проти ворожого світу. Навіть у сучасній Японії випадки сіндзюу час від часу трапляються.

Особливої популярності серед простого люду театр кабукі набув за доби Едо (XVII – середина XIX ст.), через те, що зміст і стиль три відбивав тодішнє реальне життя. У кінці доби Едо і на початку доби Мейдзі кабукі потрапив у фазу декадансу, деякі з провідних акторів зуміли створити нові п’єси, що назавжди ввійшли до репертуару. Незабаром театр кабукі дістав державне визнання, його навіть стали вважати початком руху до сучасного японського театру.

^ Кабукі й досі не втратив своєї привабливості для глядачів, які йдуть на його вистави помітно охочіше, ніж на медитаційні вистави но.


56

Сінґекі – сучасний японський театр

Загальним терміном на позначення сучасного японського театру є сінґекі «новий театр На його формування великий вплив справив західноєвропейський театр, побудований переважно на шекспірівських засадах. Але сінґекі неоднорідний. Перехідними формами від кабукі до театру європейського зразка є сінпа – «нова школа» і сінкокуґекі – нова національна драма». Театр сінна, загалом, побудовано на засадах кабукі. Головними відмінностями- інноваціями сінна є написання нових п’єс, що відображають сучасне життя, допуск до участі у виставах жінок, реалістичніше відбиття дійсності. 1917 року виникла форма сінкокуґекі, в яких багато місця займали поєдинки на мечах та ін. батальні сцени. Тепер ця форма занепала. Натомість у 60-х роках з’явилася нова форма – сьоґекідзьоо, що нагадує театр мініатюр (спо­чатку називалася анґура – від спотвореного англ. underground «підпільний»).

Найвідомішими драматургами нового японського театру були Цубоуті Сьоойоо (1859–1935) та Морі Ооґай (1862–1922), трохи пізніше – Маяма Сейка (1878–1948). Цубоуті писав історичні драми для кабукі та сінпа, тоді як Морі Ооґай писав п’єси для театру європейського спрямування не без впливу норвезького драматурга Ібсена зі змалюванням гострих соціальних проблем у натуралістичному дусі з великою увагою до взаємовідношення окремої особистості й суспільства. У 20-і pp. були спроби писати пролетарські, революційні п’єси, але вони не знайшли широкого відгуку в глядача.

Деякий час після війни сінґекі вирішував шляхи реалістичного відображення на сисні сучасного життя Японії, проводячи різні експерименти, аж до шокування глядачів брутальною лайкою та відверто сексуальними діями акторів на сцені у спектаклях за п’єсами Місіми Юкіо (1925–1970).

У 60-х pp. з реалізмом було покінчено: з появою драматичних творів Абе Кобо та Бецуяку Мінору запанував японський різновид театру абсурду. Водночас провадили експерименти з подальшого заглиблення до підсвідомості японського глядача, ламаючи останні традиційні умовності японської драми. Показовими тут є п’єси Сатоо Макото (1943 р. нар.). Кари Дзюуроо (1940 р. нар.) і Тераями Сюудзі (1935-83). Несподівані зміни настрою героїн і ритму їх дій, що межують із психічною патологією, незрозуміла плутанина образів, брутальні дотепи, навмисне виставляння на сцені табуйованнх у суспільстві явищ і цілковита зневага до бодай яких моральних гальм – все було в цих виставах. Все те, чого японці ніколи до цього не бачили і не чули. У критиці того часу ці сценічні вправляння називали театральним калейдоскопом.

Пізніше Нода Хідекі (1955 р. нар.) продовжив пошуки, видавши на сцену п’єси, які стали називати китайськими скриньками (у більшій скриньці знаходилася менша, у тій – ще менша і т.д.). Складалося враження, що автори таких драматичних творів поставили собі за мету якомога далі відійти від нормальної людської логіки, створюючи п’єсу в п’єсі, що була в іншій п’єсі.

І, нарешті, найостанніші, 90-і роки минулого сторіччя, ознаменовано в драматургії головною ставкою не на змісті спектаклю, а на супермодерному технічному оснащенні (комп’ютери, лазери, голограми і т.д.) і створенні просто-таки фантастичних ефектів, нерідко з елементами мюзиклу. Один із авторів таких сценаріїв, Ватанабе Еріко, намагається довести що подібні фантастичні сюжети з високотехнологічними спецефектами теж можуть нести велике ідейне та змістове навантаження.

Досить популярними зараз у Японії є також японські версії бродвейських мюзиклів, що стали хітами, наприклад, «Коти», «Красуня і звір» тощо, поставлені театральною компанією Сікі. Після грандіозного комерційного успіху було побудовано величезні театри для мюзиклів у Токіо, Осаці, Наґої та Фукуоці.

ІЦе в 60-х pp. багато хто у Японії пророкував поступове вмирання театру як живого виду мистецтва. Саме тоді постала експериментальна японська драма. І попри всі негаразди, слід визнати сьогодні, що основні бої за існування театру експериментатори таки виграли. Сучасний японський театр на порозі XXI ст. можна схарактеризувати як синтез власне театру, танцю і музики. Мається на увазі не поєднання опери та балету, а розвиток лінії, що була започаткована ще Мейєрхольдом і найкраще представлена зараз у Японії Цудзукі Тадасі, Оотою Сьоґо та Тераєю Сюдзі, що перегукується з і норами американців Ноберта Уілсона, Мередіта Монка, англійця Джона Фокса, поляка Тадеуша Кантора, українця Юрія Паскара з його вельми оригінальною поліфонічною драмою «Y-Q (Вай-К’ю)»...



57

* * *

У сучасній Японії є чимало приватних мінітеатрів, переважно традиційного спрямування. Виставу одного з таких театрів у Кіото я відвідав. Це власне невеликий двоповерховий житловий будиночок у самому центрі міста з театром на другому поверсі. Нас запросили на другий поверх, посадили на татамі, почастували йооканом, ваґасі тощо. Фусума-переділка була відсунута, і нашому поглядові відкрилася друга кімната, що стала правити за сисну. Господиня переодягнулася у потрібне вбрання – і вистава розпочалася. Це була танцювальна вистава одного актора на тему відомої японської казки «Каті-каті-яма» («Гора Трісь-трісь»).

Акторка танцювала під фонограму в супроводі музики і співу, виконуючи почергово то роль сердешного дідуся, то роль підступного танукі (борсука), то роль борця за справедливість зайця, імітуючи їхні рухи. Потім вона станцювала під спів ще якісь речі на народні мотиви. Після чого попрохала нас (а глядачами було з 10-15 іноземців) поділитися своїми враженнями і записати їх до грубого зошита відгуків, що нами й було зроблено.

Такі домашні театри одного актора, звичайно, не користуються особливою популярністю і збирають, як правило, невелике коло постійних відвідувачів, які по-справжньому ним захоплюються й жваво спілкуються між собою. Безумовно, цей театр зовсім не нагадує ні но, ні кабукі. Але, очевидно, що він теж сягає своїми початками глибокої старовини.

Театр вижив тому, що йому притаманна велика пристосовуваність до нових суспільних і політичних реалій. А це значить, що і Шекспіра, й Ібсена, і Семюеля Беккета, і Тікамацу, і Карпенка-Карого, і Куліша, стосовно українського театрального мистецтва, та інших великих драматургів світу можна талановито подати у будь-якому сценічному стилі так, щоб їхні твори зазвучали актуально.

Одеса



Гейші-учениці





^ НЕЗАЛЕЖНИЙ ЛІТЕРАТУРНО-МИСТЕЦЬКИЙ ТА ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНИЙ МІСЯЧНИК. ВИДАЄ ВИДАВНИЧИЙ

ДІМ «ВСЕСВІТ» У КИЄВІ

E-mail: myk@vsesvit-review.kiev.ua

ЗМІСТ

Р^ ІК ЯПОНІЇ У «ВСЕСВІТІ»

З ЯПОНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ XIX-XX ст.: Такахама КЬОСІ. – Танеда САНТОКА. –

Одзакі ХОСАЙ. – Іїда ДАКОЦУ. – Накацука ІППЕКІРО. – Томіта МОППО.

З японської переклав Іван Бондаренко..............................................................................3

^ ІНАДЗЕ НІТОБЕ. Бусідо – душа Японії. Есе про самурайську етику.

З англійської переклала Ольга Собко..............................................................................15

^ ЮРІЙ КОСТЕНКО – НАДЗВИЧАЙНИЙ І ПОВНОВАЖНИЙ ПОСОЛ

УКРАЇНИ В ЯПОНІЇ. Українсько-японські відносини сьогодні .............................33

ЮДЗІ КУРОКАВА. Чи була історія Росії та СРСР історією України?....................... 39

ІВАН ДЗЮБ. Українська історія з погляду японського дипломата.......................39

^ АНАТОЛЬ ПЕРЕПАДЯ. Дорога до Японії завдовжки тридцять п'ять років.............41

ВІКТОР ОЛІФІРОВ. Хай завжди буде сонце! Три поезії.............................................43

^ Гість редакції – професор Сусуму Уемура..................................................................45

«Секрет японського дива – це дух японської нації».

Інтернет-розмову з Людмилою СКИРДОЮ вів Олег МИКИТЕНКО...........................46

^ ОЛЕКСАНДР БОНДАР. Японія очима українця. Спорт у Японії...........................55

Ікебана: єднання з природою. Розмова з п. Хідемі АМАЕ.........................................67

^ БАНАНА ЙОШІМОТО. Цуґумі. Повість.

З японської переклала Ореста Забуранна........................................................................68

Кілька слів від перекладача........................................................................................124

СКАРБНИЦЯ

Бахтіяр-наме. Оповіді десяти візирів. Середньовічний перський епос.

З перської переклав Роман Гамада.................................................................................126

^ РОМАН ГАМАДА. «Бахтіяр-наме» в історії перської літератури........................174

ПИСЬМЕННИК. ЛІТЕРАТУРА. ЖИТТЯ

ОЛЕКСАНДР КИЧЕНКО. Постмодернізм і роман: метаморфози

традиційного жанру.......................................................................................................176

^ ОЛЕКСАНДР КИЧЕНКО. Антична спадщина у сучасному контексті.

Рецензія.............................................................................................................................179

© «Всесвіт», 2004. Передрук матеріалів дозволяється лише з посиланням....

15






^ З англійської переклала

Ольга СОВКО

Розділ І

Бусідо як етична система

Лицарство – квітка не менш природна для ґрунту Японії, аніж її емблема, вишневий цвіт – це зовсім не висушений взірець старовинної чесноти, який ми зберігаємо у гербарії нашої історії. Воно все ще поміж нас і являє собою живе втілення сили і краси; і навіть якщо не має зараз осяжної форми або чітких контурів, лицарство продовжує наповнювати моральну атмосферу своїм ароматом і змушує нас усвідомлювати, що ми все ще перебуваємо під владою його могутніх чарів. Суспільні умови, які породили і плекали його, давно минули, одначе, подібно до того як далекі зорі, що існували колись і вже не існують, але продовжують випромінювати світло на нас, сяйво лицарства, дітища феодалізму, яке пережило устрій, що його породив, все ще освітлює наш моральний шлях. Я маю величезну приємність міркувати на цю тему мовою Берка, який виголосив відомий зворушливий панегірик над покинутою могилою європейського прототипу лицарства.

Можна навести докази про сумну нестачу інформації про Далекий Схід, через яку навіть настільки ерудований вчений, як доктор Джордж Міллер1, без вагань заявив, що лицарство або будь-яка з подібних до нього форм ніколи не існували ані у стародавніх, ані у сучасних народів Сходу. Проте, подібне невігластво можна повною мірою пробачити, адже третє видання чудової праці доктора вийшло у той-таки рік, коли комодор Перрі постукав у браму нашого відлюдництва. Більше десяти років потому, приблизно у той час, коли наш феодалізм переживав останні судоми свого існування, Карл Маркс у своєму «Капіталі» звертав увагу читачів на своєрідну перевагу вивчення соціальних і політичних інститутів феодалізму, які можна безпосередньо спостерігати тільки у Японії. Подібним же чином мені хотілося б запропонувати західним історикам та дослідникам духовності ознайомитися з лицарством у сьогоденній Японії.

Незважаючи на величезну спокусу ретельного історичного дослідження на основі порівняння європейського і японського феодалізму і лицарства, ця книга не має за мету занурюватися так глибоко. Я радше намагаюсь розповісти, по-перше, про походження і витоки нашого лицарства; по-друге, про його характер і вчення; по-третє, про його вплив на суспільство; і по-четверте, про тривалість і постійність цього впливу. Із цих чотирьох тем перша буде висвітлена стисло і поверхово, інакше мені б довелось піти разом із читачем манівцями нашої національної історії; більшу частину книги буде присвячено другій темі, яка, скоріше за все, викличе найбільший інтерес у тих, хто вивчає міжнародну етику і

© Ольга Собко, 2004, переклад.

1 History Philosophically Illustrated, 3d ed., 1853: vol. ІІ, p. 2 («Історія з філософськими ілюстраціями»). –^ Прим. автора.

16

порівняльну етологію і дасть їм уявлення про спосіб нашого мислення з дій; дві останні теми розглядатиму як наслідки.

Японське слово, яке я дуже неточно перекладаю як «лицарство», у своєму початковому значенні позначає дещо набагато більш виразне, аніж звичайна майстерність верхової їзди Слово Бу-сі-до у буквальному перекладі означає воїнський лицарськийшлях, тобто ті правила, яких шляхетним воїнам слід дотримуватись як і у повсякденному житті, так і у своєму покликанні, іншими словами, це «Заповіді Лицаря», noblesse oblige класу воїнів Зараз, коли я представив дослівне значення цього поняття, я можу дозволити собі надалі вживати слово в оригіналі Використання оригінального терміна є більш слушним, адже будь-яке вчення, настільки унікальне і обмежене, яке породжує такий особливий спосіб мислення і поведінки, повинно мати ознаку своєї є особливості; окрім цього, деякі слова мають настільки виразний національний колорит і характеристику своєї раси, що навіть найкращі перекладачі здатні віднайти лише умовний еквівалент, не згадуючи вже про безсумнівну невідповідність і невдоволення. Чи знайдеться хтось, хто зможе покращити при перекладі значення німецького слова «Gemǘt», і той, хто не відчуває різниці між двома настільки тісно вербально пов’язаними словами, такими як англійське gentleman і французьке gentleman?

Отже, Бусідо являє собою кодекс моральних принципів, слідувати яким лицарів вчили і вимагали цього від них. Цей кодекс був неписаний; у кращому випадку він складається з декількох правил поведінки, які передавалися з вуст у вуста або вийшли з-під пера видатного вченого або воїна. Найчастіше цей кодекс не викладали ані усно, ані письмово, але він став, проте, могутнім схваленням справжніх подвигів, законом, вибитим на тілесних скрижалях серця. Він виник не як творіння одного розуму, хай найталановитішого, і мав за основну життя не єдиної видатної особистості, навіть надзвичайно відомої Кодекс став підставою для органічного розвитку воїнського виховання протягом десятиліть і століть. Можливо, в історії етики він займає таку ж позицію, як і англійська Конституція – в політичній історії; проте йому не зрівнятись із Magna Сhапа або із законом Habeas Corpus. Справді, на самому початку сімнадцятого століття було обнародувано Військовий Статут (Буке Хатто), проте його тринадцять коротких розділів в основному торкалися одруження, управління замком, об’єднання у союзи й іншими подібними правилами і зовсім незначною мірою торкалися настановних наук. Таким чином, ми не можемо зазначити точний час і місце і сказати: «Ось джерело». Лише тим, що кодекс став відомий у феодальну епоху, його походження в часі можна ототожнювати із феодалізмом. Але сам по собі феодалізм сплетено із багатьох ниток, тому і Бусідо розділяє з ним свою заплутану природу. Подібно до того, як відлік початку політичного становлення феодалізму в Англії можна розпочинати з часів її завоювання норманами, можна стверджувати, що його розквіт в Японії протікав одночасно із правлінням Йорітомо в кінці дванадцятого століття. Як і в Англії, де соціальні елементи феодалізму проявлялись у період до часів Вільгельма Завойовника, паростки феодалізму в Японії спостерігались ще задовго до зазначеного мною періоду.

Знову ж таки, коли феодалізм був офіційно оформлений, для класу професійних воїнів в Японії, як і в Європі, почався період розквіту. Їх називали самураями, це слово буквально означає, як і староанглійське cniht (knecht, knight): «вартовий» або «провідник»; схожими за характером були soldurii, про існування яких в Аквітанії згадував Цезар; або соmitati, які, за словами Тацита, супроводжували германських вождів за його часів; більш близькою у часі паралеллю є milites medii, про які можна дізнатись з історії європейського середньовіччя. Широкого розповсюдження набуло також японське слово, китайського походження, «Буке» або «Бу-cі» («воїни-лицарі»). Вони були привілейованим класом і спочатку, певно, набиралися з крутих хлопців, які вибрали воєнну справу своїм єдиним заняттям. Протягом тривалого часу безперервних воєнний дій до цього класу природним чином потрапляли найхоробріші і найодчайдушніші люди, після чого, у процесі винищення, найсміливіші і найслабші з них відсіялись, таким чином, щоб вижити, утворити родини і прийняти статус самураїв змогли лише, говорячи словами Емерсона, «люди жорсткої породи, мужні, сповнені звіроподібної сили». Здобуваючи більші привілеї і велику славу, відповідно і більшу відповідальність, вони невдовзі відчули потребу у тому, щоб були установлені спільні для всіх правила поведінки – адже вони завжди перебували у стані війни між собою і належали до різних кланів. Так само як лікарі обмежують конкуренцію між собою правилами професійної етики, як юристи опиняються на лаві суду честі, якщо порушують правила їхнього чинного етикету, так і воїнам потрібен статут, який може визначити чи не порушили вони загальноприйняті правила поведінки.


^ 17

Розділ II Джерела Бусідо

Мені слід почати з буддизму. Він вселяє у нас почуття повної довіри до Долі, смиренної покори неминучому, стоїчного спокою перед обличчям небезпеки або лиха, спонукає нехтувати життям і приязно ставитися до смерті Видатний учитель фехтування на мечах, побачивши, що його учень досконало оволодів цим мистецтвом, сказав йому: «Відтепер моя наука повинна поступитися вченню дзен». «Дзен» – це японський еквівалент індійської Джани, що «означає зусилля людини проникнути крізь медитативні зони мислення за межі вербального вираження1». Способом є споглядання, а мета, у моєму розумінні – переконатися в тому, що існує певний принцип, який є основоположним для всіх явищ, і, якщо це можливо, в існуванні самого Абсолюту, і таким чином досягнути гармонії з цим Абсолютом. Отримавши таке визначення, вчення стало являти собою більше, ніж сектантську догму, і той, хто спроможеться осмислити Абсолют, підніметься вище від земного і пробудиться «до нового Неба і нової Землі».

Те, чого не зміг дати буддизм, з лишком запропонував синтоїзм. Жодне віровчення не прищеплювало такої відданості монарху, пошани до пам’яті предків і поваги до батьків, які прищеплюють принципи синтоїзму, наділяючи покірністю гордовитий у всьому іншому характер самурая. У теології синтоїзму не має місця догмі «первородного гріха» Навпаки, у синтоїзмі вродженими вважаються доброчесність і Богоподібна чистота людської душі, якій поклоняються подібно святилищу, з якого лунають божественні пророцтва. У синтоїстських храмах очевидна відсутність предметів та засобів поклоніння, і важливим елементом оздоблення є звичайне дзеркало. Наявність даного предмета легко пояснити дзеркало символізує людське серце, яке в ідеально спокійному і чистому стані відображає образ самого Бога Отож коли ви приходите до храму помолитися, на сяючій поверхні ви бачите своє власне відображення і акт поклоніння можна прирівняти до стародавнього дельфійського припису: «Пізнай себе». Проте самопізнання, чи то в грецьких, чи то в японських вченнях, не означає осягнення фізичної сутності людини, її анатомії або психофізики; натомість знання повинні мати моральний характер, аналіз власної духовної природи. Момзен, порівнюючи грека і римлянина, зазначав, що в той час як перший під час молитви підводив погляд до Небес, адже його молитва була спогляданням, останній накривав голову, бо розмірковував. Значною мірою подібне римській концепції релігії, наше осмислення відображає не стільки моральну, скільки національну свідомість особистості. Поклоніння природі до глибини душі навіяло нам любов до країни, а шанування пращурів з покоління в покоління зробило імператорську родину першоджерелом всієї нації Наша країна для нас – більше, ніж просто земля, на якій ми вирощуємо злаки, і надра, з яких ми видобуваємо золото, – це священна оселя богів, духів наших предків: для нас Імператор – більше, ніж Верховний Rcchtstaat2, або навіть ніж Culturstaat3, він – втілення і представник Небес на землі, який поєднує в своїй особі небесну силу та милість. Якщо істинним є твердження пана Бутмі4 про англійську королівську владу, що вона «є не просто образом влади, але і творцем і символом національної єдності», з чим я погоджуюсь, – це твердження вдвічі або втричі доречніше щодо до імператорської влади в Японії.

Догмати синтоїзму охоплюють дві домінуючі характерні риси емоційного життя нашого народу – Патріотизм і Відданість. Артур Мей Кнепп дуже справедливо зазначає: «У давньоєврейській літературі часто-густо складно визначити, про Бога говорить автор чи про Всезагальне благоденство, про Небеса чи про Єрусалим; про Месію чи про сам Народ». Подібне непорозуміння зустрічається і в поняттях нашої національної віри. Я назвав це непорозумінням, адже логічний інтелект визнає їх мовну двозмістовність, а проте, будучи структурною основою національного інстинкту і народних почуттів, національна віра ніколи не претендувала на роль систематичної філософії і раціональної теології. Ця релігія – або, хіба не правильніше сказати, національні емоції, виявлені цією релігією? – значною мірою наповнила Бусідо відданістю повелителю і любов’ю до країни. Ця відданість і любов проявляються більшою мірою як спонукання, аніж доктрини, адже синтоїзм, на відміну від середньовічної Християнської церкви, навряд чи нав’язував своїм послідовникам жодних credenda5, а радше пропонував прямолінійні і прості agenda".

1 Lafcadio Hearn, Exotics and Retrospectives, p. 84.

2 Rechtstaat (нім.) – охоронець законопорядку.

3 Cullurstaat (him.) – покровитель культури.

4 The English People, p. 188.

5 Догмати віри (лат ).

6 Вказівки до дії (лат.).





залишити коментар
Сторінка12/20
Дата конвертації25.09.2011
Розмір4.31 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   20
хорошо
  2
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх