Дяченко П. Г. Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії унр. Київ: Стікс, 2010 icon

Дяченко П. Г. Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії унр. Київ: Стікс, 2010


2 чел. помогло.
Схожі
Петро Дяченко, отаман Чорних запорожців...
Металеві конструкції, устаткування заводів І фабрик...
Бібліографія опублікованих праць доктора філософії Українського Вільного Університету доктора...
Дмитро Буравченко "культурне життя за директорії унр: здобутки та втрати"...
Початок другої світової війни...
Присяга вояка української повстанчої армії...
Робоча програма...
Програма, методичні вказівки та завдання на курсові роботи з дисципліни...
Та українсько-польські відносини армія унр у польських таборах...
Тема уроку
Методичні рекомендації до розробки економічної частини дипломних проектів І робіт Київ 2010...
Презентація «Сонячна планета в наукових дослідженнях» Слайд 3...



Загрузка...
страницы: 1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24
повернутися в початок
скачать
Роман КОВАЛЬ

Джерела

Артюшенко Ю. Події і Люди на моєму шляху боротьби за Державу. 1917 -

1966. - На чужині, 1966. - С. 71.

Липовецький І. Інженер Юрій Артюшенко //Бюлетень Союзу Бувших Українських Вояків у Канаді (Торонто). - 1962. - Ч. 13. - Жовтень - гру­день.-С. 25.

Лист В. X. Проходи з до Л. Ю. Биковського від 12 липня 1966 року.

Прохода В. Про книжку Юрія Артюшенка "Події і Люди на моєму шля­ху боротьби за Державу. 1917 - 1966". - На чужині, 1966. - На правах ру­копису. - С. 1, 5, 7.

На світлині - Юрій АРТЮШЕНКО. Копія.

350

НАРИСИ



Романтик Валентин Сім'янців

"Коли в кого серце тужить за людиною, - нехай іде на війну: там він скорше, як деінде, знайде людей..." - так починаються спогади Вален­тина Сім'янціва, козака 2-ї чоти кінної сотні Богданівського полку, піз­ніше - 3-ї сотні полку Чорних запорожців.

"Наша сотня, - розповідав Сім'янців, - це була велика родина, і коли говорити про побратимство, то в нашій сотні це почуття знайшло майже завершення".

3-тя сотня ділилася на "квартири" - по 4 - 6 чоловік. Кожна з них ма­ла свої особливості: в одній гуртувалися невтомні співаки, в іншій - ті, що "занадто не цуралися" прекрасної статі, а в третій - ті, що завжди лізли вперед...

Звичайно "квартира" мала старшого. Його ніхто не обирав, він ставав лідером само собою - без голосувань та інтриг. Ці люди були моральними авторитетами і "загальним сумлінням сотні".

Такою совістю в "квартирі" Валентина Сім'янціва був Іван Пасько. Коли після бою чи переходу вечеряли, він завжди головував за столом. Був Іван талановитим промовцем, тож і до кожної чарки вмів приговорювати. Пась­ко завжди пропонував випити першу чарку герою дня - тому, хто першим врізався у ворожу лаву, здобув кулемет чи знищив кількох ворогів.

352

Герою кричали "Слава!", а він мусив у деталях розповісти, "як воно бу­ло". Товариші щиро раділи успіхові один одного. Якщо за день ніхто особ­ливо не відзначився, то першу чарку випивав Іван.

Траплялося, що Пасько когось обносив. "Це була кара, страшна кара", її мало хто чекав - своєчасно "змивався із квартири". З'являвся лише то­ді, коли подвигом відновлював свою репутацію. А тоді вже отримував від старшого першу чарку - і все забувалося.

Одного разу двоє хлопців із "квартири" Сім'янціва під час атаки затри­малися за кущами. Це помітили товариші. На вечерю хлопці вже не при­йшли...

Невдовзі штаб послав їх із донесеннями. Під час виконання завдання вони втрапили в халепу, з якої вийшли героями: розігнали близько 20 чер­воних, які були їх оточили. Під час короткого бою вбили чотирьох напас­ників. До сотні повернулися з трофеями: чотири шаблі, чотири рушниці, два револьвери, двоє коней із сідлами та розбитий бінокль. Один із хлоп­ців, Яків, все бідкався, що під час сутички прострелив бінокль, "але перша чарка загоїла цей жаль" і помирила їх із товаришами. Лише тепер вони по­яснили, чому спізнилися до тієї злощасної атаки: не потрапили одразу на брід. Тепер їм охоче повірили.

Першу чарку часто пив Андрій Переведенець. Він уславився тим, що ніколи не кидав на полі бою пораненого чи вбитого товариша, а завжди виносив його, та ще й сердився, коли хтось мішався до того, намагаючись допомогти. Це була його, Переведенця, робота.

Щоб заробити першу чарку, відчайдухи йшли на різноманітні ризики, які називали забавками. Так, під час відходу частини, дочекавшись, коли відступить і ар'єргард, вони маскувалися (звичайно за останньою хатою) і чекали, коли червоні вилізуть на цей край села. Несподіваний наскок на більшовицький роз'їзд, черга з кулемета, іноді кілька гранат - і дужі коні виносять їх на безпечну відстань.

"Чи повірив би я тоді (та й тепер), - писав на еміграції Валентин Сімян-ців, - що може бути на світі краще, як у нашій сотні?"

Справді, кожний Чорношличник готовий був усе віддати, аби тільки лишитися серед товаришів.

Козакування у 3-й сотні Чорного полку багатьом дало "на решту життя радість прожитого"...

1948 року Сім'янців часто зустрічався з генерал-полковником Михай­лом Омеляновичем-Павленком. Не раз згадували про Зимовий похід. На прохання колишнього командарма і почав писати Валентин Сім'янців спо­гади про Зимовий похід.

353

^ НАРИСИ

НАРИСИ


Писав - і перед ним знову оживали побратими. Встав із могили Анд­рій Звоник, який під час звільнення Тульчина на початку травня 1920 року отримав чотири кулі - "за всіх нас дістав". Встали богданівці Расич, Гриць Українець, Шапар, Терешко, Балакшій, Ярмак, хорунжий Бубон, поручник Шенгур, встали й інші товариші, обтрушуючи землю... І сотенний 4-ї сот­ні полку Чорних запорожців Бурба, який водив своїх козаків в атаку лег­ко і бравурно.

Згадав Валентин і медсестру Анет із відділу поворотного тифу, яка схо­вала його зброю і одяг - щоб більшовикам не дісталися. І лікарів Шапіро та Чекардековича з Тираспольського військового шпиталю, які намагалися повернути Валентина з того світу. І медсестру Марію з відділу плямистого тифу, з якою подружилися, а як стало легше, то й кохалися...

А як забути Филимона Бушанського, який врятував йому життя в Умані в січні 1920 року? Чи справедливого та дотепного Івана Паська?

Грюкав чобітьми у пам'ять і червоний командир Тираспольського охо­ронного батальйону Аґєєв. Він мав "вигляд не так командирський, як ка­цапський, - писав Валентин у "Спогадах богданівця", - [і] часто розсвічував огонь ненависти в [моїх] очах, і ніж... сам розкривався в кишені". Пригадав Валентин і більшовицькі облави на залізничних станціях, і немилосердну лайку червоних, й оте: "Всє ви, сволочі, патєрялі дакумєнти".

Споминав вдячно і добру, хоч і язикату, тітку Настю з-під Козятина, яка від­дала йому стільки тепла своєї душі... ("Тіточко Насте! Оце, пишучи, пересилаю вам через океан мою щиру подяку і не забуду Вашої доброти ніколи").

Пригадав слобожанець і вдову, в якої зупинився з товаришами на ніч­ліг, та її чотирьох дочок, які всі, разом із матір'ю, навчилися стріляти з об­різа - щоб оборонити себе від напасників.

Згадував і балакучу Сару, з якою, обійнявшись (щоб не замерзнути), їхали у Бердичів на відкритій платформі товарняка. І вона, в холод, роз-стібнула свій кожушок, і пригорнула його, завошивленого, до себе - лиш би не задубів на морозі.

А хіба забудеш сповненого надій богданівця, з яким шукали рідну час­тину восени 1919 року? Юнак, незважаючи на трагічний стан рідного вій­ська, був повний надій і не захотів повертатися додому, хоч і минав рідні околиці.

Дістав із пам'яті Сім'янців і дорогий образ товариша - Юрія Городянина-Лісовського (Юрія Горліса-Горського), який випросив у нього липову по­свідку про звільнення В. Сімянціва з 45-ї совєтської дивізії, а потім вико­ристав її, влаштувавшись на роботу в міліцію в Кам'янці - щоб виконати зав-дання отамана полку гайдамаків Холодного Яру... І двоюрідного брата Юрія - командира Богданівського полку Армії УНР Павла Городянина.

354

Перед очима поставав і товариш Степан, який під Вознесенськом, зі­скочивши з кобили Кукли та узявши рушницю за люфу, гатив прикладом, як довбнею, по більшовицьких головах.

Згадав Валентин і заприсяження з цілуванням шаблі - він поклявся виконувати накази свого командира Соловйова, навіть коли вони будуть звернені проти нього самого, лиш би не проти України...

І бачив Валентин, як гладив колись в Одесі Чорне море, а згодом Дніс­тер, а давно-давно - свій рідний ставок Ришитьково та річку дитинства Бурлук, а ще - Буг... Такий у нього був звичай: пестити хвилі українських річок і мріяти. А Дніпро у Києві він гладив "з особливою гордістю й почут­тям приєднання до української вічності"...

А як забути радісне тепло, яке розливалося по тілу, коли чув, як селяни Волині та Київщини лаяли більшовиків?!

Валентин Сім'янців писав, ніби розглядаючи "старий альбом із пожов­клими, вилинялими фотографіями". Хоч вони зберегли "тільки тінь доро­гих облич", все ж зворушували до глибини душі. Найбільше хвилювало, що "того вже ніколи не пережити. Вже не підемо в огонь один за одного. Вже не поділимося з товаришем своїми останніми набоями, щоб і він мав теж чим захиститися".

Не раз згадував Валентин і своїх друзів-коней - гарячого Дончака і англо-араба Ерота, найкращого коня в Богданівській сотні, з білою зіркою й у білих панчішках. Був він прекрасно виїжджений, розумний, з "усіма гар­ними прикметами його шляхетної раси". Обидва були з гарячою кров'ю і не раз давали Валентину відчути, "як лоскоче вітер у шаленому бігу". Оби­два "вміли відчути екстазу і радість боротьби". Обидва загинули в боях. Ерот -під Тирасполем ще 1919 року...

Після них була шкапина, ім'я якої Валентин навіть не згадував. А потім появився Мудей, кінь невичерпної витривалості, який навіть при малому фуражі, "а іноді лише на одній водиці", творив дива... І він згинув від біль­шовицької кулі - в Бурштині влітку 1920 року.

Валентин - "із крови і кости кіннотник" - пізнав радість дружби з конем відповідної йому вдачі. З добрим конем зростає певність себе, казав він, "а з нею - і повага" в товаристві. А без коня гріш ціна козакові в базарний день. Так стверджував Валентин Сім'янців, із походження селянин, якого покозачила Українська революція.

"І чим би я виправдав своє життя, - писав уже на еміграції (через 40 років після подій) В. Сім'янців, - коли б добра доля не дала мені того козакування".

І це стверджував зрілий майстер-митець, відомий в українській емігра­ції скульптор!

355



НАРИСИ

"Віками так ведеться, що вояки радо згадують ті дні, коли в січах бува­ли вони... Бо й почеснішого нема нічого на світі, як бути вояком і захища­ти чи виборювати свою Батьківщину", - писав Валентин Сім'янців у своїх спогадах "У Зимовому поході".

Писав - і знову, і знову перед його внутрішнім зором - і нашим також! -оживали побратими. Он Іван Пасько, який чомусь носив не шапку з голу­бими шликами, як всі богданівці, а кашкет Лубенського полку, з жовтим низом і блакитним верхом. А ось Филимон Бушанський несподівано навів рушницю на дезертира Івана Михайловича, який погрожував застрелити Сім'янцІва.

- Ти, камфора, положи рушницю! - коротко кинув Бушанський із кутка.

Филимон "не любив жартувати - це добре знали всі. Знав це й Іван Михайлович". Тож і поволі опустив рушницю додолу. Хто зна, може, саме завдяки богданівцю Бушанському зберігся цілий пласт спогадів про Ви­звольні змагання, адже він урятував Валентина Сім'янцІва. А той зберіг нам пам'ять про Національно-визвольну боротьбу. І того ж богданівця Бу-шанського... І Павла Городянина. І...

Своїми руками цей шляхетний син України збудував собі пам'ятник - і вояцьким життям, і скульптурними творами, і книгами, які донесли до нас пам'ять і правду про Визвольні змагання та її героїв.

Вічна слава українським романтикам!

Джерела

Сімянцев В. Роки козакування, 1917 - 1923 (спогади). - Філадельфія, 1976. - С. 93, 96, 97,137,199.

Сімянців В. Спогади богданівця. - Нью-Йорк: Червона Калина, 1963. -С. 5-9,11, 68, 108.

Сім'янців В. В Зимовому поході //За Державність. Матеріяли до Історії Війська Українського. - Торонто, 1964. - Т. 10. - С. 116, 117.

Сім'янців В. В Зимовому поході (продовження) //За Державність. Мате­ріяли до Історії Війська Українського. - Торонто, 1964. - Т. 11. - С. 206.

На світлині - Валентин СІМ'ЯНЦІВ. Публікується вперше. З оригіналу.

Про Петра Дяченка та його козацтво

У бою під Картушином 1-й курінь втратив понад 50% свого складу - за­битими і раненими. Найболючішою втратою полку було поранення сотни­ка Зілинського, найхоробрішого старшини полку, що свого часу в Криму форсував Сиваш.

Кінна чота відвезла забитих і ранених до Воронка, де мав відбутися по­хорон, в яких взяв участь німецький генерал дивізії, якому був підпоряд­кований і наш полк.

Під час похорону Німець зробив перегляд решток 1-го куреня, а також нашої чоти, якій подякував за бій, а для мене знайшов і в нашій мові сло­ва: "Ві кращій офіцер, дякую!"

^ Зі спогадів П. Дяченка "Чорні запорожці"

Великий героїзм і мужність виказала 2-га сотня дивізіону на чолі з не-устрашимим поручником Дяченком в боях під Лозовою і Павлоградом проти переважаючих банд Махна, а також у боях під Люботином проти московських большовиків.

^ Зі спогадів Бориса Монкевича "Чорні запорожці" 357

НАРИСИ

Переглянувши сотні [кінного партизанського дивізіону Петра Дячен-ка], полковник [Петро Болбочан] зазначив, що царська гвардія не вигля­дала краще.

^ Зі спогадів П. Дяченка "Чорні запорожці"

Як завжди, штаб у нашому полку [на чолі з Петром Дяченком] "замітав сліди", себто відходив останній!

Валентин Сім'янців, бунчужний 3-ї сотні полку Чорних запорожців

Полк Чорних запорожців був однією з найкращих і найбільш боєздатних формацій Українського війська в часи Визвольних змагань 1918 - 1920-х рр. Був він пострахом усіх ворогів молодої української державності, включ­но з її деструктивними елементами.

^ Редакція філадельфійської газети "Америка"

Бій кінноти в районі Лозової проти Махновців та наведення "порядку" в здеморалізованих частинах мали велике значення в першу чергу для мене, бо до того часу, як у бувшій російській, так і українській арміях, я ходив на поводах. Найбільшим і найчастішим завданням була розвідка, і час від часу бій у вимірі сотенних операцій. Випущений полковником Болбочаном на ширші води, я легко освоївся з новою роллю командира дивізіону, а невдо­взі й командира полку.

^ Зі спогадів П. Дяченка "Чорні запорожці"

Рухливий, дуже енергійний та спритний, дуже добре орієнтується в ситуації під час практичного командування частиною. Амбітний і дуже охочий до праці, має великий кавалерійський темперамент. Дуже силь­ний, фізично витривалий, дуже точний і сумлінний виконавець. Командує полком із великим досвідом і знанням справи, що поєднується з великою кмітливістю та винахідливістю. Щоправда, губиться в питаннях вищого тактичного рівня, не виявляє ні методи мислення, ані особливих здібнос­тей - скоріше практик, ніж теоретик. Позитивно впливає на підвладних, радше завдяки особистому прикладу наполегливої та сумлінної праці, аніж своїм педагогічним здібностям.

^ Командир кавалерійської бригади "Сувалки" полковник Рудольф Крешер

НАРИСИ

Чорношличники були неперевершеним зразком, прикладом, вартим для на­слідування. "Оселедці" (так ми називали своїх наддніпрянських бойових друзів з Чорного полку)... відзначались особливою відвагою, погордою смерті, вмін­ням постояти за друзі свої у потребі... Чорний запорозький кінний полк був прекрасним, бойовим полком, що не знав поразки на полі бою. Це були справді бойові орли української кінноти, і між ними перший бойовий орел - командир полку, полковник Дяченко, справжній невмирущий козак-характерник наших днів, що цю свою ознаку успадкував по своїх славних козацьких предках... Він відійшов до останнього звіту у Всевишнього, може, й передчасно, але з "послуж-ним списком", що ставить його в ряди найвизначніших полководців новітньої української воєнної історії.

^ Лев Шанковський, старшина УНА іАрміїУНР, історик

Він (Петро Дяченко) був взірцем лицаря для живих, таким же зали­шиться і для нащадків.

Олена Дяченко, Валентин Сім'янців На світлині -чорношличник. Копія.

358

НАРИСИ



Такими вони були!

25 років служив Петро Дяченко у різних арміях, із них 13 років - на фрон­тах різних воєн. Відбував службу в царській армії, військах Тимчасового уряду та Центральної Ради, Збройних силах Української Держави Павла Скоропад­ського, в Армії УНР, у Війську Польському, в УПА "Поліська Січ" отамана Тараса Бульби-Боровця, Вермахті та Українській національній армії. Дев'ять армій! А ще допомагав УПА- зброєю, документами, вишколом... По війні співпрацював з військовою розвідкою США.

Петро Дяченко пройшов дві світові війни та дві національно-визвольні епо­пеї. За подвиги його було нагороджено відзнаками чотирьох армій: російської, української, польської та німецької...

Попри сотні боїв, в яких він брав безпосередню участь, доля його вберегла. А от двох синів на фронтах Другої світової він втратив: Юрія та Олеся.

Дивно, але автор загалом змістовної статті про Петра Дяченка А. Руккас чо­мусь не зміг однозначно оцінити діяльність цього вірного сина України. Пана Руккаса схвилювала співпраця легендарного українського командира з німця­ми, зокрема його участь у бойових діях проти поляків, або, як зазначив дослід­ник, проти "своїх колишніх друзів та колег". Добродій Руккас розцінив це як "безпринципність" Петра Дяченка, а відтак його постать в українській історії вважає "неоднозначною".

Суперечливе мислення демонструє київський історик, підтверджуючи тезу, що сума знань не завжди поєднується зі здатністю робити адекватні висновки.

Невже А. Руккас не розуміє, що "колеги поляки" Петра Дяченка в 1930-х ро­ках та в час Другої світової війни були союзниками червоного тирана Й. Сталіна і ворогами України? Невже забув, що саме поляки 1920 року зрадили Українсь­ку Народну Республіку, розділивши її з червоними росіянами по Збручу, а в

360

1920 - 1930-х роках відзначилися нелюдською жорстокістю до українського населення Гуцульщини, Галичини, Лемківщини, Холмщини та Підляшшя? А в часи Другої світової війни хіба не поляки люто боролись проти Української пов­станської армії, на прапорах якої світилося гасло української державності, та місцевого населення, яке підтримувало народних месників? Невже і роль УПА в українській історії добродій Руккас оцінює "неоднозначно" - бо ж ця збройна формація, як і Петро Дяченко, теж воювала проти окупантів-поляків?

На чиєму боці виступають такі дослідники? Якими очима дивляться вони на героїчно-трагічну історію нашого народу? Очима її сусідів?

Як би не було, та нікому не вдасться забруднити імена славних воїнів нашої Батьківщини. Вони повернулися в нашу свідомість на баских конях і з чорними прапорцями на списах. Такими вони були! І черепи та кістки на їхніх чорних знаменах означали тільки одне: "Україна або смерть!"

І згадується картина, гідна пензля і пера великих митців. Степ під Возне-сенськом. Гудуть гармати більшовицького панцерника. Напівпритомний ко­мандир, у тифозній гарячці, з великим зусиллям, за допомогою козаків, сідає на коня і, не маючи сили витягти шаблю, підносить руку та, ледь тримаючись у сідлі, починає смертельну атаку на школу червоних командирів...

А Нестор Галайденко?! Оббризканий ворожою кров'ю козак із дівочим об­личчям, сором'язливо усміхаючись, на питання, скільки голів поклав у бою, каже: "А хто його знає?.. Рахував до 18 - а далі надокучило!.."

Я й зараз бачу цю прекрасну посмішку!

Таке не забувається... Але ж ми забули...

Вічна слава козакам і старшинам полку Чорних запорожців та їхньому ле­гендарному командирові Петрові Дяченку!

^ Роман КОВАЛЬ

На світлині - відтворений прапор полку Чорних запорожців Армії УНР.







Фотодокументи



Петро БОЛБОЧАН. Копія.

Кримська група Петра Болбочана. Хортиця, квітень 1918 р. Копія.

363





Павло'ШАНДРУК, учасник походу

на Крим під проводом полковника

Петра Болбочана. Копія.

Олександр ЛІҐНАУ, генеральний хорунжий Армії Українського Дер­жави. 17 листопада 1918 р. його арештував Петро Дяченко. Копія.


Віктор МАЛЕЦЬ (МАЛЬЦЕВ), полковник 1-го пішого Республікан­ського полку. Виступив на захист Петра Болбочана. Копія.

Лев ШАНКОВСЬКИИ, підхорун­жий УГА, підпоручник Армії УНР, історик, автор спомину про Петра Дяченка. Копія.










Дмитро КУПЧАК, кіннотник Кримсь­кої групи полк. П. Болбочана. Мелітополь, кін. квітня, 1918 р. Копія.

364

Кіннотник-болбочанівець. Копія.



Іван ЦАПКО, старшина Окремої кінної дивізії, автор спомину "Кін­ний бій під Сидоровим". Копія.

365

Старшини 3-го Гайдамацького полку 1-ї Запорозької дивізії. Копія.






Бунчужний 3-ї сотні 1-го Лубенського кінного ім. Максима Залізняка полку Йосип ЗІЛИНСЬКИЙ з чотовим цієї сотні. Копія.

^ 366

Старшини полку Чорних запорожців. Копія. 367




Юхим БОЖКО, отаман Запорозької Січі Заліщики, квітень 1919 р. Копія. "



Запорозька Січ Юхима Божка після переходу через Румунію. Заліщики, квітень 1919 р, Копія.



Старшина Запорозької Січі Юхима Божка (попереду з кинджалом) та дирек­тор учительської семінарії у Заліщиках Осип Маковей (праворуч від отама­на) . В першому ряді другий праворуч - отаман кінного куреня Запорозької Січі Олександр Недзведський. Заліщики, 17 квітня 1919 р. З оригіналу.


368

369



Михайло ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО, командарм Першого зимового походу Армії УНР. Копія.



Андрій ГУЛИИ-ГУЛЕНКО, командир 1-ї Запорозької дивізії під час Першого зимового похо­ду Армії УНР. Копія.



Андрій ДОЛУД, начальник штабу Першого зимового походу Армії УНР. Копія.



Михайло КРАГ, начальник шта­бу 1-ї Запорозької дивізії під час Першого зимового походу Армії УНР. 1920 р. Копія.



Олекса АЛМАЗІВ, командир Олександр ВИШНІВСЬКИЙ,

кінно-гарматного дивізіону під командир 3-го кінного полку

час Першого зимового походу Армії УНР. Копія.
Армії УНР. Копія.



Кость СМОВСЬКИЙ, коман- Іван ЛИТВИНЕНКО, командир

дир 2-го Лубенського кінного Збірного запорозького кінно-

ім. Максима Залізняка полку го полку під час Першого зи-

Окремої кінної дивізії. Копія. мового походу. Копія.


370

371








'Грудень 1919 р. Перед Різдвом. Гордієнківці по дорозі в околиці м. Умані

після здобуття Ставища Запорозькою групою від денікінців.

Олійна картина хорунжого Теодора Грінченка". Копія.

Листівка "Новітні самураї - вояки Армії Української Народної Республіки в Зимовому поході. 6.12.1919 р. - 6.05.1920 р. Виконав артист-маляр Дмитро Поторока". З оригіналу.

Кінна атака в Зимовому поході. Малюнок Леоніда Перфецького. Акварель, 20х 26 см. Копія.
















Іван ДУБОВИЙ, командир Збірної запорозької пішої брига­ди під час Першого зимового походу Армії УНР. Копія.

Олександр УДОВИЧЕНКО, командир 3-ї Залізної дивізії. З оригіналу. Публікується вперше.


376

377



Левко БАЛИЦЬКИЙ, курінний полку Чорних запорожців. Сер­пень 1920 р. Малюнок Василя Перебийноса. Копія.



Карліс БРОЖЕ, помічник коман­дира полку Чорних запорожців. Серпень 1920 р. Малюнок Василя Перебийноса. Копія.



Хорунжий 6-ї Запорозької бригади КОБИЛЯЦЬКИЙ, представлений за героїзм у бою під Коропцем до зван­ня сотника. Серпень 1920 р. Малюнок Василя Перебийноса. Копія.



Поручник ШКУРАТ. Серпень 1920 р.

Малюнок Василя Перебийноса.

Копія.


















Микита КИРІЄВСЬКИЙ, підхорун­жий 1-ї сотні полку Чорних запо­рожців. Серпень 1920 р. Малюнок Василя Перебийноса. Копія.

378

Марко СИМОНЕНКО, козак полку Чорних запорожців. Сер­пень 1920 р. Малюнок Василя Перебийноса. Копія.


Петро ДЯЧЕНКО, поранений у бою під с. Більшівці 18 серпня 1920 р. Малюнок Василя Перебийноса. Копія.

379












Петро КЛИМЕНКО, хорунжий полку Чорних запорожців. Серпень 1920 р. Малюнок Василя Перебийноса. Копія.

Микола МЕЗЕНЦІВ, підхорунжий полку Чорних запорожців. З оригіналу. Публікується вперше.


380

381













М. САРАХМАНІВ, поручник

полку Чорних запорожців.

Копія.

Михайло ФРОЛОВ, командир

3-го кінного полку 3-ї Залізної

дивізії. Копія.

Конвой Михайла Омеляновича-Павленка. В центрі з дитиною Петро Шейко,

ліворуч Олександр Рожко-Орлянський, праворуч Петро Шостаківський.

Польща, 20 грудня 1920 р. З оригіналу. Публікується вперше.




Старшини конвою командарма Михайла Омеляновича-Павленка. Зліва направо:

старшини конвою командувача Дієвої армії УНР - сотник Петро Шостаківський,

командир 1-ї чоти хорунжий Олександр Рожко-Орлянський, командир 2-ї чоти

Микола Самойлович, Петро Шейко, Микола Водзинський.

Село Кидайлівка, Галичина, грудень 1920 р. З оригіналу.

Старшини конвою командарма Михайла Омеляновича-Павленка. Сотник Петро Шостаківський і хорунжий Олександр Рожко-Орлянський. На зво­роті фотографії напис: "На добру пам'ять Миколі від Петра і Олександра. 29.12.1920". З оригіналу. Публікується вперше.


382

383













Іван ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО,

командир Окремої кінної дивізії

Армії УНР. Копія.
Іван ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО (3-й ліворуч) перед нагородженням Залізними хрестами учасників Першого зимового походу. Праворуч

Дмитро ЖУПІНАС, командир 2-го кінного Запорозького полку.

Вадовиці, 21 грудня 1920 р. З оригіналу. Публікується вперше.

Дмитро ҐОНТА, командир 2-ї бата­реї полку Чорних запорожців. Автор споминів. Копія.

Хор полку Чорних запорожців у Пикуличах. Грудень 1920 р. Копія.


384

385







Чорношличники Микола МЕЗЕНЦІВ та Манолій ГОЛОВАТЕНКО. Галичина, 22 вересня 1920 р. З оригіналу.



Олекса СІМЯНЦІВ, поручник

полку Чорних запорожців.

Копія.

Микола ОТРЕШКО-АРСЬКИЙ,

хорунжий полку Чорних




запорожців. Копія.

Старшини Запорозької бригади. Сидять зліва направо: полковник Андру-щенко, лицар Залізного хреста; підполковник Іван Савосько, лицар Залізного хреста; командир бригади Іван Дубовий, лицар Залізного хреста; полковник Дмитро Переверзів, сотник Дмитро Федорів, лицар Залізного хреста. Стоять

зліва направо: сотник Мойсеєнко, поручник Баланівський, полковник Яків

Петрусь, лицар Залізного хреста; сотник Іван Філоненко, лицар Залізного хреста, сотник Сікач, підполковник Генріх Романовський, поручник Цебро-

Дубровський, сотник Дмитро Стопкевич. Польща, 2 грудня 1920 р. Копія.


386

387








Михайло ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО (сидить у центрі), Петро ДЯЧЕНКО (стоїть ліворуч). Пикуличі, грудень 1920 р. Копія.

3-й кінний полк 3-ї Залізної дивізії.

У центрі сидять - комдив Олександр УДОВИЧЕНКО,

Володимир ОЛЬШЕВСЬКИЙ і командир полку Антін ГАМЗА.

Каліш, грудень 1920 р. Копія.



Парад Окремої кінної дивізії перед форсуванням Дністра. 15 вересня 1920 р- Копія.



Школа підстарший. У центрі в кубанці сйДить Петро ДЯЧЕНКО. 1921 р. Копія


388

389



Со

Старшини 1-ї Запорозької стрілецької бригади 1-ї Запорозької дивізії. 1. Командир бригади полковник Іван Дубо­вий. 2. Начальник штабу 1-ї Запорозької дивізії підполковник Іван Савосько. 3. Кулеметник поручник Кожушко (згодом інженер). 4. Сотник Микола Рогальський (Мазепинськии курінь). 5. Командир Мазепинського куреня Ген­ріх Романовський. 6. Помічник командира Мазепинського куреня сотник Осьмак. 7. Начальник постачання 1-ї За­порозької бригади. 8. Поручник Петро Іващенко. 9. Сотник Дмитро Федорів (Республіканський курінь). 10. Хорун­жий Василь Заяць, командир Республіканського куреня. 11. Сотник Лугиня, командир сотні Наливайківського ку­реня. 12. Сотник Чуб, командир сотні Наливайківського куреня. 13. Сотник Клим Андрущенко, командир Наливай­ківського куреня. 14. Сотник Микола Письменний, начальник штабу Наливайківського куреня. Вздовж стіни сто­ять старшини Наливайківського куреня. Вадовиці, Польща, 20 квітня 1921 р. З оригіналу. Публікується вперше.









Пам'ятник воякам Армії УНР, що померли в таборах для інтер­нованих у Каліші та Щепйорно. Згсгеріогпо, 1923 р. З оригіналу.



Пам'ятник воякам Армії УНР, що померли в таборах у Каліші та Щепйорно. Згсгеріогпо, 10 жовтня 1923 р. З оригіналу. Публікується вперше.

392



Василь ЧАБАНІВСЬКИИ, началь­ник штабу 4-ї Сірої бригади 2-ї Во­линської дивізії, автор спомину про вступ Чорних запорожців до Києва 31 серпня 1919 р. Копія.



Юрко ТЮТЮННИК у ролі генерала-

хорунжого Юрка Тютюнника. Кадр

із фільму "ПКП". 1926 р.



Ларіон СЕСЬ, сотник Армії УНР,

учасник походу на Крим під проводом

Петра Болбочана. Першим увірвався

до Сімферополя. Копія.



Сергій КИРИЧОК, поручник пол­ку Чорних запорожців. Копія.




Михайло КРАТ, начальник штабу 1-ї Запорозької дивізії, із дружиною

Євдокією, учасницею Першого зимового походу Армії УНР, та дочкою Ніною.

Бронвіце, Польща, 1925 р. З оригіналу. Публікується вперше.



Лавро КЕМПЕ, козак 1-ї сотні полку Чорних запорожців. Копія.



Олександр ПЛІТАС, дивізійний лікар під час Першого зимового походу, лицар Залізного хреста, лікар Української господарської академії в Подєбрадах. Копія.


394

395









Студенти Української господарської академії в Подєбрадах - козаки і старшини Запорозької дивізії. Праворуч стоїть Валентин Сім'янців. Копія.



Управа Української студентської громади. Зліва направо сидять Микола Єр-молаїв, Микола Левицький, Сергій Киричок, поручник полку Чорних запо­рожців. Стоять К. Балас і Євген Чехович. Варшава, 1920-ті рр. Копія.

Юрко Петрович ДЯЧЕНКО, в роки Другої світової війни -хорунжий Українського легіо­ну самооборони. Польща, поч. 1930-х рр. З оригіналу. Публікується вперше.

Віктор ДЯЧЕНКО, курінний

полку Чорних запорожців,

старший брат Петра Дяченка.

З оригіналу.


396

397








1-й полк шволежерів Війська Польського, де служив Петро Дяченко. Під Варшавою, серпень 1929 р. Копія.

1-й полк шволежерів бере участь у параді. Варшава, грудень 1931 р. Копія.

1-й полк шволежерів. Посвята. Варшава, 1932 р. Копія.


398

399










Повернення православного собору українцям Холмщиии в час, коли Петро Дячен-ко очолював поліцію м. Холма. Холм, 1940 р. З оригіналу. Публікується вперше.



Українські ветерани знову готові до бою. Другий ліворуч ймовірно, Петро ДЯЧЕНКО. Поч. 1940-х рр. Копія. '

400

Чота дивізії "Галичина". З оригіналу. Публікується вперше.

Хлопці з дивізії Галичини 3 оригіналу. Публікується вперше.

401








Михайло ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО, командувач УГА і Армії УНР,

серед старшин дивізії "Галичина". Лєшани, 26 вересня 1943 р.

З оригіналу.

Важкогарматний дивізіон дивізії "Галичина" на позиції. З оригіналу.



Анатоль ЗАБУІДЬКИИ, років одинадцять, родом з Куп'янська на Харківщині.

Після 9 місяців перебування з німецькими моряками на Чорному морі поїхав

з німецьким ескортом та українськими добровольцями до Гаиделяґру. Батька

Анатоля большевики вивезли, а матір убили. Про долю своєї шестилітньої

сестрички він нічого не знав. Львів, 1943 р. З оригіналу.


402

403









Порфирій СИЛЕНКО, началь­ник штабу Окремої кінної дивізії Армії УНР, начальник постачання дивізії "Галичина". З оригіналу.



Павло ШАНДРУК, командувач

Української національної армії.

Копія.

404



Василь ВЕРИГА, підхорунжий дивізії "Галичина", історик. Копія.



Павло ШАНДРУК. Копія.

Окружний провідник юнацтва.ОУН

Сарненщини "МАЛИЙ", якому Петро

Дяченко врятував життя. Копія.

Віктор МАЛЕЦЬ, полковник 1-го пі­шого Республіканського полку Ар­мії УНР, офіцер дивізії "Галичина". Копія.

Оверко ГОНЧАРЕНКО, старшина

Армії УНР та дивізії "Галичина".

Копія.

Микола ПАЛІЄНКО, старшина Окре­мого кінно-гірського гарматного диві­зіону Армії УНР, командир важкогар-матного дивізіону дивізії "Галичина". Копія.

405






Вояки волт-тнс^когсЛкраїжьі ого ісгют ( змоооорони Петр і Дяченка Фравгайм, Югославія, 9 березня 1945 р. З оригіналу.



Бандурист Григорій КИТАСТИЙ,

який виступав перед вояками

протипанцерної бригади "Вільна

Україна". Копія.



Андрій ДОЛУД, начальник штабу

Першого зимовоі'о походу. Новий

Ульм, 2 квітня 1946 р. З оригіналу.

Публікується вперше.






Медсестри волинського Українського легіону самооборони Петра Дяченка. Фравгайм, Югославія, березень 1945 р. З оригіналу.

406



Михайло КРАГ, начальник штабу 1-ї Запорозької дивізії, начальник штао; 1-ї Української дивізії УНА з дружиною Євдокією. 1945 р. (1946 р.?). Копія.




Михайло ОМЕЯЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО вітає сотника Ор... (?). Табір для перемі­щених осіб. Діллінген, Німеччина, 1947 р. З оригіналу. Публікується вперше.



Парад після вручення відзнак Союзу українських комбатантів. Діллінген Німеччина, 1947 р. З оригіналу. Публікується вперше.

408



Свято 22 січня. Відділ Союзу українських ветеранів. Новий Ульм, Німеччина, 1949 р. З оригіналу. Публікується вперше.



Українські ветерани на вулицях чужого міста. Німеччина, кінець 1940-х рр. З оригіналу. Публікується вперше.

409







Похорон Михайла Омеляновича-Павленка. Париж, кін. травня 1952 р. Копія.





Михайло Омелянович-Павленко. Бюст роботи Валентина Сім'янціва.

Михайло ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО та Валентин СІМ'ЯНЦІВ. Німеччина, 25 квітня 1949 р. Копія.

Могила Михайла Омеляновича-Павленка. Копія.


410

411
















Петро СОДОЛЬ, син запо­рожця, американський вояк. Копія.
"Діти Запорожців ніколи не забудуть

криваві змагання своїх батьків".

Копії.

Запорожці на святі лояльності. Нью-Йорк, 1955 р. Копія.

Поручник полку Чорних запорожців Едуард ВІЦКЕ на варті україн­ського прапору біля пам'ятника Незалежності. Сан-Пауло, Бразилія, З листопада 1957 р. З оригіналу. Публікується вперше.


412

413







Кость СМОВСЬКИЙ, командир 2-го Лубенського кінного їм. Мак­сима Залізняка полку Окремої кін­ної дивізії. Міннеаполіс. 1955 р. З оригіналу. Публікується вперше

Олександр ВИШНІВСЬКИИ, командир

3-го кінного полку, бойовий побратим

Петра Дяченка. Копія.

Борис ШЕВЧЕНКО, командир 1-ї сот­ні Окремого кінного партизанського дивізіону ім. П. Болбочана. Копія.

Микола ДУСЬКО, підхорунжий полку

Чорних запорожців. З оригіналу.

Публікується вперше.








Олекса СІМ'ЯНЦІВ, поручник Чорних запорожців. Копія.

Андрій ДОЛУД, начальник штабу Пер­шого зимового походу Армії УНР. Копія. 414

Сергій ГНИДА, козак 4-ї сотні полку Чорних запорожців. Копія.

415

Юрій АРТЮШЕНКО, хорунжий полку Чорних запорожців. Копія.





Іван ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО,

командир Окремої кінної дивізії.

З оригіналу.

Вдовиці. Праворуч Фатима

ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО.

З оригіналу. Публікується вперше.



Церква Святого Андрія Первозванного. Бавнд-Брук, США. Листівка. З оригіналу.





Іван ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО

в домовині. З оригіналу.

Публікується вперше.

416

Могила Івана ОМЕЛЯНОВИЧА-

ПАВЛЕНКА та його дружини Фатими.

З оригіналу.



Фатима ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО (в жалобі), праворуч Петро ОЛЕКСІЄНКО.

Вокзал м. Денвера, США. Перед відправленням тіла І.Омеляновича-Павленка

в Бавнд-Брук. З оригіналу. Публікується вперше.

417










Петро ДЯЧЕНКО напередодні вічності. Копія.

Бюст Петра Дяченка в майстерні. Копія.


Похорон Петра ДЯЧЕНКА. Йдуть

Павло ШАНДРУК із дружиною,

Данилом ЛИМАРЕНКОМ та Борисом

БАРВІНСЬКИМ. З оригіналу.

Публікується вперше.



Петро ДЯЧЕНКО в домовині. 28 квітня 1965 р. З оригіналу. Публікується вперше.

418



Пам'ятник на могилі Петра Дяченка посвячено 12 жовтня 1968 р. Копія.

419



Бюст Петра Дяченка виконав Валентин Сім'янців. Копія.










Автор образів чорношличників Василь ПЕРЕБИИНІС із дружиною Тетяною. Ковентрі, 7 грудня 1951 р. З оригіналу. Публікується вперше.



Тетяна ПЕРЕБИИНІС прощається з чоловіком. Лондон, 19 листопада 1966 р. З оригіналу. Публікується вперше.

^ 420

Останній образ художника Василя Перебийноса. Копія. Публікується вперше.

421




Валентин СІМ'ЯНЦІБ, автор надмогильного пам'ятника Петрові Дяченку. З оригіналу. Публікується вперше.










Стара гвардія Армії УІ-ІР. Ліворуч Іван ЮСУПОБ. Німеччина, 2 вересня 1966 р. З оригіналу. Публікується вперше.

Онуки українських вояків. Копія.


422

423












Павло СУМАРОКІВ, старшина полку Чорних запорожців. Копія.


Микола ОТРЕШКО-АРСЬКИИ,

хорунжий полку Чорних

запорожців. Копія.

Юрій Вікторович ДЯЧЕНКО, значковий Українського віль­ного козацтва, племінник Петра Дяченка. Копія.

Старшини Армії УНР М. Дацьківський, Ларіон Криловецькии,

Іван Винник, Михайло Петруняк, Іван (?) Бабич, Іван (?) Стецькович,

Володимир Смородський. З оригіналу. Публікується вперше.

424



Володимир ГЕРАСИМЕНКО, старшина полку Чорних запорож­ців, командувач Українського легіону самооборони, генерал-хорунжий Армії УНР. Копія.

Українські козаки під час антикомуністичної демонстрації. 21 вересня 1975 р. Нью-Йорк. Копія.

425









Могила Валентина Сім'янціва.

426

Радомир Валентинович СІМЯНЦЕВ і Роман КОВАЛЬ. Подєбради, грудень 2007 р.

Нагороди Валентина Сім'янціва. 427









Вшанування Петра та Віктора Дяченків у їхньому родинному селі. Березова Лука, 28 червня 2008 р.

428







Вшанування Петра та Віктора Дяченкіь їхньому родинному селі. Березова Лука, 28 черня 2008 р.

428

Вшанування полеглих вояків. Пикуличі. ЗО травня 2010 р.

429





залишити коментар
Сторінка23/24
Дата конвертації25.09.2011
Розмір5.95 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24
отлично
  5
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх