1. Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела. Історія icon

1. Історія як наука. Періодизація історії України. Історичні джерела. Історія


3 чел. помогло.
Схожі
Чинними є програми з історії України (журнал “Історія в школах України”, №4, 2003)...
Життя людей за первісних часів...
Програма фахового вступного випробування на навчання за окр магістра зі спеціальності...
Предмет, концепція та джерела вивчення історії України. історія – гівно а кривий гандон...
Методичні рекомендації щодо викладання історії в загальноосвітніх навчальних закладах у 2010-201...
Тема 1: На порозі історії...
Курс історії України в системі гуманітарних наук. Предмет, мета та завдання курсу...
Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів Історія України. Всесвітня історія...
Програма фахового іспиту з «Історії України» для спеціальності „Історія”...
Програма вступних випробувань з Історії України на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня...
Розділ збройні Сили епохи середньовіччя...
Чинними є програми з історії України (журнал “Історія в школах України”, №4, 2003)...



страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8
повернутися в початок

^ Революційна українська партія (РУП)(1900). Фактично її маніфестом стала виголошена М.Міхновським промова «Самостійна Україна», де було виразно сформу­льовано ідеали українського самостійництва: безкомпромісність, рішучість, глибоке усвідом­лення трагічної долі народу, позбавленого свого історичного шляху розвитку, державницьких засад і прагнення поліпшити цю долю нагальними політичними засобами.


^ 51 .Україна та українці в роки Першої світової війни


Улітку 1914 р. почалася Перша світова війна. В ній брали участь 34 країни фактично з усіх частин світу з населенням 1 млрд. Війну вели два угруповання держав: Антанта і Четверний союз.

Українські землі посідали важливе місце у планах цих країн. Австро-Угорщина претендувала на: розширення своїх володінь на Західній Україні, Німеччина — на інші укр. землі. Росія хотіла захопити Галичину. Взагалі саме Галичина стала ареною найжорстокіших і найкровопролитніших битв на Східному фронті.

Трагедія українців полягала в тому, що вони, не маючи власної держави, змушені були воювати за інтереси чужих імперій та ще й убивати один одного. У російській армії налічувалося 3,5 млн., українських солдатів; 250 тис. служили в австрійському війську.

Відверто проавстрійські позиції зайняла утворена в серпні 1914 р. у Львові Головна Українська Рада, що була міжпартійним блоком, до складу якого входили радикальна, соціал-демократична та націонал-демократична партії. На чолі цього об'єднання став К. Левицький. Пізніше у Відні був організований «Союз визволення України» (Д. Донцов, В. Дорошенко…), який мав за мету створити самостійну конституційну монархічну державу.

Оборонницьку, проросійську позицію в Наддніпрянській Україні спочатку зайняло Товариство українських поступовців . Їхня газета «Рада» на початку війни закликала українців стати на захист Російської держави.

Затяжний характер війни, ускладнення внутрішніх проблем призвели до посилення жорсткості режимів імперій, придушення опозиції, численних репресивних акцій. Одне за одним у Російській імперії закриваються українські видання «Рада», «Дзвін», «Україна», «Рідний край»…Лідера українського руху М. Грушевського було заслано до Симбірська.

З кінця 1914 р. по квітень 1915 р. на фронті йшла в основному позиційна війна, але потім у результаті сильного удару німецької армії російські війська зазнали поразки і почали відступати. Був залишений Львів, під німецько-австрійську окупацію потрапили Сх Галичина, Пн Буковина, частина Волині.

У травні 1916 р. російські війська почали контрнаступ («брусиловський прорив»). Фронт австрійських військ було прорвано, вони втратили вбитими і полоненими понад 500 тис. осіб. Російська армія знову зайняла Буковину і Пд Галичину. У кінці 1916 р. знову почалася позиційна війна.

У ході війни з добровольців Галичини було сформовано 2-тисячний легіон Українських січових стрільців, а на його основі регулярний полк, який став частиною контро-угорської армії. Він брав участь у боях проти російських військ на різних ділянках фронту в Карпатах і Закарпатті. Січові стрільці відіграли потім важливу роль у наступних подіях в Україні.

Війна негативно вплинула на соціально-економічне становище України. На розвиток промисловості руйнівний вплив справила мобілізація в армію 4 млн. осіб. З сіл України до армії мобілізували половину працездатних чоловіків. Більш-менш розвивалися лише мілітарні галузі промисловості, інші змушені були, як правило, скорочувати виробництво.

Значно погіршився стан сільського господарства. На воєнні потреби було забрано багато коней, що утруднювало виконання сільськогосподарських робіт. Скоротилися посівні площі, знизилася врожайність. Серед селян збільшилася кількість безпосівних і безкінних. Знецінилися гроші, зростала інфляція. У 1916 р. ціни на основні предмети споживання зросли у 4-6 разів. Робочий день збільшувався, але реальна зарплата через різке підвищення цін зменшувалася. Усе це при звело до наростання страйкової боротьби. Посилювався й селянський рух. Таким чином, у роки війни криза охопила всі сфери життєдіяльності країни: політичну, соціальну, економічну.


52. І-IV Універсали Центральної Ради: еволюція українського державотворення


10 травня на засіданні Комітету Центральної Ради було ухвалено й того самого дня оприлюднено “1-й Універсал Української Ц.Р.”. У ньому зазначалась свобода України та всього українського народу, правда у складі Росії. Проголошення універсалу викликало в Україні друге за силою після повалення царизму піднесення революційного ентузіазму мас. Універсал був ворожо зустрінутий Тимчасовим урядом та консервативними колами Росії. В умовах наростання політичної кризи Т.У. намагався знайти підтримку в Ц.Р.. 29 червня до Києва прибула делегація міністрів Т.У.. Після дводенних переговорів було вироблено компромісну угоду, яка була оформлена в "Заяві Петро­градського правління" та II Універсалі Ц.Р.. Проти цієї угоди виступили міністри-кадети, що на знак протесту вийшли з уряду. З липня (16 липня) 1917 р. II Універсал було опубліковано. Петроград визнав Ц.Р. та певну автономію України. За угодою Ц.Р. ввела до свого складу 30% представників національних меншин, до Малої Ради — 18% (на 40 українців), а до Генерального Секретаріату — 5 осіб.Ц.Р. виступала тепер не лише як національний, а й територіальний демократичний представницький орган. Вона зобов'язувалася відмовитись від самочинного введення автономії і погоджувалася чекати затвердження автономного устрою України Все­російськими Установчими зборами. Т.У. не відмовлявся від українізації військ, але за умов контролю з боку російського командування. В Україні проти II Універсалу виступили самостійники, які вимагали прого­лошення державної самостійності України. II Універсал не влаштовував жодну із сторін. III Універсал було прийнято 7 (за новим стилем 20) листопада на засіданні Малої Ради УЦР. Широко проголошений він був 9 листопада 1917 р. на Софійському майдані в Києві. Основними пунктами універсалу були: Україна не відокремлюється від Росії, але вся влада в Україні відтепер належить лише УЦР та Генеральному Секретаріату; Україна стає Українською Народною Республікою; На території УНР поміщицьке землеволодіння, право власності на удільні, монастирські кабінетські та церковні землі скасовується; Скасовується смертна кара й оголошується амністія. Під впливом наступу більшовицьких військ Муравйова, першочерговою проблемою Ц.Р. стало відо­кремлення від режиму більшовицької диктатури в Росії. Засідання Малої Ради, на якому було затверджено IV Універсал, розпоча­лося 9(22) січня 1918 р. В ніч на 12(25) січня М.Грушевський оголосив Універсал, перша частина якого має принциповий характер. "…однині Українська Народна Рес­публіка стає самостійною, ні від кого не залежною Вільною Суверенною Дер­жавою Укр народу, власть у ній буде належати тільки Народові Укр". Таким чином укр. народ за дуже короткий час пройшов складний державотворчий шлях, починаючи від нестримного бажання бути вільним до проголошення власної держави. І хоча та свобода була недовгою, вона чітко визначила наміри українців щодо свободи.


№53. ^ Зовнішня політика УНР. Угода в Брест-Литовську.

Вже 2 грудня 1917 року між країнами німецького блоку (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією) та Радянською Росією було підписано угоду про перемир'я.28 грудня 1917 року розпочалося перше пленарне засідання мирної конференції у Брест-Литовську. Вже наступного дня було офіційно визнано повноправним учасником переговорного процесу делегацію України, до складу якої входили В. Голубович (голова), М. Левицький, М. Любинський, М. Полозов, О. Севрюк.

В зовнішній політиці Директорія УНР не домоглася значних успіхів. Не зумівши домовитись з більшовиками про визнання незалежності УНР, Директорія звернулась до представників Антанти, війська якої висадились у південних містах України. Можна виділити щонайменше три головні причини укладення УНР мирного договору з Німеччиною та ЇЇ союзниками:

1. Вкрай загрозлива для України ситуація, яка склалася наприкінці 1317— на початку 1918 р. у зв'язку зі вторгненням в неї трьох російських більшовицьких;

2. Підписання Росією у Бересті перемир'я з Центральними державами мало великий пропагандистський вплив, й керівники УНР, щоб не втратити підтримки українських вояків і цивільного населення, змушені були із запізненням наслідувати більшовиків і домагатися миру;

3. Спроби Ц.Р. порозумітися з Антантою, якій вона симпатизувала, не були підтримані останньою.

Повноваження прибулої на переговори української делегації були визнані усіма, у тому числі й керівником російської делегації Л. Троцьким.

Умовою визнання Центральними державами УНР самостійною державою було, по-перше, підписання мирного договору, по-друге, проголошення українським урядом повної державної незалежності України. Підписання договору відбулося в ніч з 26 на 27 січня (з 8 на 9 лютого} 1918 р., коли Ц.Р. під натиском російського наступу вже залишила Київ. За угодою, що складалася з 10 статей. Встановлення кордонів (кордон між УНР та Австро-Угорщиною пролягав по лінії Хотин — Гусятин — Збараж-Броди — Сокаль, майже вся Холмщина і Підляшшя поверталися УНР); відмову від взаємних претензій на відшкодування збитків, заподіяних війною; взаємний обмін військовополоненими; взаємний обмін надлишками промислових та сільськогосподарських товарів; встановлення взаємних митних пільг та режиму найбільшого сприяння у прикордонному товарообміні; налагодження дипломатичних відносин.

Питання про військову допомогу УНР з боку Німеччини та Австро-Угорщини на переговорах не стояло і у тексті договору не було відображено. Економічні статті договору передбачали паритетний обмін товарами з боку Німеччини й продовольством — з боку УНР. Най вразливішим було те, що Україна взяла на себе конкретні зобов'язання поставити до Німеччини та Австро-Угорщини 60 млн пудів хліба, 2 750 тис. пудів худоби у живій вазі та ін. Насправді ж Німеччина не виконала своїх зобов'язань, вдавшись до фактичного пограбунку України.

Після того, як Росія підписала сепаратний мирний договір з Центральними державами, вона змушена була визнати незалежність УНР й виводити свої війська з України. Без їх підтримки стало очевидним, що більшовики з харківського «радянського уряду України» не являють із себе сили. Більшовицький «народний комісаріат» саморозпустився, й у квітні 1918 р. радянська влада в Україні впала. До Києва вступили німецькі та українські частини.


^ 54. Українська держава гетьмана П.Скоропадського: державно-політичний устрій, соціально-економічна та зовнішня політика


До весни 1918 р. населенню України вже набридли революція й хаос. Австрійці та німці на Україні також всіляко прагнули відновити порядок і прискорити вивезення продуктів. Тому між 24 і 26 квітня представники цих груп таємно домовилися замінити Ц.Р.консервативним українським урядом на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським 29 квітня, на з'їзді, скликаному в Києві Лігою землевласників, на який з усієї України прибуло 6500 делегатів, з ентузіазмом проголосили Україну Гетьманською державою на чолі з П.Скоропадським, закликавши його «врятувати країну від хаосу і беззаконня» Того ж дня П.Скоропадський разом із прибічниками оголосив про встановлення «Української Держави» (на відміну від «Української Народної Республіки» Центральної Ради) Нова держава ґрунтувалася на незвичайному поєднанні монархічних, республіканських і, що особливо характерно, диктаторських засад, її підданим гарантувалися звичайні громадянські права, приватна власность. Скасовуючи націоналізацію великих маєтків та культурну автономію, гетьман увів категорію громадян-козаків. Прерогативи самого гетьмана: йому належало виняткове право видавати всі закони, призначати кабінет, управляти зовнішньою політикою та військовими справами й бути верховним суддею країни. Центральна Рада була розпуще­на, на цьому державний переворот закінчився. Однак ці претензії на майже необмежену владу не могли приховати того факту, що влада на Україні практично належала німцям, а не українцям. на посаду голови кабінету міністрів було призначено М.Устимовича. Він не зумів підібрати собі міністрів, бо деякі діячі, насамперед з партії соціалістів-федералістів, відмовилися прийняти його пропозицію. Не вдалося зробити цього й наступному голові уряду — професорові історії та права М.Василенка(30 квітня) Від соціалістів-федералістів погодився увійти до кабінету М.Василенка лише Д.Дорошенко, що став міністром закордонних справ. Гетьманська держава здобула широке міжнародне визнання, встановивши дипломатичні зв'язки з Німеччиною, яку гетьман навіть встиг відвідати з офіційним візитом, Австро-Угорщиною, Болгарією, Туреччиною, Данією, Персією, Грецією, Норвегією, Швецією, Італією, Швейцарією, Ватіканом, а загалом ще із 30 державами. На жаль, Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську державу Першим кроком у внутрішній політиці стало вирішення земельного питання. Було засновано Вищу земельну комісію на чолі з гетьманом та земельні комісії — губернські й повітові. Міністерство шляхів спромоглося вже на середину літа налагодити залізничний рух. Українською валютою стала гривня. Українізація системи освіти провадилася шляхом відкриття близько 150 українських гімназій, б жовтня 1918 р. відкрито в Києві перший Державний український університет, 22 жовтня другий Український університет у Кам'янці-Подільському. 24 листопада 1918 р. відкриття Української Академії Наук, розгорнулося видання підручників українською мовою. У військовій галузі всі зусилля були спрямовані на створення сильного українського війська . Також 16 жовтня 1918 р. Гетьман окремим універсалом відновив козацтво на чолі з Великою козацькою радою. судові реформи: налагоджено судову справу, створено сенат, суд на нових засадах, укладено багато нових законів. У зовнішньополітичній діяльності гетьмана були значні обмеження. У міждержавних відносинах основною турботою гетьмана було повернення всіх територій етнічного розселення українців.Так, до Української держави було приєднано Холмщину, Підляшшя, 12 повітів Берестейщини, місто Маріуполь. Крим увійшов на правах автономії. Восени 1918 р. зовнішньополітична орієнтація гетьмана круто змінилася. Внаслідок поразки Четвертного союзу гетьман починає шукати підтримки у країн Антанти.Гетьманщина наполягала на федеративних зв'язках з білою Росією. 14 листопада 1918 р П.Скоропадський зважився на відчайдушний крок: оголосив грамоту про федеративні зв'язки з небільшовицькою Росією. Але це не врятувало режим гетьмана. 14 грудня 1918 р. до Києва тріумфально ввійшли війська Директорії й проголосили відновлення УНР.

^ 55. Західноукраїнська Народна Республіка. Взаємовідносини між УНР та ЗУНР


в жовтні 1918 року Австро-Угорська імперія розпалася на декілька незалежних держав, і українці почали робити рішучі заходи зі створення власної держави на західноукраїнських землях.Депутати Галицького й Буковинського сеймів, лідери політичних партій і греко-католицького духовенства 18 жовтня 1918р. утворили у Львові УНР 19 жовтня 1918 р. УНР проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. Президентом став Петрушевич. Польський уряд чинив перешкоди українському державотворенню, тому В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. стрілецькі частини, очолювані сотником Дмитром Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи у місті. 13 листопада 1918 р. було затверджено Конституційні основи новоствореної держави , згідно з якими вона отримала назву «Західно-Українська Народна Республіка». Закон визначав територію ЗУНР, як Галичину, Буковину і Закарпаття. Територія ЗУНР становила 70 тис. кв. км, населення — 6 млн осіб.Тимчасовий Основний закон ЗУНР був з часом доповнений цілим рядом законів: про організацію війська ,тимчасову адміністрацію, тимчасову організацію судівництва , державну мову, шкільництво, громадянство, земельну реформу.Наслідком активної зовнішньо-політичної діяльності ЗУНР стало відкриття посольств в Австрії, Угорщині і Німеччині і дипломатичних представництв у Чехо-Словаччині, Канаді, США, Бразилії, Італії та ін.Проте українську державність світове співтовариство, особливо країни Антанти, визнавати не поспішали. За цих обставин уряди ЗУНР і Директорії, намагаючись взаємно зміцнити свої позиції, 1 грудня 1918 року у Фастові уклали попередню угоду про об'єднання ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) та УНР (Наддніпрянська Україна). Урочисте проголошення Акта з'єднання відбулося 22 січня 1919 року в Києві. ЗУНР було перейменовано в Західну Область Української Народної Республіки (ЗОУНР). На жаль, ця історична подія мала суто символічний характер і до справжнього об'єднання справа не дійшла. . Реорганізована УГА, незважаючи на нестачу зброї, боєприпасів тощо, витісняла поляків з Галичини. Намагаючись остаточно взяти стратегічну ініціативу до своїх рук, збройні формування ЗОУНР розпочали в середині лютого 1919 р. Вовчухівську операцію, відповідно до якої планувалось оволодіти залізничною лінією Львів — Перемишль, згодом — здобуття Львова, і нарешті — визволення Перемишля. Та успішний початок цієї операції прервало втручання військ Антанти. Делегація Антанти намагалася переконати керівництво ЗОУНР у необхідності припинення протистояння та перенесення питання про державну належність Галичини на розгляд майбутньої Паризької мирної конференції. Та українська сторона не пішла на компроміс. Час, який було втрачено ЗОУНР на переговори, поляки використали для зміцнення своєї армії. Тому УГА починає втрачати свої позиції. Подальші спроби відновити своє положення не принесли українській стороні значних успіхів і вже 18 липня Східна Галичина опинилася під польською окупацією.

^ 56. Культурно-освітня робота Центральної Ради й Гетьманського уряду


Крах Російської імперії, боротьба за утворення суверен­ної української держави, глибокі соціально-економічні зрушення зумовили ду­ховне піднесення в суспільстві, що благотворно позначилося на всіх сферах культурного життя. Водночас жорстока боротьба, труднощі війни гальмували культурні процеси, руйнували матеріальну основу культури, спричинили еміграцію багатьох її діячів за кордон. Однією з найпомітніших тенденцій культурного розвитку 1917-1920 рр. були позитивні зрушення в системі освіти. Ц. Р. і Гетьманат проводили українізацію школи. За ці роки сотні тисяч дорослих самотужки чи в школах та гуртках здобули елемен­тарну освіту. Значно збільшилася кількість шкіл і учнів у них. Зокрема, було створено 50 нових українських державних середніх шкіл, 150 українських гімназій. Складні й суперечливі процеси відбувалися у вищій школі. Кількість вузів в Україні у 1917-1920 рр. значно зросла. Ц. Р. розробила план заснування вузів з українською мовою викладання. Частково він був реалізо­ваний за часів Гетьманщини. Найхарактернішою тенденцією у сфері науки було утворення в умовах Гетьманату Української Академії наук. Першим Президентом УАН був ака­демік В.Вернадський. Ряд видатних учених-академіків не прийняли радянську владу і опинилися в еміграції. Багато зробив для розбудови української культури гетьман П. Скоропадський. Відкривалися українські університети, бібліотеки, театри. Зокрема, у 1918 р. було засновано Український театр драми та опери, Українську державну капелу під проводом О.Кошиця, Державний симфонічний оркестр. Істотні позитивні зміни відбувалися в 1917—1920 рр. у літературі. В цей період у літературний процес включилося ціле покоління письменників і поетів, які започаткували новий етап її розвитку. Помітною течією в поезії цього періоду був романтизм, який представляли В.Сосюра, І.Кулик. Група молодих літераторів (М.Зеров, М.Рильський та ін.) започаткувала відоме літературне угруповання неокласиків. У ці роки були запо­чатковані інші літературні напрями, які розквітли в 20-ті роки. У 1917—1920 рр. відчутних змін зазнала театральна справа. В театри при­йшла ціла плеяда митців, талант яких особливо яскраво виявився в 20-ті роки. Видатним явищем в історії українського образотворчого мистецтва було утворення 1917 р. Української Академії мистецтв. Один з її організаторів М.Бойчук започаткував всесвітньо відому школу живописців-"бойчукістів". У 1917—1920 рр. в Україні працювали талановиті художники Г.Нарбут, В.Кричевський та ін. Ці роки ввійшли в історію як початок українського національно-культурного відродження.

№57. ^ Внутрішня та зовнішня політика Директорії

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року. Директорія УНР прийшла на зміну гетьманату, який було повалено 14 грудня 1918 року. І у внутрішній, і у зовнішній політиці Директорія припустилася багатьох помилок

1. Директорія залишилася без підтримки спеціалістів, промисловців, чиновників державного апарату — всіх, без кого нормальне існування держави не можливе.

2. селянська стихія почала перероджуватися в анархію. Влада на місцях переходить до рук місцевих отаманів, що відмовля­лися визнавати центральну владу. Отаманщина руйнувала державний організм УНР.

3. не принесла очікуваних наслідків аграрна реформа. Декларуючи вилучення землі у поміщиків без викупу, Директорія,оголосила що в заможних селян землі площею понад 15 дес. не будуть конфісковані.Це відштовхнуло від уряду бідноту.

Внутрішня політика: Відразу після зайняття Києва (14 грудня 1918 року) Директорія оприлюднила ряд свідоцтв, спрямованих проти поміщиків і буржуазії. Була прийнята постанова про звільнення всіх призначених при гетьмані чиновників. Уряд мав намір позбавити промислову й аграрну буржуазію виборчих прав. Владу на місцях передбачалося передати Трудовим радам селян, робітників та трудової інтелігенції. Через такий радикалізм Директорія залишилася без підтримки спеціалістів, промисловців та чиновників. Революційна стихія селянства виявилася неспроможною протистояти наступові регулярних радянських військ і стала перероджуватись в руйнівну анархію. Аграрна реформа Директорії Було задекларовано про вилучення землі у поміщиків без викупу.; оголошено про недоторканність земель промислових підприємст і цукрових заводів; у руках заможних селян залишилися ділянки площею до 15 десятин землі. Більшість селян розцінили ці заходи як пропоміщицькі, і це у свою чергу розширювало простори для большевицької агітації. 26 грудня 1918 року Директорія видала Декларацію, в якій заявила про намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Декларуючи вилучення землі у поміщиків, Директорія прагнула їх заспокоїти. За землевласниками залишались будинки, де вони до цього жили, породиста худоба, виноградники та інше. Було також оголошено про недоторканість земель промислових підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і політикам цукрозаводникам. Конфіскації також не підлягали землі іноземних підданих. В руках заможних селян залишалися ділянки площею до 15 десятин землі. Але поміщики і буржуазія в Україні були незадоволені політикою Директорії, яка відкрито ігнорувала їхні інтереси. Зовнішня політика : Директорії вдалося досягнути розширення міжнародних зв'язків УНР. Україну визнали Угорщина, Чехословаччина, Голландія, Ватикан, Італія і ряд інших держав. Але їй не вдалося налагодити нормальних стосунків з країнами, від яких залежала доля УНР: радянською Росією, державами Антанти та Польщею.31 грудня 1918 року Директорія запропонувала Раді Народних Комісарів РСФРР переговори про мир. Раднарком погодився на переговори, незважаючи на те, що не визнавав Директорію представницьким органом українського народу. Під час переговорів радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши, що ніяких регулярних російських військ в Україні немає. Зі свого боку, Директорія не погодилася на об'єднання Директорії з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР. . Загалом внутрішня політика Директорії виявилася недостатньо ефективною і не сприяла соціальній стабільності в суспільстві

№58. ^ Український селянський повстанський рух. Отаманщина. Денікінський режим на території України


Для розвитку громадянської війни в Україні у другій половині 1919 — на початку 1920 р. були характерні такі особливості: значна кількість претендентів на владу в українських землях (більшовики, білогвардійці, поляки, Директорія, місцевий повстанський рух); різновекторність політичних, економічних, національних орієнтацій воюючих сторін (більшовики та білогвардійці виступали за збереження єдності території колишньої Російської імперії, але більшовики були проти приватної власності, а білогвардійці — за, Директорія ж обстоювала незалежність української державності); хронічна нестача зброї, боєприпасів, ресурсів для ведення війни; укладення численних нетривалих тактичних компромісів між ворогуючими сторонами. Збройна боротьба українських повстанських селянсько-анархістських формувань у 1918—1921 роках під час Громадянської війни, відбувалася під керівництвом переважно отамана Нестора Махна. Район операцій загонів Махна простирався від Дністра до західних меж Області Війська Донського. Столицею махновщини було село Гуляйполе (тепер місто, центр Гуляйпільського району Запорізької області) Катеринославської губернії. Своє основне завдання загони Махно та інших селянські отамани бачили в захисті інтересів дрібних землевласників під гаслами анархізму.

Створена 5 серпня 1919 року. Революційна повстанська армія України у різні часи вела збройну боротьбу проти білогвардійців, австро-німецької армії, радянської влади, а також проти УНР, Гетьманату, Директорії.

Отаманщина, яка поширилась в 1919-1920-х рр., стала логічним продовженням вільного козацтва, яке як відомо влилося з 1918 року до армії УНР. Серед відомих нам отаманів це: Яків Орел-Гальчевський, Яків Байда-Голюк, Іван Трейко, Харлам Кравченко, Микола Кушнір, Яків Драгончук, Євген Овчарук, Чорний Ворон, Кирницький, Садовий, Шпильовий, та багато інших. Збройну боротьбу за УНР отамани продовжували навіть тоді, коли УНР впала, перетворившись на еміграційний центр, що перебував у глибокій депресії, а Українська армія опинилась у таборах для інтернованих .Денікінщина, режим білогвардійської контрреволюції, встановлений генералом А. І. Денікіним в 1919 на Півдні Росії і України. Наприкінці весни 1919 р. повстанський рух суттєво знесилив радянську владу в Україні, що стало особливо помітним на тлі посилення Добровольчої армії А. Денікіна. Вже 4 травня денікінці оволоділи Луганськом. Програма Денікіна зводилася до створення єдиної неподільної Росії, на роль диктатора якої він претендував.Одним з перших актів денікінщини було відновлення всіх основних законів, що діяли до Жовтневої революції. Підприємства були повернені колишнім власникам. Процвітала спекулятивна торгівля, вивозилися за кордон запаси сировини, розкрадалося народне надбання. Робітничі організації переслідувалися. Обіцяний Денікіним 8-годинний робочий день не був здійснений. Було відновлено право власності поміщиків на землю. Щоб залучити селянство, в липні 1919 був розроблений проект закону, за яким частина казенних і приватновласницьких земель передавалася селянам за плату. Відчуження цих земель мало початися через 3 роки після встановлення миру у всій Росії. Українська армія опинилась між радянськими військами, білогвардійською Добровольчою армією та збройними формуваннями Польщі. Важкі бої, нестача зброї, боєприпасів та спорядження знесилювали армії УНР та ЗУНР. Ситуація стала критичною, коли восени 1919р. серед бійців поширилася епідемія тифу. Укладена 6 листопада 1919 року угода між УГА та Денікінцями переводила збройні формування УГА під командування білих.Білогвардійська Добровольча армія, яка наприкінці літа 1919р. окупувала майже всю Україну. Політика нової влади викликала обурення народних мас і стимулювала до появи масового партизанського руху. Третій прихід більшовиків в Україну ознаменувався відновленням політики «воєнного комунізму» та новою хвилею червоного терору.

№59. ^ Боротьба за українську державність в 1917-1921р. Уроки та наслідки


Наприкінці 1917 - на початку 1918р. Україну вразила гостра політична криза, в основі якої лежало соціальні та національні суперечності. Розв’язати їх без застосування міжусобної збройної боротьби не вдалося. Оголошення РНК РСФРР війни Українській Центральній Раді змусило останню форсувати підписання мирної угоди з країнами Четверного союзу і водночас запросити їх допомоги проти більшовицької експансії. Прихід наземних військ на Україну обернувся жорстоким окупаційним режимом, пограбуванням її матеріальних ресурсів тощо, а врешті-решт – посиленням дестабілізації в суспільстві. За таких умов у період з 1918 - 1919 рр. на Україні змінювалися різні за своїм характером державно – політичні режими: радянська влада поступилася місцем урядові Центральної Ради, останні – урядові Української держави, голова якої – гетьман - у свою чергу зрікся влади на користь Директорії. На початку 1919 р. на Україну повернувся Радянський лад, та не пройшло й пів року, як і він упав під ударами армії Денікіна й під тиском антирадянських селянських заворушень. Зважаючи на швидкоплинність політичних змін у ході бойових дій, можна говорити, що в окремих містах і регіонах республіки влада змінювалася протягом зазначеного часу десятки разів. А це означало, що основний тягар війни – й матеріальний і морально психологічний – лягав на плечі мирного населення, яке повинно було утримувати переможців, нести трудову повинність тощо. 1919 р. не завершив громадянської війни – ще надто великі людські та матеріадьні ресурси мала країна, надто непримеренними виявилися політичні амбіції, надто загостреними соціальні суперечності… Того року війна набула своєї кульмінації – Денікін наближався до Москви, а до закінчення цієї жахливої загально народної трагедії залишалося ще два роки…Визвольно-революційна боротьба 1917—1920 pp. зазнала поразки. Це трапилося насамперед тому, що широким масам українства бракувало розвинутої національної і політичної свідомості, розуміння необхідності творення власної держави. Провідником цієї ідеї в роки української національної революції стала нечисленна українська інтелігенція, яка не могла спертися на розпорошене і політично непідготовлене селянство, яке легко пасувало перед демагогічними обіцянками більшовиків. А національно свідомого робітництва майже зовсім не було. Крім внутрішніх причин, були і зовнішні. На шляху до незалежності України стала більшовицька Росія та її збройні сили, відмова західних держав підтримати боротьбу українського народу як народу, що не мав державності. Вони не лише шкодили українцям політично, а й нищили їх фізично, завойовуючи нашу територію. Усе це призвело до національної катастрофи — ліквідації незалежності України, насадження тоталітарного більшовицького правління на Наддніпрянщині, окупації її західних земель Польщею, Румунією і Чехословаччиною.

Наш народ отримав багато уроків з українських визвольних змагань 1917— 1920 pр. По-перше, в Україні бракувало політичних сил, здатних втілювати ідеологію конгресу. Натомість політичні табори, зайнявши діаметрально протилежні позиції, почали діяти на самознищення. По-друге, будь-яка політична сила, насамперед демократична, яка бере владу і відповідальність на себе перед народом, має діяти наступально, послідовно, ініціативно і в інтересах широких верств населення. На жаль, таких кроків у Центральної Ради і Директорії не було. І нарешті, якою б не була вага зовнішніх чинників та сил у державотворчому процесі, опору завжди слід шукати всередині країни.

^ 60. Утвердження радянської влади в Україні, її соціально-економічна та національна політика (1917-1920р.)


Політика, яку провадили більшовики в Україні в 1919 р., отримала назву політики "воєнного комунізму". Політика "воєнного комунізму" включала про­ведення повної націоналізації всіх підприємств, мілітаризацію праці, широкий централізм, введення продрозкладки, заборону торгівлі, відміну товарно-гро­шових відносин, натуралізацію в оплаті праці, урівнення в розподіл.і Упродовж 1917—1920 pp. радянська влада в Україні встановлювалася тричі: перший раз — у січні — квітні 1918 p., другий — у січні — липні 1919 p., третій — з грудня 1919 р. І лише на початку 1920 р. остаточно утвердилася й трималася до 1990 р.

Спираючись на регулярну армію, яка залишалася на території України, РКП(б) та її бойовий загін КП(б)У утвердили тут такий самий політичний лад, як і в Росії. У березні 1919 р. Всеукраїнський з'їзд рад, який відбувався в Харкові, остаточно прийняв радянську форму державності України. Характеризуючи радянську систему державного устрою, слід підкреслити, що її стержнем була більшовицька партія, яка через ЧК, ревкоми, армію, комбіди та інші підконтрольні їй структури формувала радянське державне прикриття. У своїх взаємостосунках з іншими політичними органами РКП(б) перейшла поступово від революційної демократії до усунення із рад своїх опонентів і навіть союзників, до однопартійності й перетворення КП(б)У на державну монопольну керівну структуру. Формально вищим органом влади був Всеукраїнський з'їзд рад, а між з'їздами — Всеукраїнський центральний виконавчий комітет (ВУЦВК). Згадавши, що на території України з 1 червня 1919 р. є чинною угода про об'єднання військової, державної і господарської діяльності РСФРР та УСРР, ВУЦВК, виконуючи директиви більшовицької партії, анулював усі декрети уряду УСРР, які стосувалися функціонування органів влади, військових, народногосподарських, продовольчих, фінансових установ, і замінив їх російськими декретами.

У II пол. 1918 p. більшовики розпочали грандіозний експеримент в економічній сфері.

Прагнучи відразу ж побудувати безтоварну централізовану соціалістичну економіку і водночас забезпечити продуктами армію, яка за чисельністю перевищила збройні сили усіх європейських країн, а також голодуючі російські міста, більшовики ввели сувору економічну політику, відому як політика "воєнного комунізму". Вона включала: націоналізацію промисловості й торгівлі; примусове вилучення селянської продукції в її натуральній формі шляхом продрозкладки; заборону приватної торгівлі; централізований розподіл продуктів між споживачами за картками та примусову трудову повинність. "Воєнний комунізм" був спробою безпосереднього переходу до виробництва та розподілу на комуністичних засадах — без приватної власності, ринку, товарно-грошових відносин.

Центральне місце в політиці "Воєнного комунізму" посідала продовольча розкладка — експропріація зерна в селян. Щоб відібрати в них хліб, було створено велетенський апарат примусу. Майже вся селянська Україна повстала проти спроби реорганізувати її життя на комуністичний лад. Більшовики опинилися перед перспективою нової громадянської війни — цього разу із селянством. Проти селянських повстанців російські більшовики кинули 18 піхотних бригад та кавалерійську дивізію. Проте фактором, який ефективніше, ніж каральні експедиції, втихомирював повстанців, виявився голод 1921—1923 pp. Збагнувши це, більшовицький уряд успішно справився з "куркульським бандитизмом", конфіскувавши злиденні продовольчі запаси в селян. . На початку 1920 р. більшовики втретє повертаються на Україну. Вони праг­нули зробити все, щоб ніколи не втрачати контроль над нею. Найгостріше відчували на собі репресії колишні повстанці — махновці. 1920 р. в Україні було створено органи примусових робіт, обладнано 18 концтаборів, через які пройшло 25-30 тис. осіб. . У січні 1920 р. в Україні було створено трудову армію. Близько 30 тис. "трудармійців" працювали, на підприємствах Донбасу. Незважаючи на репресії, політика більшовиків на селі провалилася. Так 1921 р. в Україні було вперше запроваджено терор голодом.


^ 61. Завершення нового поділу українських земель на початку 1920р.





залишити коментар
Сторінка6/8
Дата конвертації25.09.2011
Розмір1,75 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8
плохо
  1
средне
  2
хорошо
  2
отлично
  4
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх