Конспект лекцій (опорний конспект лекцій) з дисципліни “Культурологія” для студентів першого курсу напряму підготовки: 030508 фінанси І кредит (за професійним спрямуванням icon

Конспект лекцій (опорний конспект лекцій) з дисципліни “Культурологія” для студентів першого курсу напряму підготовки: 030508 фінанси І кредит (за професійним спрямуванням


1 чел. помогло.
Схожі
Конспект лекцій...
Конспект лекцій...
Конспект лекцій (опорний конспект лекцій) з дисциплін Економічна інформатика для студентів...
Конспект лекцій з дисципліни "Культурологія" для студентів напряму підготовки 020210...
Конспект лекцій з дисципліни "Культурологія" для студентів напряму підготовки 020210...
Конспект лекцій з дисципліни "Культурологія" для студентів напряму підготовки 020210...
Опорний конспект лекцій з дисципліни «політична економія» для студентів 1 курсу напряму...
Херсонський національний технічний університет...
Конспект лекцій для студентів спеціальностей 030508 І 030508 “Фінанси І кредит” денної та...
Конспект лекцій для студентів спеціальності 030508 «Фінанси І кредит»...
Конспект лекцій з дисципліни Фінанси підприємства (для студентів 4 курсу напряму підготовки 0502...
Конспект лекцій (опорний конспект лекцій) з дисципліни: Релігієзнавство для студентів: Ікурсу...



Загрузка...
страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
скачать


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра філософії та соціології

Рег.№ 36/282-16.04.08




КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ


(опорний конспект лекцій)

з дисципліни “Культурологія”


для студентів першого курсу


напряму підготовки: 6.030508 фінанси і кредит (за професійним спрямуванням –

“Фінанси”, “Оподаткування”)


напряму підготовки: 6.030509 облік і аудит (за професійним спрямуванням – “ Облік і аудит”)


напряму підготовки: 6.030504 економіка підприємства (за професійним спрямуванням – “Економіка підприємства”)


напряму підготовки: 6.030502 економічна кібернетика (за професійним спрямуванням – “Економіка підприємства”)


галузь 0305 “Економіка та підприємництво”


факультету економіки


Херсон 2008


Конспект лекцій (опорний конспект лекцій) з дисципліни “Культурологія”,


напряму підготовки: 6.030508 фінанси і кредит (за професійним спрямуванням –

“Фінанси”, “Оподаткування”)


напряму підготовки: 6.030509 облік і аудит (за професійним спрямуванням – “ Облік і аудит”)


напряму підготовки: 6.030504 економіка підприємства (за професійним спрямуванням – “Економіка підприємства”)


галузь 0305 “Економіка та підприємництво”


Укладачі: к. філос. н., доц. Найдьонов О.Г, к. філос. н., доц. Романовський О.О., кількість сторінок 125.

Затверджено


На засіданні кафедри філософії і соціології

Протокол № 9 від 14 квітня 2008 р.

Зав.кафедри__________

^

ЛЕКЦІЯ 1. СПЕЦИФІКА КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ



План

1.1. Предмет, принципи, функції та методи культурології.

1.2. Культурологічні знання, їх специфіка, функції та місце в культурології.

1.3.Культурологія в системі гуманітарних та природничих наук.


1.1. Предмет, принципи, функції та методи культурології

В останні два десятиріччя активізувались зусилля вчених, котрі вивчають культуру. Гуманістичний пафос досліджень відобра­жає глибину сучасних перетворень. Культура, як узагальнена категорія про природне та штучне, стала визначальним векто­ром розвитку людства у XX ст. На цій хвилі у другій половині XX ст. формується культурологія як наука про зародження та розвиток другої (створеної людиною) природи, її структурних елементів, інваріантів розвитку, місце людини-творця в цьому процесі.

Походження терміну "культурологія" пов’язане з працями аме­риканського антрополога Л. Уайта (1900-1975 рр.). Він виділив куль­турологію як самостійну науку в комплексі соціальних наук, яка відмежувалася з антропології*. Власне термін "культурологія" по­ходить від латинського слова "cultura" - оброблення, виховання, освіта, розвиток тощо та грецького "logos" - слово або вчення.


Дослівно "культурологія " - це наука про розвиток куль­тури, Ті норми, традиції, соціальні інститути, технологічні процеси, системи оцінок тощо.




* Зазначимо, що західною науковою громадськістю цей термін прийнятий не був, і сьогодні там не існує такої наукової дисципліни з оформленою, структуризованою системою знань і чітко визначеними дисциплінарними межами. Культура як феномен розглядається і досліджується західними спеціалістами в межах таких дисциплін, як соціальна і культурна антропологія, соціологія, структурна лінгвістика, семіотика, психологія та ін.

Об'єкт культурології - увесь світ штучних порядків (ре­чей, будівель, історичних подій, технологій діяльності, форм соціального життя, знань, понять, символів, комунікацій­них мов і т. п.).

Предмет культурології - це процеси генези морфології культури, її структури, сутності і змісту, типології, ди­наміки і мови.

Загальноприйнято, що предмет окреслює сферу й мету дослід­ження. Узагальнюючи викладені вище міркування, можна дати наступне визначення.








Предметна галузь культурології може бути визначена і в за­лежності від мети культурологічного пізнання. В цьому випадку культурологію зазвичай поділяють на теоретичну і прикладну.

^ Метою теоретичної культурології спеціалісти називають теоретичне пізнання феномена культури, розробку категоріаль­ного апарата і методів дослідження.

^ Метою прикладної культурології, яка спирається на теоре­тичні знання, є прогнозування, проектування і регулювання ак­туальних культурних процесів, що відбуваються в сучасній со­ціальній практиці, розробка основних напрямів культурної полі­тики, завдань і методів діяльності культурних інститутів.

У системі гуманітарних наук найбільш складним є питання їх суб'єкта. Однак, якщо в філософії, політології, соціології тощо стосовно суб'єкта предмету вже сформувалася усталена думка, то в культурології суб'єкт посідає особливе місце, пов'язане з проблемою самопізнання. З початку 60-х рр. XX ст. створено до­сить багато важливих праць із проблем людини. Проаналізовано культурну спадщину таких великих письменників, як /. Франко, М. Бердяєв, Н. Федорів, Л. Толстой, М. Драгоманов, М. Потебня та інших, визначено основний термінологічний апа­рат, що описує проблему.

Суб'єкт культурології походить від латинського "subjectus" - людина, індивід, що спрямовує своє пізнання на культуру. Не вдаючись до аналізу детермінованості по­ведінки суб'єкта, на що сьогодні серед вчених світу немає єдиної точки зору, слід зазначити, що суб'єкт, який пізнає культуру, пізнає самого себе. Тобто людина є і суб’єктом, і об’єктом культурології.







^ Ми пізнаємо суб'єкти і ніколи до кінця їх не пізнаємо. Ми не

пізнаємо їх в якості суб'єктів, ми їх палаємо тільки об'єктивуючи, займаючи стосовно них об'єктивну позицію, перетворюючи їх « об'єкти, оскільки об'єкти с не що інше, як щось (визн. авт.) в суб’єкті, переведеному в стан нематеріального існування інте­лектуальним актом.

Ж. Мартен


У сучасних світоглядних дискусіях можна почути, що індивід не становить собою ніякої таємниці. Все, що в історії філософії традиційно усвідомлювалось як самобутність людини, сьогодні часто отримує натуралістичне пояснення. Однак сучасна філо­софська антропологія, по суті, подає індивіда як самостійний таєм­ничий об'єкт вивчення, що не суперечить відкриттям у фундамен­тальних науках останнього десятиріччя XX століття.

Невипадково, що в сучасних філософських диспутах різко зрос­ли зацікавленість до канонічних гносеологічних принципів, ба­жання подолати етнометодологію, яка виявляє специфічно людсь­ке в неадекватній поведінці груп людей.

Однак, незважаючи на великий спектр поглядів з цього приво­ду, залишається домінуючим класичне уявлення про те, що лю­дина, як істота розумна, унікальна, несе в собі таємницю світо­будови. Більшість вчених розглядають еволюцію як нарощуван­ня все нових і нових якостей, що наближують живу матерію до певного ідеального варіанту. Такий філософський підхід розгля­дає суб'єкт культури як ідеал Акту Творення. Невипадково, що санкхя присвячена проблемі відносин між суб'єктом і його свідо­містю, йога - методам оптимального управління цими відноси­нами. В праці "Дао де цзин" (природні основи моральності) ста-родавньокитайського філософа Лао Цзи (V ст. до Р. X.) читаємо, що досконала людина (ідеал) зв'язує разом, а не роз'єднує, вни­кає в суть, а не докоряє, виводить на правильний шлях.

Неповторність суб'єкта культури визначається не його біоло­гічною субстанцією, не окремими його якостями, а особливою онтологічною ситуацією, в якій він перебуває, здатністю аналі­зувати себе як об'єкт дослідження.

Культурологія оперує понятійним апаратом багатьох наук. Виз­начальним поняттям є поняття "культури". Чим об'ємніше за змістом воно визначене, тим більш точним буде і визначення пред­мета курсу та його структури.

Щоб відповісти, чи можливо дати єдине наукове визначення поняття "культура", слід відповісти на низку інших питань:

  • Культура - явище динамічне чи статичне?

  • Чи є в культурі різних народів взаємозаперечувальні погля­ди один на одного?

  • Чи наблизить "єдине" визначення культури науковий поступ до "істини"(з врахуванням перших двох пунктів)?







Насамперед, культура - настільки динамічне явище, що її виз­начення, адекватне сьогоденню, завтра може виявитися хибним. Людство перебуває у постійному русі до "істини". Наші знання адекватні світу настільки, наскільки ми його освоїли.






* Вперше в літературі слово "культура" як теоретичний термін зустрічається в праці "тускулан- ські бесіди" (45 р. до Р. X.) римського оратора і філософа Марка Тулія Цицерона.

Насамперед зазначимо, що до першої наукової революції люд­ство задовольнялось геоцентричною моделлю Всесвіту. При цьо­му розвивалось судноплавство, відкривались нові території, ви­роблялись необхідні товари. Але нові знання змінили бачення світо­будови на діаметрально протилежне - геліоцентричну модель.

По-друге, історичні шляхи розвитку народів світу, регіони фор­мування культур виявились різними. Це привело до формування діа­метрально протилежних ♦способів співжиття, систем вірувань, побутових відносин. Все це породило абсурдний поділ на відсталі і невідсталі народи, на демократичні і недемократичні. З погляду культурології не існує відсталого чи недемократичного народу. Існує різний рівень освоєння світу та системи соціальної організації.

По-третє, якщо спробувати виробити єдине визначення куль­тури, то воно в принципі не наблизить нас до "істини", а стане, як статичне поняття, гальмувати процес природно-соціального еволюційного розвитку культури.

З точки зору наукового пізнання доцільно окреслити сучасне бачення змісту поняття "культура". Як визначалось вище, струк­турно культура включає сукупність матеріальних, духовних цінностей та їх творця. З позиції наукових поглядів кінця XX ст. структура культури може бути подана наступним чином:




У філософії ^ XVII - XVIII ст. під культурою розуміли передусім духовне життя. Наука була зосереджена на виділенні духовних засад, що реалізуються в соціокультурному полі. У науці в цей період сформувались декілька напрямків, що окреслювали зміст культури. Зокрема, це ідея цінностей, сталих структур мови та мислення, символічних форм, притаманних етносам. Досить плідними були ідеї, запропоновані О.Шпенглером, А. Тойнбі, П. Сорокіним.

Якщо проаналізувати, як розумівся зміст поняття "культура" впродовж XVII - XX ст., побачимо його кореляцію (залежність) від поглядів існуючих європейських шкіл, політичної боротьби, поглядів на майбутню перебудову Європи. Обґрунтування змісту культури було більше прагматичним, ніж теоретично-науковим. Сьогодні, як і два століття тому, в підході до визначення культу­ри мало використовується глибинний філософський аналіз, не ви­стачає обґрунтованих категоріальних узагальнень, висновків на основі сучасних досліджень багатьох наук.


У сучасній культурології найбільш вживаним є погляд на культуру як сутнісну рису людського буття, складне ма­теріально-духовне поле самореалізації суб'єкта і соціаль­них груп, особливу саморегулюючу форму відтворення ро­зумного життя, як складову умову розвитку світу.


Кожна з наук, досліджуючи свій предмет, виходить з певних принципів. Останні поділяються на загальні, притаманні усім на­укам, та специфічні, що пов'язані з особливостями об'єкта дослі­дження.





Принципи - найбільш довготривалі в часі, базисні в дослі­дженнях, стабільні в поведінці начала, що дозволяють сис­тематизувати і структурувати певні природні чи соціальні явища.


Зокрема, принцип невизначеності Ґейзенберга у фізиці, прин­цип презумпції невинності в юриспруденції, принцип емпіризму в соціології.

Культурологія як наука використовує такі загальні принципи, як принцип історизму та принцип науковості:

  • принцип історизму вимагає, щоб аналіз явищ був адекват­ним до часу їх виникнення, висновки визначались історичною прогресивністю їх розвитку, а не кон'юнктурними політичними мотивами окремих індивідів чи соціальних груп;

  • принцип науковості включає достовірність емпіричного ма­теріалу, повторюваність у часі і просторі результатів досліджень, можливість повторної перевірки, застосовність і результативність висновків у реальній практиці.

До специфічних принципів культурології відносять принципи ♦системності, інтегративності та ♦рівноправності. Перший з них забезпечує аналіз явища як елемента більш складної систе­ми, що дозволяє виявити складні взаємозв'язки між елементами, детермінантне поле чи певний культурний коридор явища. Дру­гий принцип набув особливої ваги в період науково-технічної революції, коли стало зрозумілим, що явища однієї науки не бу­вають відособленими від явищ суміжних наук. Принцип рівно­правності передбачає рівність усіх відомих концепцій, теорій, прогнозів при проведенні культурологічного аналізу.




У спеціалістів-культорологів ще не склався усталений погляд на функції культурології, їх значущість і послідовність. Однак аналіз функцій суміжних наук та особливостей самого предмету дослідження дає підставу навести наступну послідовність функцій культурології.

Якщо дослідницька функція притаманна більшості наук, то останні дві функції актуалізувались в другій половині XX ст., коли на порядок денний суспільних наук постали питання вироб­лення програм, проектів, прогнозів, прорахунку інваріантів сус­пільного розвитку.


Отже, культурологія як наука виробляє системне бачення сучасних процесів світового розвитку, методологію аналі­зу і синтезу суспільних явищ, дає практичні рекомендації розв'язання складних проблем XXI ст., пов'язаних з поведін­кою великих мас людей, дезорієнтованих результатами сучасної науково-технічної революції, яка вивела людство в нове інформаційне суспільство. Нові функціональні залеж­ності, притаманні тільки культурологи, виводять дослід­ників у нову детермінантну систему, яка вимагає іннова­ційних рішень накопичених проблем.

Принципи та функції предмета культурології започатковують шлях дослідження. Рух цим шля­хом зумовлюється вибором ме­тодів. Метод дослідження в науці відіграє ключове значення, бо на­ближає дослідника до "істини". Сучасні гуманітарні науки виро­били цілу низку методів, які доз­воляють отримати більш-менш достовірні результати щодо явищ та перевірити їх на практиці. "Ме­тод " - слово грецького походжен­ня (methodos), дослівно означає "дослідження". В сучасному ро­зумінні це спосіб теоретичного або емпіричного одержання інфор­мації. Однак таке поняття методу є неповним. Метод - це на­самперед певна технологія дослідження, в якій чітко визначено послідовність кроків на шляху пізнання "істини".

Культурологія як теоретична дисципліна вимагає застосуван­ня певного узагальненого підходу, який би виступав, у свою чер­гу, методом вибору методів аналізу в залежності від вихідної гіпо­тези, покладеної в основу дослідження.




Як бачимо, культура належить до класу великих багатофунк­ціональних самоорганізуючих систем. Як цілісна система вона складається не просто з окремих елементів, а з великих систем­них утворень:



У свою чергу такі підсистеми утворюють ціле з особливостя­ми, які можуть бути відсутніми в окремих елементах. Наприк­лад, держави утворюють міждержавні організації, нова техніка, технологія ведуть до міжнародного розподілу праці.

Зрозуміло, що не кожна сукупність елементів може бути системою.

Найважливішою особливістю такого системного утворення, як культура, є наявність якостей, які не зводяться до простої суми якостей складових її підсистем.

Наприклад, об'єднання країн у боротьбі з міжнародним терориз­мом не дорівнює простій сумі зусиль кожної країни зокрема. Вини­кає якісно нова система з високою соціальною ефективністю.

Слово система грецького походження і означає ціле, що скла­дається із частин. "Ціле" виступає родовим поняттям.



^ Отже, поняття системи відображає особливості не будь-якого, а лише певного виду цілого, де достатньо чітко проглядається єдність і де можна виділити складові. Якщо культурологія вивчає культурний розвиток як систему, то основні взаємозв'язані частини утворюють підсистеми, групи елементів, компоненти.

В культурології її підсистеми утворюють "єдине ціле" на різних рівнях аналізу. Це може бути теоретично-умовне сполучення, коли не видно реальної взаємодії і як "єдине ціле" вони спочатку існу­ють у нашій уяві. Наприклад, так буває, коли ми класифікуємо картини невідомих авторів, а пізніше знаходимо спільні риси, ха­рактерні для одного автора, який є відомим. Однак системою в класичному розумінні в культурології, як правило, називають послідовність таких об'єктів пізнання, які реально (видимо) коре­люють між собою.

Слід зазначити, що культурологи мають на увазі і певну упо­рядкованість елементів, їх послідовність за значущістю впливу на систему в цілому. Іншими словами, виділяють елементи як дос­татні, так і як необхідні для функціонування культурної системи.

Формування методу, в основі якого лежить поняття "система", започатковано в другій половині XX ст. Однак, вже в "Словнику іноземних слів" Міхельсона (вид. 7-е, 1877 р.) читаємо, що "систе­ма" є викладом науки в суворій послідовності, з'єднанням декіль­кох предметів, що діють за одними і тими ж законами. Автор однієї із перших теорій систем Людвіг Фон Берталанфі подав "си­стему " як множину елементів, що реально взаємодіють між: со­бою. Як бачимо, фундаментальну особливість системи, що була подана в "Словнику" 1877 р., в якій всі елементи діють за єдиними законами, було забуто більше як на півстоліття.

Зі зміною наукової парадигми в другій половині XX ст., коли стали зрозумілими складні взаємозв'язки, що існують між, на пер­ший погляд, різними явищами, формується особливий метод ана­лізу, який дістав назву системного.


Сьогодні культурологія глибше пізнала реальність та складність культурних процесів, до яких раніше існував спрощений підхід. З урахуванням зміни уявлень про сутність людини в кінці XX - на початку XXI ст. системний метод аналізу культурології дозволяє, виділивши "загальне", що діє за єдиними законами, розкрити його зміст за допомогою існу­ючих методів, що використовуються при аналізі культури.


^ 1.2. Культурологічні знання, їх специфіка, функції та місце в культурології


Культурологічні знання є найбільш давніми. Вони охоплюють період від першого набутого досвіду в збиранні і полюванні до наших днів. Весь розвиток людства - від окремого індивіда до спільності був не чимось іншим, як інформативним освоєнням при­родного середовища. Незважаючи на те, що термін "культура" існує більш ніж дві тисячі років, ще ніхто, як вже зазначалося, не дав йому визначення, адекватного часові. Це, насамперед, тому, що знання в культурному енергетичному полі - це знання про причини виникнення життя, його сенс, значущість створених і створюваних людиною матеріальних і духовних цінностей.

^ Культурологічні знання в предметі культурології

Починаючи з другої половини XX ст., від фундаментальних наук відокремились і стали самостійними науками понад 200 нових галузей знань. Як зазначалося вище, наука в її класично­му розумінні саме і є певною галуззю знань.



Самі знання виступають певним енергетично-інформаційним полем, своєрідним каркасом у часових інтервалах при переході одного культурного стану в інший, однієї епохи в іншу.

Отже, знання про виникнення, розвиток, особливості функціо­нування культурологічних знань у свою чергу стають наукою, бо вони можуть бути приведені в систему за класичною схемою, викладеною в "Біблії". Структурно ця "книга книг" відповідає на чотири запитання:



Як відомо, на сьогодні не існує єдиного визначення як поняття "культура", так і поняття "культурологічні знання". Щодо існу­ючих понять культури, то спроба їх систематизації дозволяє зве­сти їх до двох великих груп, а саме:

I. Культура тотожна сумі матеріальних і духовних цінностей...

II. Культура є сутнісною рисою людського буття...

Структурно культурологічні знання можна також поділити за

такою схемою:



Якщо врахувати сучасні досягнення природничих фундамен­тальних наук, які все більше схиляються до того, що людина є не випадковим явищем, а необхідним елементом складної системи всесвіту, а його першопричиною була інформація як певна мате­ріальна субстанція, то узагальнення другої групи є більш широ­кими і становлять окрему галузь культурології.

^ Культурологічні знання (КЗ) можна вивчати і аналізувати під різними; кутами зору. Однак як галузь культурології вони само-реалізуються:





Інтелектуальна революція, спричинена бурхливим розвитком фундаментальних (природничих) і технічних наук, сформувала в розвинутих державах соціальні системи (економіки, політики, гео­політики тощо), що Грунтуються на культурологічних знаннях.





Питання про те, яким чином людина володіє знаннями, є централь­ною проблемою усіх сфер життя - вважають сьогодні вчені світу.

Зрощення знань: філософсько-наукових, художньо-образних і знань як сукупності навичок, умінь у побутовій і виробничо-ма­теріальній сферах, є своєрідною постнеокласичною "філософією мистецтва життя". Культурологічне знання і на його основі філософсько-світоглядне мислення стають однією із головних парадигм інтелектуальної освіти.


^ Отже, культурологічні знання в системі світосприйнят­тя (уявлення про світ), світобачення (сукупність поглядів) завершують логічне пояснення світу - світорозуміння.


До середини XX ст. культурологічні знання розглядались пере­важно в системі гуманітарних наук і визначали загальний гума­нітарний рівень розвитку суб'єкта. Однак дослідження другої по­ловини XX - початку XXI ст. довели, що культурологічні знання є основою сучасних фундаментальних відкриттів у фізиці, мате­матиці, хімії, біології тощо.

Насамперед, дослідження, проведені в Японії, Китаї, Німеччині, Франції, засвідчили, що збільшення в загальному об'ємі знань су­б'єкта культурологічних знань різко збільшує імовірність створення ним наукових інновацій. Причиною цього стало те, що більшість сучасних наукових відкриттів відбувається на стиках наук.




Функції культурологічного знання та методи його аналізу


Функції культурологічного знання похідні від функцій культу­рології та культури, але не тотожні їм, мають своє індивіду­альне призначення.


В математиці у =f (х) ("ігрек" є функція "ікс")

В культурології (?) =f (культурологічного знання)


Насамперед культурологічні знання забезпечують індивідів інформацією про світ, соціальні та природні явища, дозволяють зробити кваліфікований їх аналіз і виробити програму дій. Чим більший об'єм культурологічних знань, тим більше дії індивідів і суспільства в цілому будуть наближуватись до оптимальних у кожній конкретній ситуації.

Системні культурологічні знання з різних галузей наук стиму­люють природну цікавість індивіда, впливають на формування мети і шляхів її досягнення. Дії індивіда у природному і соціаль­ному середовищах набувають пошуково-дослідницького харак­теру і суттєво корелюють з набутими енциклопедичними та по­всякденними знаннями.

Як вже зазначалося, культура в цілому виконує пізнавально-навчальну функцію. Значення культурологічних знань у цьому про­цесі є визначальними тому, що останні забезпечують їх багатовимірність, якість та зрозумілу індивідам щоденну застосовність. Іншими словами, розкривають технологію досягнення мети.

^ В повсякденному житті індивід та суспільство в цілому співставляють свої дії з певними нормами, правилами, законами. Зокрема індивід діє в межах Конституції, законів і підзаконних актів. Суспільство - в межах міжнародних нормативно-право­вих угод, договорів, протоколів тощо. Перш, ніж діяти, ними оці­нюється існуючий нормативний "коридор", за межі якого не мож­на виходити.




Методи аналізу культурологічного знання - сукупність аналітичних прийомів (соціальних технологій дослідження), певної послідовності операцій і процедур, що дозволяють зро­бити аналіз та синтез культурологічних знань, класифіку­вати їх, розкрити тенденції і основні напрямки розвитку.


Структурно культура включає всю сукупність матеріальних і духовних цінностей. В силу цього культурологічні знання - інтег­рована галузь знань, що включає як гуманітарні, так і природ­ничі науки. Тому методи аналізу культурологічних знань можна поділити на дві великі групи:

А) методи аналізу, що застосовуються в кожній конкретній науці.





Б) загальні методи аналізу культурологічного знання як особ­ливого феномена буття людини.

^ Перша група методів пов'язана з вивченням індивідуального характеру знання, визначенням подальшого шляху здобування нових знань в даній галузі.

До другої групи методів слід, насамперед, віднести метод по­рівняльно-історичного аналізу, коли аналізуються різні знання, що суттєво рознесені в часі і просторі, або різні джерела стосовно цих знань. Знання, набуті протягом тривалого часу, прийнято аналізувати за допомогою структурного методу, виділяти відносно самостійні структурні блоки та спільні для всіх блоків напрямки розвитку. Друга група методів пов'язана з пошуком загальних законів, принципів, що дозволяють в окремих законо­мірностях віднайти сутнісні (внутрішні) принципи розвитку знань, межі пізнання світу на кожному з етапів розвитку людської циві­лізації. Тут виробляються технології оптимального (з найменшою затратою енергії) пізнання світу та шляхи орієнтації у всезростаючому потоці інформації. Отже, друга група методів розв'я­зує коло проблем з виявлення загального, функціонально пов'я­заного, виділяє ієрархічно упорядковані структури знань.

Як відомо, природні і соціальні явища завжди містять причино­во-наслідкові зв'язки. Тому часто методи аналізу культурологіч­ного знання використовуються комплексно чергуючись, що в свою чергу, створило метод комплексного аналізу, який із сере­дини 80-х років минулого століття набув самостійного характе­ру і має свій дослідницький апарат.

Аналіз культурологічних знань передбачає не тільки вибір ме­тоду, а й певну послідовність процедур, що забезпечують принци­пи науковості та історизму. Насамперед, першочерговий етап ана­лізу пов'язаний з накопиченням матеріалу, його описово-емпірич­ною частиною. На цьому етапі, як вважають дослідники, знімається бар'єр "нерозуміння" іншої епохи, її культури, створюються ро­бочі моделі, що розглядаються як певні цілісні утворення.

^ Другий етап використання методів аналізу полягає в зіставленні культурологічних знань різних культур, знань суміжних з ними явищ природи та її освоєння. Тут, як правило, використовується перша група методів, притаманних як гуманітарним, так і при­родничим наукам (соціологія, філософія, психологія, релігієзнав­ство, мовознавство, математика, фізика, астрономія тощо). На цьому етапі базисні функціональні зв'язки, які об'єднують розви­ток знань досліджуваного історичного періоду, залишаються невиділеними. Однак пізнавальні моделі стають все більш асоціа­тивними та функціональними. На третьому та четвертому ета­пах аналізу виявляються і пояснюються головні вектори, що за­безпечують стійкість явища, самостійно існуючі структурні бло­ки знань, інтегровані зв'язки між ними та основні тенденції, що спри­чиняють новий якісний рівень знань на шляху пізнання істини.


^ Культурологічні знання як інформаційне поле самореалізації суб'єкта


У щоденній свідомості та поведінці під культурологічними знан­нями розуміють знання з культури, коли вона асоціюється як поведінка, спілкування, добрі манери, мистецтво тощо. На побу­товому рівні культура часто підміняється культурністю. Однак, виходячи з означення культури як суми матеріальних і духовних цінностей, або всього того, що створене штучно, культурологічні знання є знаннями про другу природу, створену людиною, і в широкому розумінні включають всю сукупну інформацію про матеріальний світ, соціальні утворення, індивідів.

У розумінні культурологічних знань доцільно виділити два рівні:



Знання про світ були, є і будуть основою його освоєння, самоус­відомлення, фундаментом в розвитку людства. Однак було б не­справедливим стверджувати, що розуміння того, що знання (інфор­мація) - це не просто відомості про щось, а певне інформативне поле, яке має свої закони, структуру, межі існування, напрямки розвитку, з'явилося в другій половині XX ст. із розвитком таких наук, як ♦кібернетика, інформатика, біоенергетика тощо.

Після першої наукової революції XVI - XVII ст. із реалізацією нових знань безпосередньо в нових машинах і технологіях у XVII -XIX ст. знання стають "матеріальною силою". Цьому передувало звільнення людини від релігійного світогляду в епоху Відроджен­ня, посилення антропоцентризму, що вивів індивіда на рівень "творця". В цей період здавалося, що наступає епоха розуму, а весь світовий розвиток можна описати чіткими математичними законами. Ідеї просвітництва набувають не тільки значення твор­чого начала, а й його протилежності. Декорт закликає "стати гос­подарями і повелителями природи" шляхом пізнання і оволодіння її силами і діями. Правда, Ф. Бекон ще дотримується античної тра­диції, висловлюючись про те, що над природою не володарюють, якщо їй не підкоряються. В його "Новій Атлантиді" ще рада ста­рійшин вирішує, які наукові відкриття можна давати на загал, а які ні. А. Декорт, розуміючи, що знання перетворюються в силу, про яку людство ще не здогадується, наголошує, що метою роз­витку науки є інтелектуальна цікавість, а не практична користь.

Однак віра у всемогутність знань уже перетнула певний бар'єр самозбереження та саморегуляції. У ^ Фіхте знаходимо гасло "во­лодарювання над природою", а засновник позитивізму О. Конт запропонував знищити будь-яке "для промисловості марне жит­тя на землі"'.

Розуміння того, що культурологічні знання в їх широкому зна­ченні стали матеріальною силою і здатні творити та знищувати, формувати світогляд та поведінку індивідів, ставити в неусвідомлену залежність від інших на перший погляд незалежні і бла­гополучні держави та їх народи, нівелювати історичні цінності, сприяло у 80-х рр. XX ст. формуванню ідеї переваги загальносв­ітових цінностей над усіма іншими.

З точки зору реалій XXI ст. ідея примату (переваги) світових цінностей в загальноземному вимірі ще не може бути реалізова­на в силу наявних міжнаціональних, міждержавних, регіональних, релігійно-світоглядних протиріч. У самих знаннях, якими сьогодні володіє людство, в яких воно самореалізується, існують суттєві протиріччя. Однак практика останнього десятиріччя свідчить про можливі і розумні компроміси.

У первісному суспільстві культурологічні знання обмежували­ся "культурою" добування їжі, а змістовно вони були окреслені такими формами, як ♦тотемізм, анімізм, магія, фетишизм.





З формуванням ранньокласових держав знання набувають си­стемного характеру. Вони зведені в міфи, що не мають ні почат­ку, ні кінця. Люди живуть як боги, а боги - як люди. Однак, уже в цей період знання стають предметними (галузевими), як, ска­жімо, ♦арифметика, геометрія, риторика, філософія тощо. Формуються перші матеріалістичні підходи до явищ природи і буття. Однак системи накопичення знань, канали їх передачі до­сить малопотужні, повільні, навіть у межах одного соціуму, не говорячи про оперативний обмін інформацією між окремими ранньокласовими державами.

У таких знаннях могли самореалізуватись тільки ♦дослідники, еліта суспільства. Самореалізація здібностей, навичок і умінь основної маси населення відбувалась у щоденній трудовій діяль­ності за наперед відомим алгоритмом, в якому знання були при­сутні опосередковано, бо вони належали іншому, досить малочисельному прошарку населення.


^ Перші наукова та технічна революція посилили значення знань як засобу підвищення продуктивності праці, конку­ренції, реалізації власних цілей.


З другої половини XX ст. суттєво змінюються системи нако­пичення, збереження і передачі знань. ^ Знання стають продуктивною силою. Наявність певного об'єму культурологічних знань стає необхідною умовою існування індивідів. Виникає нова си­туація, в якій знання необхідні заради самих знань про світ, як запорука виживання людства в сучасній соціотехносфері.


^ 1.3. Культурологія в системі гуманітарних та природничих наук


Культурологія як наука дає знання, приведені в систему на рівні їх теоретичного осмислення. Вона має чітко окреслені ♦предмет дослідження, сукупність методів, свій понятійний апарат. Специфіка даної науки полягає в тому, що вона досліджує особ­ливий об'єкт, який включає матеріальне і духовне. Отже, вона об'єднує як гуманітарні, так і природничі науки. Доцільно зау­важити, що з матеріальним освоєнням світу її значущість більше зростає саме в системі природничих наук, розвиток яких корельований культурним рівнем індивідів. Коли мова йде про викори­стання досягнень науково-технічної революції, то теоретичне знання їх наслідків стає на одну сходинку з глобальними пробле­мами сучасності. Достатньо навести хрестоматійний приклад з атомною енергетикою, коли одні й ті ж знання можуть бути спря­мовані на благо або на знищення людства.


^ Отже, в системі гуманітарних та природничих наук культурологія заповнює певну теоретичну нішу, яку рані­ше дотично розкривали такі науки, як філософія, істо­рія, світова та українська культура, соціологія та інші.


Сьогодні в системі знань постійно формуються все нові і нові напрямки, які вивчають нові явища, що в основному діють на стиках наукового пізнання. Під цим кутом зору культурологія є інтегративною наукою, що могла виникнути лише тоді, коли проблеми культури стали безпосередньо визначати прогрес люд­ства і його подальшу долю.

Найбільший вплив на становлення культурології як самостійної дисципліни здійснили такі науки, як ♦антропологія, етнографія, соціологія, соціальна психологія, етнопсихологія, демографія, психоаналіз (фрейдизм), семіотика, інформатика.

Сьогодні на перетині культурології з іншими науками формуєть­ся ціла низка наукових напрямків, які поступово стають само­стійними. Це насамперед стосується досліджень, пов'язаних із прогнозуванням розвитку як окремих культурних регіонів, так і всієї суспільної спільноти. В предметі культурології розділи, що донедавна були його складовими, набувають самостійного зна­чення. Це стосується теоретичних засад планування культурно­го розвитку країн, регіонів, світу, оптимального узгодження ет­нічних, міжнаціональних, міжнародних, регіональних протиріч.




Із наведеної схеми бачимо, що культурологія є однією з рівно­правних наук гуманітарного циклу, близькою до філософії, вико­ристовує її закони, категорії та поняття. Збагачує і доповнює філософію теоретичним аналізом процесів культурного розвит­ку людства. Культурологічний аналіз суспільних явищ виступає теоретичним базисом проблем, що вивчаються іншими науками (історія, політологія тощо). Культурологія в силу особливостей предмета свого дослідження розкриває детермінантне поле куль­тури, яке є визначальним у сучасному правознавстві, міжнарод­них відносинах, економіці.





залишити коментар
Сторінка1/15
Дата конвертації25.09.2011
Розмір3.08 Mb.
ТипКонспект, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
отлично
  1
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх