Магістерська програма оцінка землі та нерухомого майна Спрямування виробниче icon

Магістерська програма оцінка землі та нерухомого майна Спрямування виробниче


Схожі
Магістерська програма „Енергоінжиніринг в апк” Виробниче спрямування...
Нерухомого майна в україні...
1 Оцінка нерухомості методом витрат...
Міжнародна хронологія податків...
Державна система реєстрації прав на нерухоме майно в Україні...
Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 060100 «Правознавство» Затверджено...
Програма навчальної дисципліни хімія сфер Землі для спеціальності 040104 “Географія ”...
Програма навчальної дисципліни хімія сфер Землі для спеціальності 040104 “Географія ”...
Робоча навчальна програма з дисципліни “ Сучасні технологі ї та засоби автоматизованого...
Магістерська програма „ Менеджмент в галузі виробництва та переробки продукції свинарства”...
Магістерська програма з порівняльного та міжнародного фінансового права Master of Laws in Comp...
Робоча навчальна програма дисципліни “оцінка діяльності підприємства та його підрозділів” Напрям...



страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8
повернутися в початок

2.1.7. Промисловість

Частка промисловості у сукупній продукції промисловості і сільського господарства Київської області становить 62 %. Промисловість базується на потужній електроенергетиці (Київсь­ка ГЕС, Київська ГАЄС, Трипільська ДРЕС та ін.), а також на газі (газопро­води з Харківщини і частково з Росії) та кам'яному вугіллі (з Донбасу). Київська область посідає значне місце у виробництві електроенергії в Україні. В області розвинулися багато виробництва різних галузей промисловості машинобудівної, нафто- і газоенерго-хімічної, індустріально-аграрної, лісопромислової, індустріально-будівельної та ін. Провідними стали виробництва, що належать до важкої промис­ловості та до агропромислового комплексу. Допоміжними галузями в промисловому комплексі є виробництво конструктивних матеріалів (будівельних матеріалів, порошкова металургія, скляна, фарфоро-фаянсова та інші галузі). У загальному обсязі промислової продукції питома вага окремих галузей становить (%): машинобудівна і метало­обробні галузі - 23,9; харчова - 19,9, електроенергетична - 10,1, лег­ка - 11,2; хімічна і нафтохімічній - 10,7, деревообробна і целюлозно-паперова - 6,2, будівельних матеріалів - 4,6.

Підприємства машино­будівного комплексу спеціалізуються на виробах і ремонті машин для сільського господарства, зокрема тваринництва і кормовиробництва, на виробництві хімічного устаткування, екскаваторів, меліоративної техніки, технологі­чного устаткування для харчової промисловості, побутової та ін. техніки (світильників, холодильників, електротехнічних та нагрівальних приладів, кондиціонерів тощо). Основні промислові центри: Біла Церква (заводи сільськогосподарського машинобудування, «Електрокераміка» та ін.), Фастів (заводи хімічного машинобудування «Червоний Жовтень» і «Електронагрівач»), Васильків (заводи холодильників і «Електропобутприлад»), Бородянка (екскаваторний завод), Ірпінь (завод «Ірпіньмаш»), Ставище (приладобудівельний завод), Ржищів (завод «Радіа­тор»). Підприємства хімічного та нафтохімічного комплексу працюють у Білій Це­ркві (виробниче об'єднання «Білоцерківшина», заводи гумотехнічних виробів та азбестовий) і Броварах (завод пластмас і шиноремонтний). Розвивається мікробіологічна промисловість, яка представлена заводами - Трипільським і Плахтянським біохімічним та Немішаївським біохімічних препаратів.

На базі місцевої і привізної сировини сфо­рмувалися лісопромисловий комплекс - виробництва меблів (Бровари, Біла Церква, Ірпінь, Комарівка, Клавдієво-Тарасове, Коцюбинське, Фа­стів), картону (один з найбільших у країні Київський картонно-паперовий комбінат у м. Обухові, що працює на вторинній сировині) та промисловість будівельних матеріалів (заводи залізобетонних виробів у Білій Церкві, Броварах, Борисполі, Рокитному і Вишгороді, алюмініє­вих будівельних конструкцій у Броварах; домобудівні комбінати в Білій Церкві, Березані та Броварах). Триває добування граніту поблизу Богуслава, Білої Церкви, Рокитного. Підприємства скляної промисловості працюють у Бучі, Бабинцях, Пісківці, Гостомелі. Серед галузей легкої промисловості найбільш розвинуті: текстильна (суконні фабрики у Богуславі і Береза­ні), швейна (Переяслав-Хмельницький, Поліське, Фастів, Сквира), три­котажна (Біла Церква, Бровари, Сквира), шкіряновзуттєва (Біла Церк­ва, Васильків, Баришівка) та ін.

Харчова промисловість - важлива лан­ка агропромислового комплексу області - представлена цукровою (16 заводів, з яких найбільші: Яготинський, Миронівський, Рокитнянський, Саливонківський; вони виробляють близько 432, 5 тис. т. цукру), молоч­ною і маслосироробною (24 заводи, у тому числі 7 маслоробних та 4 сироробні), м'ясною (м'ясні та птахокомбінати у Білій Церкві, Вишне­вому), плодоовочево-консервною, крохмале-патоковою (Гостомель, с. Оране Іванківського району), спиртовою (с. Червона Слобода Макарівського району, с. Триліси Фастівського району, с. Тхорівка Сквирського району) та іншими галузями.

Київщина відома виробництвом художньої кераміки (Вишневе, Васильків), народними художніми вироба­ми - вишивкою, ткацтвом (Переяслав-Хмельницький, Богуслав, Літки).

Зростання промислового комплексу Київської області відбувалося під впливом найбільшого індустріального і культурного центру Украї­ни - м. Києва, що став ядром Київської міської агломерації і центром Київського промислово-територіального комплексу (промислового вуз­ла). Він характеризується високим рівнем комплексності і територіаль­них взаємозв'язків з іншими районами і центрами, спеціалізується на машинобудуванні (56 % зайнятих у промисловості), легкій промислово­сті та будівельної індустрії. Основними промисловими центрами є міс­та: Бровари, Бориспіль, Боярка, Ірпінь, Васильків, Вишневе, Фастів, Обухів. Спеціалізацію Білоцерківського промислового вузла, до якого входять Біла Церква, Сквира, Узин, Рокитне, Гребінки визначають нафтохімічна (38 % зайнятих у промисловості), машинобудівна (19 %), ха­рчова (22 %) і легка галузі промисловості.

^ 2.1.8. Агропромисловий комплекс

Агропромисловий комплекс Київської області включає сировинну, переробну та обслуговуючі ланки і визначає поряд із промисловим ком­плексом спеціалізацію області в народному господарстві країни. Осно­вна його ланка - сільське господарство (рослинництво буряківничо-зерново-льонарського напряму з розвинутими овочівництвом і плодівництвом; тваринництво молочно-м'ясного напряму). В загальному об­сязі валової продукції сільського господарства на рослинництво при­падає 55 %, на тваринництво 45 %.

Осушено 159 тис. га, зрошується близько 115 тис. га (найбільша зрошувальна система - Бортницька).

В області виділяються такі основні напрями виробничої спеціалізації агропромислового комплексу:

  1. Скотарсько-буряківничо-зерновий з розвинутим свинарством і птахівництвом, у районі Правобережжя - в поєднанні з вирощуванням
    плодово-ягідної продукції та овочів, на Лівобережжі - соняшника. Цей
    напрям спеціалізації найхарактерніший для центральних та південних
    районів Київської області.

У перспективі з відродженням поголів'я великої рогатої худоби і підвищенням її продуктивності має бути відтворений скотарсько-буряківничо-зерновий напрям спеціалізації сільськогосподарського виробництва. Поглиблення спеціалізації тут відбуватиметься шляхом створення профільованих господарств із виробництва молока, яловичини, цукрових буряків, зерна, фруктів і ягід та свинини. У таких спеціалізованих господарствах скотарство найкраще поєднувати з буряківництвом, свинарство - із зерновим гос­подарством.

Найвигідніші напрями спеціалізації скотарства - м'ясний, м'ясо-молочний і молочний, свинарства - беконний, м'ясний і м'ясо-сальний. Збільшення виробництва продукції тваринництва можна досягти на основі інтенсифікації польового кормовиробництва, тобто шляхом докорінного поліпшення луків, створення багаторічних культурних пасовищ, вироб­ництва кормових дріжджів, розвитку комбікормової промисловості та інших заходів, спрямованих на поліпшення якості, збалансованості та збільшення, кількості кормів.

Виробництво цукрових буряків може бути значно збільшене на ос­нові зосередження їх посівів у спеціалізованих господарствах за умов застосування інтенсивних технологій вирощування цієї культури. Не­обхідно збільшити концентрацію посівів цукрових буряків у сировинних зонах цукрових заводів за рахунок скорочення інших технічних культур. Схилові землі Придніпровської височини мають бути використані для розширення площі садів і ягідників, нарощування виробництва плодо­во-ягідної продукції.

  1. Скотарсько-льонарський напрям із розвинутим свинарством і виробницт­вом зерна, картоплі, цукрових буряків і хмелю. До нього належать господарства північних районів Київської області, де у структурі товарної продукції висока питома вага скотарства, льонарства, зернового госпо­дарства, картоплярства, хмелярства.

  2. Скотарсько-свинарсько-зерновий напрям із розвинутим буряків­ництвом і картоплярством. Сконцентрований цей напрям у південно-східних районах Київської області.

  3. Теплично-парникове овочівництво, яке розвивається в усіх ра­йонах Київської області.

Лісостепові ландшафти у межах Київської області є найменш забрудненими, а то­му тут необхідно поглибити спеціалізацію на виробництві екологічно чистої продукції. Через це в зазначеному регіоні потрібно звести до мінімуму застосування мінеральних добрив і пестицидів. Підвищення родючості ґрунтів можна досягти на основі збільшення використання органічних, бактеріальних і грибних добрив, розширення площ зерно­бобових культур і багаторічних трав.

Першочерговим завданням є дотримання вимог екологізації виро­бництва та збереження родючості грунтів. Зростання обсягів виробни­цтва продукції має відбуватися при зменшенні орних площ. Це потре­бує високої культури землеробства і тваринництва, впровадження най­більш прогресивних та інтенсивних технологій.

Безперечно, проблема оптимізації територіального розміщення конкурентоспроможного виробництва сільськогосподарської продукції за природно-сільськогосподарськими зонами і підзонами потребує по­стійного уточнення залежно від ринкової кон'юнктури.

Важливим економічним чинником спеціалізації є місцерозташування та наявність ринків збуту сільськогосподарської продукції. Підприємствам вигідно збільшувати виробництво тих її видів, на які є сталий попит. І, на­впаки, часті проблеми зі збутом певних видів продукції призводять до від­мови підприємств від їх виробництва, незважаючи навіть на те, що для такого виробництва можуть бути сприятливі природні умови. На спеціалізацію впливає також відстань та якість доріг до ринку збуту сільськогосподарської продукції. Чим кращі умови транспортування до ринку збуту, тим менші транспортні витрати, тим вища за інших однакових умов економічна ефективність виробництва продукції.

Забезпеченість трудовими ресурсами, їх кваліфікація часто впли­вають як обмежувальний чинник, в першу чергу, для таких трудомістких галузей, як овочівництво, льонарство, баштанництво, садівництво, буряківництво, особливо за нинішнього рівня механізації виробничих процесів.

Стан матеріально-технічної бази господарства є також істотним фактором при прийнятті рішення щодо спеціалізації виробництва, осо­бливо фондо- та матеріаломістких його видів.

Посіви пшениці, кукурудзи, цукрових буряків зосереджені в основ­ному в лісостепових районах, інших зернових та льону-довгунця, кар­топлі - в Поліських районах. Скотарство молочно-м'ясного напряму, свинарство і птахівництво характерні для всіх районів області. Розви­ваються також бджільництво, кролівництво, ставкове рибне господарс­тво. У приміській зоні Києва - овочівництво, у тому числі тепличне, тва­ринництво, що спеціалізується на виробництві молочної і м'ясної про­дукції та яєць (Калитянський свинокомплекс - найбільший у країні), бройлерне господарство, племінні птахорадгоспи.

Сільське господарство області розвивається в напрямі формуван­ня агропромислових спеціалізованих комплексів - рослинницького (бурякоцукровий, плодоовочеконсервний, льонопромисловий) і тваринни­цького (м'ясо-, молоко- та птахопромислові). Значні площі сільськогос­подарських та лісових угідь, водоймищ із Київській області виведено з народногосподарського використання внаслідок забруднення радіоактивни­ми елементами після аварії на Чорнобильській АЕС.

^ 2.1.9. Транспортна система

Київщина має густу мережу авто­мобільних і залізничних шляхів, загальна довжина яких складає відпо­відно 8200 і 900 км. Густота залізниць 30,5 км на 1000 км2. Територією області проходять автомагістралі міжнародного значення: Львів -Харків, Львів - Москва, Санк-Петербург - Одеса та інші магістралі: Москва - Київ -Львів, Київ - Харків, Київ - Дніпропетровськ - Донецьк, Київ - Одеса.Є кілька залізничних вузлів: Київ, Фастів, Миронівка. Територією області проходять траси газопрово­дів Уренгой - Помари - Ужгород, Шебелинка - Полтава -Київ.

Є два аеропорти : Бориспіль і Київ (Жуляни). Після реконструкції ефективніше запрацював аеропорт міжнародного класу «Бориспіль» - найбільші повітряні ворота України. Значний потенціал має річковий транспорт, а саме річки Дніпро, Десна, Прип'ять, які протікають по те­риторії області.

Порівняно з іншими областями України Київська область бідна на корисні копалини. Із 300 родовищ корисних копалин переважна біль­шість багата сировиною для виготовлення будівельних матеріалів. Є 57 родовищ торфу і 99 родовищ мінеральних вод.

Внаслідок диспропорції у розміщенні продуктивних сил, які мали місце протягом багатьох років, територія області зазнала значних тех­ногенних навантажень на навколишнє середовище, які у 3 - 5 разів пе­ревищують аналогічні показники розвинутих країн.

Криза в економіці супроводжується підвищенням частки застарілих технологій і обладнання, зниженням рівня модернізації та оновлення виробництва, старінням основних фондів.

^ 2.2. Історична довідка с. Гатне Києво-Святошинського району Київської області

Село Гатне розташоване на південь від масиву Терем­ки міста Києва, на 16-му км автостради Київ - Одеса. Воно розкинулося обабіч широкої балки з потічком Гатенкою у мальовничій місцевості лісостепу у верхів'ях річечки Віти.

Оточене селами: Крюківщиною, Юрівкою, Вітою Поштовою, се­лищем міського типу Чабани та містом Вишневим із залізничною стан­цією Жуляни.

Жителі села забезпечені регулярним сполученням з м. Києвом, старовинними містами Васильків та Боярка. Поряд з селом знаходить­ся аеропорт «Жуляни».

Біля села, яке має 1000-літню історію, за останні п'ять років ви­ріс житловий масив за генеральним планом розвитку (1994 - 1999 рр.). Забудовані урочища Дібровки, Кургану, Грядини, Перемоги, До­брого Дуба.

Старе село повністю електро-, радіо-, газофіковане. Вулиці з твер­дим асфальтовим покриттям. Садибні ділянки по 0,15-0,30 га забу­довані одно-, двоповерховими житловими будинками, надвірними під­собними будівлями, значна частина їх із теплицями й гаражами.

Історична дата утворення села 1169 році. Площа села 2877 тис. кв. м., населення становить 3.087 тис. осіб, щільність населення становить 1072. 990 осіб/кв. км.

У селі відреставровано церкву. Вона розмістилася у колишній монастирській церкві, на подвір'ї якої знаходиться меморіал пам'яті загиблих на фронтах Великої Вітчизняної війни та братською моги­лою оборонців Києва і с. Гатне (1941 - 1945 рр.).

Зроблено капітальний ремонт старого шкільного приміщення школи, де знаходиться дискотека, кабінети для депутатів, для при­йому виборців. Є зал для урочистих подій та засідань сільвиконкому. Завідуючий клубом Олександр Дмитрович Осуховський.

У селі працюють дві бібліотеки. Завідуюча сільською бібліотекою Антоніна Іванівна Аліпченко. Завідуюча шкільною бібліотекою Лю­бов Яківна Ліннік. Збудовано нову середню школу. Директор школи Володимир Олексійович Жидченко.

У приміщенні школи встановлено нову АТС на 1200 номерів, яка працює від зв'язку Києва (1999 р.).

При допомозі сільської Ради встановлено шість нових трансфор­маторних підстанцій для підживлення струму в новозабудованих уро­чищах (1998 р.).

Усі вулиці села електрифіковані, освітлені, встановлено світлофори.

Зведено красиве приміщення приладобудівного підприємства «Благосердя» (НВО), директор Володимир Федорович Львов.

Утворено товариство з обмеженою відповідальністю (ТВО) «Лас­тівка», директор Олександр Олександрович Володін.

У селі є акціонерне об'єднання НВАІ «Агроінком», директор Ми­кола Григорович Лобас.

На території села існує допоміжне господарство-кооператив «Під­ряд» з тваринницькою фермою на 50 голів худоби. Керуючий відді­лом Володимир Олександрович Білоноженко, директор Броніслав Броніславович Корінький. Завідуюча фермою Галина Федорівна Цимбал. Бухгалтер Ольга Іванівна Ситниченко.

Працює фельдшерсько-акушерський пункт (ФАЛ). Завідуюча Лідія Никифорівна Христюк.

Поряд, у 16-квартирному двоповерховому будинку розміщена пошта, яку очолює Лідія Василівна Негоденко.

Працює 2 магазини і 2 лотки.

На півдні села - кладовище (сільський цвинтар), де збудована капличка. До цвинтаря прокладена асфальтована дорога.

На річечці Гатенці та її притоках Дібровці й Добродубівці загаче­но 4 ставки. У Туровій долині Гатенка зливається з Сіверкою і утво­рюється річечка Віта (нині там ставок).

У цьому році збудовано новий продовольчий магазин, директор яко­го депутат Гатненської сільської Ради Сергій Максимович Пилипенко.

Будується зона відпочинку для жителів с. Гатне і навколишніх сіл.

Більшість старовинних назв - частин та кутків села - походить від тих, хто тут жив, та від різних історичних подій.

Село складається з Красниці, Серединки, Кучанщини, Градини, Шляхової, Дібровки, Кургану, Копилової, Доброго Дуба, Прусової.

У свою чергу кожна частина села поділяється на кутки:

Красниця - Багирів, Яровий, Кажанів, Костишин, Шкільний і Перемога;

Серединка - Багів, Дубників, Носачів, Дзюбів, Шинків;

Кучаншина - Маширів, Батухів, Польовий;

Шляхова - Бобрів, Карачунів, Дібровів;

Копилова - Садовий, Янчукір, Бобків.

^ Добрий Дуб

Північна околиця села має назву - Добрий Дуб. Урочище Добрий Дуб було добре відоме Київським князям. Ця назва не раз згадується у багатьох історичних документах, починаючи від часів князювання Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володи­мира Мономаха. А також в актах XVIII - XIX ст., при встановленні меж між монастирськими володіннями земель, «... почавши оть кри­нице Днепреца дорогою Гатенською до долина Журавлици й до Доб­рого Дуба при Журавлице жь. Журавлицею в речку Гатенку, вниз до гребла Шахравского, дальше до Туровой долиньї».

Вірогідністю того, що це дійсно урочище Доброго Дуба є запис у «Рукописе Софиевского Собора» від 1701 р. за № 322. «... вище пня дубового, спаленого уже к самой дорозе троха в грунт», що підтверд­жує дійсно місце знаходження Доброго Дуба. Був у східних слов'ян язичницький бог Доброт - бог захисник, оборонець подорожніх, бог створення добра. За уявою це божество нібито жило в дубі. Якості, приписувані божеству, яке жило у дубі, пізніше були перенесені на дуб. Внаслідок цього відбулася трансформація назви. Дерево стало божеством - деревом, призначеним для ритуальних обрядів і почало називатися Добрим Дубом.

Це дерево - тотем (святе дерево) невідомо коли і ким посаджене, росло на перетині доріг більше тисячі літ. Воно було орієнтиром для подорожніх і предметом для поклоніння язичницьким богам (Перуну, Дажу, Велесу, Берегині та ін.). Тут було місце для відпочинку, розваг і забав. Вважалося, що в креслатому Дубові з покрученими гілками й стовбуром у три обхвати й недосягаючим вершком жив бог Доброт. Тому-то йому поклонялись всі подорожні й мешканці довкілля. Кожен при­носив пожертву і благав у бога для себе і дітей здоров'я, удачі та обере­ги, добра і сімейного благополуччя. Землероби просили дощів, урожаю, відвернення лиха від них і худоби, а дівчата краси й щастя. За міфом цей Дуб Перун обсмалював блискавицями три рази в століття. Після цього на ньому сяяли золотисті жолуді й бриніли квіти. З-під його ко­ріння вибивало джерело «цілющої води, а поруч достигало жито, пше­ниця й всяка пашниця, стриміли у землі рала й плуги».

Після того, як засох Дуб, зупинялися тут на відпочинок прочани, які йшли на прошу до Києво-Печерської Лаври. Пили й умивалися джерельною водою, відпочивали на траві.

Тепер тут зберігається мальовничий куточок з двоприточним ста­вочком, рідкостоєм вільхи, верболозу, кущі калини, де весною не за­мовкає пташиний спів та жаб'ячий скрегіт. Довкола красуються доб­ротні будинки, а далі тягнуться лани пшениці та овочів, переткані дубовими лісосмугами, за якими видніються масиви Теремки.

Так, як і півтори тисячі років тому, за часів Кия, тут живуть люди, ходять у Дубовий Дуб по чистоджерельну воду, яка була і є першою необхідністю для всього живого. Добродубівська вода не втратила до­брого смаку та життєдайності, ні чародійно-благотворних і оздоров­чих властивостей. Той, хто вип'є її, стає здоровим і добрим.

А дуб? Це могутнє дерево пережило десятки поколінь. Своєю кра­сою й величчю, міцністю й неповторністю візерунка деревини, воно здобуло серед людей неперевершену повагу, яка переросла в магічну силу божества. Вважається, що у виробах із дуба: у хатніх підвалинах і в порогах, у стовпах і сволоках, у меблях, у діжах для тіста й бариль­цях для води і вишнівки, навіть у дубцях, якими карають неслухня­них, постійно живе таке добродійне божество. Тому-то оселі напов­нюються добром, минає їх лихо, а в покараних дубцями не залиша­ється ніяких слідів образи.

Так Добрий Дуб, переживши віки, залишив назву урочища в ле­гендах і в піснях, став символом могутності й безсмертя та започаткування добрих справ, як добрий спогад про славну минувшину Землі Київської.

Курган

Урочище Курган простягається від східної околиці села до масиву Теремки Києва. На широкому полі за Дібровкою (Рощею), біля озер Циганового та Пастушою височіли могили-кургани періоду ранньої бронзи й скіфських поселень. Тут відбувалися ратні історичні події, де залишились могили під назвою «Вовчі могили» (пізнішого часу) як свід­ки про боротьбу наших далеких предків за право жити на цій землі.

«Вовчі могили» - це могили-кургани дуже давнього поховання. Знаходяться на північний захід від села на 500 м; 500 м від Окружної дороги без під'їзду до них. Могильник складається з трьох могил, ото­чений невисоким, ледве помітним валом, а з півдня виритим широ­ким заходом до могил. Могили тепер стоять розриті.

«Вовчі могили» і скіфські могили-кургани стали свідками досить великого проміжку часу в історії країни. Це підтверджують дослідження їх професором В. Б. Антоновичем ще в 1874 р. Дуже давні курга­ни були розриті й розорані. До революції були тут дарчі борщепринагідні землі Микільсько-Пустинного монастиря.

Знахідки свідчать про дуже давні поселення перехідного періоду від кам'яного до залізного. Це могильник трипільської культури. Він був пограбований - цінні золоті вироби і прикраси не збереглися.

У післявоєнні роки від могил залишилась лише назва. За Дібров­кою й насипом забудовується частина урочища Курган. Між потічка­ми Теремця та Гатенки поля зернових, кормових та овочевих куль­тур, які підходять до самого Кібернетичного центру НАН України.

Ця територія простягається від околиць села Гатне (заболоченої низинки), від урочища Лубків, аж до Теремків і до Жулянських по­лів. Тепер цей масив відведено по генплану села на ділянки під забу­дову, де виростають красиві котеджі сучасної архітектури.

Грядина

На південному сході обабіч асфальтованої дороги, але до Чабанів, розкинулось урочище Грядина. Походить воно від слова грядка-ділянка для вирощення різних овочевих культур та зернових. У минулому знач­на частина урочища, від потічка Гатенки, називалася Грудки. На цій частині росли дубові ліси, а решта - вкрита посівами зернових культур.

У минулому наші пращури випалювали ліс під ділянки сільськогосподарських культур. Стовбури дерев використовували для будівництва житла та різних речей широкого вжитку: діжі для тіста, бари­ла, діжки і т.д. Коріння викорчовували і спалювали. Попіл змішува­вся з ґрунтом і після дощу утворювалися грудки. Ґрунт через деякий час ставав кращим. Але назви «Грядина» і «Грудки» були паралельні в одному урочищі. З часом вони злилися-трансформувалися в одну - «Грядина - велика грядка».

Тепер тут ростуть яблуневі і грушеві сади. Частина Грядини від­ведена під забудову. Урочище змінює свій вигляд. Протягом 1995 - 1999 рр. виросли дво-, триповерхові котеджі красивої сучасної архі­тектури з новими асфальтованими освітленими вулицями.


Теремки

Теремки - старовинне поселення на одному з численних шляхів сполучення з містом Києвом. Сьогодні на ньому збудовано один з най­кращих і найкрасивіших мікрорайонів міста.

Назва Теремки походить від назви будинків «теремів».

У минулому тут була прекрасна природа. Росли змішані ліси сте­лилися зелені шовкові трави. Сріблом виблискували озера, ставки. У лісах було багато всякої звірини та птахів.

Поблизу цього урочища проходила дорога від Трипілля через Де­рев'яну, Обухів, Нещерів, через заплави Стугни, Безрадичі, Дмитро­вичі, Підгірні, Ходосіївку, Лісники, Пирогів, Феофанію, Сераково (Хо­тів) на Теремки, Добрий Дуб (Гатне), Крюківщину, Петрівське (Куликівське) й Білогородку на Червенський шлях. Далі дорога ішла з Ки­єва на південь.

Ці шляхи за Київської Русі мали величезне значення для спілку­вання торгівців, взаємозв'язків між поліськими й степовими слов'ян­ськими племенами, між князівськими володіннями. По них проходи­ли ратні походи князів, на них відбивали навали кочівників.

Біля дороги зупинялися подорожні, що йшли в Києво-Печерську Лавру на прощу, князі, бояри, дружинники, посли, мисливці. Тут і було побудовано перший дім «терем». Це великий будинок, двоповер­ховий з піддашшям, навколо оточений високою огорожею з брамою. Такі будинки слугували для відпочинку та ночівлі подорожніх. Біля них поселялась обслуга, яка займалась землеробством, скотарством, не раз терпіла від набігів кочівників.

Урочище Теремки знаходиться на крайній південній околиці мі­ста Києва на вододілі у верхів'ях потічків Желані і Теремця.

У Теремках здавна селилися люди, ще до християнства. В Іпатівському літописі за 1115 р. згадується урочище під Києвом Теремець. Мабуть це було велике селище в той час.

Чабани

У минулому це урочище біля лісу використовувалося для випа­сання худоби. Людей, які пасли отари овець, називали чабанами. Слово чабан тюркського походження. В урочищі спочатку будували тимча­сове житло, а потім уже будували постійне житло біля дороги (для пастухів-чабанів).

Назва урочища прижилась і до хутора.

Селище міського типу Чабани (1971 р.) розташоване на південь від міста на 16-му км автостради Київ - Одеса. Воно знаходиться за масивом Теремки обабіч старого Васильківського шосе на витоку Шварнівського потічка. Навколо нього села: Новосілки, Хотів, Віта Поштова, Гатне, Теремки.

Згадується воно десь на початку XII століття при розмежуванні земельних володінь Микільсько-Пустинного (с. Гатне) та Києво-Печерського (с. Хотів) монастирів.

На початку XX ст. в час Столипінської реформи та будівництва нової Васильківської дороги на Київ, на хутір переселялись селяни з Гатного, Хотова, Віти Поштової. Перед війною (1941 року) при в'їз­ді й виїзді з хутора розмістились «Червоні казарми» (військовий гар­нізон) і допоміжне господарство «Воїнведа» та захисна смуга Київсь­кого укріпрайону (КиУР). Був створений невеликий колгосп «Біль­шовицька весна».

На початку війни в липні-вересні 1941 року, на основному на­прямку наступу німецько-фашистських військ на Київ, на Васильків­ському шосе кипіли бої.

Хутір 4 рази переходив з рук в руки, піддавався бомбардуванням, пережив окупацію.

Хутір Чабани було звільнено 6 грудня 1943 року від фашистської окупації.

Післявоєнний період був важким і тривалим.

Відновили допоміжне господарство Чабани (директор Анато­лій Володимирович Юрко). Багато жителів села у післявоєнні роки працювали в допоміжному господарстві в Чабанах. Відновили ро­боту колгоспу «Більшовицька весна» (голови: Євтух Іванович Воловненко, Зінько Євменович Дубінченко). Тут же в Чабанах знахо­дився табір військовополонених німців. Згодом на цьому місці було побудовано Інститут землеробства (ВАСГНІЛ), експериментальний завод ВНДУ - тваринмаш, зональну амбулаторію та Інститут захис­ту рослин.

Допоміжне господарство стало насінницьким радгоспом «Чабани» Інституту землеробства. Хутір переріс у село Хотівської сільської Ради.

З року в рік велась забудова Чабанів власними добротними будин­ками й подвірними будівлями.

Інститут землеробства Всесоюзної Академії сільськогосподарсь­ких наук (ВАСГНІЛ - південне відділення, директор Василь Мико­лайович Євминов) успішно вирішував проблеми селекції зернових, кукурудзи та сої для лісостепової зони та надавав практичну допомо­гу по веденню зернового господарства України.

Радгосп «Чабани» став дослідницьким господарством насінницт­ва (директор Іван Олексійович Латуженко).

З року в рік велася забудова одно-, дво- і багатоповерховими будинками, збільшувалась кількість населення. Чабани в 1971 році набули статус селища міського типу, до якого підпорядковано с. Новосілки.

Після катастрофи на атомній станції (ЧАЕС) 1986 року на базі Інституту захисту рослин розпочав роботу філіал Всесоюзного інсти­туту радіології, де вивчається вплив радіації на рослинний світ та на­дається практична допомога всім потерпілим від аварії на ЧАЕС.

Красниця

Західна частина села складається з 5-ти кутків: Кажанівського, Костишеного, Бачирівського та Догівського. Вони розміщені на території двох стародавніх городищ Красного і Ярового. Повз них проходив найдавніший шлях-дорога з Києва на південь. Ця дорога йшла з Києва, що знаходився на Старокиївській горі по рівнинках нинішніх вулиць Володимирській, Тарасівській, Залізничній та Гайдара, потім вбрід через річку Либідь по Солом'янці, Чоколовці до Желані, десь через середню течію, поміж болотцями Желані й жилок Дніприка, Журавлиці й до Доброго Дуба. Тут перетиналась із другим важливим шляхом від Дніпра на Захід - до Червенського краю і Польщі. Проходила вона через заболоті річок Добродубівки й Гатенки мимо городищ. На цьому перетині, біля двопритокового озерця, зупинялися і вклонялися Доброму Дубові, який ріс на перетині доріг.

В одному з літописів за 1169 рік знову згадується про поселення: «...На гатяхь по дорозе на Киев... на Желаньи у Доброго Дуба». Ма­буть, люди поселялись по балці понад Добродубівським потічком з чисто джерельною водою на природно захищених пагорбах. На одно­му із них є ознаки древнього городища.

Пагорб площею 1,5 кв. км з рівною поверхнею висотою в 30 - 35 м, оточений з трьох сторін річечкою Гатенкою та притоками Красною й Костишеною, називається Красницею, що походить від слова Красне і означає гарне місце. А місце, де було городище, називається Красни­ця. Так назва городища перейшла на назву місця, де воно було розта­шоване - Красне-Красна (назва притоки Гатенки) трансформувалось в назву - Красниця.

Турова долина знаходиться на західній околиці села, де сходять­ся із струмками чотири балки - Гатенська, Крюківщинська, Турінська й Шварнівська. Тут зливаються Сіверка з Гатенкою й утворюєть­ся річечка Віта (нині ставок). «Турова божниця», як гадаємо, знахо­дилась на схилах Костишинового пагорбка (нині дачі). В минулому тут у вибалках і байраках на луговинах водилось багато диких тварин, серед них бики-тури (самці дикої степової корови), на яких полювали місцеві мисливці і навіть кияни.

Після вдалого полювання тут влаштовувались забави та змаган­ня на честь бога Тура. Із забитого бика знімали шкіру разом із рога­тою головою й напинали на зліплене з глини бичаче туловище й при­крашали роги квітами й гілками, а з ганчір'я й соломи ладнали опу­дало Мари. Після ігрищ і змагання на конях у долині, всі збирались біля опудала Тура-бика, приносили богу Туру пожертву, танцювали й смакували засмажене м'ясо й спалювали опудало Мари.

Очевидно, така традиція існувала довго, бо князь Ярослав Муд­рий із своїми синами після полювання, або огляду Змійових валів, не забороняв проведення таких язичницьких ритуалів. А саме, перед розгромом печенігів у 1036 році на Васильківській дорозі й на річці Алті, поклонявся Доброму Дубові. Аж через сто років князь Володи­мир Мономах заборонив полювання на биків-турів. Зникла і Турова божниця, залишилась тільки назва - Турова долина. Тепер тут зна­ходяться ставки, а на схилах балок дачі.

Шкварнівка

Це місце не раз згадується під час неодноразових епідемій чуми й сибірки. Трупи хворих тварин вивозили у провалля і там їх спалюва­ли. Такі шквари (шкварки) довго валялися на дні яру, який став про­зиватись Шкварнівським або Шкварнівка. Посеред яру, забудовано­го дачами, протікає потічок у витоках якого розкинулись луки. На тих луках, скільки пам'ятається, випасали овець, велику рогату ху­добу. Пастухи-чабани поселалися тут обабіч потічка, біля дороги. До­глядаючи за отарами овець, поруч розорювали землю, в лісі заготов­ляли деревину для забудови хутора і села, Шкварнівка простягається за ланами.

Лан

З півдня до села прилягають добротні угіддя Ланів з родючими ґрунтами. Ця назва говорить сама за себе. З давніх давен розорюва­лись землі й засівались зерном, де самовіддано трудились люди й одер­жували добрі урожаї. Вони бережно і з любов'ю ставилися до богодарного лану. За традицією наших предків святкують обжинки і овсення. На ланах продовжують колоситися поля вже нових рафінованих сортів зернових насінницького акціонерного господарства «Чабани», їхню продукцію широко використовують господарства лісостепової зони, де одержують значно підвищений урожай зернових.

У березні 1985 року, після смерті К. Черненка, Генеральним секретарем ЦК КПРС обрано М. С. Гор­бачова, якому належала ініціатива перебудови, що почалася під гаслом «прискорення» економічного розвитку.

Але ЦК і влада на місцях залишилася в руках старих партійних структур. В Україні партійні структури очолював перший секретар ЦК КПУ В. В. Щербицький, який прийшов на зміну П. Шелесту у тра­вні 1972 року. Перебування на посаді республіканської Компартії стало рекордним за тривалістю - 17 років!

Політична діяльність В. В. Щербицького здійснювалася в період, коли змінилося шестеро генсеків. Розпочавши її в завершальні роки сталінської епохи, він пройшов через хрущовську відлигу, брежнєвську стабілізацію та застій, андроповську спробу реформ і черненківську «мертву зону», а потім, ще майже протягом п'яти років утриму­вався на бурхливих хвилях «горбачовської перебудови». Це унікаль­не явище в історії України: «феномен В. В. Щербицького».

У галузі економіки шість років перебудови не дали позитивних результатів. Господарська діяльність зосередилась повністю в руках партійних органів. Була провалена косигінська реформа, розбалансовано народне господарство. Поглибився дефіцит державного бюджету, відчутним стала незабезпеченість людей товарами та послугами, була низька зарплата, ринок товарів народного споживання розпався.

Побудова великих тваринницьких ферм і комплексів, агромістечок, укрупнення колгоспів і радгоспів, передача їм сільгосптехніки з МТС призвело до появи неперспективних сіл, деградації селянства та масової міграції у міста.

Продовжувалися експерименти у сільському господарстві. Не минули вони Гатне і цього разу. Село знову опинилось у центрі карди­нальних змін Радгосп «Тарасівський», куди входило село Гатне, було розукрупнено. До радгоспу «Крюківщина» відійшло 250 га землі Гатного 700 га було передано Інституту землеробства ВАСГНІЛ, з них - 431 га орної землі.

До радгоспу «Чабани» відійшов сад, гуртожиток на 100 місць та ферма ВРХ високопродуктивних корів і 70,1 га землі для створення підсобного господарства (нині кооператив «Підряд»). Ферми великої рогатої худоби було розділено і вони практично перестали існувати. Ферма Гатного, яка щоденно поставляла до міста Києва майже 6 тонн молока, була зруйнована. Кілька десятків робітників ферми залиши­лися безробітними.

Ось коли знову село стало не тільки неперспективним, але й деда­лі без майбутнього. Більшість жителів працювала в місті, решта за­ймалася вирощенням сільгосппродуктів на присадибних ділянках.

У ці важкі часи село залишилося без землі, воно стало залежним від інститутського керівництва та дирекції дослідного господарства «Чабани» (директор - Іван Олексійович Латушко).

Господарство відділку перепрофілювалося на вирощення насіння нововиведених рослин (керуючий - Іван Гнатович Пшець).

Добре працювали трактористи: Сергій Васильович Савенок - І бригада; комбайнери Володимир Михайлович Медяк, Микола Ми­хайлович Беліненко - І бригада, Михайло Олександрович Криворот, Василь Лук'янович Прокопчук - II бригада, які працювали на дослід­них ділянках; ланкові Марія Трохимівна Костенко - І бригада, Леся Степанівна Ситниченко - III бригада; добре працювали на току Ма­рія Дмитрівна Гончак, Лідія Федорівна Федорук; доярки Ольга Ми­колаївна Воловненко, Марія Якимівна Прохоренко, Валентина Анд­ріївна Степушенко.

Добре працював комплексно-приймальний пункт (завідуюча Лі­дія Леонідівна Озадовська). Завідуюча пунктом уважно ставилася до запиту населення по пошиву виробів, ремонту взуття, фото, забезпе­чувала трикотажними виробами.

У цей час плідно працював сільвиконком у складі: голова сільвиконкому - Г. П. Марченко (1982), голова Ради - О. Х. Костенко, депутати (заступники голови) - Г. Г. Костенко, О. Я. Ситниченко, І. Г. Пшець, секретар - Н. М. Іващенко. Із грудня 1984 року по 27 серпня 1985 року заміняв голову сільвиконкому Олексій Якович Ситниченко.

Сільська Рада разом з активістами провела значну роботу по бла­гоустрою села, почалася масова телефонізація.

1987 року почалася робота над технічною документацією школи. Цю роботу було доручено депутату сільської і обласної Ради В. О. Жидченку.

У 1988 році в більшість будинків села прийшло «блакитне пали­во» - газ. Кооператив по газифікації очолював Григорій Данилович Капроненко, заступник Іван Андрійович Пасацький. У газифікації села велику роль відігравав Віталій Васильович Омельчук.

На території села запрацювало ТВО «Ластівка» (директор - О. Р. Володін). Збудовано цех по виготовленню електропристроїв НВО «Благосердя» (директор - В. Ф. Львов). Утворено акціонерне об'єднання (НВІ) «Агроінком» (директор - М. Г. Лобас).

Велика робота велась по заселенню урочищ «Добрий Дуб», «Грядина» новоселами.

У цей час сільська Рада багато уваги приділяла ветеранам Вели­кої Вітчизняної війни та праці, вдовам загиблих на війні. Надавали матеріальну допомогу грішми, продуктами, урочисто відзначали Дні Перемоги, Дні пам'яті. Ветерани забезпечувалися паливом, оранкою городів, комбікормом, добривами, хімікатами.

Незважаючи на складнощі життя, школа працювала стабільно. Директори школи Людмила Миколаївна Нікіфорак з 1978 року, Сте­пан Микитович Віденко з 1983 року, Володимир Олексійович Жидченко з 1989 року, разом із завучами Андрієм Петровичем Заріцьким, Ольгою Антонівною Ткаченко та організатором позакласної роботи Тамарою Іванівною Снігир, піонервожатою Людмилою Антонівною Москаленко продовжували працювати на високому рівні ефективно­го навчально-виховного процесу.

Багато вчителів було відзначено нагородами, відзнаками «Відмінник народної освіти», атестовані на звання старшого вчителя-методиста.

При школі постійно працював консультпункт Вишневецької за­очної середньої школи (завідуючий - М. Й. Мурафа та Л. П. Євич), в якому навчались понад тридцять осіб робітничої молоді.

Початок 90-х років характеризувався подальшим розмиванням тоталітарного ладу. Все більше людей вимагали переходу до багатопартійної політичної системи.

16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. Ця подія стала початком різкого росту національної самосвідомості. Важливу роль у цьому процесі ві­діграв Народний Рух України, який спрямував свою діяльність на популяризацію історії України, української мови, демократизацію виборчої системи.

24 серпня 1991 року позачергова сесія Верховної Ради УРСР ого­лосила незалежність України. На території України стали діяти тіль­ки закони України. Україна стала незалежною державою.

Саме тоді в Гатному утворилася група громадян у складі 20 осіб, яка входила до Народного Руху України (групу очолив П. Г. Ляшенко). Ця організація проіснувала два роки. Група не мала програми і була малоактивною.

За вісім останніх років багато чого змінилося, зникла ейфорія перших років незалежності України. Життя виявилось значно склад­нішим і тяжчим, аніж того сподівалися.

Незалежність України все населення зустріло з радістю, але нега­разди перехідного періоду негативно відбилися на житті села Гатне.
Більшість з тих, хто жив у селі, але працював у Києві залишилися без­
робітними. Перші роки самостійності не виправдали сподівань і надій
гатенців. Склалися складні обставини - село після розукрупнення залишилося без землі, населення було багато, будуватися не було де, по­стало питання про виділення земельної площі під забудову. Активну участь у цій справі брав голова Ради Олександр Хомович Костенко та земельна комісія в складі: В. Ф. Тищенко - голова комісії; А. К. Криворучко, П. Є. Дуброва, Ц. Л. Кайданович - члени комісії.

Сільська Рада з депутатами та з активом села через Верховну Раду України, добилася виділення землі під забудову.

У листопаді 1991 року почалося будівництво нової школи за ко­шти місцевого бюджету. Активну участь у будівництві школи взяли сільська Рада, вчителі, актив села, більшість громадян. Будівництво школи очолив директор середньої школи В. О. Жидченко та завгосп С. М. Бідненко який працює й понині.

Цього ж року була створена й активно працювала комісія по увіковічненню історичних місць і подій в Гатному (очолив М. Г. Герасименко). Матеріальну допомогу комісії надала сільська Рада.

Сільська Рада й актив села працювали над генеральним планом
села з перспективою на майбутнє та забудовою урочищ Доброго Дуба,
Перемоги, Кургану й планувалися місця для соціальної сфери й обслуговування населення.

У 1991 році головою сільської Ради було обрано Григорія Григоровича Костенка, його заступником - Павла Миколайовича Ставаша, секретарем - Антоніну Іванівну Аліпченко.

Протягом 1994 - 1997 рр. сільська рада працювала над генераль­ним планом села, забудовою урочищ Доброго Дуба, Грядини, Перемоги, Дібрівки, Кургану.

Будувалася нова середня школа за державні кошти. Виділялися нові
ділянки під забудову та городи. Виділення наділів на місці парниково-тепличних площ та ділянок під забудову допомогло жителям села Гатне вижити в такий суворий час перебудови народного господарства та
перехідного періоду становлення молодої держави - України. Гатенці змогли забезпечити продукцією харчування сім'ї і побудуватися.

У 1998 році почав активно працювати новообраний склад сільської Ради, яку очолив Іван Андрійович Пасацький. Секретарі Галина Григорівна Косьмина, Тетяна Олександрівна Цимбал та працівники сільської Ради архітектор Валерій Володимирович Гундерчук, бухгал­тер Людмила Яківна Слабоус, землевпорядник Тетяна Олександрівна Ситниченко, начальник обліково-військового столу Віра Миколаївна Лященко, касир Надія Олександрівна Петренко, інспектор по субси­діях Ірина Миколаївна Романів та депутатський склад.

Сільська Рада здійснювала і здійснює самоврядування в селі Гатне, реєстрацію шлюбів, питання правопорядку, питання благоустрою, землекористування, вирішує багато інших справ.

У селі створено народну добровільну дружину в складі Сергія Максимовича Пилиненка, Павла Євтуховича Дуброви, Валерія Івано­вича Пасацького.

Є футбольна команда.

Багато похвальних справ на рахунку сільської Ради 1989 року. На території села Гатне знаходиться підсобне господарство «Підряд». Керуючий Володимир Олександрович Білоноженко, директор Броніслав Броніславович Коріцький. Завідуючий фермою Г. Ф. Цимбал, бухгалтер О. І. Ситченко.

Підсобне господарство має 70,1 га землі, три ставки, ферму високопродуктивної худоби на 50 голів, до 10 коней, електромлин для виготовлення комбікорму, деревообробний цех, три трактори, причепний інвентар до тракторів, плуги, борони тощо. Підприємство забез­печує школи і дитячі садки Хотова, Новосілок, Чабанів молоком, про­дає його населенню. Дирекція господарства оптимістично дивиться в майбутнє, має намір розширювати ферму й налагоджувати стабільне прибуткове господарство.

У 16-квартирному будинку для вчителів знаходиться поштове відділення. Працівники відділення сумлінно виконують свої обов'яз­ки, стараються своєчасно доставляти пенсію, журнали, газети, займа­ються передплатою на періодичну пресу. Відділення очолює Лідія Василівна Негоденко, поштарки Надія Миколаївна Сорока, Світлана Василівна Дубина, Лідія Григорівна Костенко.

На території села є й інші підприємства: НВО «Благосердя» (ди­ректор - В. Ф. Львов), ТВО «Ластівка», де знаходиться великий про­дуктовий гастроном (директор - О. О. Володій), НВАІ «Агроінком» (директор - М. Г. Лобас).

У одному приміщенні з сільською Радою працює фельдшерсько-акушерський пункт - завідуюча пунктом Гатного Лідія Никифорів­на Христюк. ФАЛ працюють висококваліфіковані спеціалісти всіх галузей медицини від амбулаторії Крюківщини. Це такі лікарі, як терапевти Володимир Віталійович Денисенко, Анатолій Адамович Рудник, стоматолог Світлана Миколаївна Сенчук (жителі Гатного). Лідія Никифорівна Христюк вже 50 років працює на одному місці в Гатному, вона працює і донині з медпрацівниками Зоєю Федорів­ною Костенко та Ольгою Василівною Костенко. Всі вони разом забез­печують ефективне лікування населення, проводять профілактичні за­ходи, прищеплення та санітарний нагляд. ФАЛ Гатного не має своєї лабораторії, а користується лабораторією с. Крюківщина, що дуже ускладнює роботу лікарів і лікування хворих.

У селі відновлена церква, яка розташована в приміщенні старої кам'яної монастирської церкви.

Біля церкви братська могила. У ній покояться воїни Великої Віт­чизняної війни, що загинули на першій лінії оборони м. Києва в 1941 році. Вони були перепоховані в 1946 - 1965 рр. з території села Гатне і його околиць. 50 прізвищ було встановлено через райвійськкомат. Над могилою встановлена цементнолита скульптура: постать «скорботного солдата» з пілоткою в руці. На постаменті укріплені дві меморіальні мармурові дошки з висіченими прізвищами воїнів.

Територія навколо меморіалу і церкви обнесена кам'яною огоро­жею з побудованою новою красивою дзвіницею.

Тут проходять мітинги-реквієми, поминальні панахиди. Пам'я­тає Гатне своїх солдатів війни, які лежать не в рідній землі, а по чу­жих світах розкидані: батьки, сини, чоловіки, женихи. Мешкають ще в Гатному 36 осіб ветеранів та інвалідів війни і 6 одиноких солдатсь­ких вдів.

На півдні села - сільський цвинтар. До нього прокладена асфа­льтована дорога, протяжністю 250 м, є майданчик біля входу, де зна­ходиться капличка. Все огорожено, могили доглянуті, багато дерев, зелені і квітів. Там, у зелені дерев, за українським звичаєм, видніють розкрилені срібні хрести та невеличкі пам'ятники тим, хто тут жив, радів і журився, працював, стоптав ряст і пішов на той світ – кому який час відміряно.

Серед могил виділяється одна з чорним мармуровим пам’ятником.

Це могила Михайла Івановича Марченка - доктора історичних наук, професора КДУ та могила його онука з білим мармуровим хрестом.

Дивна, майже незбагненна історія долі того загадкового небіж­чика, на вигляд майже юнака, хоча й виснаженого. Привезли Вале­рія у домовині до Гатного саме на Покрову. І хоч не вночі, та все ж якось потайки. На запитання старожилів чужі незнайомі люди у пі­дозріло однакових темних плащах, що супроводжували труну, сухо відповідали: «Це антирадянщик, загинув у автокатастрофі у Ленін­граді». Лише той, хто проявив більшу цікавість, дізнався, що небіжчик доводиться онуком недавно померлому й похованому тут же, на сільському цвинтарі, уроженцю цих місць - відомому професору КДУ М.І. Марченку, і що у свої 34 роки Валерій Марченко умудрився ста­ти одночасно і українським і азербайджанським націоналістом.

У 1965 році Валерій, студент Київського університету, добре знав англійську й тюркську мови, вільно читав і писав на цих мовах. Закін­чив університет - філологічний факультет і став тюркологом. На тре­тьому курсі їде на практику до Баку і замислюється над тим, що «імпе­рія зла» з її послідовним курсом на злиття народів, їхніх мов, літера­тур, з її русифікацією, однаково згубна і для православних християн і для мусульман. Можливо в Баку Валерій зрозумів, що боротися треба проти імперії в цілому. За ці ідеї, а вірніше, за невміння їх приховати, він і відбув свій перший строк. В 1970 - 4973 рр. був заарештований і засуджений на 6 років ув'язнення за антирадянські статті.

На клопотання матері - Марченко Ніни Михайлівни - 1977 року (на 30-річчя) перевели до Києва. В 1979 році Валерій був звільнений з під арешту. Повернувся дуже хворий.

У 1983 році його було заарештовано вдруге, цього разу за своє українське. Він надрукував статтю на захист української мови в Україні, коли вийшов наказ міністра освіти УРСР Фоменка, якому здалося, що російська мова в Україні вивчається недостатньо глибоко, що потрібно збільшити кількість навчальних годин на вивчення російської мови, поділити класи на групи. Валерій Марченко надрукував свій гнівний виступ на захист української мови, як вона принижується і не має пер­спективи в Україні. За кордоном охоче надрукували цю статтю.

І от, тяжко хвору людину на хронічний неофрит, яка з великими труднощами влаштувалась на роботу, засуджують знову на два роки таборів, та й ще з посиленим режимом.

7 жовтня 1984 року він помер у лікарні. 13 жовтня віддали тіло Валерія. Поховали його 14 жовтня 1984 року. На Покрову «антирадянщик» ліг у рідну прадідівську землю поряд зі своїм дідом М. І. Марченком та бабусею Оксаною Ларіонівною.

10 років із свого короткого життя Валерій просидів у в'язниці. А прожив він 37 років. Прожив мало, але зробив багато, йдучи доро­гою честі, правди. Це такі, як Валерій Марченко плекали наше відрод­ження. Утиски, приниження, арешти молодих, чесних, справедли­вих людей, патріотів своєї Вітчизни - це була система управління тоталітарної більшовицької держави.

В одному суцвітті - минуле й сучасне, нове й старе. Розцвітає оновлене село, правда не поквапом, бо ж, як і в кожному селі, в Гатному свої проблеми, але проблеми радісні - проблеми зростання. І рос­те, і росте село, разом з вічними Добрими Дубами, з соснами, з лісосмугами, які посадили учні разом з батьками. В урочищі Грядина, біля яблуневого саду, виросло нове село Гатне. Тут збудовано понад 500 прекрасних будівель-котеджів. Красою й статністю милують зір дво-, триповерхові котеджі з бал­конами, лоджіями, вежами, різними оздобами. Вони побудовані з бі­лої, червоної та рожевої цегли. Будинки не схожі один на одного за своєю архітектурою. Кожний з них має свій індивідуальний привабли­вий вигляд. Центральна дорога асфальтована, садиби статні, впоряд­ковані, акуратні, з підсобними будівлями, гаражами. Більше полови­ни мешканців мають власні автомашини.

Біля будинків - квітники, молоді фруктові дерева, ягідники, упорядковані грядки. Славиться село Гатне своїми ягідниками мали­ни, смородини, аґрусу. В кожному дворі малинник, смородина солод­ка, а ягоди великі. Славиться Гатне і плодами яблук, груш, а особли­во вишень - соковитих, великих, смачних, та й овочами теж відбір­ними, поживними, які мають лікувальні властивості.

Масив електрифікований, телефонізований і радіофікований. Електромережа на нових залізобетонних опорах з ліхтарями, на пере­хрестях - світлофори.

90-ті роки докорінно змінили лице старовинного села з тисячоліт­ньою історією. Почалася масова забудова, останнім часом під індиві­дуальну забудову на території села виділено 1000 ділянок.

Час бере своє. Школа в 1991-1996 рр. перейшла на нові про­грами й нові підручники. В цей час розглянуто комплексний план по реалізації національної програми «Освіта Київщини» по форму­ванню духовних надбань, рис громадянства, моралі, етики, естети­ки, патріотизму, історизму та народознавству. Освіта тепер крокує до знань і мислення, до поглибленого вивчення окремих предметів: основ інформатики, обчислювальної техніки, інтелектуального роз­витку школярів.

Незважаючи на негаразди в економіці країни, матеріальні нестатки, школа працювала стабільно, в тому числі і Гатнянська сере­дня школа.

Директор школи Володимир Олексійович Жидченко, заступ­ник директора школи з навчально-виховної роботи Галина Петрівна Марченко разом із завучами працювали над впровадженням но­вих програм, нових методів і засобів навчання, працювали над ви­конанням програми «Освіта Київщини». Все це забезпечувало міц­ні і глибокі знання.

У 1991 році почалося будівництво нової школи. Активну участь у будівництві школи брали сільська Рада, вчителі, актив села, біль­шість громадян села Гатне.

Колектив школи урізноманітнює позакласну й виховну роботу. Працюють предметні гуртки поглибленого вивчення різних предме­тів, працюють гуртки самодіяльності. Учні дають концерти перед ве­теранами Великої Вітчизняної війни та ветеранами праці, виступа­ють перед односельцями, беруть активну участь в районних олімпіа­дах та конкурсах, де займають призові місця.

1995 року було побудовано нову середню школу. Почала працюва­ти перша черга школи. В день відкриття відбувся мітинг присвячений цій події. Урочисто й цікаво пройшло це свято. На мітингу були прису­тні представники Верховної Ради, держадміністрації (В. О. Кравчук, заврайвно В. З. Калібабчук), голова сільвиконкому - Григорій Григо­рович Костенко, Галина Петрівна Марченко та перший післявоєнний директор школи - М. Г. Герасименко, гості, батьки, односельці.

Учні, батьки, вчителі, мешканці села і гості були дуже вдячні представникам райради, голові сільської Ради і всім тим, хто брав участь у будівництві такої прекрасної школи - Будинку Науки.

У школі добре поставлена навчальна та виховна робота (Г. П. Марченко), працюють предметні та самодіяльні гуртки. Відбуваються ра­нки присвячені видатним датам.

У лютому кожного року відбуваються зустрічі з випускниками школи минулих років. Відбуваються зустрічі з ветеранами Великої Вітчизняної війни та праці. Проводяться вшанування ветеранів та ін­валідів війни, вдів загиблих на фронті воїнів та померлих від ран.

Добре організована самодіяльність учнів, які беруть участь у ра­йонних виступах і завойовують призові місця.

1999 року було повністю здано споруду школи в експлуатацію, завершились внутрішні роботи на другому крилі школи. Першого ве­ресня 1999 року відбувся мітинг, на ньому були присутні голова держадміністрації - В. І. Власов, заврайвно - В. А. Костина, голова сільської Ради - І. А. Пасацький, гості, вчителі, пенсіонери, учні, вчите­лі, батьки, директор школи - В. О. Жидченко.

Батьки і громадськість села були вдячні голові сільської Ради, держадміністрації, директору школи та будівельникам за завершен­ня робіт.

У школі обладнано класи, кабінети, є клас для домоведення, кла­сні кімнати для проведення уроків по столярній та слюсарній спра­ві. Працює спортивний зал, зал з тренажерами, актовий зал для теа­тральних вистав. В школі є їдальня, побудоване овочесховище для зберігання овочів для шкільної їдальні. Школа має 9 га землі, в тому числі - 5 га орної.

У перспективі на 2000 - 2006 рр. робота по створенню комплексу середньої школи, ліцею, культурно-освітнього та спортивно-оздоров­чого центрів, виробничих цехів, майстерні по обробці дерева та металу, швацька майстерня та стрілецький спортивний комплекс із стадіоном.

На 1 січня 2000 року в школі навчалось 400 учнів, їх навчало 35 вчителів, серед них корінні жителі села Гатне, вихованці серед­ньої школи: директор школи Володимир Олексійович Жидченко, вчи­телі Тетяна Степанівна Кайданова, Олена Володимирівна Романченко, Валентина Гнатівна Давиденко, Наталія Михайлівна Опошня, які сво­єю працею роблять свій внесок у виховання і навчання підростаючого покоління.

Як не сутужно вчителям, але вони зберігають свою індивідуаль­ність, свій професіоналізм, людяність і гідність, бо знаходяться на першому рубежі, виховуючи майбутнє покоління громадян незалеж­ної України.

Гатнянська середня школа дає глибокі й міцні знання з основ наук та практичні трудові навички, які використовують випускники шко­ли з восьмирічною і середньою освітою у своєму житті, на виробницт­ві, під час служби в армії, у навчанні в середніх і вищих закладах, у повсякденній улюбленій роботі.

Школа виховала справжніх патріотів нашої Батьківщини: чес­них, сумлінних працівників різних галузей господарства, доброзич­ливих громадян і добрих батьків.

Середня і вечірня школи за 43 роки випустили понад 1500 випус­кників із середньою освітою, які стали спеціалістами високого класу різних галузей виробництва, з вищою та середньою спеціальною осві­тою понад 500 чоловік. Багато з них здобули наукові ступені. Михай­ло Іванович Марченко закінчив Інститут Червоної професури, працю­вав першим радянським ректором, зав. кафедрою Львівського універ­ситети їм. Шевченка (доктор історичних наук, професор); Іван Іванович Марченко - кандидат сільськогосподарських наук, Кирило Сафронович Костенко - генерал-майор; Олександр Васильович Христюк - генерал-майор; Євген Володимирович Майнерович - канди­дат наук; Карпо Лаврентійович Воловня - письменник-кореспондент; Володимир Борисович Плахотнік - доктор фізико-математичних наук; Тарас Борисович Плахотнік - доктор фізико-математичних наук; Микола Якович Федоренко - журналіст.

Урядових нагород удостоєні: Іван Павлович Ситниченко - орде­на Леніна; Михайло Григорович Герасименко - ордена Вітчизняної війни І ступеня та медалей «За оборону Сталинграда», «За доблест­ный труд»; орденом Слави III ступеня нагороджені Микола Іванович Безпалий, Володимир Полікарпович Дзедович, Володимир Ларіонович Ситниченко; орденом «Знак пошани» - Ольга Миколаївна Воловненко; «За доблест­ный труд» - Харитина Андріївна Цимбал, медал­лю «За оборону Києва» - Галина Йосипівна Коваленко, Ганна Іванів­на Белілович, Парасковія Гаврилівна Плясова.

У селі живе шість афганців - хлопців, які сповна спили чашу страш­ної війни на чужій землі. Прийняло Гатне до свого згорьованого серця чотири сім'ї із зони Чорнобиля. В селі є 36 багатодітних сімей.

Історія землі Гатненської сягає ще до III століття нашої ери. Вона тримає у собі скарби тисячолітньої давності: скарби скіфських глечи­ків, ординські стріли, перекази історичних подій і легенд.

Сотні поколінь жили на цій землі. Раділи, журилися, плакали, справ­ляли весілля, народжували, ховали рідних і близьких на цій слов'янській землі, яка має тисячолітню історію.

Земля, яка піснями сповнена, шовками шита, хрестиками гаптова­на, сльозами невільницькими згорьована, печенізькими стрілами коло­та, ордою татарською ґвалтована, голодом морена, тяжкою працею змучена, із своїми синами розлучена, фашистським чоботом бита, ди­ктатом принижена, чорнобильською полин-зіркою палена.

Свята ти єсть, стражденна, всетерпляча, всесильна і правдива моя рідна земле. Славне твоє минуле. 196 гатенців полягли на полі бою в роки Великої Вітчизняної війни. Вставало село з руїн, піднімали його знову ж таки його сини й дочки.

Багато славних імен старих і молодих можна назвати. Тих, хто примножував славу й трудові здобутки на благо рідного села. Оновле­не село живе і працює. Незважаючи на всі труднощі, Гатне вижило, вистояло і перемогло.

Ось так жили й живуть, працюють гатненці.

Головне те, що приносить славу селу, району, дозволяє його жи­телям долати труднощі й негаразди, яких, на превеликий жаль, чима­ло, особливо нині - це люди скромні, трудівники.

Не переривається зв'язок поколінь та епох - від хліборобів сього­дення, і не перериватиметься доти, поки буде Україна, бо тут знахо­диться її і наше коріння, наша слов'янська колиска, наше історичне минуле і майбутнє.





залишити коментар
Сторінка4/8
Дата конвертації25.09.2011
Розмір1.81 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8
отлично
  1
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх