Магістерська програма оцінка землі та нерухомого майна Спрямування виробниче icon

Магістерська програма оцінка землі та нерухомого майна Спрямування виробниче


Схожі
Магістерська програма „Енергоінжиніринг в апк” Виробниче спрямування...
Нерухомого майна в україні...
1 Оцінка нерухомості методом витрат...
Міжнародна хронологія податків...
Державна система реєстрації прав на нерухоме майно в Україні...
Робоча навчальна програма для студентів спеціальності 060100 «Правознавство» Затверджено...
Програма навчальної дисципліни хімія сфер Землі для спеціальності 040104 “Географія ”...
Програма навчальної дисципліни хімія сфер Землі для спеціальності 040104 “Географія ”...
Робоча навчальна програма з дисципліни “ Сучасні технологі ї та засоби автоматизованого...
Магістерська програма „ Менеджмент в галузі виробництва та переробки продукції свинарства”...
Магістерська програма з порівняльного та міжнародного фінансового права Master of Laws in Comp...
Робоча навчальна програма дисципліни “оцінка діяльності підприємства та його підрозділів” Напрям...



Загрузка...
страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8
повернутися в початок
скачать

Таблиця 2.1

^ Структура ґрунтового покриву Київської області [33, 101]



^ Назва ґрунтів


Сільськогосподарські угіддя

усього

у тому числі рілля

тис. га

%

тис. га

%

Дерново-підзолисті неоглеєні і оглеєні ґрунти на давньоалювіальних, водно-льодовикових відкладах, на мо­рені та лесоподібних суглинках

255,4

16,2

233,3

17,5

Сірі лісові ґрунти на лесових породах

120,5

7,6

111,6

8,4

Чорноземи опідзолені і темно-сірі опідзолені ґрунти на лесових породах

165,7

10,4

156,2

11,7

Чорноземи типові на лесових породах

730,3

46,0

696,6

52,3

Лучно-чорноземні ґрунти на лесових породах

52,6

3,3

46,5

3,5

Лучні ґрунти на алювіальних відкла­дах

66,0

4,2

28,0

2,1

Болотні і торф'яні ґрунти

76,4

4,7

32,8

2,5

Дернові ґрунти в комплексі зі слабо-гумусованими пісками

119,9

7,6

27,4

2,0

Всього

1586,8

100,0

1332,4

100,0



У межах кожної генетичної групи ґрунтові відміни відрізняються між собою за механічним складом, оглеєнням, засоленням, змитістю. У північній частині Київської області переважають ґрунти супіщаного і піщаного механічного складу, у центральній та південній - суглинково­го механічного складу (табл. 2.2).


^ Таблиця 2.2

Гранулометричний склад ґрунтів Київської області [33,с.101]


^ Гранулометричний склад ґрунтів

Сільськогосподарські угіддя

усього

у тому числі рілля

тис. га

%

тис. га

%

Важкосуглинкові

5,5

0,4

5,1

0,5

Середньосуглинкові

276,9

19,4

252,5

20,7

Легкосуглинкові

777,5

54,6

677,1

55,6

Супіщані

253,3

17,8

199,9

16,4

Зв'язанопіщані

96,9

6,8

72,8

6,0

Піщані

14,5

1,0

9,6

0,8

Всього

1424,6

100,0

1217,0

100,0



З метою раціонального застосування окремих агротехнічних, агро­хімічних та протиерозійних заходів, спрямованих на підвищення проду­ктивності земель, ґрунти області можна згрупува­ти в основні сільськогосподарські типи земель:

  1. - дерново-слабопідзолисті піщані та глинисто-піщані в комплексі з глеюватими;

  2. - дерново-середньопідзолисті супіщані та їх глеюваті відміни;

  3. – лучні й дернові ґрунти та їх глеюваті відміни;

  4. - сірі і ясно-сірі опідзолені ґрунти;

  5. - темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені;

  6. - чорноземи глибокі малогумусні типові та вилужені,

  7. - чорноземно-лучні й лучно-чорноземні солонцюваті га солонча­куваті ґрунти;

  8. - солончаки і солонці;

  9. - торфово-болотні ґрунти і торфовища.

Дерново-слабопідзолисті піщані та глинисто-піщані ґрунти в комплек­сі з глеюватими поширені в усіх поліських районах області. Загальна площа їх становить орієнтовно 182 тис. гектарів. В більшості випадків во­ни покриті лісами. Як орні землі найбільше поширені в Поліському районі. Ці ґрунти мають дуже низьку природну родючість. Гумусовий гори­зонт від 12 до 18 см з вмістом гумусу від 0,6 до 0,9 %. Піщаний склад зумовлює незадовільний водний режим через велику водопро­никність. Глеюваті відміни залягають у пониззях, де ґрунтові води знахо­дяться ближче до поверхні ґрунту. Вони містять більше мулуватих часток, у зв'язку з чим їх профіль має більш виразні ознаки підзолистості : яскра­во виділяються елювіальний (вимивний) та ілювіальний (вмиваний) гори­зонти. Гумусовий горизонт становить 15-20 см із умістом гумусу від 0,8 до 1 %. Реакція ґрунтового розчину - кисла (рН коливається в межах 5,3-5,4), що уповільнює мікробіотичні процеси. Насиченість основами не пере­вищує 60 %. Наявність мулуватих часток поліпшує фізичні властивості цих грунтів, переважання великих капілярів сприяє добрій аерації. Проте кіль­кість рухомих елементів живлення незначна. Урожаї на цих ґрунтах зале­жать від частоти випадання дощів та внесення добрив. На удобреному фоні високі врожаї можуть давати озиме жито, люпин, картопля, а на оку­льтурених ділянках і льон.

Дерново-середньопідзолисті супіщані та глинисто-піщані ґрунти в комплексі з глеюватими в поліських районах займають близько 120 тис. гектарів, а в лісостеповій частині - 14,3 тис. В цих ґрунтах на мулуваті частки припадає до 10%. Тут чітко виражені елювіальний та ілювіальний горизонти. Ілювій збагачений глинистими часточками й утворює су­цільні прошарки товщиною до 30 і більше сантиметрів. Він має сприят­ливий з агрофізичний водний режим. Гумусовий горизонт ста­новить від 16 до 22 см із умістом гумусу до 1,3 %. Ці ґрунти характеризуються дещо кращими фізико-хімічними властивостями, ніж попередні. В них міститься більше рухомих форм азоту, фосфору і калію, рН в серед­ньому становить 5,4. Висока кислотність цих ґрунтів пригнічує розвиток сільськогосподарських культур і, щоб її нейтралізувати, потрібне вапну­вання. Для поліпшення їх родючості необхідно застосовувати органічні та мінеральні добрива.

Лучні й дернові ґрунти та їх глеюваті відміни поширені переважно в заплавах і на терасах річок. Площа їх становить близько 145 тис. гек­тарів. Використовуються вони більше як сіножаті та випаси і меншою мірою під кормові та овочеві культури. Ці ґрунти оглеєні. Глибина гумусо­вого горизонту в них становить від 22 до 34 см, а місцями і більше. Вміст гумусу від 3 до 4,7 %, іноді досягає 7 %. За механічним складом бува­ють різноманітні : від супіщаних до сєредньосуглинкових. Реакція ґрунтового розчину слабокисла і часто навіть нейтральна: рН колива­ється від 5,6 до 6,5. Ступінь насиченості основами становить 90–95 %. У зв'язку з невисокою кислотністю в цих ґрунтах значно краще, ніж у підзолистих, проходить процес нітрифікації, внаслідок чого в них біль­ше нагромаджується рухомого азоту. Фосфати частково зв'язані кар­бонатами, через що рухомість їх знижена.

Лучні ґрунти збагачені на основні елементи живлення і, є можливість розорювати їх, вони стають цінними орними землями. Таких ґрунтів в області розорано близько 28 тис. гектарів. На них вирощують овочеві культури, кукурудзу, цукрові буряки тощо.

Сірі і ясно-сірі ґрунти поширені в лісостеповій частині області, у південній групі районів, де займають близько 127,5 тис. гектарів. Ясно-сірі ґрунти в порівнянні з сірими становлять невеликі площі і здебіль­шого трапляються під дубово-грабовими лісами. Обидва типи сфор­мувались на карбонатній ґрунтоутворюючій породі - лесі. Гумусовий горизонт ясно-сірих ґрунтів становить до 18, а сірих - до 30 см із уміс­том гумусу - відповідно від 1,1 до 2 %. У сірих, а ще більше у ясно-сірих ґрунтів добре виділяється ілювіальний горизонт. Реакція ґрунтового розчину кисла : рН становить від 5,7 до 5,8. Ступінь насиченості основами ясно-сірих ґрунтів в середньому 67-70, сірих - до 80 %.Обидві групи мають більше рухомих і валових запасів фосфору і калію, ніж ґрунти підзолистого типу. Невелика кількість валового і рухомого азоту в них не забезпечує потреб культурних рослин, і щоб одержувати ви­сокі врожаї, треба систематично вносити органічні та мінеральні добри­ва. Використовуються ці ґрунти під усі сільськогосподарські культури, які вирощують у лісостеповій зоні.[10,c.46]

Темно-сірі опідзолені ґрунти й чорноземи опідзолені мають площу 186 тис. гектарів. Вони поширені в усіх районах Лісостепу. Темно-сірі опідзолені ґрунти в переважній більшості сформувались на карбонат­них лесових породах. Гумусовий горизонт у них має товщину 3 -40 см. Кількість гумусу у верхньому горизонті буває від 1,9 до 2,5 %. Слабокисла реакція ґрунтового розчину (рН 5,7) сприяє деякому збільшенню рухомос­ті елементів живлення рослин. Так, кількість рухомих форм фосфорної кислоти становить 12-18, азоту 5-8, калію 10-15 мг на 100 г ґрунту.

Опідзолені чорноземи бувають здебільшого на невисоких плато, вирівнених масивах та на схилах. Товщина гумусового горизонту в них доходить інколи до 80 см із умістом гумусу до 3 %. Реакція ґрунтового розчину теж слабокисла - рН в середньому 5,6. Ці ґрунти мають значні запаси валових і рухомих форм поживних речовин. Обидві ґрунтові відміни мають набагато кращі водно-фізичні властивості, ніж ясно-сірі й сірі опідзолені, проте схильні до запливання і утворення кірки. Вони містять також значно більше глинистих часток, внаслідок чого здатні накопичувати органічну речовину та утворювати агрономічно цінну структуру. Значна потужність гумусових горизонтів і достатня кількість гумусу в них дають можливість поглиблювати орний шар. Внесення органіч­них і мінеральних добрив забезпечує підвищення родючості ґрунту і врожаю сільськогосподарських культур. Для нейтралізації кислотності ґрунти потребують вапнування.

Чорноземно-лучні йі лучно-чорноземні солонцюваті та солончакува­ті ґрунти займають приблизно 24 тис. гектарів. Поширені головним чи­ном на терасах річок лісостепової зони і частково в південному Поліссі. Солодо-солончакувато-солонцюваті ґрунти в комплексі з солонцями особливо поширені на лівобережжі - в Переяслав-Хмельницькому, Броварському, Яготинському і Бориспільському районах.

Чорноземно-лучні ґрунти формуються в місцях близького заля­гання ґрунтових вод. За морфологічними ознаками подібні до чор­ноземних ґрунтів і відрізняються від них оглеєністю нижніх горизон­тів. У більшості випадків перевищують за вмістом гумусу чорноземи Реакція ґрунтового розчину слаболужна (рН - 7,3), мають значну кількість як валових, так і рухомих форм поживних речовин. Близьке залягання ґрунтових вод і достатня кількість поживних речовин створюють досить сприятливі умови для вирощування високих уро­жаїв сільськогосподарських культур. Здебільшого ці ґрунти викорис­товують під овочеві культури або під цінні кормові (кукурудзу на си­лос і зерно, коренеплоди тощо).

Солончаки і солонці поширені на знижених рівнинах терас Дніпра та його приток. Площа їх в області досягає 70 тис. гектарів. Більш-менш великими масивами зустрічаються лучні солончакуваті ґрунти, а солонці трапляються плямами на їх фоні. Джерелом засолення є в ос­новному близькі до поверхні ґрунтові води, які мають у своєму складі соду і бікарбонати натрію, токсичні для рослин. Залежно від кількості солей у ґрунті та їх хімічного складу рослини можуть пригнічуватись у своєму розвитку або повністю гинути.

Водостійкість структурних агрегатів і водопроникність солонців і солончаково-солонцюватих ґрунтів дуже низькі. Це зумовлюється на­буханням насичених натрієм ґрунтових колоїдів і великою дисперсніс­тю ґрунту, що призводить до закупорки капілярів при його зволоженні. Для підвищення родючості цих ґрунтів необхідні хімічна меліорація (внесення гіпсу або фосфогіпсу) і застосування комплексу агротехніч­них заходів: раціонально обробляти ґрунт, вносити добрива, підбирати відносно солестійкі культури (цукрові буряки, соняшник, озима пшени­ця, білий буркун тощо).

Торфово-болотні ґрунти і торфовища поширені у заплавах рік і зниженнях рельєфу. Орієнтовно вони займають 71 тис. гектарів, або 4 % земель сільськогосподарського використання.

Торфово-болотні ґрунти поділяються на торфово-глейові і мулува­то-глейові. Торфово-глейові мають на поверхні торф товщиною від 20 до 50 см, зольність якого досягає 35 %. Під торфом залягає в'язкий, сизувато-сірий шар, у більшості випадків перенасичений вологою. Ці ґрунти мають високу потенціальну родючість, але щоб її використати, треба провести осушення.

Торфовища поширені в поліських та лісостепових районах області, є низинними. Глибина торфу здебільшого коливається від 50 см до кількох метрів. Верхній горизонт буває різного забарвлення: від світло-бурого до бурого, сірувато-бурого і чорного. Ступінь розкладання тор­фу не однаковий. Реакція ґрунтового розчину в поліському регіоні здебіль­шого слабокисла або нейтральна (рН 5,7-6,6), а в лісостеповій лужна (рН 7,4-7,6). Торфовища містять до 3 % валового азоту, 0,15-0,26 % фосфору і 0,1 % калію. Такі параметри свідчать про можливості одержання на торфовищах високих урожаїв сільськогосподарських культур.

Для правильного використання ґрунтів і раціонального застосу­вання агротехнічних, меліоративних, агрохімічних та інших заходів усю різноманітність ґрунтів віднесено до 23 основних агровиробничих груп. Для кожної з них опрацьовано рекомендації найдоцільнішого використання земельних ресурсів.

2.1.3. Клімат

Київська область має помірно-континентальний клімат. Середня тем­пература повітря за рік коливається в межах 6,6-7,2°, поступово під­вищуючись з півночі на південь. Як приклад наведено помісячні температурні характеристи­ки для двох адміністративних районів - Поліського і Білоцерківського (табл. 2.3).

^ Таблиця 2.3

Середня річна і середні місячні температури повітря (в градусах) [33, с. 105]






Район


Місяці

За рік


І

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

X

XI

XII




Поліський

-6,0

-5,5

-0,5

7,0

14,0

17,0

19,0

17,5

13,0

7,0

1,0

-3,5

6,5

Білоцеркі-вський

-6,5

-5,5

-1.0

7,0

14,5

17,5

19,5

18,5

13,5

7,5

1,0

-3,5

7,0




залишити коментар
Сторінка2/8
Дата конвертації25.09.2011
Розмір1.81 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8
отлично
  1
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх