Концепція та програми викладання історії України в школі (проект) icon

Концепція та програми викладання історії України в школі (проект)


Схожі
Концепція та програми викладання історії України в школі (проект)...
Концепція та програми викладання історії України в школі (проект)...
Концепція та програми викладання історії України в школі (проект)...
Олександр феодосійович трухан...
Проект
Проект
Методика викладання історії та права; Українознавство...
Лекція 14 Тема: Методичні основи викладання бального танцю в початковій школі...
Програма зовнішнього незалежного оцінювання з історії України Програму укладено на основі чинної...
Програма вступних випробувань з історії України для вступу на навчання за...
Програма зовнішнього незалежного оцінювання з історії України Програма укладена на основі чинної...
Методичні рекомендації щодо викладання математики в 2010-2011 навчальному році...



Загрузка...
страницы:   1   2   3   4   5   6   7
скачать


Український інститут національної пам’яті

Міністерство освіти і науки України


Концепція та програми

викладання історії України в школі

(проект)

Матеріали IV та V Робочих нарад з моніторингу шкільних підручників історії України


Київ

Видавничий дім «Стилос»

2009


Концепція та програми викладання історії України в школі (проекти): матеріали IV та V Робочої наради з моніторингу шкільних підручників історії України / Упорядкування та редакція Наталя Яковенко, Людмила Ведмідь. Систематизація перебігу дискусій над програмами Людмила Ведмідь. – К.: ВД «Стилос», 2009. - 90 с.


Збірник підготовлений за результатами засідань IV та V Робочих нарад з моніторингу шкільних підручників історії України при Українському інституті національної пам’яті та містить проекти концепції й програми викладання історії України в середній школі.

Збірник розрахований на освітян та широкі кола громадськості.


^ Випущено на замовлення

Українського інституту національної пам’яті


З М І С Т


Переднє слово 4


Учасники дискусії над проектами програм 6


Концепція викладання історії України в школі (проект) 7


^ Програми викладання історії України в школі (проект) 14

5-й клас «Вступ до історії» 15

7-й клас «Історія України: Середні віки» 22

8-й клас «Історія України: Ранній Новий час» 30

9-й клас «Історія України: ХІХ століття» 42

10-й клас «Історія України: 1900-1921 роки» 56

11-й клас «Історія України: 1921-1945 роки» 66

12 клас «Історія України:1945-2010 роки» 77


^ Переднє слово


Має бути історична пам'ять України. Пам'ять, що консолідуватиме суспільство і сприятиме формуванню у нашій державі єдиної української політичної нації. Цей довгий і відповідальний процес слід починати зі школи, з навчання дітей, які згодом стануть дорослими громадянами.

Створення програми викладання історії в школах України є першим базовим заходом у цьому напрямку.

І ми щиро вдячні колективу істориків на чолі з Наталею Миколаївною Яковенко за їх готовність написати проект Концепції та програми викладання історії України в школі, а згодом - й Історію.

Більшість з них відомі, як історики з глибокою прихильністю до принципів, яких дотримуються автори історій сучасних народів об'єднаної Європи. Ці принципи стверджують, що для кожної нації в її життєвих процесах слід особливо виділяти яскраві події і вчинки людей, що сприяли загальному прогресу людства, а відтак взаємній повазі і об'єднанню націй.

Я думаю, що ми в Україні маємо йти таким же шляхом.

Україна, за суттю своєю, - загально людський феномен. Величезні території врожайних земель, лагідний клімат, повноводні ріки і озера, високоякісні ліси створили природну основу для зростання сильної хліборобської нації з глибокою філософією любові до землі та її врожаю, з потужною народною культурою. Саме високий естетизм української народної культури створив достойну конкуренцію культурам усіх оточуючих націй і зберіг українців на складних дорогах їхнього життя. Агресивність українців була своєрідною. Вони займали такі землі, де добрі чорноземи, де можна вирощувати пшеницю. Нагодувати приходька хлібом - було основною силою українців. Відірвати їх від цього заняття означало їх знищити.

На благодатній землі, між людьми з доброю богобоязною душею, виростали видатні особистості, таланти. Українська земля їх багато народила. Вони розійшлись по світах у своїй непереборній динаміці до самопрояву. Славні справи цих талановитих людей прославляють землі. Але вони мають славити і Україну, бо тут народились і зростали. Їх імена, як і життя простих людей з їх звичаями, віруваннями, змаганнями до кращого, мають знайти місце в історичній пам'яті України.

Найбільшу ціну у світі має життя людини. Навіть з такої точки зору, що людина - це система з найбільшим об'ємом закладеної в ній інформації у порівнянні із будь-чим на Землі. Тому зберегти людину - це зберегти найбільшу цінність; знищити людини - це нанести (природі Землі) величезну шкоду. Людина за своєю природою може бути найбільш ефективною в можливостях розкриття своїх здібностей тільки у своїй демократичній національній державі. Тому зберегти незалежність демократичної України означає для українців можливість створення найбільш комфортного життя.

Принести в жертву найбільшу цінність - своє життя - в ім'я незалежності України, в ім'я захисту своєї родини - означає виявити найвищий героїзм.

Показати історію України, як історію дій і поведінки української політичної нації, представників її національного ядра і інших етнічних груп, що заселяли Україну, - це підхід, який консолідуватиме наш народ у сьогоденній Україні, у її європейськості.

Такий сучасний погляд.

Показати все це і було основною метою громадської робочої групи вітчизняних істориків.

Я завжди вважав, що красиве і корисне з чітким обличчям процесу розвитку може бути зроблене талановитими людьми. Їм потрібно дати волю і можливість.

Що ми і зробили.

Випускаючи у світ проект Концепції та програми викладання історії України в школі, ми разом з Міністерство освіти і науки України, просимо широку українську громадськість і в першу чергу видатних істориків, вчителів, методистів, викладачів історії прочитати роботу і дати свої зауваження.

Історія України, якою ми навчимо наших дітей, стане головною складовою Історичної пам'яті, яку намагається сформулювати Українська держава. А сконсолідована українська політична нація, незалежно від перипетій діючих влад, на основі здорового глузду перетворить історичну пам'ять у національну пам'ять України.


^ Академік НАН України Ігор Юхновський

Голова Українського інституту національної пам’яті


Учасники дискусій над проектами програм


Яковенко Н.М. – голова Робочої групи, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри історії НаУКМА, Верстюк В.Ф. – заступник Голови Українського інституту національної пам'яті, доктор історичних наук, професор, Волошин Ю.В. – доктор історичних наук, професор кафедри історії України Полтавського національного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка, Баханов К.О. - доктор педагогічних наук, проректор Бердянського державного педагогічного університету, Гирич І.Б. – кандидат історичних наук, завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України, Гриневич В.А. – доктор політичних наук, старший науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, Зайцев О.Ю. – кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри нової та новітньої історії України Українського католицького університету, Зашкільняк Л.О. - доктор історичних наук, заступник директора Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, Кравченко В.В. - доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри українознавства Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, Мудрий М.М. – кандидат історичних наук, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка, Сокирко О.Г. – кандидат історичних наук, доцент, завідувач кафедри давньої та нової історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Павлишин О.Й. - кандидат історичних наук, доцент Львівського національного університету імені Івана Франка, Турченко Ф.Г. – доктор історичних наук, професор, проректор з науково-педагогічної та навчальної роботи Запорізького національного університету, Удод О.А. – секретар групи, доктор історичних наук, професор, директор Інститут інноваційних технологій та змісту освіти МОН.


Усіх зацікавлених осіб просимо надсилати свої відгуки та міркування на адресу Українського інституту національної пам’яті: 01021 м. Київ, вул. Липська, 16 чи електронною поштою: vl@memory.gov.ua

З матеріалами також можна ознайомитися на офіційному сайті Українського інституту національної пам’яті: www.memory.gov.ua та Міністерства освіти і науки України: www.mon.gov.ua.


^ Концепція викладання історії України в школі

(проект)


Вступ

Динамічний розвиток сучасної цивілізації зі стрімкими зрушеннями в техніці і технологіях, швидким накопиченням інформації, інтелектуалізацією праці, зростанням соціальної мобільності у глобальному масштабі, піднесенням ролі особистості провадять до формування такого суспільства, яке потребує постійного оновлення. Це вимагає від сучасної освіти підготовки людини, здатної діяти у ситуації, що швидко змінюється, навченої критично зіставляти інформацію з різних джерел, реалізувати себе у полікультурному та багатоетнічному середовищі, шанувати загальнолюдські цінності й розуміти виклики часу. Україна вступає в цю смугу змін молодою демократичною державою, яка зазнала тяжких деформацій за доби тоталітарного режиму, що робить вкрай актуальним розвиток громадянської, національної та особистісної свідомості її мешканців. Особлива роль тут належить історичній освіті, адже обираючи спосіб увічнити минуле, нація водночас обирає своє майбутнє. Шкільна історія, за умови її спрямованості на формування світоглядних позицій молоді, суголосних потребам та викликам часу, може й мусить виконати свою місію з консолідації української політичної нації, стати важливим фактором стабільності й злагоди в державі, підготувати учня до життя у відкритому світі, зорієнтованому на ліберальні й демократичні цінності, а водночас прищепити йому патріотичне пошанування власної самобутності. З огляду на це переосмислення концептуальних засад шкільної історичної освіти постає як одна з найважливіших складових докорінної модернізації не лише школи, а й українського суспільства в цілому.


І. Мета і завдання історичної освіти в школі

Нормативну базу концепції шкільної історичної освіти складають основні положення законів України «Про освіту» і «Про загальну середню освіту» та нормативних актів «Національна доктрина розвитку освіти України», «Концепція загальної середньої освіти (12-річної)», «Державний стандарт базової і повної середньої освіти», «Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів». Враховано також підходи, закладені у програмі для загальноосвітніх навчальних закладів, та ідеї, сформульовані у проектах концепцій освіти середньої загальноосвітньої 12-річної школи (2000-2004 рр.).


Метою шкільної історичної освіти є:

  • формування вільної особистості, яка визнає загальнолюдські та національні цінності й керується морально-етичними критеріями та почуттям громадянської відповідальності у власній поведінці;

  • виховання засобами історії громадянської свідомості, зорієнтованої на патріотичне почуття приналежності до власної країни та до її спільних історичних, політичних і культурних цінностей, а також на демократичні пріоритети й злагоду в суспільстві;

  • прищеплення толерантності й поваги до різних поглядів, релігій, звичаїв і культур, уміння знаходити порозуміння з іншими людьми задля досягнення суспільно значущих цілей.


Реалізація цієї мети здійснюється через розвиток основних складових історичної свідомості:

  • накопичення знань про основні події, явища та процеси і їх давніші та сучасні інтерпретації;

  • оволодіння способами розумових дій, необхідних для розуміння минулого, осягнення

  • сучасного і прогнозування майбутнього, а саме: бачення зв’язків між історичними подіями та явищами (логічне мислення); уміння оцінювати їх під різними кутами зору (критичне мислення); знаходження нових аспектів змісту чи нових способів розв’язання проблем (творче мислення); співпереживання людям, що опинилися у вирі несприятливих історичних подій (емпатійне мислення).


Завдання історичної освіти, яка за своєю сутністю є процесом становлення історичної свідомості учня, полягають у прищепленні на основі отриманої інформації умінь:

  • аналізувати найважливіші історичні явища й розрізняти спільне та відмінне в історичному розвитку різних епох і суспільств;

  • самостійно пояснювати причини історичного явища й аналізувати його наслідки;

  • бачити історичні процеси під різними кутами зору, усвідомлюючи, що історія – це відкритий процес, який не визначають наперед жодні закони;

  • розуміти різницю між історичною подією та її інтерпретацією, усвідомлювати причини існування різних інтерпретацій одного й того самого явища та вміти критично зіставляти й оцінювати такі інтерпретації;

  • виховувати на історичних прикладах патріотичну, громадянську й морально-етичну позицію людини, яка шанує загальнолюдські та національні цінності і з повагою ставиться до інших народів та культур.


ІІ. Показники рівня та принципи побудови історичної освіти


Комплексним показником рівня історичної освіти є історична компетентність учнів, тобто здатність пізнавати минуле, заснована на знаннях і досвіді, набутих у процесі навчання. До елементів компетентності належать:

  • хронологічна компетентність, тобто уміння орієнтування в історичному часі;

  • просторова компетентність - уміння орієнтування в історичному просторі;

  • інформаційна компетентність - уміння працювати з джерелами історичної інформації, інтерпретувати зміст джерел, виявляти та критично аналізувати розбіжності в позиціях авторів джерел;

  • логічна компетентність - уміння визначати та застосовувати теоретичні поняття для аналізу й пояснення історичних подій та явищ, а також зіставляти різні інтерпретації цих подій та явищ;

  • аксіологічна компетентність - уміння формулювати оцінку історичних подій та історичних постатей, суголосну до цінностей та уявлень відповідного часу чи відповідної групи людей.



Провідними принципами історичної освіти, оскільки вона є педагогічним процесом, є психолого-педагогічні підходи, а саме:

  • особистісно орієнтований підхід, згідно з яким у центр навчально-виховного процесу ставляться інтереси особи-учня; цей підхід передбачає: гуманне суб’єкт-суб’єктне співробітництво всіх учасників навчально-виховного процесу; діагностично-стимулюючий спосіб організації навчального пізнання; діяльнісно-комунікативну активність учнів: проектування індивідуальних досягнень в усіх видах пізнавальної діяльності; якомога повніше врахування у доборі змісту, в методиках, стимулах навчання та системі оцінювання діапазону особистих потреб;

  • компетентнісний підхід, суть якого полягає у тому, що проміжним та кінцевим результатами навчання визнається формування певних здібностей особистості (компетентностей), які знаходять прояв у комплексі умінь, заснованих на знаннях, ціннісних орієнтирах та досвіді діяльності;

  • діяльнісний підхід, згідно з яким ефективність навчання залежить від включеності учнів до різноманітних видів діяльності, що дозволяє їм успішніше оволодівати суспільним досвідом та, як наслідок, забезпечує соціальну активність особистості;

  • комплексний підхід, який передбачає погляд на освітній процес як на органічну єдність навчання, виховання та розвитку.


^ Змістовими принципами історичної освіти як такої, що спирається на поєднання здобутків і вимог історичної та педагогічної наук, є:

  • загальнонауковий підхід, що передбачає ознайомлення учнів із достовірними фактами та їх інтерпретаціями з метою формування цілісного наукового світогляду;

  • конкретно-історичний підхід, тобто розгляд подій і явищ у контексті відповідного історичного часу, місця, супутніх обставин та динаміки перебігу від причин до наслідків;

  • альтернативно-проблемний підхід, що спирається на використання різноманітних історичних джерел та ознайомлення з різними інтерпретаціями історичних подій і явищ;

  • генералізуючий підхід, що спирається на виділення в навчальному матеріалі найсуттєвішого, а також на окреслення ключових тенденцій розвитку у відповідний історичний період;

  • системний підхід, вимогою якого є міжпредметна та міжкурсова інтегрованість шкільної освіти в цілому та вивчення історичного процесу зокрема в органічному поєднанні цивілізаційного, культурно-антропологічного та інших аспектів;

  • аксіологічний (ціннісний) підхід, тобто прищеплення загальнолюдських морально-етичних цінностей та вироблення на їх основі особистісної системи оцінювання історичних подій, діячів, явищ тощо;

  • полікультурний підхід, що акцентує увагу на органічній єдності історії, культури, мови, традицій і звичаїв, які забезпечують наступність і спадкоємність поколінь власного народу, а також на потребі шанобливого ставлення до культур і звичаїв інших народів;

  • світський підхід, що передбачає ознайомлення учнів з історією релігій як феноменів культури за недопущення пропаганди окремих релігійних вчень.


^ Рівень стандарту визначає обов’язковий мінімум змісту історії України та всесвітньої історії. Основним завданням є формування соціальних компетентностей.

^ Академічний рівень передбачає уміння орієнтуватися у суспільних процесах, критично аналізувати джерела інформації. Перевага надається самостійній та творчій діяльності учнів.

^ Профільний рівень: Для суспільно-гуманітарного профілю навчання основним завданням виступає формування як соціальних компетентностей, так і мотиваційних, а саме: здатності до дослідницької роботи, уміння застосовувати принципи та методи історичного пізнання у відповідності до сучасного методологічного рівня історичної науки. У цих класах у більшому обсязі подаються методологічні, історіографічні та джерелознавчі знання, поглиблено вивчається історія України та всесвітня історія за рахунок курсів за вибором.


^ Умови реалізації концепції:

• сприйняття концептуальних засад сучасної шкільної історичної освіти широким учительським загалом та громадськістю;

• корекція навчальних програм і державних стандартів;

• створення комплексу навчально-методичних матеріалів, що ґрунтується на ідеях, закладених у концепції;

• перепідготовка вчителів історії (з філософії, історії, методології, історіографії, сучасних педагогічних технологій);

• оновлення програм підготовки вчителів історії у вищих навчальних закладах.


ІІІ. Зміст курсів історії України: загальні засади

Загальні засади оновлення змісту шкільних курсів історії України спираються на принцип антропологізації («олюднення») минулого, завдяки чому передбачається досягнути бажаного виховного ефекту, а саме: щоб учень щільно та емоційно ідентифікував себе з минулим України; щоб її історія сприймалася як цікава та позитивно наснажена; щоб в уяві учня постав пластичний образ минулого в усій його різноспрямованій динаміці. Окреслені засади обумовили принципову відмову від властивого дотеперішнім підручникам канону української історії як історії століттями кривдженої нації-жертви з виопукленням страждань і втрат на користь «чужих держав». Нарівні з програшними сторінками минулого передбачено надати чимало уваги його успішним аспектам, реалізованим у особистісних, соціальних чи культурних досягненнях конкретних людей, а також прикладам різноплановості позицій українців у державах, до складу яких входила українська територія. Таке переакцентування, по-перше, наблизить учня до реального, а не ідеологічно сконструйованого минулого, а по-друге, сприятиме формуванню позитивної самооцінки власної нації, а отже, прищеплюватиме почуття певності й стабільності щодо її майбутнього.

Безперервність (тяглість) історичного процесу, що є однією з виховних цінностей будь-якої вітчизняної історії, пропонується тлумачити не як ексклюзивну історію українців, а як фізичний, природний процес – заселену без перерви територію. Стрижнем оповіді в підручнику, поза сумнівом, має виступати український етнос як серцевинний стрижень національної історії. Разом із тим, кладучи в основу оповіді антропологічний і територіальний принципи, підручник повинен тяжіти до того, аби Україна поставала в сприйнятті учня як простір, де поруч з українцями здавна мешкали й до сьогодні мешкають інші етнічні спільноти, чиє буття є невід’ємною складовою історії України. Залучаючи до оповіді все, що колись існувало на українській території, у тому числі й «чужі» чи «ворожі» етноси та політичні утворення, підручник прищепить школяреві уміння самостійно визначати тенденції історичного розвитку, підсумовані появою незалежної Української держави, а також, що не менш важливо, пишатися культурним та етнічним багатоманіттям власної країни. Своєю чергою, територіальний принцип вимагає набагато чіткішого, ніж досі, розрізнення понять етносу (спільноти, з’єднаної походженням, мовою і звичаями) та нації (цілості нового типу, консолідованої з етносу/етносів на підставі громадянського патріотизму та усвідомлення причетності до спільної батьківщини). Позбувшись науково некоректного накладання новітніх націотворчих процесів на давніші періоди історії, підручник зможе переконливо пояснити, чому та як упродовж ХІХ-ХХ століть модерна національна свідомість зуміла втягнути в себе, окрім українців, величезну масу людей неукраїнського етнічного кореня.

Цій же меті підпорядковно потребу повніше, ніж досі, представити в підручнику розмаїття релігій і конфесій, що побутували/побутують в Україні. Адже підручник має бути «своїм» для всіх її громадян, тож кожна релігія чи конфесія мають знайти тут свою історію, а учень – усвідомити, що свобода совісті та вибору конфесії є засадничим елементом прав людини. Окремою проблемою постає представлення конфліктних сторінок минулого, пов’язаних із міжетнічними та міжконфесійними зіткненнями. «Темних плям» минулого не слід замовчувати, бо це обернеться недовірою до підручника в цілому, однак стилістика викладу тут має бути особливо коректною та нейтральною, а висновкова частина - містити роздуми про те, що суспільство успішно розвивається лише тоді, коли в ньому панує взаємна толерантність. Ці міркування варто доповнювати такими питаннями до учнів, які би стимулювали їхню самостійну оцінку антигуманної природи та згубних наслідків міжетнічних конфліктів.

З територіальним принципом також тісно пов’язане й представлення історичної специфіки окремих регіонів сучасної України: її пропонується подавати не в окремих розділах, а як вкраплення до загальної оповіді про певні явища та процеси. Це дозволить виразніше продемонструвати, як локальні відмінності доповнювали одна одну, закладаючи початок новому, спільному історичному просторові. Такі змістові вкраплення, окрім зрозумілої просвітницької функції, ще й здатні сприяти впровадженню до уяви учнів понять «великої» та «малої» батьківщини, а саме з їх гармонійного поєднання, як відомо, народжується усвідомлений патріотизм.

Антропологічний підхід, що ставить у центр уваги людину, зумовив ще одну суттєву зміну в пропозиціях щодо змістового наповнення підручників, а саме: лейтмотивом викладу пропонується бачити конкретні прояви буття суспільства, а не державу як абстрактну політичну й владну силу. Це логічно провадить до суттєвого скорочення оповіді про політичну та мілітарну історію, зокрема, звільнення підручника від другорядного фактажу, що надасть простір для обговорення політичних та військових подій здебільшого на прикладах поведінки конкретних соціальних груп, а не безособових державних чинників. Окрім того, в описах воєн належить брати до уваги й те, що всяка війна – це не лише битви, а й стратегії виживання людей, втягнутих у вир війни. Адже гуманістична спрямованість освіти, потребу в якій сьогодні годі заперечити, зобов’язує поруч із жертовними подвигами показати лихоліття та фізичні й матеріальні втрати мирного населення.

Мілітарно-політична історія, описана з перспективи «загального інтересу нації», за визначенням передбачає одновимірну «правду», а це, своєю чергою, опосередковано закладає у підручник зерно антагонізму. Адже «правильна» поведінка автоматично постулює наявність «неправильної» позиції «зрадників» чи «відступників», до яких належатиме частина власного народу. Можливість подолання цього вбачається у запровадженні до підручника оповіді про розмаїття поведінкових мотивацій різних політичних, соціальних чи локальних груп, кожна з яких керувалася власними спонуками. Йдеться, отже, не про замовчування розбіжностей, а про представлення суспільства як конгломерату груп і прошарків з окремими - у чомусь антагоністичними, а в чомусь спільними - інтересами й життєвими стратегіями, що були продиктовані притаманним кожній добі комплексом ідей та уявлень. Це здається особливо важливим з огляду на те, що минуле України наповнене конфліктами і що в цих конфліктах українці не раз воювали одні з одними, а тимчасом підручник мусить сприяти досягненню суспільного консенсусу - з урахуванням різних точок зору, що сьогодні роз’єднують суспільство, але й з приділенням більшої увагу тому, що не викликає відторгнення. Поза тим, у старших класах, де учень уже володіє навичками критичного аналізу джерел, спірні події та явища варто представляти багатовимірно, наводячи автентичні свідчення сучасників, що виразно ілюструють гостроту суперечностей. Така історія має поставати радше як предмет для роздумів, ніж для заучування, призвичаюючи учня до критичного аналізу та до самостійного формулювання власної позиції.

Можливість урівноваження політично-мілітарної історії вбачається також у розширенні уваги до широко витлумаченої культури – ідеологій, правничої та соціальної свідомості, історії повсякдення й аналізу світоглядних мотивів, якими керувалися люди певної доби, певної групи і т.д. Із такими акцентами щільно пов’язується й потреба запровадити до підручника сюжети, які покажуть учневі, що буття суспільства не зводиться до пасивного підпорядкування владі/державі. Цей принцип належить підкріпити наведеною у підручниках оповіддю про паростки, ранні прояви та, врешті, форми зрілого громадянського суспільства, за посередництвом якого творився приватний простір і люди давали собі раду без державного втручання, а часто й усупереч йому.

Врешті, у підручниках належить наголошувати на тому, що історія України точилася на тлі європейських процесів, а відтак, її виклад потребує методичної прив’язки до паралельного курсу всесвітньої історії. Це означає, що окреслені у вступі до кожного з підручників головні тенденції періоду, про який ітиметься, слід пов’язати із загальноєвропейським контекстом відповідних подій і процесів, як-от: Реформація, Романтизм, промисловий переворот, індустріалізація, модернізація, формування національних ідей та націоналізмів тощо.


^ IV. Зміст курсів історії України: структура та програми

Поліграфічне оформлення підручника: Змістове наповнення шкільного курсу історії у сьогоднішній Україні переживає процес трансформації від моделі, зорієнтованої на механічне засвоєння наведеної у підручнику інформації, до моделі, яка передбачає не стільки запам’ятовування конкретного фактажу, скільки прищеплення навичок пізнавально-творчого розуміння історичного досвіду людства в цілому та власної країни зокрема. Зменшення ваги настановчо-директивної оповіді пропонується досягнути завдяки докорінній зміні поліграфічного оформлення підручника. Кожну тему передбачено подавати на розвороті або двома колонками, уміщаючи ліворуч лаконічну, коректну й позбавлену директивних оцінок авторську оповідь, а праворуч – інформаційний конвой до авторської оповіді, а саме: уривки з джерел; розгорнуті пояснення понять; ліхтарики-вставки з детальнішою розповіддю про якісь конкретні епізоди чи постаті, увагу до яких автор вважає за потрібне активізувати; карти й малюнки-схеми; візуальний матеріал: графіки, ілюстрації, карикатури, фотографії, репродукції, діаграми тощо.

Ця частина підручника має виступати невід’ємною складовою авторської оповіді, забезпечуючи баланс між інформаціями, що їх виклав автор, та інформаціями «ззовні» – з джерел, фотографій тощо. За потреби внести у виклад певної теми якісь моральні, світоглядні чи ідеологічні акценти їх належить не голослівно декларувати в авторській оповіді, а представити через відповідну підбірку джерел, зображень чи коротких ліхтариків-оповідей у правій колонці або на правій половині розвороту, апелюючи в такий спосіб до морального почуття чи світоглядних цінностей учня через його власний емоційний вибір. Окрім того, що урівноваження авторського викладу джерелами й візуально-ілюстративним матеріалом оживляє минуле й забезпечує можливість розвитку самостійного мислення, двополосна структура підручника стане корисною і для вчителя, оскільки вона створює простір маневру між різними рівнями підготовки дітей, адже при формулюванні завдань стають можливими варіації між конче обов’язковим і менш важливим та між складнішим і простішим.


^ Структурна послідовність тем у всіх підручниках має бути загалом ідентичною, будуючись за наскрізною схемою: 1) людина і простір (географічне довкілля, чисельність та етнічний склад населення, демографічні процеси тощо); 2) людина в суспільстві (соціальні групи, суспільне та громадське життя, економіка, політичні позиції тощо); 3) людина і влада (владні структури та їх типи й повноваження); 4) людина і світ уявлень та ідей відповідного часу; 5) людина в культурі – освітній, мистецькій та повсякденній.

Періодизація української історії в цілому зближена з періодизацією, якої дотримується програма курсів всесвітньої історії, поділяючись на стародавній, середньовічний, ранньомодерний і новий та новітній періоди, які по класах розподілено так:

  • 5-й клас: «Вступ до історії» (пропедевтичний курс; програму повністю переглянуто);

  • 6-й клас: «Стародавня історія світу та України» [від найдавніших часів до падіння Західної Римської імперії] (програма цього курсу, де збігаються компетенції всесвітньої історії та археологічної історії України, не переглядалася);

  • 7-й клас: «Історія України: Середні віки» [від Київської Русі до кінця XV ст.] (програму повністю переглянуто);

  • 8-й клас: «Історія України: Ранній Новий час» [XVI – XVIII ст.] (програму повністю переглянуто);

  • 9-й клас: «Історія України: ХІХ століття» (програму повністю переглянуто);

  • 10-й клас: «Історія України: 1900-1921 роки» (програму повністю переглянуто);

  • 11-й клас: «Історія України: 1921-1945 роки» (програму повністю переглянуто);

  • 12-й клас: «Історія України: 1945-2010 роки» (програму повністю переглянуто).



Обсяг годин переглянутих програм відповідає чинному на сьогодні розподілові навчального часу, а саме: 5-й клас – 35 год.; 7-й клас ­– 35 год.; 8-й клас – 52 год.; 9-й клас – 52 год.; 10-й клас ­– 35 год.; 11-й клас – 35 год.; 12-й клас – 70 год.


Коментар до проекту програм:

Укладаючи подані далі програми, автори дотримувалися тих загальних теоретико-методологічних принципів, про які йшлося вище. Паралельно з пропозиціями змістового наповнення навчальних тем подано й можливі візуально-інформаційні додатки до авторської оповіді, які, зрозуміло, носять попередній характер. За умови схвалення програм та в ході роботи над самими текстами підручників тут можуть бути використані інші джерела, ілюстрації, репродукції, фотографії тощо, однак за умови збереження самої засади подачі навчального матеріалу, в якому авторський текст мусить бути обов’язково доповнений інформаційним супроводом із текстових та візуальних джерел.


Концепцію уклали Олександр Удод (розділи І-ІІ)

та Наталя Яковенко (розділи III-IV)


^ Програми викладання історії України в школі

(проект)


5-й клас «Вступ до історії»

(5 тем [35 год.])


№№ тем і уроків

Описовий текст

^ Пояснення понять,

додаткова оповідь,

карти і малюнки-схеми,

уривки з джерел,

ілюстративний матеріал




Вступ: Що таке історія (1 год.).







Історія як наука, що вивчає життя та діяльність людей у минулі часи; історія як скарбниця досвіду людства у накопиченні знань, побутових навичок, винаходів і технічних вдосконалень [1].

Історія як жива пам’ять: спогади бабусі й дідуся та батьків. Історія довкола нас: назви міст, сіл та вулиць; пам’ятники [2] й пам’ятки архітектури [3];

Історія України як складова європейської історії

[4].

1.Малюнок, що показує зміну засобів пересування – від примітивної повозки до автомобіля й літака.

2. Фото: пам’ятники.

3. Фото: пам’ятки архітектури.

4. Схематична карта Європи.




Тема І. Як пізнають історію (8 год.)







^ Відлік часу в історії:

Облік часу в різних народів: християнський, юдейський та мусульманський календарі [1]. Як рахують час історики: ера, епоха, століття [2]. Стисле пояснення підстав поділу європейської історії за культурними епохами на: історію первісних суспільств, Античність (до кінця V ст.), Середньовіччя (VI-XV ст.), Ранній Новий час (XVI-XVIII ст.), Новий і Новітній час (XIX - ХХ ст.) [3].


1. Пояснення етимології слова «календар».

2. Пояснення етимології слів «ера» та «епоха».

3. Умовний малюнок-схема епох.




Джерела для вивчення історії:

Літописи й хроніки [1]. Твори давніх авторів з описом сучасних їм подій; документи й листи. Археологічні знахідки. Монети, печатки й герби [2]. Художня література попередніх епох; малярство та скульптура; пам’ятки архітектури; предмети побуту [3].



1. Пояснення слів «літопис» і «хроніка». Репродукція із зображенням літописця / хроніста.

2. Пояснення слова «герб». Малюнок: герб Богдана Хмельницького.

3. Репродукції чи малюнки до кожної позиції.




^ Де можна «побачити» історію:

Поява перших європейських музеїв [1]. Найбільші сучасні музеї Європи [2]. Національні музеї України [3]. Музеї та історичні заповідники рідного краю [4]. Оповідь про час та обставини створення якогось із них, узятого за приклад: про мецената чи засновника-ентузіаста, спрямованість тощо [5].



1. Пояснення етимології слова «музей». Малюнок-реконструкція Музейону.

2. Схематична карта.

3. Схематична карта. Фото.

4. Малюнок-схема. Фото.

5. Фото чи портрет засновника з коментарем.




Де можна «почути» історію:

Походження понять, які ми щодня вживаємо (школа, клас, парта, книга, папір, дисципліна, директор, ілюстрація, карта, машина, картина та ін.). Оповідь про етимологію цих понять, їх первісне значення та розширення чи зміну значень сьогодні [1].


1. Малюнок-схема із показом значеннєвих модифікацій якогось уживаного поняття, для прикладу, «парта».




^ Наші імена – це теж історія:

Українські імена в дохристиняські часи; пізніша християнізація іменувань та поява т.зв. календарних імен [1]. Коли та чому до імен стали додавати прізвища; спільні принципи творення українських прізвищ та прізвищ інших європейських народів: пояснення на якомусь простому прикладі на зразок Петренко = Пьотрич = Петров = Петерсон =Петруччі. Козацькі прізвища-прізвиська. Основні способи творення українських прізвищ (на прикладі антропонімії класу) [2].


1. Вибірка із календаря святців таких імен, що популярні до сьогодні.

2. Вибірка прізвищ відомих дітям діячів, зручних для демонстрації способів творення прізвищ.




Історія у географічних назвах:

Історичне походження назв сучасних європейських країн [1]. Походження та зміст назви «Україна» [2]. Найвідоміші легенди, що пояснюють назви старовинних європейських міст - Рима, Кракова, Києва [3]. Локальні топонімічні легенди (за матеріалами історії відповідного регіону) [4].



1. Малюнок-схема якоїсь із країн та оповідь про походження її назви.

2. Уривок із літопису з першою згадкою.

3. Репродукція: римська вовчиця. Уривок із літопису про Кия.

4. Пояснення слова «топоніміка».




Узагальнення







^ Резервний час







Таблиця-перелік новозапроваджених понять;

Завдання: 1) до описової частини; 2) до ілюстративного матеріалу.







Тема ІІ. Зміни в житті людей від давнини до Середньовіччя (7 год.)







^ Мешканці давньої і середньовічної Європи:

Середземномор’я як колиска європейської цивілізації: стисла оповідь про греків і римлян [1]. «Варварська» Європа за межами римської держави [2]. Об’єднання племен як перша форма організованого колективного життя; їх переміщення по території Європи, у тому числі України: кельти, германці, слов’яни. Велике переселення народів [3]; терени розселення слов’ян [4]. Територія середньовічної України як історична батьківщина українського та кримсько-татарського етносів [5].



1. Схематична карта Середземномор’я. Пояснення слова «цивілізація».

2. Пояснення етимології слова «варвар». Репродукція чи малюнок із зображенням римлянина і «варвара».

3. Малюнок-схема.

4. Малюнок-схема.

5. Схематична карта. Пояснення поняття «етнос».




Суспільство й влада у середньовічній Європі:

Поява варварських королівств та Імперії франків [1]. Київська держава та її сусіди [2]. Стисла оповідь про засади владного устрою у середньовічних державах: правитель і його оточення. Виокремлення аристократів та воїнів-рицарів з-поміж решти людності [3]. Підстави уявлень про «знатність роду»; утвердження «рицарського кодексу» поведінки.



1. Схематична карта. Пояснення етимології слова «король».

2. Схематична карта. Пояснення поняття «держава». Ліхтарик: оповідь про князів Володимира Святославича, Ярослава Мудрого і Данила Галицького.

3. Пояснення етимології слів «аристократ» і «рицар». Репродукція: зображення західного рицаря; малюнок-реконструкція руського дружинника.




^ Зміни у віруваннях:

Перехід від язичницького многобожжя до монотеїстичних релігій – юдейської, християнської та ісламської [1]. Розповсюдження християнства в Європі [2]. Перші християнські храми на території Київської держави та її західних сусідів [3]. Привнесені християнським віровченням моральні цінності. Києво-Печерський монастир як взірець християнської побожності, сюжети й герої Києво-Печерського патерика [4].



1. Пояснення поняття «монотеїзм».

Малюнок-схема центрів формування монотеїстичних релігій.

2. Схематична карта з датами християнізації.

3. Фото Софії Київської та якогось польського храму.

4. Пояснення слова «патерик». Іконографічне зображення Антонія і Феодосія.




^ Винаходи й здобутки цивілізації:

Розвиток абеток на основі фінікійського першовзірця: арабська, вірменська, грецька, грузинська, єврейська, кирилична та латинська абетки [1]. Розповсюдження писемності: переписування книг та офіційна й приватна документація [2]. Вдосконалення обробітку землі [3]. Вдосконалення ремесла [4], поява регулярної торгівлі та доріг. Розширення знань з медицини [5]. Перші європейські університети [6]. Винайдення книгодрукування [7].



1.Схематичне представлення генеалогії абеток, їх зображення. Пояснення поняття «кирилиця».

2. Ілюстрації.

3. Малюнок-графік із представленням трипільної системи.

4. Ілюстрації.

5. Ілюстрація: приладдя.

6. Пояснення слова «університет».

7. Ліхтарик: оповідь про Гутенберга. Ілюстрація: сторінка з якоїсь інкунабули.




^ Повсякденне життя людини європейського Середньовіччя:

Житло простої людини й житло рицаря; розповсюдження традиції спорудження замків [1]; замки й фортеці на території України [2]. Їжа та одяг, у тому числі зміна моди [3]. Розваги знаті: полювання й рицарські турніри [4]. Розваги простих людей: свідчення давніх авторів про обрядові свята. Хвороби та способи їх лікування, перший український лікар Агапіт [5].




1. Фото: якийсь французький замок.

2. Фото: український замок.

3. Відеоряд-підбірка.

4. Уривок із «Повчанння» Мономаха про полювання. Репродукція: турнір.

5. Відповідний уривок із Патерика.




Узагальнення







^ Резервний час







Таблиці-переліки новозапроваджених понять та основних дат і постатей;

Завдання: 1) до описової частини; 2) до ілюстративного матеріалу.







Тема ІІІ. Становлення Нової Європи упродовж XVI-XVIIІ століть (8 год.)







^ Початок великих перемін:

Доступне на дитячому рівні представлення культурної специфіки XVІ ст. як обумовленої рвучким зростанням числа університетів [1], спалахом книговидання [2] та прискоренням обігу інформації. Зародження сумнівів у безпомильності Церкви, початок Реформації [3] та поява протестантських церков [4]. Релігійна полеміка й війни між протестантами й католиками. Протестантські осередки в Україні [5].



1. Малюнок-схема більших університетів на території Європи.

2. Те саме – більших друкарень.

3. Пояснення поняття «Реформація».

4. Ліхтарик: оповідь про Мартіна Лютера та його портрет.

5. Малюнок-схема.




Піднесення міста:

Множення числа «вільних міст», започаткованих у добу Середньовіччя; основна суть здобутих городянами свобод. Перші «вільні міста» на українських теренах XІV ст.; масове розповсюдження міського самоврядування упродовж XV - XVIІ ст. [1]. Етнічна строкатість українського міста (на прикладі Львова й Кам’янця-Подільського) [2]. Нова організація праці ремісників [3]. Зміни в міському просторі: поява міських мурів і ринкової площі з ратушею [4].


1. Малюнок-схема.

2. Ілюстрації та фото відповідних будівель.

3. Пояснення етимології та змісту слова «цех».

4. Пояснення слова «ратуша». Фото львівської площі Ринок.




^ Зміни в навчанні дітей та юнацтва:

Мета й зміст новацій, запроваджених упродовж XVI ст. у практику шкільного навчання [1]. Поява протестантських, католицьких і православних шкіл нового типу в Україні наприкінці XVI – у першій половині XVIІ ст. [2]. Освітні мандрівки з України до західних університетів [3].



1. Ліхтарик: переказ єзуїтського шкільного статуту про розклад уроків, перерви, домашні завдання і т.д. Репродукція: тогочасне зображення школярів.

2. Малюнок-схема.

3. Портрет Юрія Дрогобича та оповідь про нього.




^ Друкована книжка стає доступною:

Перші масові наклади друкованих видань і перші книжкові ярмарки кінця XVI ст. в Лейпцигу й Дрездені [1]. Поява книговидання кирилицею (Венеція, Цетіньє, Краків, Прага, Вільнюс) [2]. Перші друкарні в Україні (Остріг, Львів) [3]. Розвиток українського книговидання упродовж XVIІ ст. [4]. Здешевлення книжки та її удоступнення ширшому колу читачів.



1. Фото: котресь із цих міст.

2. Малюнок-схема осередків; фото обкладинок. Портрет Скорини з довідкою.

3. Ліхтарик: оповідь про Івана Федорова. Репродукція: сторінка із котрогось видання.

4. Малюнок-схема осередків. Ілюстрації з лаврських друків XVIІ ст.




^ Розширення знань про навколишній світ:

Великі географічні відкриття [1]. Розповсюдження здобутих у подорожах знань про світ через масову друковану книжку: перші географічні атласи, описи земель і країн, описи подорожей тощо [2]. Зображення українських міст у «Всесвітній хроніці» Шеделя [3]. Україна на мапах Гійома де Боплана [4].



1. Ліхтарик: оповідь про подорож Колумба. Малюнок-схема відкритих земель.

2. Короткий уривок із якогось опису.

Репродукція: карта-портолан.

3. Ілюстрація з Шеделя.

4. Ліхтарик: оповідь про Боплана. Ілюстрації: малюнки з мапи Боплана.




^ Зміни у військовій справі, поява козацького війська:

Перехід упродовж XVI ст. від воєн рицарів до воєн професійних армій. Становлення українського козацтва як професійного війська: шлях від Запорозької Січі до реєстрового Війська Запорозького [1]. Козацький ідеал героя: на прикладі думи про князя Дмитра Вишневецького-Байду [2]. Козацькі морські походи [3]. Стисла оповідь про козацькі повстання за розширення власних прав [4].



1. Відповідні уривки з Бєльського.

2. Портрет Дмитра Вишневецького з довідкою. Текст думи про Байду.

3. Уривок із Бодьє. Ілюстрація: чайки під Стамбулом за гравюрою „Віршів на погреб...”.

4. Таблиця-схема повстань.




^ Козацька республіка:

Постать Богдана Хмельницького [1]. Причини й перебіг козацького повстання, основні битви [2]. Стисла оповідь про створення та історію Української козацької держави; її суспільство та владу [3]. Козацька героїка в народній пам’яті: образ лицаря-козака як захисника рідного краю [4].



1.Портрет Хмельницького з біографією.

2. Малюнок-схема Корсунської і Берестецької битв. Гравюра із зображенням козаків у Берестецькій битві.

3. Портрет Івана Мазепи з біографією.

4. Уривок з якоїсь думи чи пісні. Репродукції з картин ХІХ-ХХ ст.




Узагальнення







Таблиці-переліки новозапроваджених понять та основних дат і постатей;

Завдання: 1) до описової частини; 2) до ілюстративного матеріалу.







Тема ІV: Нова Європа (ХІХ століття) (5 год.)







^ Європейські держави ХІХ ст.:

Велика Французька революція як початок «Нової Європи» [1]. Європейські імперії після Великої Французької революції: Австрійська, Османська та Російська – держави, до складу яких входили люди багатьох етносів [2]. Стисла оповідь про те, як і коли та які саме українські території опинилися у складі Австрійської та Російської імперій [3]. Наш край у ХІХ ст.: природне середовище й густота заселення [4].



1. Пояснення поняття «революція». Короткий уривок із Мішле. Ілюстрація: щось автентичне по Французькій революції.

2. Карта-схема. Пояснення етимології та змісту слова «імперія».

3. Схематична карта.

4. Малюнок-схема.




Технічні винаходи змінюють повсякденне життя людини:

Технічні винаходи [1]. Зміна способів пересування: перші залізниці й пароплави, у тому числі на українській території [2]; перші автомобілі і перші трамваї [3]. Нові засоби спілкування: телеграф і телефон [4]. Винайдення електрики та поява електричного освітлення [5]. Прискорена забудова міст, поява багатоквартирних житлових будинків [6].




1. Ліхтарик: оповідь про головніші. Фото.

2. Фото: перші паровози й пароплави. Ліхтарик: оповідь про винахідників.

3. Фото: тогочасний автомобіль. Фото київського трамваю з довідкою.

4. Фото телефонного апарата.

5. Ліхтарик: оповідь про винахідника.

6. Фото.




Нові погляди на націю:

Поширення нових поглядів на нації та притаманні їм особливості й права [1]; гасло «пробудження» тих народів, що не мали власних держав, входячи до складу імперій [2]. Початок національних змагань бездержавних народів Європи [3]. Початок національного руху в Україні (на прикладі Кирило-Мефодіївського братства та Руської Трійці) [4].



1. Ліхтарик: просте пояснення етимології та змісту поняття „нація”.

2. Цитата про Україну з Гердера.

3. Ліхтарик: стисла оповідь про Весну народів. Репродукції.

4. Портрети Шевченка й Шашкевича з біографіями. Уривки з відповідних джерел.




^ Нові погляди на справедливий державний устрій:

Розповсюдження поглядів на демократію як найкращий устрій держави і суспільства [1]. Поява перших політичних партій, які ставили за мету зміну існуючого державного устрою революційним шляхом [2].



1. Пояснення поняття «демократія» у протиставленні поняттю «монархія».

2. Пояснення поняття «партія». Портрет когось із українських революційних діячів із відповідною довідкою.




Узагальнення







Таблиці-переліки новозапроваджених понять та основних дат і постатей;

Завдання: 1) до описової частини; 2) до ілюстративного матеріалу.







Тема V: Століття воєн і революцій (ХХ століття)

(6 год.)







^ Перша Світова війна:

Зіткнення великих держав у Першій Світовій війні [1]. Труднощі війни й наростання незадоволення діями правителів та урядів у країнах-учасницях війни [2]. Революції в Європі 1917-1918 років [3]. Завершення війни, розпад Австрійської та Російської імперій і поява на їхніх територіях нових держав [4].


1. Малюнок-схема.

2. Фото демонстрацій.

3. Малюнок-схема з позначенням охоплених революціями регіонів.

4. Схематична карта.




Українська революція 1917-1921 рр.:

Проголошення Української Народної Республіки [1]. Українська держава та її лідери у 1917-1921 рр. [2]. Поразка українських національних сил і встановлення комуністичної влади в Україні. Входження України до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).



1. Уривок із ІV Універсалу Центральної Ради.

2. Фото Михайла Грушевського, Павла Скоропадського і Симона Петлюри з короткими біографіями.




^ Радянський Союз у міжвоєнні роки:

Радянський Союз за правління Йосифа Сталіна: прискорений розвиток промисловості [1] коштом визиску селян у ході примусової колективізації [2]. Голодомор 1932-1933 рр. як трагедія українського народу [3]. Фізичне винищення інтелігенції, незгідної з комуністичними перетвореннями, у 1930-х рр. [4].



1. Ліхтарик: пояснення поняття «промисловість»; оповідь про спорудження Дніпрогесу. Відеоряд: фото металургійного комбінату.

2. Ліхтарик: пояснення поняття «колективізація». Відеоряд: плакат.

3. Фото. Ліхтарик: уривок із джерела.

4. Таблиця з цифрами. Фото: Соловецький табір.




^ Друга Світова війна:

Прихід до влади нацистів у Німеччині [1]. Початок і перебіг Другої Світової війни в Європі та СРСР [2]. Трагедія Голокосту [3]. Нацистська окупація України, примусове вивезення молоді на роботи до Німеччини. Рух Опору нацистам: європейські та радянські партизани [4]. Визвольний український рух проти нацистів та Радянського Союзу: Українська Повстанська Армія [5]. Втрати українців у війні та їх внесок у перемогу над нацистами.



1. Пояснення поняття «нацизм». Фото: спалення книжок та парад нацистів.

2. Малюнок-схема.

3. Пояснення поняття «Голокост» . Фото Освенцима із довідкою.

4. Малюнок-схема осередків.

5. Фотографії.




Повоєнна й сучасна доба:

Відбудова західних країн Європи і початок їх об’єднання у Європейському Союзі [1]. Наростання внутрішніх протиріч та економічних труднощів у СРСР. Розпад СРСР на незалежні держави [2]. Становлення незалежної Української держави [3]. Територія сучасної України [4]. Національна і державна символіка України: герб, прапор та гімн [5].



1. Карта-схема держав, що стали засновницями ЄС.

2. Фото Михайла Горбачова з довідкою.

3. Уривок із Декларації. Фото підняття українського прапора над Київською міськрадою.

4. Карта-схема.

5. Фото: герб і прапор. Текст гімну.




Узагальнення







Таблиці-переліки новозапроваджених понять та основних дат і постатей;

Завдання: 1) до описової частини; 2) до ілюстративного матеріалу.







залишити коментар
Сторінка1/7
Дата конвертації24.09.2011
Розмір1.87 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3   4   5   6   7
Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх