Культура слова: мовностилістичні поради порадник на щодень 6 icon

Культура слова: мовностилістичні поради порадник на щодень 6


3 чел. помогло.
Схожі
Реферат на тему...
Управління культури І туризму облдержадміністрації...
Радянсько – німецький договори 1939 року І західно українські землі...
Спробуйте відповісти на таке запитання: що таке культура...
Та мовностилістичні рекомендації щодо їх оформлення Посібник для студентів...
“Культура стародавніх слов’ян ”...
Www uni-sport edu ua (розділ «Бібліотека» / Нові надходження)...
Методичні рекомендації І поради щодо організації науково-мето­­дич­ної роботи в школі...
Відділ освіти Запорізької райдержадміністрації Районний методичний кабінет Методичний порадник...
Методичні поради до семінарських занять та самостійної роботи...
Тема Сутність І призначення культури...
І. культура: поняття, теорії, підходи...



страницы: 1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   29
повернутися в початок
^

КЛИЧНИЙ ВІДМІНОК


Українська мова належить до тих слов'янських мов, що зберегли кличний відмінок, тоді як інші (російська, білоруська тощо) втратили його. Тож у нашій мові тепер, як і колись, сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий та кличний, що зафіксовано й у новому виданні «Українського правопису» (К., 1990). Кличний відмінок у нас (не так, як у чехів і поляків!) тривалий час перебував у становищі Попелюшки: його називали кличною формою, дозволяли при звертанні за­мість нього вживати іменники у формі відмінка називного.

Але всі борці за культуру рідної мови завжди обстою­вали законні права цієї граматичної категорії, витіснення якої спричинило б зникнення ще однієї оригінальної, збереженої в віках риси. Наприклад, М. Рильський писав: «Ще гірше стоїть справа з кличним відмінком. Мені, приміром, просто таки прикро читати, коли люди пишуть у звертанні «дорогий наш учитель», бо все моє українське єство тягне сказати «дорогий наш учителю». Максим Рильський мав цілковиту рацію, адже в усіх українських народних піснях та інших фольклорних жанрах, у піснях літературного походження послідовно вживаний кличний відмінок: Ой не шуми, луже, зелений байраче; Скажи мені правду, мій добрий козаче; Ой чого ти, дубе, на яр похи­лився; Ой, дівчино, шумить гай; Галю, серце, рибко моя; Чуєш, брате мій, товаришу мій; На тобі, небоже, що мені негоже; От тобі, бабо, й Юра.

У творах українських письменників, у перекладах чу­жих авторів, відтворених пером найкращих українських майстрів, кличний відмінок посідає належне місце: «Весно, ох, довго ж на тебе чекати! Весно, голубко, чому ж ти не йдеш?» (І. Франко); «Мріє, не зрадь!.. Я так довго до тебе тужила» (Леся Українка); «Україно, ти для мене диво» (В. Симоненко). Або уривок з роману «Євгеній Онєгін»:

Онегин, добрый мой приятель,

Родился на брегах Невы,

Где, может быть, родились вы

Или блистали, мой читатель.


Онєгін, друг мій, я зазначу,

Родивсь на берегах Неви,

Де, може, народились ви

Чи вславилися, мій читачу.

(Так Максим Рильський відтворив Олександра Пушкіна.)

Тепер, коли ми відроджуємо українську мову для всіх, хто був від неї відлучений, треба відродити все, що було втрачене. Ігнорування кличного відмінка є свідченням неповаги до рідної мови, ознакою невибагливості до свого й чужого мовлення.

У молитвах збережено кличний відмінок навіть у російській мові, яка взагалі його втратила: «Отче наш...» В українській мові кличний відмінок є повноцінною кате­горією живого спілкування, тому його відсутність особливо вражає в інтерв'ю зі священиком, надрукованому в одній українській газеті: «Отець Петро, де можна здобути духовну освіту?». Безперечно, це запитання слід було почати словами «Отче Петре».

Часом запитують, що робити з паралельними формами кличного відмінка князю княже та Олегу Олеже. Кличний відмінок у літературній мові, як правило, має одну форму для певного іменника. Варіанти є або за­старілими, або ще не цілком засвоєними мовою нео­логізмами, або ж діалектними утвореннями. Щодо зга­даних слів можна сказати таке: форми княже, Олеже являють собою архаїзми і доречні в творах із життя минулих епох. У сучасній літературній мові нормативними є форми князю, Олегу. «Місяцю-князю, Ти, чарівниченьку! Смуток на твойому Ясному личеньку» (І. Франко).

Не менш важливо правильно утворювати форми кличного відмінка.

Іменники 1-ї відміни в кличному відмінку закінчуються на -о: Олено, сестро, Микито, країно, Вітчизно (тверда група); -е, -є: земле, доле, душе, круче, надіє, редакціє, Іллє (м'яка й мішана група); -ю: матусю, бабусю, Галю, доню (в основному пестливі іменники м'якої групи).

Іменники 2-ї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е. На закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами -ик, -ок, -к), власні імена з основою на г, ґ, х, к, деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, синку, критику, супутнику, Олегу, Людвігу, читачу, товаришу, також іменники діду, сину, тату. Закінчення мають іменники м'якої групи: Андрію, Юрію, Василю, гаю, краю, знавцю, бійцю, мартенівцю, лікарю, царю, кобзарю, Ігорю. Утворення типу Юріє, Андріє, Ігоре суперечать цьому правилу. Отже, вони помилкові, незважаючи на рекомен­дації деяких академічних видань, котрі ніяк не хочуть виправити припущених колись огріхів.

На закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Петре, Мар'яне, друже, козаче, командире, Києве, Львове, Херсоне), частина іменників м'якої групи на -ець (хлопче, женче, шевче), іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, тесляре, стороже, Дороше, Довбуше).

Іменники 3-ї відміни в кличному відмінку закінчуються на -е: ноче, радосте, юносте, змінносте, Любове, Нінеле, Аделе.

У звертаннях, що складаються з загальної назви та імені, обидва іменники вживаємо в кличному відмінку: панно Інно, друже Вікторе, братику Миколко, тітко Ганно. У звертаннях, до складу яких уходять ім'я та по батькові, форму кличного відмінка мають обидва компоненти: Ігорю Андрійовичу, Миколо Васильовичу, Анатолію Микитовичу, Павле Івановичу, Артеме Сергійовичу, Галино Пилипівно, Наталю Іванівно, Маріє Петрівно, Любове Антонівно.

Кличний відмінок є не лише формою відтворення власне звертань у діалогічному мовленні (мамо, тату, друже), а й неабияким засобом посилення виразності в риторичних звертаннях:

Україно моя, далі грозами свіжо пропахлі.

Польова моя мрійнице,

Крапле у сонці з весла.

Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,

Щоб з пожару ти встала,

Тополею в небо росла.

(А. Малишко).




залишити коментар
Сторінка20/29
Дата конвертації24.09.2011
Розмір3.07 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   29
плохо
  9
не очень плохо
  3
средне
  6
хорошо
  3
отлично
  11
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх