Київський міжнародний університет на правах рукопису ковальська віта володимирівна icon

Київський міжнародний університет на правах рукопису ковальська віта володимирівна


2 чел. помогло.
Схожі
Національна академія наук україни київський університет права на правах рукопису патерило ірина...
Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису буткевич ольга...
Київський міжнародний університет на правах рукопису бандурка олександр Олександрович...
Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Єлісєєва Ольга...
Київський національний університет внутрішніх справ На правах рукопису лаврик галина...
Київський національний університет внутрішніх справ на правах рукопису матвійчук ярославна...
Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису бабій людмила...
Київський міжнародний університет на правах рукопису ільницький михайло Степанович...
Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Міщенко Світлана...
Ство освіти І науки україни державний вищий навчальний заклад «київський національний...
Міністерство освіти І науки україни Тернопільський національний економічний університет На...
Київський національний університет внутрішніїх справ на правах рукопису савченко андрій...



страницы: 1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16
повернутися в початок

^ 4.3. Правовий і соціальний захист працівників міліції: поняття, форми, роль, поліпшення застосування


Як відомо, метою держави визнається ''спільне благо", захист прав і свобод людини і громадянина від будь-яких протиправних посягань з будь-якого боку, у тому числі й з боку самої держави [178, с. 10].

Такі фактори, як різке зниження рівня життя більшості населення при дуже швидкому збагаченні окремих його груп, різке зростання рівня злочинності, корумпованість державного апарату, загальний правовий нігілізм, зневіра громадян у можливості державних органів забезпечити правопорядок, труднощі з державним фінансуванням, соціальною і правовою незахищеністю значної частини населення, істотно впливають як на зовнішнє середовище органів внутрішніх справ, так і на внутрішні елементи системи, оскільки працівники міліції мають ті ж самі труднощі, що й інші громадяни країни.

Проте, на відміну від інших громадян, перебуваючи на державній службі працівники міліції не мають можливостей забезпечити собі достойний рівень життя, самостійно, законно вирішити свої житлові і інші проблеми, оскільки вони мають ряд певних заборон і обмежень, що не дозволяють їм відволікатися від повсякденної праці.1

За таких обставин держава зобов’язана гарантувати і забезпечувати соціальний і правовий захист працівників міліції. Це спричиняє нагальну необхідність удосконалення та розвитку законодавства України з цих проблем. Адже створення державою сприятливих і безпечних умов для службової діяльності працівників міліції є однією з передумов ефективності функціонування системи правоохоронних органів держави в цілому [452, с.30].

Конституційний суд України підтвердив, що визначений законами України відповідно до положень ст. 17 Конституції України комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування, а особливістю професійних обов’язків, пов’язаних із ризиком для життя та здоров’я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому числі, права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі та своїй сім’ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум.

Тобто соціальні гарантії працівників міліції випливають з характеру покладених на них службових обов’язків у зв’язку з виконанням ними державних функцій.

Доречно зауважити, що у працях І.І. Андрієвського, М.І. Ануфрієва, О.М. Бандурки, В.Ф. Дерюжинського, С.М. Ємельянова, Р.У. Концелідзе, А.В. Коровникова, О.Я. Лапки та інших вчених аналізувались проблеми професійної підготовки персоналу міліції, їх матеріального забезпечення та деякі інші аспекти.

Відповідно до Конституції України, людина, її права і свободи є вищою соціальною цінністю. Визнання, дотримання, захист прав і свобод людини і громадянина – обов'язок держави. Крім того, Україна – соціальна держава, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини. У державі охороняється праця і здоров'я людей, встановлюється гарантований мінімальний розмір оплати праці, забезпечується державна підтримка родини, материнства, батьківства і дитинства, інвалідів і літніх громадян, розвивається система соціальних служб, встановлюються державні пенсії, допомоги та інші гарантії соціального захисту.

Ці конституційні положення є основними для визначення соціально-правового захисту працівників міліції.

За останні роки в Україні прийнято достатню кількість нормативних актів, що за змістом повинні були детально закріпити визначені в Конституції ідеї і заповнити прогалини у правому захисті та соціальному забезпеченні працівників міліції. Зазначимо, що в чинному законодавстві зовсім не акцентується увага на обов'язку держави гідно виконувати взяті на себе зобов'язання в соціально-правовій сфері.

В буквальному розумінні термін "захист" означає: "те, що захищає, служить обороною", а термін "захищати" – "охороняючи, огородити від посягань, від негативних дій, від небезпеки; попередити, забезпечити від чого-небудь" [255, с. 196–197].

Аналіз змісту поняття "захист" було здійснено зокрема в книзі С.Ф. Зибіна і А.В. Стремоухова "Наукові основи організаційно-правової роботи з кадрами". "За В. Далем, – пишуть автори, – "захист" – це "заступництво" [203, с.52; 202]. Якщо в першому випадку захист – це все те, що є охороною і обороною: дії, предмети, знаряддя, механізми, то в другому випадку захист – це діяльність певних суб'єктів.

С.Ф. Зибін і А.В. Стремоухов під терміном "захист" розуміють діяльність суб'єктів з використанням певних заходів з охорони і захисту чогось, когось. Іншими словами, захист – це процес, у результаті якого взаємодіють між собою суб'єкт, котрий охороняє, об'єкт, якого охороняють, і охоронні механізми (засоби) [203, с.52].

Визначення терміна "захист" можна зустріти і в працях багатьох інших науковців у рамках цивільного чи кримінального процесу.

Так, A.M. Ларін зазначає, що у загальному значенні захист є протидією незаконним порушенням і обмеженням прав, свобод та інтересів особи, попередження цих порушень і обмежень, а також відшкодування заподіяної шкоди у випадку, якщо попередити або знешкодити порушення та обмеження не вдалося [270, с.124].

На підставі вищесказаного можна виокремити такі ознаки поняття "захист".

За суб’єктом реалізації – державні органи, громадські об'єднання, фізичні особи [247, с.45].

За напрямком діяльності:

а) відновлення порушеного суб'єктивного права;

б) усунення небезпеки порушення суб'єктивного права;

в) забезпечення можливості реалізації суб'єктивного права;

г) забезпечення виконання юридичного обов'язку.

Захист завжди реалізується стосовно прав і свобод конкретних громадян. Для застосування заходів захисту необхідна чітка юридична регламентація процесуальних форм їх реалізації.

"Захист" можна тлумачити як діяльність уповноваженого суб'єкта, спрямовану на забезпечення реалізації прав, виконання юридичних обов'язків, відновлення порушеного або оскарженого права конкретної особи.

У юридичній літературі й законодавстві поняття "захист" почало використовуватися нещодавно.

Аналіз чинного законодавства щодо визначення поняття "захист" спонукав до таких висновків:

1. Дефінітивної норми, що визначає поняття "державного, правового і соціального захисту", у нормативно-правових актах немає.

2. Формулювання, використані законодавцем для визначення періоду часу, яким обмежується надання державою правового і соціального захисту, різні. Але термін "захист" можна зустріти в нормативно-правових актах. Наприклад, Закон України від 4 листопада 1991 р. "Про державний кордон України" закріплює: захист державного кордону України є невід'ємною частиною загальнодержавної системи забезпечення національної безпеки і полягає у скоординованій діяльності військових формувань та правоохоронних органів держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Ця діяльність провадиться в межах наданих їм повноважень шляхом вжиття комплексу політичних, організаційно-правових, дипломатичних, економічних, військових, прикордонних, імміграційних, розвідувальних, контррозвідувальних, оперативно-розшукових, природоохоронних, санітарно-карантинних, екологічних, технічних та інших заходів.1

У Законі України "Про правові засади цивільного захисту" від 24 червня 2004 р. подано визначене поняття цивільний захист: це система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.

Таким чином, з точки зору законодавця, термін "захист" може мати такі значення: як система заходів, як діяльність уповноважених органів, і узагальнене – як засоби, способи і дії.

Так, стосовно посадових осіб митних органів, працівників податкової міліції, служби безпеки, служби державної охорони та органів внутрішніх справ вказується, що під захистом держави вони перебувають під час виконання службових обов'язків, а військовослужбовці внутрішніх військ – під час несення ними бойової служби.

3. Поряд із перерахованими категоріями працівників правоохоронних органів та інших категорій державних службовців окремі заходи державного захисту поширюються і на інших осіб (члени родин державних службовців). Дана норма закріплена законами України "Про Службу безпеки України", "Про статус суддів", "Про попереднє ув'язнення", "Про міліцію" і ін.

Закон України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" [40] встановлює систему особливих заходів державного захисту працівників суду і правоохоронних органів від перешкоджання виконанню покладених на них законом обов'язків і реалізації наданих прав, а так само від посягань на життя, здоров'я, житло і майно зазначених осіб та їх родичів у зв'язку із службовою діяльністю цих працівників.

4. Обов'язок держави щодо здійснення захисту сформульований по-різному: працівники міліції, служби безпеки, податкової міліції, державної охорони, посадові особи митних органів, персонал установ і органів, що виконують покарання, військовослужбовці внутрішніх військ перебувають під захистом держави; а судді, прокурори і слідчі прокуратури перебувають під особливим захистом держави. На нашу думку, це не зовсім правильно, обов'язок здійснення особливого захисту повинен поширюватися на всі розглянуті категорії державних службовців.

5. Для опису одних явищ використовуються різні терміни: "гарантії правового і соціального захисту" (Закони України "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб", "Про міліцію", "Про прокуратуру", "Про державну податкову службу в Україні"); "правові гарантії захисту" (Закон України "Про Службу безпеки України"); "гарантії незалежності і недоторканності суддів" (Закони України "Про статус суддів", "Про судоустрій України").

Вживання терміна "захист" здійснюється законодавцем і вченими-правознавцями в різних словосполученнях: державний захист, соціальний захист, правовий захист, соціально-правовий захист, фізичний захист, захист права. Кожне з цих словосполучень вносить уточнення в поняття і відокремлює один вид захисту від іншого, за об'єктом нагляду.

У науковій юридичній літературі поняття "державний захист" вживається повсякчас, але визначення його змісту як такого відсутнє.

Так, зазначається: в будь-якій правовій соціальній державі встановлюється система державного захисту прав і свобод громадян. Таку систему створюють державні органи, які наділені визначеною законом компетенцією щодо захисту прав і свобод громадян [362, с.22-26].

Конституція України передбачає систему гарантій, що охоплює різноманітні способи і форми реалізації державного захисту, які полягають самому існуванні демократичної правової держави, визнанні прав і свобод, їх правовому регулюванні винятково державою, або діяльністю Президента України як гаранта прав і свобод людини і громадянина, або діяльністю Кабінету Міністрів України в цьому напрямку.

На підставі сказаного вище можна виділити наступні ознаки державного захисту працівників міліції:

  1. Захист складається із сукупності конкретних заходів (правових, економічних, соціальних, організаційних та ін.).

  2. Заходи визначаються органами державної влади і реалізуються відповідно до визначених процедур.

  3. Мета застосування заходів – забезпечення морального, матеріального і фізичного благополуччя працівників міліції, а також створення належних умов для ефективного виконання ними своїх обов'язків і реалізації прав.

  4. Дія деяких заходів поширюється не тільки на працівників міліції, але й на членів їхніх родин, а іноді й на інших осіб [245, с.14].

Таким чином, державний захист працівників міліції – це діяльність держави, що спрямована, за допомогою правових і соціальних заходів, на підвищення ефективності діяльності міліції, збереження системи МВС України через гарантування охорони прав працівників міліції і їх особистої безпеки.

Питання про захист постає кожного разу, коли права і свободи порушені або створені умови для їхнього порушення.

Державний захист працівників міліції – неоднозначне правове явище, яке можна розглядати не тільки як правотворчу та правозастосовну діяльність, але й як різновид правових відносин. Поняття "державний захист" з точки зору відносин – це врегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають з приводу встановлення і застосування державою різноманітних заходів, що забезпечують ефективну службову діяльність, особисту безпеку і гідний рівень життя особи і її рідних.

Правові відносини у сфері державного захисту працівників міліції характеризуються такими особливостями:

1) вони формуються в рамках службово-правових відносин, а отже побудовані на засадах "влада–підпорядкування";

2) є різновидом організаційних відносин;

3) до виникнення даних відносин призводить фактор бажання суб'єкта реалізувати свої права. Вони можуть виникати за ініціативи кожної зі сторін, але на відміну від адміністративно-правових відносин обов'язковою умовою їх виникнення є згода або бажання працівника міліції, або його близьких родичів. Певний виняток із цього правила становлять кримінально-правовий та адміністративно-правовий захист державних службовців від протиправних посягань, пов'язаних із їх службовою діяльністю, оскільки кримінальні справи публічного обвинувачення і адміністративне провадження порушуються незалежно від наявності заяви потерпілого;

4) особливий розгляд спорів, що виникають у рамках даних відносин. Існують певні особливості розгляду трудових спорів керівників, що обираються або призначаються на посади вищими органами державної влади, з питань звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу або виконання низькооплаченої роботи і накладання дисциплінарних стягнень. У цілому, вирішення проблем з перелічених питань законодавством до кінця не врегульовано;

5) дані відносини мають чітко визначений зміст. Суб'єктивні права та обов'язки сторін виникають на підставі конкретних правових норм;

6) відповідальність настає перед державою, оскільки порушуються публічно-правові інтереси у сфері державної служби в органах внутрішніх справ. Зокрема, можливе застосування всіх видів юридичної відповідальності: дисциплінарної, адміністративної, карної, цивільно-правової.

Питання про види державного захисту вирішені законодавцем у ст.ст. 4–5 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", де зазначені: забезпечення особистої безпеки (фізичний захист), правовий захист і соціальний захист. Кожен із видів захисту, в рамках питання, що досліджується, ми розглянемо більш детально.

Об'єктом фізичного захисту є життя, здоров'я, особиста недоторканність, охорона майна державних службовців та їх родичів. Об'єктом правового захисту є діяльність державного службовця, виконання ним своїх службових обов'язків і безперешкодна реалізація прав. Об'єктом соціального захисту є майнова сфера державних службовців – матеріальні блага і послуги, надані державою з метою забезпечення їх всіма правами громадян держави і компенсації обмежень і заборон, що накладаються на них державною службою.1

Державний захист реалізується у правотворчій і правозастосовній формі. Найефективніші та найбільш розповсюджені такі:

  • прийняття довгострокових програм щодо вирішення комплексу проблем у сфері соціально-правового захисту працівників міліції;

  • підготовка органами внутрішніх справ подання, пропозицій, запитів до органів виконавчої і законодавчої влади про стан соціально-правового захисту працівників, а також про хід виконання запланованих заходів в рамках уже прийнятих правових документів;

- надання органам внутрішніх справ матеріальної та фінансової підтримки з боку органів державної влади;

  • встановлення для працівників міліції додаткових соціальних пільг;

  • розробка пропозицій щодо удосконалення законодавства про соціально-правовий захист особового складу органів внутрішніх справ.

Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства і відомства мають право приймати нормативні правові акти, що конкретизують заходи правового і соціального захисту, передбачені законом.

Так, відповідно до законів України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, „Про пенсійне забезпечення військовослужбовців і осіб органів внутрішніх справ”, Наказів МВС України від 31.12.2007 № 499 „Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ”, від 4.11.2003 № 1296 „Інструкції про організацію реабілітаційного та санаторно-курортного лікування в Міністерстві внутрішніх справ України”, від 4.11.2003 № 1296 „Інструкції про організацію проведення періодичних медичних оглядів та диспансеризації в лікувально-профілактичних закладах МВС України” тощо.

Державний захист, також, може набувати й інших форм, а саме:

а) судовий захист. Кожному громадянину гарантується право на судовий захист. Працівники міліції не є винятком. Суди загальної юрисдикції розглядають спори про поновлення на державній службі, про виплату грошової винагороди, різних компенсацій, про оскарження накладених на державних службовців дисциплінарних стягнень, інші суперечки, що виникають із трудових відносин, суперечки про встановлення фактів, що мають юридичне значення, про визнання недійсними угод, захист честі й гідності та ін. У системі правоохоронних органів держави, зокрема в міліції, має місце процес звільнення у зв'язку зі скороченням штатів, а також ліквідацією окремих органів та підрозділів ОВС. Для того щоб не виникало суперечок в системі МВС України в сфері службово-трудових відносин, необхідно прийняти підзаконний нормативний акт „Про порядок звільнення, працевлаштування працівників міліції та надання їм пільг і компенсацій".

б) позасудовий захист. Держава, за вчинення протиправних дій стосовно працівника міліції, передбачає різні види юридичної відповідальності. Найбільш розповсюдженою є адміністративна. Це пов'язано з тим, що саме адміністративним законодавством, встановлено їх правовий статус, порядок проходження служби та інших найважливіші питання, щодо реалізації працівниками міліції наданих їм прав і виконання покладених на них обов'язків.

в) особистий захист. Передбачені чинним законодавством України самозахист, необхідна оборона та крайня необхідність.

Поняття "правовий і соціальний захист" працівників міліції в останні роки досліджується великою кількістю авторів. При цьому єдиного підходу до сутності і змісту цих термінів поки що немає.

Правовий захист працівників міліції Б.М. Кондрашов розглядає, перш за все, як ступень їх особистої безпеки, ініціативності, впевненості та авторитетності під час здійснення службових обов'язків, дозволених відповідними юридичними органами [243, с.36].

І.І. Лізікова визначає правий захист так: "Правова захищеність працівників міліції – це гарантоване нормами права ефективне й оперативне обмеження від протиправних посягань, забезпечення законом права на захист і самозахист від неправомірних впливів на їхні права та інтереси з боку різних державних, громадських установ і організацій, а також громадян" [275, с.106].

Думку, що правовий захист – це лише правотворча діяльність, підтримують А.В. Буданов [144, с.27-32], А.В. Коровников [247, с.20; 248] та ін.

Зазначимо, що зміст поняття правозахисної діяльності набагато ширше, і крім правотворчості, охоплює й правозастосування. Цієї думки дотримуються Р.У. Концелідзе, В.М. Шамаров, С.Д. Порощук, С.Ф. Зибін, А.В. Стремоухов та інші автори.

А.В. Стремоухов поряд з цими двома видами правової діяльності у змісті правового захисту охоплює ще й правовиконавчу діяльність [395, с.18].

У науковій роботі "Правове регулювання діяльності міліції в Російській Федерації" Ю.П. Соловея, зазначається: правова захищеність працівників міліції - це наявність юридичних можливостей для впевненого та ініціативного, всупереч виникаючим перешкодам і небезпекам, виконання міліцією покладених на них обов'язків. Функціонування міліції в подібному режимі забезпечується системою гарантій її правової захищеності, що являють собою відповідні юридичні засоби, механізми, презумпції та процедури [390, с.309].

Правові гарантії діють через такі механізми, як вдосконалення законодавства і контролюючих заходів, заходи захисту та відповідальності.

На думку І.І. Шубіної, правовий захист працівників міліції – це правотворча і правозастосовна діяльність державних органів і органів місцевого самоврядування щодо реалізації захисту юридичними засобами службових, політичних і особистих немайнових прав і обов'язків працівників як суб'єктів правоохоронної діяльності, так і службово-правових відносин, спрямованих на досягнення правової захищеності [452, с.34].

Р.У. Концелідзе під правовим захистом працівників міліції розуміє організовану відповідно до закону діяльність уповноважених органів щодо закріплення і застосування організаційно-правових гарантій, що обумовлюють правомірну реалізацію і захист їх правового статусу з метою забезпечення стану правової захищеності [245, с.8].

До числа гарантій правового захисту дослідник включає гарантії особистої безпеки працівника міліції, гарантії правомірної діяльності щодо реалізації своїх повноважень, гарантій захисту соціальних, політичних, економічних та інших прав.

В.М. Шамаров вказує на два аспекти правового захисту працівників міліції [446, с.78]. По-перше – це правова захищеність особового складу в повсякденній оперативно-службовій діяльності при неухильному дотриманні кожним працівником чинного законодавства.

По-друге – надання їм та їхнім родинам соціальних гарантій і пільг, грошових або інших видів компенсацій за умови служби, проживання у відповідних місцевостях тощо, відповідно до Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року, "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" і відповідних указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України та інших виконавчих документів.

С.Ф. Зибін і А.В. Стремоухов, розглядаючи правовий захист працівника міліції, визначають: "Правовий захист працівників міліції, як діяльність державних органів і посадових осіб системи МВС України, охоплює велике коло питань, які можна об'єднати у дві умовно самостійні групи:

  1. правовий захист працівників міліції як представників закону і держави;

  2. захист прав і законних інтересів особистості працівника під час проходження служби в органах внутрішніх справ [203, с.59].

А.В. Буданов визначає дану категорію правовідносин так: правова захищеність – відповідність правової та нормативної бази діяльності органів внутрішніх справ об'єктивним умовам і завданням цієї діяльності. Вона визначає рівень правового забезпечення професійної діяльності працівника і можливості його правового захисту при вирішенні ним професійних завдань або особистих проблем, пов'язаних з даною діяльністю [144, с.27].

Викладаючи зміст правової захищеності, можна поділити заходи правового захисту на три групи: надання працівникам певних прав для ефективного виконання своїх службових обов'язків; обмеження втручання в службову діяльність працівників; встановлення відповідальності за дії, що перешкоджають виконанню покладених на працівників обов'язків, за вчинки, що порушують їхні права і свободи.

До першої групи заходів правового захисту відноситься:

  • право вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усне попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення. Законодавцем встановлено, що законні вимоги працівників міліції є обов'язковими для виконання громадянами і службовими особами;

  • право застосовування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї у випадках і в порядку, передбачених Законом;

  • право на необхідну оборону, заподіяння шкоди при затриманні осіб, що вчинили злочин, у випадку надання їм опору, на дії у стані крайньої необхідності, фізичний чи психічний примус, на обґрунтований ризик з дотриманням умов, передбачених законом;

  • право працівника оскаржити накладене на нього дисциплінарне стягнення;

  • право на судовий захист при звільненні;

  • право працівників вступати у професійні союзи (асоціації) з метою захисту своїх професійних, соціально-економічних та інших прав і інтересів.

До другої групи заходів правового захисту належать:

  • при виконанні обов'язків працівник підлеглий безпосередньому і прямому начальникам;

  • ніхто, крім органів і посадових осіб, прямо уповноважених на це законом, не вправі втручатися в діяльність працівника;

  • ніхто не має права примушувати працівника до виконання обов'язків, що не покладені на нього законом;

  • при одержанні наказу або вказівок, що суперечать закону, працівник зобов'язаний керуватися законом;

  • скасування чи зміна рішення, прийнятого працівником під час виконання службових обов'язків, не притягують його до відповідальності, якщо вони не стали результатом навмисного порушення закону;

- працівник у своїй службовій діяльності керується вимогами законів і не може бути обмежений рішеннями політичних партій,
громадських об'єднань і масових громадських рухів.

До третьої групи заходів правового захисту відносяться встановлені законом види юридичної відповідальності: кримінальна, адміністративна, дисциплінарна та матеріальна.

Кримінальна відповідальність передбачена за:

- посягання на життя працівника або його родичів;

- опір працівникові міліції;

- погрозу застосування насильства або застосування насильства стосовно працівника чи його родичів у зв'язку з виконанням ним своїх посадових обов'язків;

  • втручання в діяльність слідчого чи особи, що провадить дізнання, з метою перешкодити розслідуванню справи;

  • публічна образа працівника;

  • умисне знищення або пошкодження майна працівника;

  • розголошення відомостей про заходи безпеки, застосовані щодо працівника, а також його родичів;

  • недотримання посадовими особами гарантій правового і соціального захисту за невжиття чи неналежне виконання ними заходів безпеки працівників. Кримінальна відповідальність зазначених осіб може наступити за зловживання службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, фальсифікацію, службову недбалість.

Адміністративна відповідальність передбачена за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівників.

Дисциплінарна відповідальність посадових осіб може наступити за:

  • порушення законодавства про службу в органах внутрішніх справ (незаконне переведення по службі, пониження в посаді, накладення стягнення, необґрунтована затримка подання підлеглого до присвоєння чергового спеціального звання);

  • неприйняття чи неналежне виконання заходів безпеки щодо працівників та їх родичів.

Матеріальна відповідальність:

  • громадян – за збиток, заподіяний працівнику і його близьким родичам у зв'язку зі службовою діяльністю працівника;

- посадових осіб – за збиток, заподіяний органу внутрішніх справ у зв'язку з виплатами працівнику, вчиненими через незаконне або необґрунтоване переведення по службі, пониження в посаді або пониження в спеціальному званні, звільнення з органів внутрішніх справ.

У науковій літературі з питань правового захисту зустрічається догма щодо наявності двох аспектів правового захисту працівників міліції: зовнішнього і внутрішнього.

У зовнішній сфері діяльність міліції реалізується в профілактиці, припиненні, розкритті правопорушень та притягненні до відповідальності правопорушників, що не є працівниками органів внутрішніх справ. У рамках зовнішньої правоохоронної діяльності потрібно зважувати дві проблеми:

1. Проблема взаємодії міліції та населення;

2. Забезпечення національних інтересів країни.

Тобто правовий захист працівників міліції розглядається як захист представників закону і держави.

У внутрішній сфері здійснюється діяльність по забезпеченню законності діяльності самих органів внутрішніх справ. У контексті даного напрямку особливе значення набуває протидія корупції серед працівників органів внутрішніх справ. Корумпованість працівників міліції може призвести до "паралічу" правоохоронної системи. До основних причин правопорушень в ОВС, крім несумлінного ставлення працівників до виконання своїх посадових обов'язків, відносяться: відсутність постійного контролю з боку керівників підрозділів за діями особового складу, за прийнятими процесуальними рішеннями, за несенням служби підлеглими, в тому числі з використанням негласних методів; недостатній рівень виховної роботи, прорахунки в дисциплінарній практиці, підборі та розміщенні керівників; некомпетентність працівників, що проводять затримання громадян, незнання нормативних документів, що регламентують ті або інші дії працівників міліції; несумлінне ставлення працівників оперативних чергових частин до виконання вимог нормативних документів, що регламентують порядок прийому і реєстрації заяв і повідомлень громадян про протиправні дії [299, с.45-51]. Виявлення фактів порушення законності в органах і підрозділах внутрішніх справ в основному відбувається в результаті здійснення прокурорського нагляду і контрольних функцій Управління внутрішньої безпеки органів внутрішніх справ. Ця проблема може бути вирішена ззовні. Необхідний комплекс серйозних владних рішень, прийнятих Верховною Радою України, Президентом України та Кабінетом Міністрів України. І саме на усунення цієї проблеми повинна бути спрямована правова політика держави.

Правовий захист працівників міліції – це система юридичних засобів, за допомогою яких уповноважені на те державні органи, їх посадові особи та інші суб'єкти здійснюють реалізацію і захист законодавчо встановлених організаційно-правових гарантій з метою забезпечення стану правової захищеності працівників міліції.

Метою правового захисту працівників міліції є їх правова захищеність у внутрішньосистемних відносинах.

На думку автора, ознаками правового захисту є:

1. Наявність чітко визначених та встановлених державою юридичних гарантій, забезпечення його реалізації.

2. Охоплює тільки правову форму діяльності.

3. Є складовою частиною охорони права.

4. Починає діяти з моменту прийняття певного нормативно-правового акта.

5. На відміну від охорони права охоплює відносини, які пов'язані, також, з виконанням юридичних обов'язків. Оскільки необхідно гарантувати не тільки реалізацію прав, а й виконання обов'язків.

6. Наявність правової норми, що гарантує право особи. Наприклад, Кримінальний Кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за ст. 342 – опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві; ст. 343 – втручання в діяльність працівника правоохоронного органу; ст. 345 – погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу; ст. 347 – умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу; ст. 348 – посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; ст. 349 – захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника [5; 314, с.860–873].

Крім правового захисту важливе значення має і соціальний захист. Закон України "Про міліцію" закріплює різні правові гарантії захисту соціальних прав працівників міліції.

Соціальне законодавство – це складна структурована система норм, які відносяться до різних галузей права, водночас має єдине цільове призначення – забезпечення соціального захисту громадян.1

Слід відзначити, що поняття "соціальної захищеності" в сучасній науковій літературі не знайшло ще теоретико-методологічної розробки, що є підставою для формування основних засад щодо визначення даного поняття.

Не розкритий даний термін і в законодавчих актах України.

Стаття 46 Конституції України закріплює: громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Прийнятий 25 березня 1992 р. Закон України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначив основи державної політики із соціально-правового захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби, та членів їх сімей. Даний закон закріплює право цієї категорії громадян на свободу слова, совісті, віросповідання, право на працю, відпочинок, охорону життя, здоров'я, право на медичну допомогу, а також право у сфері грошового утримання, надання житла та ін.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" [21], до числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Згідно зі ст. 18 зазначеного Закону, з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: рівня оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів; рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів; індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін; надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування; забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки [21].

В.М. Анісімков, розкриваючи зміст соціального захисту працівників кримінально-виконавчої системи, зазначає: "як основні напрямки забезпечення соціального захисту працівників органів, що виконують покарання, можна назвати наступне: матеріальне стимулювання, створення умов для ефективної службової діяльності; забезпечення безпеки працівників і членів їхніх родин; побутове забезпечення працівників та їхніх родин" [106, с.29].

Р.У. Концелідзе, А.В. Стремоухов визначають, що соціальний захист – це діяльність органів влади і місцевого самоврядування, посадових осіб і громадських об'єднань щодо реалізації закріплених у нормах права заходів економічного, соціального і правового характеру, що заважають будь-якій особі в реалізації економічних, соціальних і фізичних прав внаслідок дії несприятливих факторів об'єктивного і суб'єктивного характеру [245, с.112; 396, с.19].

С. Приходько вважає, що соціальний захист як функція держави – це система правових, економічних, організаційних гарантій, спрямованих на забезпечення всіх громадян рівними можливостями щодо досягнення гідного життєвого рівня для себе і своєї сім'ї, соціальної підтримки і допомоги за наявності певних обставин (наприклад, у випадку непрацездатності, хвороби, техногенних та екологічних катастроф) [362, с. 22-26].

В нашій роботі під соціальним захистом працівників міліції будемо розуміти встановлений законодавством перелік норм, які застосовують компетентні органи, спрямовуючи їх на усунення порушених фінансових, матеріальних, духовних прав працівників, покладаючи виконання обов’язку з відновлення порушеного права на кривдника.

Соціальний захист працівників міліції прямо пов'язаний з його соціальним статусом, престижем професії. Від соціального захисту залежить авторитет персоналу міліції, її престиж у свідомості суспільних прошарків населення.

Оскільки є різні підходи до вирішення питання соціального захисту, сформувалися й різні підходи до розуміння понять "соціальний захист" і "правовий захист" працівників міліції.

Так, А.В. Стремоухов вважає, що правовий захист є елементом захисту соціального [395, с.123]. З таким твердженням ми не можемо погодитися, оскільки у соціального і правового захисту є самостійні предмети правового регулювання і об'єкти правовідносин. За таких умов ми підтримуємо думку тих науковців, які зазвичай під соціальним захистом розуміють регулювання соціально-економічних, соціально-культурних і особистих майнових правовідносин, а під правовим – політичні й особисті немайнові правовідносини [268]. Хоча соціальний і правовий захист здійснюється за допомогою норм права.

Однією з гарантій соціального захисту працівників міліції є проходження спеціального професійного навчання чи перепідготовки.

Професійна підготовка працівників міліції полягає в початковій, спеціальній, бойовій і фізичній підготовці, враховуючи перевірку на придатність до дій в умовах, пов'язаних із застосуванням фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, підготовку фахівців в освітніх установах професійного спрямування, підвищення кваліфікації і перепідготовки.

Організація і зміст професійної підготовки працівників міліції визначаються Міністром внутрішніх справ України.

Високий рівень професійної підготовки, що охоплює спеціальну тактичну, фізичну, вогневу і спеціальну психологічну підготовку, слід розцінювати як найважливіший елемент забезпечення особистої безпеки і соціально-правових гарантій працівників міліції.

Кожен п’ятий працівник міліції після десяти років служби має професійні захворювання, а після двадцяти років – кожен третій [122, с.520]. Було б добре на базі санаторіїв МВС України створити центри медико-психологічної реабілітації для працівників, що знаходяться у стресових ситуаціях.

Не дивлячись на те, що держава несе значні витрати на підготовку фахівців для системи МВС України використати їх за призначенням не може через плинність персоналу. Серед персоналу органів внутрішніх справ за останні роки скоротилася питома вага спеціалістів з вищою освітою. Таке становище різко загострило проблеми, пов’язані з передачею професійних знань, навичок, досвіду, законослухняності. Погіршення професіоналізму, падіння дисципліни й порушення законності серед окремих працівників міліції потягли за собою ріст числа загиблих, травмованих і померлих працівників від професійних захворювань і самогубств [122, с.518].

Станом на 1 січня 2008 року у системі МВС перебувають на обліку 1836 сімей загиблих, в яких виховується 907 неповнолітніх дітей. Ці сім’ї перебувають в центрі уваги органів та підрозділів, в яких проходили службу загиблі. З метою надання допомоги сім’ям загиблих та скалічених працівників залучаються кошти органів місцевого самоврядування, інших міністерств, створюються благодійні фонди. Певна робота проводиться і по увічненню пам’яті загиблих при виконанні службових обов’язків. Так 22 серпня є днем пам’яті загиблих працівників органів внутрішніх справ.

Значна частина працівників міліції не задоволена своїм соціальним статусом та низьким рівнем соціального забезпечення. Не стимулюють до виконання оперативно-службових завдань такі види соціального забезпечення, як пільги, пенсійне забезпечення [122, с.520].

Актуальною проблемою залишається забезпечення працівників міліції житловою площею. В цьому напрямку необхідно прийняти постанову Кабінету Міністрів України, якою буде введена в дію державна програма щодо будівництва житла для особового складу органів внутрішніх справ.

Постійні труднощі виникають і в придбанні працівниками міліції квитків на всі види транспорту. У зв'язку з цим, варто було б підписати спільний Наказ Міністерства транспорту України і Міністерства внутрішніх справ України, яким зобов'язати посадових осіб установ транспорту і касирів квиткових кас виконувати вимоги законів про позачергове забезпечення працівників міліції проїзними документами.

Надзвичайно актуальним є питання щодо гарантій, пов'язаних із захистом життя, здоров'я, прав і законних інтересів. Згідно зі ст. 21 Закону України "Про міліцію" життя, здоров'я, честь, гідність, житло, майно працівника міліції перебувають під захистом держави. Не зовсім зрозуміло, чому працівник міліції, захищаючи своє життя і здоров'я, а також життя і здоров'я інших громадян від злочинних посягань, зобов'язаний утримуватися від застосування сили чи зброї, невиправдано ризикуючи, чекати, коли ці заходи виявляться єдиними і крайніми.

Законом України "Про міліцію" необхідно закріпити, що "спеціальні засоби і вогнепальна зброя застосовуються, відповідно до характеру обставин, визначених на розсуд працівника міліції, у випадках, передбачених даним законом". Така норма буде важливою гарантією правової захищеності працівника міліції.

На основі аналізу, проведеного Департаментом кадрового забезпечення МВС України, можна констатувати, що далеко не у всіх органах внутрішніх справ створений механізм правового і соціального захисту працівників міліції, що зазнавали нападу з боку злочинців. Найчастіше працівник змушений захищати свою честь і гідність самостійно.

На основі вищевикладеного ми вимушені погодитися з думкою С.М. Ємельянова про те, що на даний час фактично не існує юридичної відповідальності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб за невиконання обов'язків, пов'язаних із соціально-правовим захистом працівників ОВС [195, с. 17-21].

З огляду на сьогоднішні реалії було б правильно передбачити дисциплінарну, адміністративну та матеріальну відповідальність за невиконання норм, що гарантують правовий і соціальний захист працівників міліції.

Дослідження правового і соціального захисту працівників міліції було зосереджено на постановці найбільш загальних питань правового і соціального захисту адміністративно-правовими засобами, і пошуком шляхів їх вирішення. Надалі вивчення проблеми може вестися в напрямку розкриття можливостей інших галузей права в забезпеченні захисту прав і законних інтересів працівників міліції у їх зіткненнях із правопорушниками, у службових відносинах, в соціально-побутовій сфері та ін.


^ Висновки до розділу 4


Проведена робота в даному розділі дозволяє зробити такі висновки:

1. На підставі аналізу теоретичної та нормативної бази пропонуємо таке визначення поняття нормативно-правового акта МВС України:

Нормативно-правовий акт МВС України – це прийнятий і оформлений з дотриманням встановленої чинним законодавством процедури Міністром внутрішніх справ України або особою, яка виконує його обов’язки, в односторонньому порядку офіційний письмовий документ на основі та на виконання положень законів, яким встановлюються, змінюються або скасовуються правила загальнообов’язкової поведінки об’єктів управління, окремого напрямку діяльності служб і підрозділів МВС України, дія якого не обмежується одноразовим застосування.

2. За допомогою нормативно-правових актів МВС України:

2. 1. Реалізують завдання і функції Міністерства як державного органу виконавчої влади у сфері внутрішніх справ. Нормативно-правовими актами визначаються найбільш загальні, типові правила поведінки в підконтрольній сфері усіх її учасників.

2. 2. Окреслюються конкретні завдання, права й обов'язки, повноваження і відповідальність учасників суспільних відносин у сфері правопорядку.

2. 3. У передбачених законом випадках забезпечується правове регулювання діяльності непідвідомчих підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності, громадських об'єднань і окремих громадян.

2. 4. Формуються основні положення взаємодії між різними органами правоохоронної системи держави.

2. 5. Встановлюються, в необхідних випадках, обмеження і заборони, спеціальні обов'язки або надаються спеціальні повноваження.

2. 6. Здійснюються правоохоронні функції управлінського характеру (наприклад, встановлення певного правового режиму) і передбачаються юридичні гарантії охорони відносин у сфері правопорядку.

2. 7. Деталізуються, конкретизуються та організаційно забезпечуються норми вищої юридичної чинності з метою більш ефективної дії законів у конкретному виді діяльності.

2. 8. Здійснюється застосування норм права як підстава для видання індивідуальних актів. Маємо на увазі припинення неправомірної поведінки, застосування заходів адміністративної відповідальності до правопорушників, а також застосування заохочувальних заходів стосовно фізичних осіб і колективів, що відзначилися під час виконання трудового, службового або громадянського обов'язку у сфері правопорядку.

3. Проведений аналіз нормотворчих повноважень МВС України дозволяє зробити такі висновки:

3. 1. МВС України, здійснюючи управління у сфері правопорядку, повинно мати у своєму розпорядженні законодавчо закріплені повноваження нормативного регулювання не тільки функціонування своєї системи, але й суспільних відносин у сфері внутрішніх справ.

3. 2. Однією з найбільш актуальних проблем відомчої нормотворчості є забезпечення пріоритету закону в правовому регулюванні діяльності міліції.

3. 3. Останнім часом досить інтенсивно розвивається договірна форма реалізації державної влади. Мова йде не тільки про удосконалення і розширення дії договорів як юридичної форми господарсько-економічних відносин, але й про те, що договір може, а можливо і повинен бути покладений в основу правового регулювання і політичних, і навіть управлінських відносин [265, с.340]. В основі сучасної системи правоохоронних органів держави лежить взаємна згода (договір) громадян, консенсус, що виражається в конституюванні, визнанні та підтримці державної влади. Проблема договірних відносин у державному управлінні пов'язана з їх децентралізацією.

3. 4. Для забезпечення пріоритету і верховенства закону в правовому регулюванні діяльності міліції потрібна, насамперед, пряма дія закону, а також наявність механізму його реалізації. Сьогодні зберігається практика, коли для посадових осіб міліції законом, фактично, є наказ або інструкція МВС України.

4. З огляду на ту обставину, що сферою дії та поширення нормативно-правових актів МВС України є підзаконна сфера, слід відзначити, що вона повинна бути конкретно визначена законодавством країни – за предметом дії, дії в просторі, дії в часі, дії за колом осіб. Таким чином, можна буде вести мову про правове закріплення їх сфери дії. Причому в цьому сенсі мова повинна йти не про обсяг наданих даному органу повноважень, а про використання цих повноважень у самостійному правовому регулюванні напрямків діяльності у визначених межах.

5. Міліція – орган виконавчої влади, який наділений державно-владними повноваженнями. На жаль, досі залишається дискусійним питання, чи є працівники міліції державними службовцями.

На основі проведеного дослідження нормативн6их актів, на думку автора, у законодавця, згідно з чинним законодавством України, немає підстав не вносити перелік посад ОВС до Реєстру державних посад. Ми підтримуємо авторів, які доводять, що працівники міліції є державними службовцями.

6. Система МВС України характеризується наявністю різних видів суспільних відносин врегульованих правом. Серед них можна виділити такі:

6. 1. Відносини врегульовані нормами адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини в діяльності міліції – це особлива форма вираження державно-управлінських відносин в сфері охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю, завжди мають державно-владний характер, виникають, змінюються і припиняються за наявності юридичних фактів, передбачених нормами адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини за участю міліції характеризуються рядом специфічних ознак: сферою їх виникнення є державне управління; одним із суб’єктів завжди є міліція; об'єкт визначається компетенцією міліції, формами й методами їх діяльності; специфікою адміністративно-правового регулювання (імперативність і однобічність волевиявлення суб'єктів управління); змістом адміністративно-правових норм.

6. 2. Відносини врегульовані нормами конституційного права.

Конституційні відносини в діяльності міліції – це владні відносини, врегульовані нормами конституційного права, що гарантують охорону прав і свобод людини і громадянина.

Особливістю конституційних відносин, за участю міліції, є їх особливий юридичний зміст. Права і обов'язки суб'єктів конституційних відносин за участю міліції можуть бути такими, які передбачені нормами прямої дії, і ті, реалізація яких забезпечується нормами інших галузей права.

6. 3. Відносини врегульовані нормами кримінального права.

Суб'єктами кримінально-правових відносин в системі МВС України є, з одного боку – це особа, що фактично вчинила дії передбачені кримінальним правом, а з іншого – держава, в особі правоохоронних органів (міліції), які зобов’язані встановити наявність таких відносин та забезпечити притягнення винного до відповідальності згідно норм чинного законодавства.

6. 4. Відносини врегульовані нормами кримінально-процесуального права.

Особливостями кримінально-процесуальних відносин, що виникають у досудовому провадженні міліції, є те, що в них основними суб'єктами виступають: начальник слідчого відділу, слідчий, орган дізнання, особа, що провадить дізнання. Інші працівники міліції не наділені у кримінально-процесуальних відносинах державно-владними повноваженнями і беруть участь у них за спеціальним дорученням вищезгаданих суб'єктів; вони виникають у чітко визначених законом випадках; кримінально-процесуальні відносини мають спеціальний дозвільний тип правового регулювання та носять забезпечувальний характер, служать розвитку кримінально-правових відносин.

6. 5. Відносини врегульовані нормами оперативно-розшукової діяльності.

Оперативно-розшукові відносини в діяльності міліції входять до процесуальних, але не належать до жодної із уже, сформованих галузей права; носять владний характер межі якого визначені законом; є багатосуб'єктивними; призначені для встановлення й конкретизації кримінально-правових відносин; співвідносяться з кримінально-процесуальними; отримана в процесі їх реалізації інформація може бути використана в різних сферах.

6. 6. Відносини врегульовані нормами цивільного права.

Цивільно-правові відносини мають певну специфічність, пов'язану з особливостями суб'єкта, яка виражається в тому, що за своєю суттю міліція – це орган державного управління, наділений владними повноваженнями.

До цивільно-правових відносин за участю міліції застосовуються загальні норми цивільного законодавства без будь-яких змін, пов'язаних з особливим правовим статусом цих органів. Зокрема, у випадку виникнення розбіжностей щодо виконання договорів, суперечки вирішуються в порядку, передбаченому цивільним законодавством.

6. 7. Відносини врегульовані нормами трудового права.

Службово-трудові відносини займають особливе місце у структурі основних видів відносин, що виникають в діяльності міліції; у даних відносинах як позивачі виступають безпосередньо працівники міліції, а інтереси Міністерства внутрішніх справ України й підпорядкованих йому підрозділів представляють працівники юридичних служб; аналіз судової практики свідчить про те, що: а) законодавство, що регламентує службово-трудові відносини, є недосконалим; б) регулюються службово-трудові відносини Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та іншими нормативними актами замість Кодексу.

  1. Невиправданою є абсолютна заборона на заняття працівниками міліції будь-якими видами самостійної діяльності, на роботу за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях. Ми підтримуємо думку, що необхідно законодавчо дозволити працівникам міліції поряд із творчою, науковою та викладацькою діяльністю займатися також у вільний від основної роботи час деякими видами індивідуальної трудової діяльності [96].

  2. Узагальнюючи питання стосовно різних відносин в діяльності міліції, підкреслимо.

Організацію й діяльність системи МВС України необхідно так регулювати, щоб, по-перше, були точно визначені учасники відносин; по-друге, розподіл їхніх обов'язків і прав слід здійснити таким чином, щоб вони забезпечували погодженість, кореляцію обов'язків і прав, що виникли в інших сферах відносинах, але пов'язані з даними відносинами; по-третє, встановлення правових засобів, якими наділений уповноважений для реалізації своїх прав і обов'язків; по-четверте, визначення органів держави, покликаних забезпечити належне виконання обов'язків і реалізації прав; по-п'яте, визначення в ряді відносин специфічних засобів взаємодії прав і засобів громадського впливу для забезпечення належного виконання обов'язків і реалізації прав. Дотримання перерахованих вимог дозволяє зробити висновок про те, наскільки правильно врегульовані правові відносини і чи відповідає це врегулювання тим цілям, на досягнення яких спрямовані правові норми.

Особливості правовідносин за участю міліції пов'язані з великою кількістю джерел правового регулювання; завданнями, що реалізуються міліцією у процесі своєї діяльності; складом суб'єктів цих відносин (однією зі сторін завжди виступає міліція); особливості організації й діяльності міліції, що полягають у дотриманні єдиноначальності та службової дисципліни; особливості закріплення юридичних обов'язків і суб'єктивних прав; особливості об'єкта правовідносин, у яких беруть участь органи внутрішніх справ, де поведінка сторін є безпосереднім об'єктом, а все інше опосередковане.

  1. Державний захист реалізується у правотворчій і правозастосовній формі. Найефективніші та найбільш розповсюджені такі:

  • прийняття довгострокових програм щодо вирішення комплексу проблем у сфері соціально-правового захисту працівників міліції;

  • підготовка органами внутрішніх справ подання, пропозицій, запитів до органів виконавчої і законодавчої влади про стан соціально-правового захисту працівників, а також про хід виконання запланованих заходів в рамках уже прийнятих правових документів;

- надання органам внутрішніх справ матеріальної та фінансової підтримки з боку органів державної влади;

  • встановлення для працівників міліції додаткових соціальних пільг;

  • розробка пропозицій щодо удосконалення законодавства про соціально-правовий захист особового складу органів внутрішніх справ.

  1. Правовий захист працівників міліції – це система юридичних засобів, за допомогою яких уповноважені на те державні органи, їх посадові особи та інші суб'єкти здійснюють реалізацію і захист законодавчо встановлених організаційно-правових гарантій з метою забезпечення стану правової захищеності працівників міліції.

Основними ознаками правового захисту є:

а) Наявність чітко визначених та встановлених державою юридичних гарантій, забезпечення його реалізації.

б) Охоплює тільки правову форму діяльності.

в) Є складовою частиною охорони права.

г) Починає діяти з моменту прийняття певного нормативно-правового акта.

д) На відміну від охорони права охоплює відносини, які пов'язані, також, з виконанням юридичних обов'язків. Оскільки необхідно гарантувати не тільки реалізацію прав, а й виконання обов'язків.

е) Наявність правової норми, що гарантує право особи. Наприклад, Кримінальний Кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за ст. 342 – опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві; ст. 343 – втручання в діяльність працівника правоохоронного органу; ст. 345 – погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу; ст. 347 – умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу; ст. 348 – посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця; ст. 349 – захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника [5; 314, с.860–873].

11. Під соціальним захистом працівників міліції будемо розуміти встановлений законодавством перелік норм, які застосовують компетентні органи, спрямовуючи їх на усунення порушених фінансових, матеріальних, духовних прав працівників, покладаючи виконання обов’язку з відновлення порушеного права на кривдника.




залишити коментар
Сторінка13/16
Дата конвертації24.09.2011
Розмір4,66 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16
отлично
  2
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх