Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня icon

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня


Схожі
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...
Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня...





НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ




Коваленко Юрій Іванович


УДК 340.12: 35.08



ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРАЦІВНИКА

ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ У ПЕРЕХІДНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

(порівняльно-правовий аналіз на матеріалах країн СНД)


Спеціальність 12.00.01. - теорія та історія

держави і права; історія політичних

і правових вчень


АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук


Харків – 2005


Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному університеті внутрішніх справ, Міністерство внутрішніх справ України.

^ Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент АПрН України

ЯРМИШ Олександр Назарович,

Національний університет внутрішніх справ, ректор.


Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор

КАЛЮЖНИЙ Ростислав Андрійович,

Національна академія внутрішніх справ

України, начальник кафедри теорії держави і права;


кандидат юридичних наук

ШЕСТАК Валентин Сергійович,

Донецький державний університет управління, завідувач кафедри загально-правових дисциплін.


Провідна установа: Одеська національна юридична академія, кафедра теорії держави і права, Міністерство освіти і науки України (м. Одеса).


Захист відбудеться « 5 » жовтня 2005 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомиться в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ за адресою: 61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27.


Автореферат розісланий « 5 » вересня 2005 р.


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кириченко В.Є.


^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність дослідження обумовлена необхідністю подальшого розвитку вітчизняної правоохоронної доктрини та підвищення ефективності функціонування органів внутрішніх справ України й налагодження міжнародного співробітництва з метою протидії правопорушенням на пострадянському та європейському просторах.

Лібералізація та демократизація суспільних процесів на теренах колишнього СРСР – визначальна ознака становлення громадянського суспільства та правової державності у більшості країн-учасниць СНД. Пошук оптимальної моделі взаємодії громадянського суспільства і правоохоронних органів відбувається шляхом творчого переосмислення власного досвіду та успадкування всього прогресивного з нього при одночасному використанні досягнень як країн-учасниць СНД, так і інших країн світу. Вибір зазначеної моделі потребує зміни правового статусу працівників органів внутрішніх справ, наближення його до універсальних тенденцій, які обумовлені суспільними процесами, що відбуваються як у регіональному, так і у світовому масштабі.

За таких умов актуальним стає науковий, компаративістсько-правовий, аналіз особливостей правового статусу працівника органів внутрішніх справ у країн-учасниць СНД на основі понятійного та концептуального апарату загальної теорії держави і права. Необхідність такого аналізу викликана тим, що й досі є не розкритими методологічні та юридико-технологічні питання у сфері правоохоронної політики цих країн: ступінь збереження традиційних елементів і внесення новацій в них; збагачення юридичного інструментарію; процес удосконалення та уніфікації правничої термінології.

Актуалізує теоретичний аналіз обраної теми потреба в розширені меж існуючих уявлень про: а) види правового статусу людини, зокрема про юридичну природу її спеціального правового статусу; б) загальні та відмінні риси в організації поліцейсько-міліцейських систем України, Росії, Білорусі, Казахстану, Вірменії, Азербайджану та інших країн співдружності; в) роль та місце служби в органах внутрішніх справ серед інших видів державної служби в країнах-учасницях СНД; г) місце поліцейсько-міліцейської системи країн-учасниць СНД у поліцейській системі країн романо-германської правової сім’ї.

Актуальність окресленої теми виявляється також у конкретизації ролі органів внутрішніх справ у правоохоронному механізмі демократичної держави, визначенні співвідношення категорій „правовий статус працівника МВС” та „правовий статус посадової особи МВС”, винайденні в сусідніх країнах-учасницях СНД ефективних юридичних гарантій, що забезпечують правовий статус працівника органів внутрішніх справ з метою їх впровадження у вітчизняну правоохоронну систему.

Актуальність дослідження посилює загальнотеоретичний компаративістсько-правовий підхід, що вперше здійснений у країнах-учасницях СНД за 14-річний період існування цієї співдружності.

^ Зв’язок з науковими програмами. Дисертацію виконано відповідно до п. 49 Плану наукових досліджень та розробок з удосконалення діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ України на 2002 – 2005 р., пп. 1- 13 Тематики пріоритетних напрямків дисертаційних досліджень на 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України № 635 від 30.06.2002 р., п.1.3, п. 1.4 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001- 2005 р.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб за допомогою специфічних засобів загальної теорії держави і права та юридичної компаративістики встановити загальні й відмінні риси правового статусу працівника органів внутрішніх справ ряду країн-учасниць СНД (України, Росії, Білорусі, Казахстану, Азербайджану, Вірменії та Молдови), визначити ступінь обумовленості його конкретного змісту певним типом поліцейської системи.

Відповідно до сформульованої мети визначено завдання дослідження:

  • з’ясувати особливості перехідного суспільства та їх вплив на право творення, здійснюване у країнах-учасницях СНД;

  • виокремити специфічні риси поліцейської системи країн-учасниць СНД та обґрунтувати кваліфікацію її як певного різновиду поліцейської системи країн романо-германської правової сім’ї;

  • визначити ступінь відповідності вимог до поліцейських стандартів у країнах-учасницях СНД модельним світовим та європейським поліцейським стандартам у цій галузі;

  • встановити загальні тенденції розвитку систем МВС країн-учасниць СНД;

  • провести комплексний аналіз нормативно-правової бази країн співдружності, що визначає правовий статус працівників органів внутрішніх справ, з метою виокремлення загальних та відмінних рис;

  • дати критичний аналіз сучасних доктринальних підходів, що існують у країнах-учасницях СНД до розуміння категорії “правовий статус працівника органів внутрішніх справ”;

  • представити системний аналіз структури, змісту правового статусу працівників органів внутрішніх справ в країнах-учасницях СНД;

  • визначити роль основних категорій інституту державної служби для дослідження правового статусу працівників органів внутрішніх справ;

  • розкрити основні риси механізму забезпечення правового статусу працівників органів внутрішніх справ у країнах-учасницях СНД;

  • внести пропозиції щодо удосконалення законодавчого врегулювання правового статусу працівників органів внутрішніх справ МВС України.

^ Об’єктом дисертаційного дослідження є теоретичні проблеми спеціального правового статусу людини.

Предметом дослідження є загальнотеоретичні закономірності виникнення, розвитку та функціонування правового статусу працівника ОВС в країнах-учасницях СНД.

^ Методологічна база дослідження складається із сукупності наукових методів і принципів, які в комплексі застосовуються для вирішення завдань дослідження та досягнення його мети. Засадничі принципи дослідження - об’єктивність, методологічний плюралізм, кумулятивність наукових знань, органічна єдність теорії та практики. Базовою методологічною основою стали загальнонауковий діалектичний метод, який обґрунтовує взаємозв’язок та взаємообумовленість соціальних процесів та суспільних явищ та метод порівняльно-правового аналізу, за допомогою якого висвітлено юридичну природу правового статусу працівника органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД та узагальнено соціально-правові чинники трансформації правоохоронної системи цих країн, що у сукупності визначають цей статус, його тенденції та перспективи розвитку.

Застосовувалися й інші загальні та спеціально-наукові методи: герменевтичний, формально-догматичний, моделювання. Використано прийоми формальної логіки: аналіз, синтез, аналогію, абстракцію.

Завдяки методу моделювання було побудовано модель міліцейсько-поліцейської системи країн-учасниць СНД та визначено її місце у поліцейській системі країн романо-германської правової сім’ї. Системно-функціональний метод посприяв аналізу таких правових явищ, як правовий статус працівника органів внутрішніх справ та правовий статус посадової особи цих органів у взаємодії їх структурних елементів, а також виявленню якісно нового рівня їхнього функціонування. Формально-логічний метод став у нагоді при дослідженні особливостей посадових повноважень, прав, обов’язків та юридичної відповідальності працівників органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД та механізму забезпечення їх правового статусу. За допомогою герменевтичного методу встановлювалася текстуальна сутність нормативних приписів законодавчих актів, що стосуються працівників органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД. Метод системного аналізу використовувався при підготовці практичних рекомендацій і пропозицій з вдосконалення законодавства, що регламентує правовий статус працівників органів внутрішніх справ МВС України. Завдяки історико-генетичному методу встановлено динаміку розвитку законодавства про міліцію та поліцію, яке формувалося в національних правових системах пострадянських країн.

Ці ж методи застосовувалися при дослідженні стану вивчення проблематики дисертацій у фаховій літературі, зокрема праць вітчизняних та зарубіжних правознавців, таких як: Т.П. Андреященко, О.Г. Архіпов, В.В. Бобирєв, О.Г. Братко, М.В. Вітрук, Р. Гаррисон, О.В. Губанов, В.М. Горшеньов, А. Д’орсі, Р. Зампер, В.С. Журавський, С.Г. Ільясов, І.Б. Киричук, Р.У. Концелідзе, О.В. Кудрявцев, І.В. Куртяк, І.І. Лізікова, Р.Х. Макуєв, М.І. Матузов, П.І. Павленко, А.О. Скальский, Ю.П. Соловей, Л.В. Смирнов, Ю.М. Старілов, Л.К. Суворов, О.Г. Тиковенко, С.М. Шишкарьов, С.М. Чигринов, Ц.А. Ямпольска, В.І. Янушко.

^ Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше в українській юридичній літературі з позицій загальної теорії держави і права та юридичної компаративістики зроблено спробу комплексного дослідження правового статусу працівників органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД у їх загальних і відмінних рисах один з одним та з європейськими і світовими моделями.

В результаті у дисертації сформульовані наступні положення, які репрезентують наукову новизну:

1) вперше обстоюється теза про те, що міліцейська система України, як і поліцейські та міліцейські системи інших країн-учасниць СНД, належить до єдиної поліцейської системи централізованого типу, утворюючи в її складі самостійну “євразійську” групу романо-германської правової сім’ї. При цьому, якісною своєрідністю законодавства країн-учасниць СНД, що визначає відповідний правовий статус, є відсутність універсалізації функцій міністерства внутрішніх справ, тобто на відміну від країн ЄС, в країнах СНД органи внутрішніх справ не мають ніяких інших повноважень, крім повноважень у галузі правоохорони;

2) подальшого розвитку набула теза про те, що правовому статусу працівника органів внутрішніх справ належить провідна роль у визначенні сутності конкретної національної поліцейської системи, її відповідності сучасним світовим поліцейським стандартам та належності до певного типу світових поліцейських систем;

3) на підставі всебічного аналізу динаміки розвитку суспільства у пострадянських країнах та з врахуванням досягнень європейської поліцеїстики, котра виникла у ХХ сторіччі, обґрунтовано, що правовий статус працівника органів внутрішніх справ є не лише юридичною, але й соціальною категорією. Зустрічний двосторонній процес взаємодії працівника органів внутрішніх справ і суспільства є спеціальною правовою соціалізацією працівника органів внутрішніх справ, яка, врешті-решт, визначає об’єм та зміст його правового статусу;

4) доведено, що законодавству про органи внутрішніх справ країн-учасниць СНД (90-і рр. ХХ століття – початок ХIХ століття), незважаючи на своєрідність концептуальних підходів до проблеми їх розбудови, притаманно чимало спільних рис, серед яких головними є наступні: а) єдність принципів діяльності, цілей та завдань, покладених на органи внутрішніх справ країн СНД; б) ідентичність структурної будови закону або акту, у якому визначено основи правового статусу працівника органів внутрішніх справ країн СНД; в) загальні прийоми та правила юридичної техніки, за допомогою яких створюється таке законодавство;

5) вперше запропоновано класифікацію чинників, що визначають об’єм та зміст правового статусу працівника органів внутрішніх справ. Головними серед них є наступні: а) тип та організація поліцейської (міліцейської) системи країни; б) особливості проходження державної служби в цілому та в органах внутрішніх справ зокрема; в) пануюча правова доктрина та правові традиції у галузі правоохорони; г) соціальне призначення поліції (міліції);

6) на основі аналізу питання про співвідношення загального та спеціального правового статусу людини встановлено, що для спеціального правового статусу працівника органів внутрішніх справ характерна наявність жорстких внутрішніх системних зв’язків між правами, владними повноваженнями, обов’язками, обмеженнями, юридичною відповідальністю та гарантіями;

7) у результаті аналізу сутності та змісту правосуб’єктності працівників органів внутрішніх справ вперше обґрунтовано висновок про універсальний характер критеріїв спеціальної правосуб’єктності цієї категорії державних службовців (жорсткий віковий ценз, наявність певного рівня освіти з врахуванням спеціалізації та рангу посади, стан здоров’я, наявність необхідних особистих, моральних та професійних якостей), внаслідок чого вони в тій чи іншій мірі закріплені у відповідному законодавстві не тільки країн-учасниць СНД, але й більшості країн світу;

8) на підставі порівняльно-правового аналізу законодавчих актів про поліцію та міліцію країн СНД та окремих країн Європейського Союзу запропоновано нове трактування системоутворюючих елементів структури правового статусу працівника органів внутрішніх справ, до яких віднесені, передусім, державно-владні повноваження та обов’язки. Встановлено, що права працівника органів внутрішніх справ та відповідні гарантії виступають в якості похідних (забезпечувальних) елементів його спеціального правового статусу;

9) аргументовано показано, що правовий розсуд як центральний елемент державно-владного повноваження посадової особи органів державної влади має певні обмеження у посадової особи органів внутрішніх справ;

10) запропоновано теоретичну класифікацію видів елементів правового статусу працівника органів внутрішніх справ, їх поділ на постійні та тимчасові; загальні та спеціальні; матеріальні та процесуальні; повноваження, обов’язки та права керівного складу та інших категорій персоналу;

11) вперше охарактеризовано загальні риси юридичної відповідальності працівника органів внутрішніх справ в країнах-учасницях СНД відповідно до їх нормативно-правової бази: 1) відсутність систематизації правових приписів законодавчих актів щодо підстав, видів та відповідних санкцій для цієї категорії державних службовців; 2) встановлення юридичної відповідальності як в законах та підзаконних, в тому числі відомчих нормативно-правових актах (дисциплінарних статутах тощо); 3) підвищений характер юридичної відповідальності працівників органів внутрішніх справ.

^ Практичне значення результатів дослідження полягає у можливості використання їх:

  • у правотворчій діяльності для вдосконалення нормативно-правової бази з питань забезпечення умов для успішного виконання цілей та завдань, поставлених перед працівниками органів внутрішніх справ МВС України, впровадження в діяльність органів внутрішніх справ України загальновизнаних міжнародних демократичних поліцейських стандартів;

  • у правоохоронній діяльності для пошуку оптимальних форм взаємодії та координації між органами внутрішніх справ країн-учасниць СНД;

  • як теоретичної бази для подальших наукових досліджень із проблематики сутності та природи спеціального правового статусу людини в цілому та працівника органів внутрішніх справ, зокрема;

  • у навчальному процесі при викладанні курсів з теорії держави і права, юридичної деонтології у навчальних закладах освіти системи МВС; спецкурсу з правового статусу працівника органів внутрішніх справ на курсах підвищення кваліфікації працівників міліції ОВС;

  • при підготовці відповідних розділів підручників, навчальних посібників та навчально-методичних матеріалів для забезпечення службової підготовки працівників органів внутрішніх справ.

^ Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася по розділах і в цілому на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ МВС України. Автор виступав з повідомленнями за матеріалами дисертаційного дослідження на конференції Міжнародної асоціації істориків права у Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича (м. Чернівці, 20-22 травня 2005 р.) та на науково-практичній конференції ад’юнктів та слухачів магістратури у Національному університеті внутрішніх справ МВС України (м. Харків, 25 травня 2005 р.). За темою дисертації автором підготовлено й опубліковано три наукових статті у фахових виданнях з юридичних наук. Висновки, інші положення і матеріали дослідження використовувалися при підготовці та проведенні семінарських занять з курсу «Теорії держави та права» у Національному університеті внутрішніх справ МВС України.

^ Структура роботи. Відповідно до мети, завдань, логіки й концепції дослідження дисертація складається зі вступу, двох розділів (восьми підрозділів), висновків, списку джерел і літератури (165 назв). Загальний обсяг роботи — 168 сторінок.


^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, розкрито ступінь наукової розробки проблеми, визначено об’єкт і предмет дослідження, його методологічну базу, окреслено мету й завдання роботи, подано відповідну характеристику наукової новизни, підкреслено теоретичне і практичне значення отриманих результатів, узагальнено інформацію про апробацію результатів дослідження і публікації автора.

Розділ 1«Тип поліцейської системи як чинник, що визначає зміст та характер правового статусу працівника ОВС» – складається з чотирьох підрозділів та присвячений аналізу нормативно-правового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД, встановленню загальних рис міліцейсько-поліцейської системи держав СНД та її місця у сучасній поліцейській системі країн романо-германської правової сім’ї.

У підрозділі 1.1 „Особливості перехідного суспільства у країнах СНД” — наголошується на тому, що закономірності правового статусу працівників органів внутрішніх справ в державах-учасницях СНД формувалися у перехідний період (від радянського до пострадянського), який наклав на нього адекватний часові відбиток. За чотирнадцять років в країнах СНД відбулися істотні зміни: перетворення централізованої планової економіки на ринкову, тоталітарної системи на демократичну, перелом у співвідношенні публічно-правових та приватно-правових відносин на користь останніх. Вони супроводжувалися як об’єктивними, так і суб’єктивними протиріччями, різного роду кризовими явищами, що впливали на стан суспільства, рівень законності та правопорядку в ньому, при одночасному зростанні поваги громадян до права, подоланні державного етатизму. Саме ці обставини обумовили застосування науковцями терміну “перехідне суспільство” під час аналізу сутнісних характеристик пострадянських суспільств та соціальних процесів, що відбувалися та відбуваються (оскільки перехідний період не завершився) в них .

Далі в роботі розкриваються чинники, що визначають специфічні риси перехідного суспільства у пострадянських країнах. До чинників (позитивних і негативних), на думку автора, належать наступні: 1) прагнення політичних еліт багатьох пострадянських країн розбудувати громадянське суспільство та встановити демократичні політичні режими (за зразок західноєвропейських демократій); 2) відмова від диктату держави у сфері економіки; 3) дотримання принципу політичного та ідеологічного плюралізму; 4) докорінні перетворення системи органів влади країн-учасниць СНД, в першу чергу, виконавчої влади, при більш-менш успішних спробах упровадження системи „стримувань і противаг” між гілками влади; 5) тягар не вирішених економічних, соціальних, територіальних, національних, релігійних, мовних проблем та конфліктів, які виникли внаслідок розпаду СРСР; 6) підвищення рівня злочинності та інших правопорушень; 7) різке погіршення рівня матеріального добробуту більшості населення; 8) суттєве зниження ефективності діяльності правоохоронних систем, плинність в них кадрів.

З врахуванням цих факторів в роботі дається характеристика негативних рис, що стали типовими для пострадянських країн: 1) наявність системної кризи у багатьох сферах життєдіяльності, в першу чергу, в економіці та соціальній сфері; 2) існування конфронтації між законодавчою і виконавчою гілками влади; 3) політична неструктурованість суспільства та державної влади; 4) низький рівень правової захищеності людини та нівелювання правових цінностей; 5) значний рівень корумпованості державного апарату; 6) існування проблем із свободою поширення масової інформації тощо. В усуненні багатьох з вказаних рис значна роль відводиться кардинально оновленій правоохоронній системі, появі якої сприятимуть нові методологічні підходи до її реформування.

У підрозділі 1.2 „Французька модель поліцейської системи як еталон сучасної поліцейської системи країн романо-германської правової сім’ї” дисертант наголошує на тому, що модель організації поліцейської системи Франції використовується такими країнами, як Італія, Іспанія, Португалія, Туреччина, Ізраїль, Норвегія, Швеція, Таїланд саме тому, що саме вона дозволяє забезпечити стійке існування демократичному політичного режиму в умовах економічної, політичної нестабільності, частих політичних криз.

В роботі висвітлено сучасні підходи французьких та західноєвропейських вчених - поліцеїстів щодо розуміння категорії „поліцейська система держави”, дається визначення її поняття та розкриваються основні риси. Зазначається, що сучасна національна поліцейська система Франції складається з Національної поліції та Національної жандармерії. Вони є професійними озброєними формуваннями виконавчої влади, перед якими поставлено майже однакові завдання та цілі. При цьому, якщо Національна поліція Франції – це правоохоронний інститут, який виконує задачі по охороні громадського порядку та забезпеченню громадської безпеки в країні у складі Міністерства внутрішніх справ, то Національна жандармерія Франції підпорядкована збройним силам та перебуває у їх складі на правах головного управління (Генеральної дирекції). Національна поліція здійснює свою діяльність тільки в населених пунктах з числом мешканців більше 10 000 чоловік. На іншій території поліцейські функції виконує Національна жандармерія.

Далі в роботі аналізується спеціальна нормативно-правова база, що визначає правовий статус працівників національних поліції та жандармерії Франції, зокрема: Органічний закон „Про організацію французької національної поліції” № 66-492 від 09.07.1966 р., Закон „Про створення корпусу республіканської безпеки в складі Національної поліції Франції” № 47-2384 від 27.12.1947 р., Закон „Про модернізацію Національної поліції Франції” від 07.08.1985 р., Закон „Про боротьбу з тероризмом” № 86-1322 від 30.12.1986 р., Урядові Декрети №№ 68-70 від 24.01.1968 р., що визначають правовий статус осіб, які займають керівні та інспекторські посади в оперативних службах поліції.

Автором констатується, що МВС Франції здійснює свою діяльність у двох сферах: перша –власно поліцейська, друга – включає до себе розв’язання досить широкого спектру різних соціальних та адміністративних проблем.

МВС відповідає за реєстрацію політичних партій та об’єднань, здійснює контроль за діяльністю всіх місцевих органів влади, у тому числі і в галузі соціального забезпечення.

В роботі також розглянуто низку питань щодо повноважень працівників поліції Франції у судовій та адміністративній сферах, її кадрового забезпечення, умов проходження служби, правового та соціального захисту французьких поліцейських. Звертається увага на те, що 75% керівного персоналу МВС Франції – вихідці з вищого нобілітету (з родин видатних політичних діячів, керівників державних органів першого другого рівня, великих підприємців та банкірів). Майже 40 % з них мали дворянські титули. Працівникам Національної поліції заборонено займатися будь-якою приватною діяльністю, пов’язаною з отриманням прибутків. Але дозволяється займатися літературною роботою, мистецтвом, проводити наукові дослідження. Діяльність французьких поліцейських повністю деполітизована. Їм забороняється вступати до політичних партій, брати участь у їх діяльності (ст.12 Декрету № 68/70).

Саме французька поліцейська доктрина найбільшим чином вплинула на формування сучасної моделі поведінки працівників поліції при виконанні ними службових обов’язків, що знайшло своє відображення у „Декларації про поліцію”, прийнятій парламентом Асамблеї Ради Європи 08.05.1979 р.

У підрозділі 1.3 „Міліцейсько-поліцейська система країн СНД як окремий різновид поліцейської системи країн романо-германської правової сім’ї” зазначається, що сьогодні у світі склалося два типи поліцейської системи: фрагментарний (децентралізований) та централізований. Під останнім розуміється поліцейська система країн романо-германської правової сім’ї, ключовою ознакою якої є безпосереднє підпорядкування всіх без винятку правоохоронних органів держави її національному керівництву. Централізована поліцейська система в залежності від типу її організації поділяється на два основних підвиди: 1) бінарна поліцейська система, тобто така, яка складається з поліції, що входить до складу міністерства внутрішніх справ, та поліцейських формувань, які підпорядковані збройним силам та одночасно забезпечують громадську безпеку та правопорядок; 2) поліцейська система, яка складається лише із звичайної поліції.

Далі в роботі розкриваються поняття, загальні риси міліцейсько-поліцейської системи країн СНД як певного різновиду централізованої поліцейської системи, наголошується на тому, що вона належить до другого підвиду централізованої поліцейської системи, оскільки за законодавством країн СНД збройні сили не мають права здійснення поліцейських функцій у мирний час. Звертається увага на те, що в усіх без винятку країнах-учасницях СНД поліція (міліція) є складовою частиною міністерства внутрішніх справ, яке безпосередньо підпорядковується вищим органам державної влади (уряду, президенту) та внутрішньо єдиним централізованим органом. Міністр внутрішніх справ в країнах-учасницях СНД входить до складу уряду та є однією з його ключових фігур. Зазначається, що в окремих країнах-учасницях СНД (Україна, Росія) намітилася тенденція призначати на посаду міністра внутрішніх справ цивільну особу подібно французькій практиці, а в Республіці Казахстан встановлена та ж процедура призначення особи на посаду міністра внутрішніх справ, що і у Франції. Як і в інших державах, де створена централізована поліцейська система, в країнах-учасницях СНД, поліція (міліція) здійснює адміністративну функцію та функцію попереднього розслідування. Ще однією рисою поліцейсько-міліцейської системи країн-учасниць СНД є наявність в системі міністерств внутрішніх справ цих країн внутрішніх військ (Україна, Російська Федерація, Вірменія тощо), які беруть участь у охороні громадського порядку.

У підрозділі 1.4 „Розвиток законодавства країн-учасниць СНД про правовий статус працівників органів внутрішніх справ” простежується процес становлення національних поліцейських (міліцейських) систем країн-учасниць СНД у 90-і рр. ХХ – на початку ХХI ст. Зазначається, що нормативно-правові акти, якими визначається правовий статус працівника органів внутрішніх справ, регламентують державно-службові правовідносини та містять державно-службові норми. Ці акти є фундаментом правового статусу працівників органів внутрішніх справ та складають систему, яка характеризується структурністю, цілісністю, ієрархічністю та взаємозалежністю.

На думку автора, передумовою і початком (перший етап) становлення законодавства країн-учасниць СНД про органи внутрішніх справ є період з 1990 по 1994 роки. Аналіз нормативних приписів законодавчих актів про органи внутрішніх справ України, Російської Федерації, Білорусі, Казахстану, Азербайджану, Вірменії, Молдови, Грузії, Киргизстану та Туркменістану призводить до висновку, що в цей час у них визначилися такі основні напрямки розвитку відповідного законодавства: 1) розбудова національної поліції в межах міністерства внутрішніх справ на зразок західноєвропейської поліцейської моделі (Молдова, Азербайджан, Грузія, Казахстан, Вірменія). При цьому, першою з країн-учасниць СНД, яка відмовилася від використання терміну „міліція” у національному законодавстві була Республіка Молдова, про що свідчить Закон „Про поліцію” № 416-ХII від 18.12.1990 р.; 2) створення національних міліцейських систем (Україна, Росія, Білорусь, Туркменія) на ґрунті як світових так і власних правових надбань та традицій у галузі правоохорони, в тому числі з частковим урахуванням радянського досвіду розбудови міліцейської системи.

Окреме місце в роботі відведено проблемі законодавчого визначення в країнах-учасницях СНД термінів „поліція” та „міліція” та їхній юридичній характеристиці. Використання терміну „міліція” в правовій державі для найменування спеціального виду органів внутрішніх справ є нелогічним, оскільки у своєму істинному сенсі слово „міліція” (від лат. militia – військова служба) є військо, що формується тільки під час війни, а „поліція” (від. грец. рoliteia – управління справами держави) означає установу та персонал, що охороняють життя, здоров’я, майно, громадський порядок. Підкреслюється, що використання згаданого терміну у законодавстві України, Росії, Білорусі є правовою традицією, яку законодавці цих країн перейняли з радянських часів.

Далі в роботі висвітлюються особливості другого етапу (1995-2001 рр.) становлення законодавства країн-учасниць СНД про органи внутрішніх справ. В цей час у більшості країн-учасниць СНД було внесено чимало структурних змін та доповнень. Так, в Закон України „Про міліцію” від 20.12.1990 р. в період з 1996 року по 2001 рік було внесено одинадцять змін, а у відповідний закон Республіки Білорусь було внесено чотири суттєвих зміни та доповнення. В свою чергу, в Казахстані замість Закону „Про органи внутрішніх справ Республіки Казахстан” від 23.06.1992 року було прийнято Указ Президента, який має силу закону, „Про органи внутрішніх справ Республіки Казахстан” від 21.12.1995 р., № 2707. В Республіці Молдова в 1998 р. наново визначено структуру міністерства внутрішніх справ його граничну чисельність та створено війська карабінерів у його складі замість внутрішніх військ.

Розділ 2 – «Загальна характеристика правового статусу працівника органів внутрішніх справ у країнах СНД» — складається з чотирьох підрозділів та присвячений аналізу сутнісних характеристик правового статусу працівника органів внутрішніх справ як спеціального правового статусу людини.

У підрозділі 2.1. „Поняття та структура правового статусу працівника органів внутрішніх справ” розглядаються наукові концепції вчених М.В. Вітрука, Л.Д. Воєводіна, В.М. Горшеньова, Б.М. Лазарєва, Ю.М. Старілова, Г.В. Мальцева, В.М. Манохіна, І.М. Пахомова, М.І. Матузова, Ц.А. Ямпольської, які зробили найбільш значний внесок у дослідження проблем державної служби та правового статусу людини. Звертається увага на методологічну важливість та значущість застосування основних категорій інституту державної служби для теоретичного дослідження правового статусу працівників органів внутрішніх справ, розкривається зміст поняття „державна служба в органах внутрішніх справ”. Окремо в роботі досліджується низка питань щодо визначення поняття „посадова особа органів внутрішніх справ” та його співвідношення з поняттям „службова особа органів внутрішніх справ”.

Розкриваючи юридичну природу правового статусу працівника органів внутрішніх справ, автор показує, що структурно він складається з повноважень, спеціальних прав та обов’язків, виділених за ознакою службового становища. Отже, даний правовий статус він є комплексною категорією, яка акумулює одночасно ознаки декількох видів спеціальних статусів: відповідно – державних службовців, посадових осіб, представників влади. На думку автора, правовий статус працівника органів внутрішніх справ є юридичним закріпленням становища певної категорії державного службовця в системі державної служби шляхом встановлення повноважень, посадових обов’язків, прав, відповідальності та різного роду гарантій. При цьому, найважливішою ознакою повноважень, що забезпечує їхню реалізацію, є владність. Далі, розглядаючи питання про структурні елементи правового статусу працівника органів внутрішніх справ, автор зазначає, що з позиції широкого підходу до нього включаються (крім вище перелічених структурних елементів) громадянство, правосуб’єктність та різного роду обмеження. Ядром у правовому статусі працівника правоохоронних органів є державно-владні повноваження, а також юридична відповідальність.

Далі в роботі висвітлено низку питань щодо особливостей правосуб’єктності працівників органів внутрішніх справ, системи гарантій належного виконання ними службових обов’язків, запропоновано класифікацію видів правового статусу працівника органів внутрішніх справ.

У підрозділі 2.2 „Державно-владні повноваження, права та юридичні обов’язки як елементи правового статусу працівників ОВС країн СНД” констатується, що здійснення органами внутрішніх справ своїх функцій та компетенції неможливе без наявності у державно-службових відносинах владного суб’єкту. У цьому зв’язку в роботі розкривається зміст понять „працівник (співробітник) міліції” (ст.17 Закону РФ „Про міліцію”; ст.35 Закону Республіки Бєларусь „Про міліцію”; ст.20 Закону України „Про міліцію”), „працівник поліції” (ст.1 Закону Республіки Азербайджан „Про поліцію”; ст.18 Закону Республіки Молдова „Про поліцію”), „працівник органу внутрішніх справ” (ст.20 Указу Президента Республіки Казахстан „Про органи внутрішніх справ Республіки Казахстан”). Зазначається, що згадані дефініції містять вказівки про належність цих суб’єктів до офіційних представників державної (виконавчої) влади, їхнє перебування на певній посаді, наявність спеціальних звань та визначених законом прав й обов’язків.

Далі автором аналізуються права та обов’язки працівників органів внутрішніх справ, котрі встановлені у вище згаданих правових актах, відмічається певна термінологічна невизначеність у співвідношенні понять „компетенція”, „повноваження”, „права та обов’язки”. Так, відповідне законодавство України, Росії, Білорусі оперує термінами „права”, „службові права” та „обов’язки”, а у Казахстані права та обов’язки об’єднані родовим поняттям „повноваження”. У свою чергу, у законодавстві про поліцію Азербайджану використовуються терміни „права”, „обов’язки”, „повноваження”. Ще однією з особливостей азербайджанського законодавства у цій галузі є те, що права та обов’язки працівників поліції диференціюються на загальні і права й обов’язки у галузі охорони, забезпечення громадянського порядку і попередження злочинів та їх розкриття. На думку автора, коректнішим було б вживати у текстах нормативних актів країн-учасниць СНД термінів „повноваження” та „обов’язки” замість терміну „права”, подібно тому як це зроблено у Законі Чеської Національної Ради „Про поліцію Чеської республіки” та у Федеральному законі ФРН „Про адміністративні повноваження поліції”.

Далі розкривається конкретний зміст прав, обов’язків працівників органів внутрішніх справ у галузі боротьби зі злочинністю та адміністративними правопорушеннями, в тому числі повноваження у галузі здійснення оперативно-розшукової діяльності. Підкреслюється, що основний об’єм прав та обов’язків працівників МВС України, в тому числі тих, що пов’язані з застосуванням фізичної сили, зброї та спеціальних засобів, збігається з аналогічним об’ємом прав та обов’язків, визначених у законодавстві про органи внутрішніх справ інших країн-учасниць СНД. Наголошується на тому, що правовою традицією законодавства країн-учасниць СНД про міліцію (поліцію) є те, що безпосередньо у цих законодавчих актах не зафіксовано процесуальні норми, які забезпечують статусні повноваження працівника органів внутрішніх справ.

Окремо висвітлено питання про спеціальні права працівників органів внутрішніх справ, що спрямовані на підвищення службової активності (право на захист з боку держави, право на захист від втручання у законну діяльність працівника органів внутрішніх справ). Звертається увага на те, що лише у білоруському законодавстві передбачено право працівника органів внутрішніх справ на професійний ризик.

Також в роботі висвітлено питання про систему особистих, правових та соціальних гарантій захисту працівника органів внутрішніх справ в країнах-учасницях СНД.

У підрозділі 2.3 „^ Обмеження у правовому статусі працівників органів внутрішніх справ за законодавством країн-учасниць СНД” зазначається, що мета застосування цих юридичних засобів стосовно працівника органів внутрішніх справ полягає в забезпеченні ефективного функціонування державної служби, встановленні правових перешкод можливому зловживанню владними повноваженнями. Автор поділяє позицію О.В. Малько про те, що юридичні обмеження є встановлені законом вилучення з правового статусу громадянина в силу певних обставин, котрі обмежують свободу та інтереси особистості, але завжди носять превентивний характер, застерігають від можливих несприятливих наслідків.

Далі в роботі аналізуються відповідні норми Конвенції Міжнародної організації праці № 87, щодо свободи асоціацій та захисту права на організацію, Кодексу поведінки посадових осіб щодо підтримання правопорядку (1970 р.). Підкреслюється, що норми міжнародного права, припускаючи потенційну можливість обмеження прав та свобод працівників поліції, не дають повного переліку прав та свобод, котрі обмежуються, та покладають прийняття конкретного рішення з цієї справи на розсуд національного законодавця.

Характеризуючи відповідну законодавчу базу Азербайджану, Білорусі, Казахстану, Молдови, Росії, України, Туркменістану, автор констатує, що обмеження у правовому статусі працівників органів внутрішніх справ в цих країнах встановлені як загальним законодавством про державну службу або боротьбу з корупцією, так і нормативно-правовими актами, котрі безпосередньо стосуються працівників органів внутрішніх справ. Констатується, що в Україні та Росії більшість обмежень працівників органів внутрішніх справ визначено законодавством про державну службу (Росія) та боротьбу з корупцією (Україна), а не законодавством про органи внутрішніх справ.

Характер, зміст та види правообмежень, що поширюються на працівників органів внутрішніх справ в країнах-учасницях СНД, здебільшого мають адміністративний і фінансовий характер та зменшують об’єм деяких політичних, економічних, трудових, особистих прав та свобод (в тому числі конституційних прав та свобод) цієї категорії державних службовців. Серед політичних прав, у яких обмежені працівники органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД, необхідно виокремити: право на членство у політичних партіях та громадських об’єднаннях, що переслідують політичні цілі (Україна, Росія, Молдова, Білорусь, Казахстан, Туркменістан); право бути обраним до представницьких органів державної влади (Росія, Азербайджан, Казахстан). Серед економічних прав, у яких обмежені працівники органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД, необхідно виокремити право на зайняття підприємницькою та іншою оплачуваною діяльністю (Україна, Росія, Азербайджан, Казахстан). Проте, у спеціальному законодавстві Білорусі та Молдови не міститься прямої заборони для працівників міліції (поліції) щодо зайняття підприємницькою діяльністю. У законодавстві майже всіх перелічених країн (крім Білорусі) встановлено пряму заборону на участь у страйках для працівників органів внутрішніх справ.

У підрозділі 2.4 „Юридична відповідальність працівників органів внутрішніх справ за законодавством країн-учасниць СНД” зазначається , що юридична відповідальність є невід’ємним елементом правового статусу працівників органів внутрішніх справ, а її межі визначаються службовими повноваженнями працівника. Далі розкриваються особливості норм національного законодавства про відповідальність працівників органів внутрішніх справ деяких країн СНД. Констатується, що у відповідних статтях нормативно-правових актів про органи внутрішніх справ Азербайджану, Білорусі, Казахстану, України перелічені види юридичної відповідальності, яку несуть працівники органів внутрішніх справ (кримінальна, дисциплінарна, матеріальна). Звертається увага на те, що безпосередньо у ст.33 Закону Азербайджанської Республіки „Про поліцію” від 28.10.1999 р., надано перелік видів дисциплінарних стягнень, до яких може бути притягнений працівник поліції. Він повністю збігається з аналогічним, визначеним у п.15 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України. Констатується, що особливістю казахського законодавства у цій галузі є встановлення відповідальності для працівників органів внутрішніх справ за виконання завідомо протиправних наказів.

У висновках підбито підсумки дослідження, надаються дефініції понять „правовий статус працівника органів внутрішніх справ”, „державно-владні повноваження”, систематизуються особливості законодавства країн-учасниць СНД про правовий статус органів внутрішніх справ. Формулюється головний висновок про те, що цей правовий інститут у згаданих країнах має чимало спільних рис, конкретизуються підсумки дослідження поліцейської системи централізованого типу .


^ Список праць, опублікованих автором, за темою дисертації

1. Коваленко Ю.І. Обмеження в правовому статусі працівника органів внутрішніх справ: порівняльно-правовий аналіз за законодавством України та Російської Федерації //Науковий вісник Львівського юридичного інституту МВС України. – 2004 – № 3. – С.233-241.

2. Коваленко Ю.І. Правовий статус працівника міліції по законодавству Республіки Бєларусь //Право і безпека. – 2005. – Т.4. – № 2. – С.72-75.

3. Коваленко Ю.І. Правовий статус працівника органів внутрішніх справ за законодавством Республіки Казахстан //Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2005. – Вип. 30. – С.




АНОТАЦІЇ



Коваленко Ю.І. „Правовий статус працівника органів внутрішніх справ у перехідному суспільстві (порівняльно-правовий аналіз на матеріалах країн СНД)”.Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія правових і політичних вчень. - Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2005 р.

Дисертація є комплексним дослідженням, що поєднує у собі сучасні загальнотеоретичні та порівняльно-правові аспекти та закономірності становлення та розвитку інституту правового статусу працівників органів внутрішніх справ в країнах-учасницях СНД. Від аналізу розвитку пострадянського суспільства у країнах СНД у кінці ХХ – початку ХХI сторіччя, автор переходить до дослідження поліцейської системи Франції як еталонної поліцейської системи країн романо-германської правової сім’ї. Констатується, що саме французька модель організації поліцейської системи дозволяє забезпечити стійке існування політичного режиму в умовах економічної, політичної нестабільності, частих політичних криз. Досліджено основні етапи розвитку законодавства про органи внутрішніх справ у країнах-учасницях СНД. Проаналізовано питання про елементний склад правового статусу працівника органів внутрішніх справ, наведено відповідну дефініцію поняття „правовий статус працівника органів внутрішніх справ”. У порівняльно-правовому аспекті розкрито сутність поняття „працівник міліції” та „працівник поліції”, котрі існують у чинному законодавстві країн-учасниць СНД. Систематизовані різноманітні види гарантій правового статусу працівника органів внутрішніх справ.

Питання про особливості правових обмежень для співробітників органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД розглянуто в контексті загальноприйнятих міжнародно-правових поліцейських стандартів.

Досліджено види та підстави юридичної відповідальності працівників органів внутрішніх справ країн-учасниць СНД.

^ Ключові слова: перехідне суспільство; поліцейська система; міліцейсько-поліцейська система країн-учасниць СНД; спеціальний правовий статус працівника органів внутрішніх справ; спеціальна правосуб’єктність працівника органів внутрішніх справ; державно-владні повноваження, права, гарантії, обмеження, юридична відповідальність.


^ Коваленко Ю.И. „Правовой статус работника органов внутренних дел в переходном обществе (сравнительно-правовой анализ на материалах государств-участников СНГ)”Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.01 – теория и история государства и права; история правовых и политических учений. – Национальный университет внутренних дел, Харьков, 2005 г.

Диссертация представляет собой комплексное исследование, объединяющее в себе современные общетеоретические и сравнительно-правовые аспекты и закономерности становления и развития института правового статуса работников органов внутренних дел в государствах-участниках СНГ. От анализа развития постсоветского общества в странах СНГ в конце ХХ - начале ХХІ столетия, автор переходит к исследованию современной полицейской системы Франции как эталонной полицейской системы государств, относящихся к романо-германской правовой семье. Констатируется, что именно французская модель организации полицейской системы позволяет обеспечить стойкое существование политического режима в условиях экономической, политической нестабильности, частых политических кризисов. Рассмотрены современные доктринальные подходы европейских ученых-полицеистов к пониманию категории „полицейская система государства”, представлена соответствующая дефиниция, названы её специфические черты. Определены особенности милицейско-полицейской системы государств-участников СНГ как отдельной разновидности полицейской системы государств романо-германской правовой семьи. Отмечена тенденция назначения на должность министра внутренних дел в ряде государств-участников СНГ гражданского лица подобно практике, апробированной в европейских государствах. Исследованы основные этапы развития законодательства, посвященного правовому статусу органов внутренних дел в государствах-участниках СНГ. Констатируется, что использование термина „милиция” в законодательстве Украины, России и Беларуси является правовой традицией, которую законодатели этих стран позаимствовали из законодательства советских времен, несмотря на то, что использование этого термина в правовом государстве для наименования специального вида органов внутренних дел является нелогичным. Основываясь на научных концепциях о правовом статусе человека Н.В. Витрука, Л.Д. Воеводина, В.М. Горшенёва, Ц.А. Ямпольской и ряда других ученых-юристов государств-участников СНГ, проанализирован вопрос об элементном составе правового статуса работника органов внутренних дел, приведена соответствующая дефиниция понятия „правовой статус работника органов внутренних дел”. Подчеркнута методологическая значимость применения основных категорий института государственной службы для теоретического исследования правового статуса работников органов внутренних дел. Предложено аналитическое рассмотрение вопроса об особенностях правосубъектности работников органов внутренних дел в странах-участницах СНГ, дана теоретическая классификация видов указанного правового статуса. Раскрыт ряд вопросов относительно содержания, объема и характера полномочий, прав и обязанностей работников органов внутренних дел стран-участниц СНГ, осуществлен их сравнительно-правовой анализ на предмет выявления общих и особых черт. В сравнительно-правовом аспекте раскрыто содержание понятий „работник милиции” и „работник полиции”, содержащиеся в соответствующем законодательстве государств-участников СНГ. Систематизированы различные виды гарантий правового статуса работника органов внутренних дел.

Вопрос об особенностях правовых ограничений для сотрудников органов внутренних дел государств-участников СНГ рассмотрен в контексте общепринятых международно-правовых полицейских стандартов. Исследованы виды и основания юридической ответственности работников органов внутренних дел в государствах-участниках СНГ.

^ Ключевые слова: переходное общество; полицейская система; милицейско-полицейская система государств-участников СНГ; специальный правовой статус работника органов внутренних дел; специальная правосубъектность работника органов внутренних дел; государственно-властные полномочия, права, гарантии, ограничения, юридическая ответственность.


Kovalenko Y.I. “Legal Status of an Officer of the Internal Affairs in a Transitional Society (comparatively-legal analysis based on the materials of the member-countries of the Commonwealth of Independent States (CIS))”. – Manuscript.

Dissertation for the Ph.D. in Legal Science by specialty 12.00.01 - Theory and History of the State and Law; History of Law and Political Sciences.– National University of Internal Affairs, Kharkiv, 2005.

The dissertation is presented by a combined research, which includes the modern generally-theoretical and comparatively-legal aspects, as well as the mechanisms of formation and development of the code for the legal status of an officer of the Internal Affairs in the CIS member-countries. Initially, the author analyses development of the post-Soviet, current CIS countries in the end of XX – beginning of XXI century. Later, he presents the research of the modern law-enforcement system of France, as the ideal model within governmental law-enforcement systems of the Romano-Germanic legal family. It is established, that exactly the French model of police organization allows to secure a firm political regime in the milieu of economical and political instability, as well as frequent political crises. Also researched are the crucial development stages of the legislation devoted to the legal status of an officer of the Internal Affairs in the CIS member-governments. Analysed is the question concerning the elementary components of the legal status of the internal affairs office. Accordingly, the corresponding definition of the term, “legal status of the officer of the internal affairs” is reviewed. In the comparatively- legal aspect, the author discusses the meaning of such terms as “a militia officer” and “a police officer,” both of which are contained in the corresponding legislation of the CIS member-countries. Finally, the various kinds of guarantees of a legal status of an officer of the internal affairs have been systemized.

The question about the specifics of legal restrictions for the officers of the internal affairs in the CIS member-countries is discussed in the context of the generally-accepted internationally-legal police standards.

Further researched are the kinds and bases for the legal responsibility of the officer of the internal affairs of the CIS member-countries.

Key words: transitional society; law enforcement system; military-policial system of the member-countries of the Commonwealth of Independent States (CIS); legal status of an officer of the internal affairs, and its sorts; legal personality of an officer of the internal affairs; governmental authority, rights, guarantees, restrictions, legal responsibility.





Скачати 331.48 Kb.
залишити коментар
Дата конвертації23.09.2011
Розмір331.48 Kb.
ТипАвтореферат, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх