Конспект лекцій з дисципліни «Основи реконструкції історичних міст» д ля студентів 5 курсу професійного напрямку 060102-«Архітектура» icon

Конспект лекцій з дисципліни «Основи реконструкції історичних міст» д ля студентів 5 курсу професійного напрямку 060102-«Архітектура»


Схожі
Конспект лекцій за модулем 4 «типологія будівель І споруд»...
Конспект лекцій з курсу "Архітектура виробничих будівель І споруд" Для студентів базового...
Конспект лекцій з навчальної дисципліни «основи охорони праці» для студентів 3 курсу денної...
М. Л. Мухортов конспект лекцій...
Конспект лекцій з курсу «Історія мистецтв, архітектури й містобудування» архітектура...
Конспект лекцій з дисципліни " земельне право україни" для студентів денн...
Конспект лекцій для студентів 5 курсу...
Конспект лекцій для студентів IV курсу гуманітарного факультету спеціальності 030301...
Конспект лекцій для студентів IV курсу гуманітарного факультету спеціальності 030301...
Конспект лекцій з дисципліни Основи сапр для студентів 4 курсу...
Конспект лекцій з курсу «Корпоративне управління»...
Конспект лекцій з курсу “ Теорія І критика архітектури ХХ століття” Частина 2 Арх...



Загрузка...
страницы:   1   2   3   4
скачать


Міністерство освіти і науки України

Харківська національна академія міського господарства


В.О.Кодін


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни «Основи реконструкції історичних міст»

для студентів 5 курсу

професійного напрямку 6.060102-«Архітектура»


Харків – ХНАМГ – 2008

В.О.Кодін. Конспект лекцій з дисципліни «Основи реконструкції історичних міст» для студентів 5 курсу архітектурного напрямку 6.060102-«Архітектура» - Харків : ХНАМГ , 2008- 64 с.


Рецензенти: канд.арх., доц. Марченко Т.А. (ХДАДМ)

канд.арх., доц. Конопльова О.В. (ХНАМГ)


Ухвалено на засіданні кафедри АіЛП – протокол № 1 від 30 серпня 2007 р.


Зміст

Вступ ............................................................................................................ 5

Змістовий модуль 1.1. Світовий науково-практичний досвід

реконструкції історичних міст ............................................................. 7

Лекція 1. Методично-правові основи, мета та задачі реконструкції

історичних міст .......................................................................... 7

Лекція 2. Фактори, що визначають формування історичного міського

середовища ................................................................................. 11 Лекція 3. Генезис світової теорії та практики реконструкції історичних

міст від стародавніх цивілізацій до Відродження ................... 13

Лекція 4. Аналіз досвіду реконструкції історичних міст Західної

Європи (XIX – XX ст.) .............................................................. 17

Лекція 5. Вітчизняний науково-практичний досвід реконструкції

історичних міст (XII – XVIII ст.) ................................................ 23

Лекція 6. Вітчизняна теорія і практика реконструкції історичних міст

(ХІХ – ХХ ст.) ................................................................................ 26

Лекція 7. Особливості формування історичних архітектурних ансамблів

міста Харкова ................................................................................. 28

Лекція 8. Композиційно-художні проблеми реконструкції історичної

забудови .......................................................................................... 31

Змістовий модуль 1.2. Сучасна теорія та практика реконструкції історичних міст .............................................................................................. 36

Лекція 9. Історичне місто як система архітектурних ансамблів

та комплексів .....................................................................................36

Лекція 10. Сучасна практика реконструкції історичних міст ……………39

Лекція 11. Нормативно-правове та організаційне забезпечення

реконструкції історичної забудови..............................................41

Лекція 12. Передпроектний аналіз історичної забудови та історико-

опорний план ………………………………………………….....43

Лекція 13. Зони охорони пам’яток як механізм збереження історичної

забудови .........................................................................................46

Лекція 14. Методичні підходи до реконструкції центру історичного

міста ............................................................................................... 51

Лекція 15. Принципи та прийоми реконструкції структурних елементів

історичного міста ………………………………………………. 54

Лекція 16. Засоби вирішення інженерно-технічних проблем реконструкції

історичних міст ............................................................................. 58

Література .........................................................................................................62


Вступ


Теоретичний курс «Основи реконструкції історичних міст» належить до професійних дисциплін, направлених на отримання студентами-архітекторами фахових знань, умінь та навичок у галузі містобудівної реконструкції. Дисципліна викладається як вибіркова, за вибором Харківської національної академії міського господарства. Її обсяг, зміст та направленість визначені освітньо-кваліфікаційною характеристикою та освітньо-професійною програмою підготовки архітекторів-бакалаврів.

Лекційний курс складається з двох логічно завершених змістових модулів. У першому змістовому модулі надається ретроспективний аналіз світового та вітчизняного теоретичного і практичного досвіду реконструкції історичних міст від найдавніших часів до сьогодення. Другий змістовий модуль присвячений вивченню та засвоєнню сучасної теорії і практики реконструкції історичних міст.

Базовими дисциплінами для вивчення даного курсу є: «Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування», «Історія мистецтв, архітектури та містобудування», спецкурси з містобудування та ландшафтної архітектури.

Курс «Основи реконструкції історичних міст» є забезпечуючим для дисциплін: «Архітектурне та містобудівне проектування», «Теорія містобудування», «Сучасні теорії реконструкції міського середовища».

Даний конспект лекцій включає у сконцентрованому вигляді найбільш важливі матеріали щодо науково-методичних основ, принципів і прийомів реконструкції історичного міського середовища. Для максимального інформаційного забезпечення даного курсу у методичному фонді навчальної майстерні «Реконструкції і реновації міського середовища» зібраний банк даних у вигляді історичних планів, паспортів кварталів, фототеки тощо.

Дисципліна “Основи реконструкції історичних міст” має за мету формування знань щодо основних тенденцій професійної архітектурної діяльності в галузі реконструкції архітектурного середовища історичних міст, освоєння теоретичного та практичного вирішення проблем удосконалення історичного міського середовища. Задачі дисципліни:

- засвоєння логіки формування теоретичних та практичних підходів до реконструкції історичних міст шляхом вивчення історичних концепцій реконструкції міського середовища;

- засвоєння основних чинників законодавчої та науково-методичної бази реконструкції історичної забудови;

- виявлення та пошук шляхів вирішення комплексних проблем реконструкції історичних міст, та їх структурних елементів;

- засвоєння сучасних методів та прийомів реконструкції історичної забудови.

Засвоюючи курс, студент повинен отримати знання:

про основні напрямки реконструкції історичних міст та їх структурних елементів;

про історичні концепції реконструкції історичних міст;

про вітчизняний та зарубіжний практичний досвід створення та реконструкції архітектурних ансамблів історичних міст;

про законодавчу та нормативну базу охорони та реконструкції історичної забудови;

про методи передпроектного аналізу та проектних розробок в галузі реконструкції історичної забудови;

про сучасні проблеми збереження та реконструкції історичної забудови;

про композиційно-художні прийоми та методи реконструкції як засоби формування гармонійного образу історичного міста.

У процесі індивідуального контролю знань, а також при виконанні передбаченого програмою самостійного практичного завдання студенти повинні продемонструвати вміння:

- сформулювати, в результаті проведеного передпроектного аналізу, методичний підхід до реконструкції фрагменту історичного середовища міста;

- обґрунтувати вибір напрямку реконструкції містобудівного об'єкта;

- скласти програму предпроектного циклу робіт, намітити комплекс заходів з реконструкції структурних елементів забудови історичного міста;

- провести вибір прийомів для рішення композиційних та художніх задач на різних стадіях проектування.


Змістовий модуль 1.1. Світовий науково-практичний досвід реконструкції історичних міст


Лекція 1. Методично-правові основи, мета та задачі реконструкції історичних міст

Особливістю реконструкції історичних міст, в яких сконцентрована велика кількість пам'яток архітектури та містобудування, є та обставина, що забезпечення збереження художніх якостей забудови, відродження гармонійності міського середовища, збереження історичного ландшафтного оточення стає головним завданням, що підпорядковує собі функціональні та конструктивно-технічні вимоги.

Для професійного виконання цього завдання необхідно:

- засвоїти принципи підходу до вивчення історичної забудови міста з позицій системного аналізу взаємозв’язків його елементів на всіх містобудівних рівнях - міста, ансамблю, будинку;

-вміти визначати закономірності розвитку просторових співвідношень об’ємів та мас, особливостей художніх форм ансамблів і комплексів історичного міста;

- розуміти сутність системи місторегулюючих та охоронних заходів як історично обумовленої категорії, що органічно витікає з самої задачі гармонійного розвитку архітектурного вигляду історичного міста, як цілісної художньої форми.

Поняття "реконструкція" в смисловому значенні слова трактується як переклад латинського терміну constructio – побудова, з префіксом re, що в даному випадку означає відновлення. Поняття реконструкція в контексті історичної забудови використовується для визначення двох різних видів діяльності: по-перше, цей термін означає перебудову міста, архітектурного комплексу, будинку та споруди, що викликана новими життєвими потребами. По-друге, реконструкцією називається археологічне відновлення пам'ятки архітектури, поселення, міста тощо. Така реконструкція не припускає обов'язкової практичної реалізації, а є лише результатом дослідження, що спирається на матеріальні залишки пам'ятки, письмові та іконографічні свідоцтва. Така реконструкція виражається через опис, або у вигляді зображення ( графічна реконструкція) чи моделі (макету).

У відповідності з Законом України “Про охорону культурної спадщини” від 10 січня 2002 року № 2921-III історичним населеним містом називається “частина населеного місця , що зберегла старовинний вигляд, розпланування та форму забудови, типових для певних культур або періодів розвитку.”

Згідно до закону, культурну спадщину, що підлягає охороні та збереженню складають окремі споруди, їх комплекси (ансамблі) та визначні місця ( топографічно визначені зони або ландшафти). До пам'яток архітектури та містобудування відносяться “… історичні центри, вулиці, квартали, площі, архітектурні ансамблі, залишки давнього планування та забудови, окремі архітектурні споруди.” Важливими складовими в історично успадкованому вигляді являються також пам'ятки садово-паркового мистецтва, для яких характерне “… поєднання паркового будівництва з природними, або створеними людиною ландшафтами.”

Згідно зі статтею 32.1 цього закону “з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару”.

Відповідно зі статтею 33 “ансамблі і комплекси пам'яток, які становлять виняткову антропологічну, археологічну, естетичну, етнографічну, історичну, мистецьку, наукову чи художню цінність, можуть бути оголошені рішенням Кабінету Міністрів України державними історико-культурними (історико-архітектурними, архітектурно-історичними) заповідниками чи музеями-заповідниками.”

Пасивне збереження міського середовища протирічить самій історичній природі міста, яке завжди знаходиться в процесі розвитку та обновлення. Крім фізичного розростання міст, періодично відбувається їх внутрішня трансформація. Таким чином, в процесі історичного розвитку міста формується структура з різними по своїй терміновій стійкості функціональними ланками і композиційними елементами.

Принципи і цілі, методи і засоби ,необхідні для збереження якостей історичних міст сформульовані в « Міжнародній хартії про охорону історичних міст», прийнятої ICOMOS (міжнародною радою з питань пам’яток і визначних міст).

В «Хартії» зазначено: «Щоб охорона історичних міст і кварталів була дійовою,вона мусить стати невід’ємною частиною єдиної політики економічного і соціального розвитку і враховуватись у територіальних і містобудівних планах на всіх рівнях». В документі також зазначено ,що в історичних містах повинна підлягати охороні «…сукупність матеріальних і духовних складових, які виражають його образ, а саме:

а) форма міста, яка визначається мережею вулиць і розплануванням на ділянці;

б) зв’язок між різними міськими просторами: забудованими, вільними і озелененими;

в) форма і вигляд споруд (внутрішній і зовнішній) обумовлені своєю структурою, об’ємом, стилем, масштабом, матеріалом, кольором і декором;

г) зв’язки міста з навколишнім середовищем, природним і створеним людиною;

д) різні призначення міста, набуті ним в ході історичного розвитку.

В якості основних методичних підходів до реконструкції історичного середовища міст повинні бути :

- комплекс попередніх комплексних різнопланових досліждень ;

- включення в розробку плану охорони аналізу археологічних , історичних, архітектурних, економічних, соціологічних та інших даних;

- визначення основних напрямів реконструкції і необхідних для цього юридичних, адміністративних і фінансових заходів ;

- забезпечення гармонічного поєднання історичних кварталів з містом в цілому;

- визначення споруд, які потребують особливого захисту, ті, охорона яких здійснюється в певних умовах, і споруди, знесення яких допускається лише у виняткових випадках;

- документування існуючого стану перед будь-яким втручанням ;

- громадське обговорення проектів реконструкції історичної забудови;

- забезпечення схоронності та утримання споруд у належному стані;

- пристосування нових функцій і мереж інфраструктури до специфіки історичних міст.


Література: [1, 13, 15, 17, 19, 20, 21]


^ Лекція 2. Фактори, що визначають формування історичного міського середовища

Встановлення передумов виникнення поселення і факторів, що визначають характер його еволюції, розглядання міста в динаміці його становлення і розвитку дозволяють з'ясувати причини виникнення тих чи інших якостей та дати їм вірну оцінку. Особливе значення при цьому мають фактори, що обумовили виникнення об'ємно-просторові особливості міського центру, адже його своєрідність накладає відбиток на весь майбутній хід формування системи міста.

Схема плану міста – розміщення основних містобудівних вузлів, напрями головних магістралей, характер сітки вулиць – залежала, насамперед, від природних умов (характеру рельєфу, наявності водних басейнів, їх розмірів та конфігурації). Природні умови були, зазвичай, і першопричиною вибору місця для розташування поселення. Найбільш рання функція поселень – оборонна – визначала вибір місця, яке б забезпечувало при найменших витратах на будівництво найкращий захист від численних ворогів.

У типології більшості давньоруських городищ лежить розпланування укріплень і зв'язок їх з місцевим рельєфом . Розрізняють такі городища:

мисові, укріплені валом з напільного боку; мисові, укріплені валом по периметру; острівні; поселення, укріплення яких не залежить від рельєфу – круглі, напівкруглі “ волинського типу” ( поєднання прямолінійних та криволінійних у плані валів.

Одночасно з рельєфом на вибір місць для нових поселень впливало їх тяжіння до водоймищ – рік, озер – як до шляхів сполучення і джерел водопостачання. Звідси намагання розмістити поселення на підвищених ділянках берегів річок. Особливо часто зустрічається варіант розміщення фортеці на мисі, створеному рікою та її притоками, де природними перепонами місто захищалося з двох, або ж трьох боків, а з напільного, незахищеного боку зводилися штучні споруди – рови та вали.

Таким чином, природний ландшафт (рельєф місцевості, водні поверхні, лісні масиви та інші зелені насадження) являється одним з визначних факторів формування планування та забудови як центрального ядра міста, так і його окремих елементів.

По своїм розмірам та масштабу – висоті, масі, довжині фасадів, вертикальним та горизонтальним членування - архітектурна споруда може знаходитись у рівновазі з елементами ландшафту (левадами чи дзеркалом водоймища, пагорбами, незабудованим природним простором), може підпорядковуватись природним елементам або візуально їх подавляти.

Розглядаючи просторову структуру історичних міст, ми бачимо велике значення її вертикальної організації. Силуети міст завжди були насичені висотними домінантами. Розміщення первісного ядра, зазвичай, на підвищених місцях, а також концентрація в межах цього ядра значної кількості вертикалей (соборів, дзвіниць, фортечних веж тощо) забезпечувало формування саме тут головного акценту в ієрархії історичних домінант міста.

Це сузір’я вертикалей підтримувалось розкиданими по місту акцентами в вигляді монастирів та парафіяльних церков. Як результат, в силуеті історичних міст сформувалась ієрархія домінант першого, другого і третього порядку.

Відповідність між розміщенням вертикальних акцентів і планувальних вузлів обумовила можливість по вигляду силуету міста одержати увагу щодо планування міста, локалізації його елементів (фортеці, центрального майдану монастирів тощо). Прочитувався і рельєф місцевості, адже більшість домінант розташовувались на підвищених місцях.

Таким чином, система домінант складає своєрідний візуально-інформаційний каркас історичного міста.

Найбільш сталими в часі були природні фактори і тісно пов’язана з ними система розташування основних містобудівних вузлів. Іноді природні умови настільки жорстко обмежували можливість варіативності планувальних прийомів, що навіть у випадках майже повного руйнування міста, воно відновлювалося за тією ж схемою .

В випадках зміни планувальної схеми міст в них все ж зберігались основні містобудівні вузли, а також основні напрямки вулиць.

Збереження на протязі кількох століть садибного типу забудови також сприяло сталості міських планів.

При всьому різноманітті ландшафтів історичних міст з індивідуальними якостями, їх планувальні схеми зводяться до кількох типів:

- радіально-центрична (як варіант – променева);

- рядна;

- перехресно-рядна.


Література: [2, 3, 5, 10, 11, 13, 21]

^ Лекція 3. Генезис світової теорії та практики реконструкції історичних міст від стародавніх цивілізацій до Відродження

Ретроспективний аналіз формування та розвитку найбільш відомих в світовій історії міст показує, що регулювання як художніх якостей головних архітектурних ансамблів, так і міського середовища в цілому були в центрі уваги ще стародавніх правителів.

Територіальний та якісний розвиток міст обумовлював періодичні реконструктивні роботи, що торкалися, в основному, їх центральних частин. Корінна ж реконструкція міст, іноді з повною чи частковою зміною загальної планувальної організації була поодинокою і пов’язаною, зазвичай, з відновленням міст після руйнівних війн (Вавилон у VII ст. до н.е., Мілет на початку VI століття до нашої ери). Обидва згадані міста в процесі реконструкції були приведені до регулярної планувальної схеми. При цьому, в Мілеті була максимально реалізована концепція першого з відомх історії теоретиків містобудування — Гіподама з Мілету — так звана «Гіподамова система».

Частіше реконструкція міст в стародавні часи торкалася лише центрів міст. Так, реконструкція Акрополя в Афінах після персидських війн в V столітті до н.е., крім створення нових укріплень («Довгих стін»), була сконцентрована на створенні нового духовного центру міста - Акрополя. В стародавньому Римі навіть після катастрофічної пожежі в 64 році при імператорі Нероні, коли відбудова міста велась за попередньо розробленим планом, лише частково були розширені окремі вулиці. При цьому центр Рима прикрасився новими архітектурними спорудами, але планувальна структура міста майже не змінилася.

Рим так і не набув регулярного планування, характерного для більшості міст, що були закладені в період Еліністичної Греції та Римської імперії.

Середньовічні міста, що розвивались на основі міст, заснованих римлянами, іноді зберегли регулярну планувальну структуру ( Флоренція, Мілан, Ліон, частково Париж). Однак, в більшості випадків спадковість планувальної структури міст була втрачена. Більшість античних міст була на той час зруйнована, ті, що залишились почали розвиватися по іншим законам.

Міста Раннього Середньовіччя не мали ні достатньої економічної бази, ні направляючого та регулюючого впливу на них державної влади. Плани Середньовічних міст розвивались природним шляхом, а попередні планування використовувалося лише іноді при побудові нових міст.

Слід зазначити, що навіть при збереженні прямокутної забудови за межами центральних кварталів вулиці частіше всього створювали віялоподібну структуру. Це було обумовлено характерним радіальним розходженням вулиць передмістя, за рахунок яких розширювались середньовічні міста.

Вищим досягненням середньовічного містобудування було застосування радіального-кільцевої планувальної схеми. Вона складалась історично, шляхом накладання на радіальну схему кільцевих вулиць, створених на місці старих фортечних мурів, що втрачали функціональне призначення при териториальному розвітку міст. Наприклад, Париж пройшов такі етапи в VI столітті (при знищенні стін Філиппа Августа), та в XVII столітті (при розбивці великих бульварів на місті стін Карла П'ятого).

В XV - XVI століттях починається формування нових теоретичних досліджень та практичних підходів щодо подальшого розвитку міст. Першим теоретиком Відроження в галузі містобудування був Альберті, трактат якого «Десять книг, щодо зодчества» був виданий майже у всіх європейськіх країнах. Пізніше теорію містобудування було збагачено працями Леонардо да Вінчі, Палладіо.

На відміну від попереднього періоду для Відродження характерне вольове втручання архітектора-містобудівника в реконструкцію міст. Створені в цей час архітектурно-планувальні уявлення одержали можливість відчужувати будівельні ділянки у приватних власників і керувати плануванням та забудовою міст.

За допомогою цих органів були проведені значні роботи по вдосконаленню міських планів. Однак максимальна увага була приділена реконструкції центрів міст, на яку виділялось більше половини міських бюджетів (друга половина витрачалась головним чином, для перебудови оборонних споруд).

У результаті реконструктивних заходів в епоху Відродження поступово ліквідується замкненість центрів міст. Наприклад, у центрі Флоренції була пробита нова вулиця Уффіці, яка поєднала центр міста – площу Сеньорії з річкою Арно. Напрямок цієї вулиці був вибраний з таким розрахунком, щоб в її створі опинилась не тільки зубчаста башта площі Сеньорії, а й віддалений купол собору. Таким чином, на вісь вулиці були нанизані дві головні вертикалі міста.

Ще в більшій мірі ідея розкриття міського центру була реалізована при реконструкції центральної площі Св.Марка в Венеції. На протязі XVI століття спочатку Якопо Скасовіно, а потім Вінченсо Скалоцци розширили територію і завершили архітектурний ансамбль площі.

При реконструкції зодчі епохи Відродження формували нові силуети міст. Зростання висотного рівня рядової забудови в центрах міст обумовило підвищення архітектурних домінант. Саме цьому на початку XVI століття Бартоломео Боуно відбудував дзвіницю собору св. Марка, після чого силует венеціанського центру набув особливої гостроти. В цей час спостерігається відродження в архітектурі купольних форм. Починаючи з грандіозного купола Флорентійського собору, зведеного Брунелеско в 1420-1434 роках в силуеті європейських міст з`являються купольні завершення храмів. Контрастні до готичних веж, вони вигідно відтінили їх гостроконечні завершення, створивши новий силует європейських міст.

При цьому реконструкція фактично не торкалася периферійних кварталів, організацію водопостачання та водовідведення, утилізації відходів тощо.

Теоретиками Відродження була розроблена концепція ідеального міста, в якому повинні були б реалізуватись всі переваги радіально-кільцевої планувальної схеми. Але реалізації цієї концепції відбувалась вже в часових межах періоду бароко.


Література: [2, 9, 10, 13, 14, 21]





залишити коментар
Сторінка1/4
Дата конвертації22.09.2011
Розмір0.69 Mb.
ТипКонспект, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3   4
средне
  1
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх