Г.І. Трофанчук історія вчень про державу icon

Г.І. Трофанчук історія вчень про державу


Схожі



ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»


Г.І. Трофанчук


ІСТОРІЯ ВЧЕНЬ ПРО ДЕРЖАВУ

ТА ПРАВО


Навчальний посібник для дистанційного навчання


Передрук і посилання без дозволу Університету «Україна» забороняються.

Всі права застережені.


Київ

Університет «Україна»

2004


ББК 67.0я73

Т76


Затверджено методичною радою Університету „Україна»

(Протокол № 5 від 23.02.2004 p.)


За редакцією В.О. Щербака, д-ра іст. наук, професора.


Рецензенти: В.К. Гіжевський, к. ю. наук, професор;

O.I. Коваленко, к. ю. наук, професор.

Трофанчук ГЛ.

Т 76 Історія вчень про державу та право: Навч. посібн. для дистанц. на­вчання. - К.: Ун-т „Україна», 2004. - 210 с.


ISBN 966-7979-62-8


Посібник створений з урахуванням досвіду щодо подібних вітчизняних ви­дань, а також власного напрацювання автора при викладанні навчальної дисципліни у вищих навчальних закладах. У посібнику вміщено теоретичний матеріал, перелік літератури, питання для заліку та самоконтролю знань студентів, глосарій контро­льні тести-тренінги.

Розрахований на студентів спеціальності „Правознавство», консультантів, ви­кладачів і може бути використаний як для дистанційної, так і інших форм навчання.


ББК 67.0я73


ISBN 966-7979-62-8 © Університет „Україна», 2004

© Трофанчук ГЛ., 2004


ВСТУП


Сучасне цивілізоване суспільство базується на здобутках різних форм організації суспільного життя минулого, органічно продовжує і розвиває їх. А це вимагає створення міцного юридичного фундаменту громадянського суспільства, розбудови сучасної держави України з урахуванням практич­ного досвіду і теоретичних поглядів різних часів.

Вивчаючи і з'ясовуючи сутність держави і права, слід ретельно проана­лізувати не тільки апробовані часом і практикою концепції, а й осмислити погляди, теорії, в яких розглядаються ці суспільні феномени, соціально-економічні умови, в яких зародилося і виникло те чи інше вчення. Представ­ляє інтерес реалізація вчень і поглядів у відповідних державно-правових сис­темах світу, їх використання у розбудові національної системи права, форму­ванні засад правової держави і громадянського суспільства в Україні, станов­лення цивілізованих форм взаємин держави з її громадянами.

Набуття студентами знань про державно-правову сферу суспільного життя є складовою частиною системи юридичної освіти, фахової підготов­ки юристів, оволодіння майбутніми спеціалістами загальноюридичними та галузевими юридичними дисциплінами і їх практичним застосуванням у повсякденному житті.

«Історія вчень про державу і право» у поєднанні з іншими юридични­ми дисциплінами історико-теоретичного спрямування сприяє формуванню системного підходу до розуміння понять держави, права, закону, громадян­ського суспільства, правової держави.

Навчальний посібник спрямований на самостійне засвоєння студента­ми фактичного матеріалу з історії вчень про державу і право і являє собою стислий, певною мірою конспективний виклад матеріалу лекцій та семінар­ських занять. Автор передбачає головну мету посібника в тому, щоб:

  • допомогти студентам, які переважно перебувають віддалено від наукових і навчальних центрів, наукових бібліотек, в оволодінні основами
    знань з історії вчень про державу і право;

  • зорієнтувати студентів на формування у них творчо-конструктив­ного мислення, навичок уважного ставлення до змісту понять і категорій,
    якими їм доведеться оперувати в процесі навчання і практичної діяльності;

  • допомогти в орієнтуванні щодо різних підходів до проблем взаємо­
    зв'язку держави і права, держави і громадянського суспільства;

  • сприяти з'ясуванню в контексті світової історії витоків державно-
    правової думки в Україні, що має для сьогодення велике теоретичне і практичне значення.

Автор висловлює щиру вдячність ученим-науковцям та викладачам-практикам Ф.П. Шульженку, Т.Г. Андрусяку, М.І. Мірошниченко та В.І. Мірошникченку, роботи яких використані при підготовці навчального посібника.


^ МЕТОДИКА КОРИСТУВАННЯ

НАВЧАЛЬНИМ ПОСІБНИКОМ


Ознайомлення з навчальним посібником слід розпочати із розгляду структурно-логічної схеми навчального курсу, яка дає цілісне уявлення про навчальну дисципліну і принципи подачі матеріалу для вивчення і застосу­вання. Відповідно до вказаної схеми навчальний матеріал дисципліни «Іс­торія вчень про державу і право» поділено на 5 блоків, кожен з яких вклю­чає в себе від 3 до 6 модулів, що розкривають зміст навчального матеріалу певного блоку.

Наступним кроком є знайомство із анотацією змісту кожного модуля, питаннями для самоконтролю і питаннями до іспиту. Це дасть початкове уявлення про те, на що слід звернути увагу при вивченні теоретичного ма­теріалу. Головна увага повинна бути приділена вивченню теоретичного матеріалу, який бажано засвоювати одночасно із веденням записів (конспе­ктів) у робочому зошиті. Прочитавши матеріал модуля, спробуйте відповіс­ти на поставлені питання для самоконтролю. Після того, як всі завдання будуть виконані, результати бажано звірити із запропонованими відповідя­ми, які містяться у додатках до кожного блоку, або за текстом матеріалу для вивчення. Крім того, необхідно відповісти на питання контрольних тестів-тренінгів. Треба мати на увазі, що обсяг поставлених питань та завдань передбачає ознайомлення не лише з матеріалами цього посібника, але й з додатковою літературою, яка пропонується до кожного модуля. Тільки у тому випадку, коли запропоновані завдання будуть виконані, можна вважа­ти, що матеріал даного модуля засвоєно і можна переходити до вивчення наступного.

Допуском до складання іспиту є надання студентом робочого зошита (конспекту) з відповідями на питання всіх тестів-тренінгів, а також складе­ний у алфавітному порядку тлумачний словник, куди слід занести всі осно­вні категорії і поняття та їх визначення.


^ Структурно-логічна схема навчального курсу

«Історія вчень про державу і право»




БЛОК 1.


^ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ

В КРАЇНАХ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ


Модуль 1. Становлення державно-правових поглядів у давні часи.

Розглядаються міфологічні уявлення наших предків про порядок, установлений на землі Творцем, простежується розвиток поглядів на дер­жаву через призму взаємозв'язку небесного та земного, аналізуються літе­ратурні пам'ятки стародавньоіндійських, древноєгипетських та вавілонсь­ких авторів, система поглядів про походження держави і характер законів. Окреслюються етапи раціоналізації політико-правової думки, ідеї брахма­нізму про варновий поділ суспільства, вчення про ідеальну державу, мето­ди здійснення державної влади, про природний та людський закон.

^ Модуль 2. Державно-правові погляди мислителів Стародавньої Греції

Дається класифікація форм держави, аналізується вчення про право та державний устрій в «Законах» Платона, його ідеї про ідеальну державу. Розглядається політико-правове вчення Арістотеля, його уявлення про фо­рми та закономірності розвитку ідеальної держави, розуміння ним сутності права та закону.

^ Модуль 3. Розвиток державно-правових концепцій пізньогрецького періоду тау Стародавньому Римі

Висвітлюються погляди філософів пізньогрецької доби. Аналізується розвиток римськими мислителями політико-правових вчень, започаткова­них діячами Стародавньої Греції. Розглядаються подальші кроки щодо фо­рмулювання концепції юридичної особи, створення самостійної науки юриспруденції, розвитку окремих юридичних наук галузевого напряму.


^ МОДУЛЬ 1. СТАНОВЛЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИХ ПОГЛЯДІВ У ДАВНІ ЧАСИ


Зміст дидактичної одиниці

Загальна характеристика релігійно-міфологічних уявлень про державу і право в країнах Стародавнього Сходу у IT—І тис. до н.е. Політична і право­ва ідеологія у Стародавній Індії та Стародавньому Китаї. Етап раціоналіза­ції політико-правової думки. Зороастризм. Ідеї брахманізму про становий (варновий) поділ суспільства, їх релігійне та правове обґрунтування. Політико-правові ідеї Лао-цзи. Вчення про природний та людський закон Дао. Ідеї буддизму як критика теологічної концепції походження та сутності держави. Ствердження ідей гуманізму, не протистояння злу злом.


Література

Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия // Некоторые тен­денции мирового правового развития надежда и драма современной эпо­хи. - К., 2000.

Вернадский Г.В. История права. - М.,1999.

Всеобщая история государства и права (под ред. К.И.Батыра). - М.,1998.

Жидков О.А. История государства и права Древнего Востока. - М.,1983.

Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навч. посібник (Упорядники А.Г.Слюсаренко , М.В.Томенко). - К.,2001.

Мухаев Р. Т. Хрестоматия по теории государства и права. Политология, ис­тория политических и правовых учений: Учебное пособие. - М.,2000.

Петражицкий М.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. - М.,2000.


^ МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Виникнення держави і права викликало утворення складних над общинних структур і відповідних їм механізмів соціально-нормативної регуляції, форму­вання принципово нових основ управління суспільством. Люди почали розмір­ковувати про ці соціальні феномени, їх сутність та роль у суспільному житті. Такі роздуми на перших порах являли собою елементи релігійно-міфологічного світогляду. Встановлений на землі порядок розглядався нашими пращурами як невід'ємна частина всесвітнього порядку, започаткованого Всевишнім.

Умови життя суспільства сприяли формуванню уявлень людей про їх­нє місце в навколишньому середовищі, взаємини з іншими людьми, про свої права та обов'язки. Незважаючи на те, що більшість народів стародавньо­го світу жили відособлено один від одного, всім їм був притаманний саме такий підхід до розуміння сутності держави, суспільного порядку, справедливості. Свідченням цього є нечисленні літературні пам'ятки, які дійшли до наших днів. Проте схожість підходів різних народів у визначенні вито­ків земного облаштування мала місце лише у найдавніший період всесвіт­ньої історії.

Людське суспільство перебуває у постійному розвитку. Разом з ним змінювались погляди на державу, порядок, справедливість. Це відбулось на етапі з'ясування людьми питання про взаємозв'язок порядку на небесах і на землі. У Стародавньому Китаї, наприклад, вважалося, що такий зв'язок уособлює правитель держави. Від імені Бога він реалізує надані йому Все­вишнім повноваження, встановлюючи порядок на землі. З огляду на це всі інші особи, підлеглі імператору, зобов'язані втілювати в життя його волю під страхом божественного покарання.

^ У Стародавньому Єгипті побутував міф, за яким божества не тільки уособлювали найвищу владу над людьми, але й брали безпосередню участь у встановленні земного порядку і вирішенні багатьох земних проблем. Прикладом саме такого уявлення є стародавньоєгипетські літературні пам'ятки: «Повчання Птахотепа» (XXVII ст. до н.е.), «Книга мертвих» (XXV-XXIV ст. до н.е.). Червоною ниткою через усі ці твори проходить ідея про божественну сутність влади і законів, їх небесне походження і відповідність божим настановам. Рекомендувалось дотримуватись спра­ведливої поведінки і виконання законів. Бог безпосередньо впливав на про­цеси в суспільстві, був верховним правителем, носієм законів і верховним суддею. Такий підхід до з'ясування питання про владу, порядок, справедливість домінував у народів протягом тисячоліть, він був сприйня­тий багатьма релігіями народів світу.

Досить багатими і різноманітними є пам'ятки політико-правових ідей ^ Стародавньої Індії. Кочові племена аріїв, завоювавши місцеве автохтонне населення дравідів, стали авторами релігійних книг-ведів («Священні знан­ня»). «Рігведа» стала найстарішою священною книгою брахманізму. Крім того, аріями створені релігійно-філософські твори („Упанішади»), поетичні епопеї «Махабхарата» та «Рамаяна», а також юридичні збірники, які здебільшого являли собою не стільки письмовий виклад норм звичаєвого права, скільки релігійно-філософські, морально-етичні та політичні трактати. Серед них важливе місце посідають «Закони Ману» (III ст. до. н.е.), де був закріплений кастово-варновий поділ давньоіндійського суспільства. Водночас тут містяться ідеї щодо закону, його ролі у людському бутті: «Вчинене беззаконня ніколи не залишається без наслідків для того, хто його вчинив», - говорять Закони Ма­ну. Покарання повинно служити засобом боротьби за підтримання законності в суспільстві. «Покарання є правитель, - це керівник, воно служить запору­кою дотримання закону... Тільки покарання править усіма істотами... Мудрі вважають покарання тотожним до закону».

Брахмани - автори священних книг, - вважають за необхідне давати поради правителям стосовно організації державного апарату, суду, управ­ління країною, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики, видання законів. Цьому присвячена «Артхашастра» («Книга про користі»), автором якої є політичний діяч Стародавньої Індії Каутілья.

Древньоіндійські уявлення про державу визначають її сім елементів: територія, правитель, міністри, столиця, державна казна, військо і союзни­ки. Утворення держави і формування її політичної організації пов'я­зуються із занепадом моральності в суспільстві. Вважається, що тривалий час люди і своїх діях підлягали тільки законам, і ніяка влада не могла втру­чатись у життєдіяльність суспільства. Але згодом стало зрозумілим, що «там, де немає влади, сильний пожирає слабшого». Влада, підкреслює «Ар­тхашастра», є найважливішим елементом існування суспільства. Вона «оберігає сонного, панує над усіма істотами, охороняє їх, стоїть на сторожі загального порядку».

Починаючи з VIII ст.до н.е., погляди на державу, суспільний порядок, закони і справедливість зазнають суттєвих змін. їх початком стало поши­рення у Персії, а згодом - у країнах Близького Сходу вчення Заратустри:

  • суспільний порядок розглядався ним як боротьба двох протилежних
    сил: Добра (царства світлого божества) і Зла (царства темного божества);

  • метою людського існування на Землі є Добро. Ведучи безперервну
    боротьбу зі Злом, Добро утверджує справедливість, порядок, добробут.
    ^ Саме держава допомагає Добру у досягненні його благородної мети;

  • подібно до своїх попередників, Заратустра зробив спробу визначити
    сутність і функції влади, яку він ототожнював з особою монарха. На його
    думку, правитель держави віддзеркалює на землі Добро - царство світлого бо­
    жества. Він є його служителем. Для досягнення цієї мети, для успішної бо­
    ротьби зі Злом єдиноуправитель держави захищає своїх підданих, встанов­
    лює справедливість, мир і спокій, загалом - дбає про створення відповідних
    умов для щасливого земного життя.

Дисонансом щодо ідей божественного походження влади звучать пог­ляди буддистів (VI-V ст.до н.е.), які заперечували божественну основу дер­жави і всього суспільного устрою. Прихильники цієї релігійної течії вважа­ли, що всесвіт живе за природним законом, і всі навколишні події є ні чим іншим, як природною закономірністю. Відповідно - життя людини переваж­ним чином залежить від неї самої, від її знання природного закону.

Нарешті, у VI-V ст. до н.е. уявлення про всесвітній лад, державний по­рядок і закон стали більш прагматичними. Показовим у цьому відношенні є стародавньокитайське вчення школи Конфуція (551-479 pp. до н.е.), яке аку­мулювало в собі ряд уявлень про державу і право тих часів. Політичні структури розглядались мислителем і його послідовниками в органічному

взаємозв'язку з правовими, у співвідношенні між собою та іншими соціо-нормативними регуляторами (звичаями, мораллю, обрядами). Це - перше.

Друге. Конфуціанці порівнювали державу з великою сім'єю, де влада правителя порівнювалась із владою глави сімейства, а відносини панування та підлеглості - як ієрархічні сімейні стосунки, де панує беззаперечне підпо­рядкування молодших старшим. Подібно до патріархальної сім'ї вла-да імпе­ратора в державі здійснюїться одноосібно, без будь-якого втручання ззовні.

Третє. Прибічники вказаної концепції переоцінювали вплив на суспільні відносини моральних норм і принципів. Вони стверджували, що державні закони більш-менш адекватно відображають суспільні відносини, але їх роль у регулю­ванні різних сфер життя суспільства недостатня внаслідок того, що нерідко зако­ни є досить жорстокими і не сприяють злагоді в суспільстві. Тому ефективнішим регулятором суспільних відносин, на їхню думку, була б система норм моралі, звичаї та інші неписані правила поведінки.

В цей же час значного поширення у Стародавньому Китаї набуває концепція даосизму, основоположником якої був Лао-цзи. Вона багато в чому повторювала буддизм. Зокрема, її прихильники теж обстоювали ідею про природне походження Всесвіту, суспільства та держави. В основі їх розвитку знаходиться вічний закон «Дао», відповідно до якого існують та процвітають природа і суспільство. Такі уявлення про суспільно-політичні процеси вимальовувались у дещо спрощену схему: якщо відносини у дер­жаві будуються за приписами «Дао», то панує порядок та справедливість і, відповідно, щасливе життя і добробут; якщо ж ці приписи не виконуються, то суспільство впадає в насилля, безпорядки і хаос.

В другій половині V ст. до н.е. в Китаї виникла «моїстична школа», засновником якої був Мен-цзи. В її основі знаходилась утопічна ідея взає­мної любові між людьми, правителями і підлеглими. В основі походження держави, за твердженням прихильників даної школи, є суспільний договір. Всі люди є рівними від природи, верховна влада в державі належить всьому народові, а управління в суспільстві слід здійснювати за загальноприйня­тими методами виховання і примусу. Мен-цзи вважав, що не держава при­гноблює народ, і не правителі експлуатують своїх підлеглих, а, навпаки, держава дбає про встановлення закону, подолання бідності, звільнення лю­дей від гніту та насильства.

Помітною течією державно-правової думки Стародавнього Китаю ста­ла «фацзя»(школа юристів). її автори відстоювали ідею поширення в дер­жаві єдиного, уніфікованого писаного права, яке покликане захищати осо­бу, державу, власність. В той же час, відстоюючи ідею правового порядку, суспільної безпеки, вони допускали можливість превентивного покарання, запровадження принципу колективної відповідальності, а також покарання за принципом об'єктивної осудності (коли до відповідальності за злочин могли б притягуватися родичі правопорушника). Взагалі закони і покарання бачилися прихильниками цього вчення головним інструментом держав­ного управління, засобом регулювання суспільних відносин.


Стародавньокитайські вчення про державу і право

Школа Конфуція

Концепція

Моїстична

Школа юристів




даосизму

школа




- політичні та

- ідея природного

- утопічна ідея

-за встановлення

правові структури

походження дер-

взаємної любові

в державі єдиного

взаємозв'язані;

жави та суспільс-

між правителями

писаного права;

- держава - це

тва;

та народом;

- за можливість

велика сім'я;

- порядок і спра-

- в основі поход-

застосування пре-

- ефективним

ведливість грун-

ження держави

ветивного пока-

регулятором сус-

туються на при-

знаходиться сус-

рання ;

пільних відносин

писах Дао.

пільний договір.

- запроваджуння

є звичаї та норми







принципу колек-

моралі.







тивної відповіда-










льності за злочин.


^ Основні категорій та поняття

Релігійно-міфологічний світогляд, домінуючий, автохтонне населення, веди, брахмани, варни, касти, соціонормативні регулятори, ієрархія, патріа­рхальна сім'я, концепція, адекватний, закон Дао, уніфікований, превентив­ний, об'єктивна осудність.


^ Словник термінів та визначень

Релігійно-міфологічний світогляд - світобачення і світосприймання давніх людей, яке базувалося на поєднанні релігійних вірувань з міфологією.

Домінуючий - панівний, що владорює над іншими.

Автохтонне населення - племена та народи, які споконвічно прожи­вали у тій чи іншій місцевості, на певній території.

Веди - священні книги Стародавньої Індії.

Брахмани - найпривілейованіша суспільна група стародавньоіндійсь-кого суспільства, яка складалася із священнослужителів та жреців.

Варни - замкнуті соціальні групи стародавньоіндійського суспільства, на які поділялось вільне населення за своїм походженням.

Касти - професійні суспільні верстви.

Соціонормативні регулятори - це неписані правила поведінки (зви­чаї, обряди, релігійні настанови, традиції, норми моралі).

Ієрархія - система взаємного підпорядкування.

Патріархальна сім'я - велика сім'я, яка включала в себе 2-3, а іноді і 4 покоління, з неподільною владою її глави-батька.

Концепція - система поглядів на певне явище.

Адекватний - що відповідає чомусь, подібний до чогось. Закон Дао стародавньокитайський закон про вічну гармонію приро­ди і людського суспільства.

Уніфікований - єдиний, приведений до чогось спільного. Превентивний - випереджувальний, запобіжний. Об'єктивна осудність - покарання особи без її вини.


Курсові завдання

  1. Скласти опорний конспект вивченого матеріалу і термінологіч­
    ний словник.


  2. Питання підготовки до іспиту

  1. Предмет та методи навчальної дисципліни»Історія вчень про дер­
    жаву і право».

  2. Політико-правове вчення як виразник класових, суспільних та
    групових інтересів.

  3. Значення вивчення «Історії вчень про державу і право» для форму­
    вання правової свідомості юриста вищої кваліфікації.

  4. Місце навчальної дисципліни в системі юридичних наук у навча­
    льному закладі.

  5. Характеристика уявлень про державу і право у Стародавньому
    Єгипті та Стародавній Індії.

  6. Характеристика основних положень буддизму.

  7. Ідеї брахманізму про становий поділ суспільства.

  8. Вчення Конфуція про ідеальну державу та методи здійснення державної влади.

  9. Концепція даосизму.

2.10. «Мої стична школа» та школа юристів Стародавнього Китаю.

3. Питання для самоконтролю, (відповіді можна перевірити за до­ датком).

  1. Що є предметом навчального курсу «Історія вчень про державу і
    право»?

  2. Назвіть твори стародавньоєгипетських авторів. Які ідеї щодо дер­
    жави і права розкриваються в них?

  3. В чому полягає суть ідеї брахманізму?

  4. Чому погляди буддистів звучали дисонансом стосовно ідей божес­
    твенного походження держави?

  5. -Які романтично-утопічні уявлення про державу мають місце у
    вченні Конфуція?

  6. Вкажіть на реакційно-консервативні риси концепції «фа-цзя»?



Додаток

^ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

3.1. Предметом «Історії вчень про державу і право» є історичний про­цес виникнення теоретичних знань про державу, право, політику, а також
практика їх втілення в реальну площину життя.

3.2. Стародавньоєгипетськими пам'ятками є «Повчання Птахоте
пa»(XXVII ст. до н.е.) та «Книга мертвих»(ХХУ-ХХІУ ст. до н.е.). Вони
пропагують ідею божественного походження влади і законів, висловлюють
побажання дотримуватись справедливої поведінки і виконання законів,
оскільки антисуспільна поведінка буде засуджена самим богом.

  1. Ідея брахманізму спрямована на закріплення нормами права і релі­
    гійними настановами нерівноправного поділу між представниками різних
    суспільних варн. Проголошується ідея законності, невідворотності покарання. Брахмани вважали за потрібне давати правителям поради щодо пи­тань управління державою, видання законів, здійснення суду.

  2. Буддисти заперечували божественне начало в державі і суспільстві
    і виходили із природнього походження всього у всесвіті.

  3. У вченні Конфуція романтично-утопічні ідеї стосуються порівняння держави з великою сім'єю і переоцінки впливу на суспільні відносини моральних норм і принципів.

  4. Реакційно-консервативні риси концепції «школи юристів» (фа-цзя)
    стосувались можливості застосування превентивного покарання, колектив­ної відповідальності і принципу об'єктивної осудності.



^ МОДУЛЬ 2. ДЕРЖАВНО-ПРАВОВІ ПОГЛЯДИ МИСЛИТЕЛІВ СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ


Зміст дидактичної одиниці

Загальна характеристика античних уявлень про державу і право. Полі-тико-правові погляди періоду становлення давньогрецької державності. Платон про ідеальну державу в діалозі «Держава». Класифікація форм дер­жави. Вчення про право та державний устрій в «Законах» Платона.

Політико-правове вчення Арістотеля. Поняття форми та закономірнос­ті розвитку ідеальної держави Арістотеля. Розуміння Арістотелем права і закону. Вчення про державу і права Епікура.


Література

Аристотель. Никомахова этика // Соч. в 4 т. - М., 1983

Аристотель. Политика.// Там же.

Себайн Г., Торсон Т. Історія політичної думки. - К., 1997

Материалисты Древней Греции. - М., 1995

Мыслители Греции. От мифа к логике. - М., 1998

Нерсесянц В. Право и закон: из истории правовых учений. - М., 1983

^ Мірошниченко М.І., Мірошниченко B.I. Історія вчень про державу і право. Навчальний посібник. - К., 2001

Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. Навчальний посібник, 3-є видання, стереотипне. - К., 2002


^ МАТЕРІАЛ ДЛЯ ВИВЧЕННЯ

Розглядаючи політико-правові погляди стародавньогрецьких мислите­лів, слід перш за все мати на увазі, що антична доба Стародавньої Греції - це період полісної організації суспільства.

Що собою являв античний поліс? Це своєрідна форма соціально-еконо­мічної і політичної організації, яка охоплювала, власне, місто і околиці (місто-держава). Вільні громадяни міста становили економічний союз власників госпо­дарств, організований у певні форми політичного устрою, зі своїми нормами співжиття, звичаями, традиціями, релігійними віруваннями і правом. Участь у політичному житті міста-поліса була почесним обов'язком кожного громадянина. У.стародавніх греків поліс був формою втілення ідеї всеохоплюючої косміч­ної справедливості, де критерієм такої справедливості виступало право.

Саме в умовах поліса зародилися, утвердилися і поширилися великі політичні ідеї, які на тисячоліття пережили своїх творців і не втратили актуальності сьогодні.

По-перше, це ідея громадянського суспільства. її суть полягає в усвідом­ленні кожним громадянином своїх прав і обов'язків, своєї приналежності до всього громадянського суспільства. А для цього потрібно працювати на загальне благо, в інтересах всієї спільноти і тим самим забезпечувати власне благо.

^ По-друге, ідея демократії, яка вперше отримала своє філософське об­ґрунтування і реальне втілення в життя.

По-третє, це ідея республіканської форми державного правління. В древньо-грецьких державах вперше виникли і отримали свою апробацію такі невід'ємні складові частини політичного життя міста-поліса, як вибор­ність, колегіальність і строковість органів влади.

Розвиток державно-правової думки Стародавньої Греції був невід'­ємний від розвитку філософії і певною мірою співпадав з періодами розви­тку державності.

  1. ^ Ранній період (IX-VI ст. до н.е.) - період становлення давньогрець­
    кої дер-жавності. Зароджується теорія міста-держави. Замість міфологічних
    уявлень про навколишній світ з'являються обґрунтовані реаліями філософ­
    ські бачення проблем держави і права.

  2. ^ Період розквіту політичної філософії (V - перша Пол. IV ст. до. н.е.).
    Виникає патріархальна теорія держави Арістотеля.

  3. Період пізнього еллінізму (II пол. IV ст.до н.е.-II ст.н.е ). Характери­
    зується занепадом державності, кризою полісної організації суспільства, її
    руйнацією і підпорядкуванням більш могутнім державам - Македонії, а
    потім - Риму.

Приблизно з VI ст до н.е. погляди на державу і право у Стародавній Греції почали оформлюватись в окрему систему знань. Причому, на відміну від давньосхідних країн, тут цей процес розвивався активніше. Держава і право ставали об'єктами дослідження багатьох мислителів, виникали філо­софські школи. Вони почали аналізувати конкретні державно-правові вчення своїх попередників, розвиваючи окремі з них далі, а інші - спростовуючи.

Показовим прикладом саме таких підходів стала творчість «семи муд­реців» (Фалеса, Піттака, Періандра, Біанта, Солона, Клеобула і Хілона), які підкреслювали велике значення законів для життя поліса, закликали до підпорядкування їм, намагалися законодавчо врегулювати відносини між суспільними верствами і вдосконалити державний устрій. Мудреці жили і творили в кінці VII - на початку VI ст. до н.е., дехто з них були активними учасниками політичних подій, правителями і законодавцями ( як, наприк-лад, реформатор Солон).

Політичним ідеалом Піфагора ( кінець VI ст. до.н.е.) та його послідо­вників було правління освіченої аристократії, яке базувалося на справед­ливих законах:

  1. Піфагорійці висловлювалися проти демократичного устрою полісів,
    вкрай негативно ставилися до демократії, критикували цю політичну форму
    за надмірність свободи, яка не завжди йде на користь суспільству.

  2. Другою стороною світогляду піфагорійців було їхнє вчення про чис­
    ла,
    в яких вони вбачали початок і сутність світу. З позицій цифрових харак­
    теристик вони прагнули виявити моральні і політико-правові явища. Право
    вони розглядали як рівну міру нормування нерівних відносин і поведінки
    нерівних індивідів у суспільстві.

  3. Піфагор відстоював ідею підпорядкування законам і рідним батькам
    не удавано, зовнішньо, а за переконаннями. Самі ж закони, вважав він, є
    велика цінність, яка не дозволяє суспільству впасти в анархію (безвладдя).
    «Правителі, - підкреслював Піфагор, - повинні бути людьми не тільки
    знаючими, а й гуманними».

  4. Піфагорійці почали розробку концепції ідеальної держави. Всі гро­
    мадяни мали брати участь в управлінні державними справами, формуванні
    представницьких органів влади, прийнятті законів.

Прихильником ідеї правління освіченої аристократії був і ^ Геракліт (VI-V ст. до.н.е.). Будучи противником демократичного порядку прийняття законів, він визнавав виняткове право на існування нового писаного закону для поліса, першоджерелом якого повинен стати божественний закон - Логос. На його думку, існування держави без законів неможливе, оскільки саме вони впорядковують суспільне життя.

Геракліт поділяв людей за своєю природою на тих, хто може пізнати все-охоплюючий логос (їх небагато), і тих, хто повинен лише підкорятися законам, не будучи спроможними пізнати об'єктивно існуючі закони космосу.

З цілком протилежними думками щодо божественного першоджерела законів виступав один із творців атомістичної концепції Демокріт (V-IV ст. до н.е.). На його думку, закони мають природний, причинно обумовлений характер, хоча пишуться і приймаються людьми. Оскільки закони, встанов­лені людьми, на відміну від законів природи мають штучний характер, во­ни можуть бути змінені, доповнені чи переглянуті.

Для більшості фомадян поліса підпорядкування законам повинно мати обов'язковий характер, оскільки це - запорука добробуту держави. І лише для мудрих людей (філософів), які здатні осягнути закони природи і вищу справедливість, підпорядкування штучним полісним законам не є обов'яз­ковим. Філософи не потребують ні опіки держави, ні самої держави. Саме цим Демокріт намагався розв'язати проблему співвідношення загальноприй­нятого закону та індивідуальної людської свободи.

Серед грецьких міст-полісів провідні позиції займали Афіни - демок­ратична республіка, культурний осередок еллінського світу, центр розвитку античної філософії. Участь всіх громадян в політичному житті держави вимагала їх освіченості. Обов'язок нести в народ просвітницькі ідеї взяли на себе софісти (мудрі). Заслугою їх було те, що вони розглядали не окре­мих, а всіх людей потенційно вільними і розмірковували щодо такого сус­пільного і правового порядку, який би міг забезпечити людську свободу. Саме одному з представників софістів - Протагору - належить крилатий вислів «Людина є мірою всіх речей». На його думку, закони - це не божест­венна установа, а мудрий винахід людини. А відтак потребою і благом для лю­дей є необхідність дбати про порядок в державі і жити в злагоді із законом.

Таку ж думку проводив інший відомий софіст Георгій, підкреслюючи, що одним з найбільших досягнень людської культури є писані закони, які є охоронцями справедливості. А Гіппій пішов ще далі, першим серед анти­чних філософів оприлюднив думку про природну рівність людей. Природ­не право (закони природи), за його твердженням, є справедливість, тоді як позитивний закон, штучно створений людиною, суперечить справедливос­ті. Головним аргументом Гіппія в обстоюванні цієї думки було те, що пи­сані закони - умовні, мінливі, мають тимчасовий характер і залежать від думки законодавця, тоді як неписані закони природи «однаково викону­ються в кожній країні».

Софіст Лікофрон був прихильником договірної теорії походження держави, характеризував державне спілкування як результат договору лю­дей між собою про взаємний союз. Гарантом природного права є угода між людьми про створення держави. Закон теж є лише простим договором, га­рантом індивідуальних прав громадян.

Таким чином, софісти першими в історії визнали природно-правову рівність людей, що стало на той час досить радикальною ідеєю. Подоро­жуючи по різних країнах, вони спостерігали за перевагами та недоліками різних форм правління, що призвело до сформулювання ними єдиної думки про те, що не існує загальноприйнятих норм людської поведінки. Вони вважали,що за природою всі люди рівні, а нерівність випливає не з природи, а з людських законів.

Погляди софістів розвинув і збагатив Сократ (V ст.до н.е.). Він вперше сформулював концепцію договірних відносин між державою і громадяни­ном, заклавши тим самим основи практичної політики і права. Сократ був прихильником такого устрою держави-поліса, де панують справедливі за при­родою закони. Виходячи з принципу законності, він намагався охарактеризувати різні форми державного устрою і правління. Філософ різко засуджував тиранію як режим беззаконня, сваволі та насильства, але й гостро критикував демократію, вбачаючи її головний недолік у некомпетентності посадових осіб, обраних на свої посади випадково.

Вагомий внесок у розвиток державно-правової думки Стародавньої Греції зробили Платон та Арістотель.

^ Платон (V-IV ст. до н.е.) вперше серед античних філософів дав своє розуміння держави, започаткувавши філософсько-політичну теорію міста-держави. Основні положення цієї теорії Платон розвинув у двох найбіль­ших своїх працях - «Держава» і «Закони».

Основні ідеї діалогу «Держава» зводяться до наступного:

  • Платон допускає можливість побудови (правда, не на тривалий час)
    ідеальної держави. Поліс є найбільш підходящий варіант такої держави,
    він є гармонійним союзом людей, які взаємно задовольняють потреби одне
    одного. Запорукою єдності та гармонії поліса є справедливість, яка полягає
    у рівності всіх громадян перед державою і чесним виконанням кожним сво­
    їх обов'язків;

  • ідеологічною платформою ідеальної держави став міф про похо­
    дження людей і розподіл їхніх статусів: одні з них покликані виконувати
    функції управління державою, другі - її охороняти, треті - бути годуваль­
    никами;

  • ідеальна держава не потребує законів, бо верховним законом тут є
    розум. Правити такою державою повинні філософи-царі, оскільки тільки їм
    відкривається істина, що таке є добро і справедливість;

  • у запропонованому Платоном проекті ідеальної держави не допуска­
    лися злидні та надмірне багатство, виключалася приватна власність. Жінки
    рівні у політичних правах з чоловіками, діти виховуються в державних
    установах;

  • ідеальна держава перебуває у постійному розвитку. Спочатку вона
    трансформується в тимократію (правління військових), а та в свою чергу -
    в олігархію (правління багатих). Наступною за олігархією є демократія -
    яка утверджуючи свободу, готує тим самим свою загибель через вседозво­
    леність і надмірність свободи;

  • аналізуючи позитивні та негативні аспекти різних форм держави,
    Платон надає перевагу владі царів та аристократії;

  • з'ясовуючи зв'язок між особою і державою, Платон на перше місце
    ставив державу. Особа поглинається державою, підкоряється їй. Кожен
    громадянин повинен виконувати свої соціальні функції, від-мовляючись від осо­
    бистих потреб та задоволення власних інтересів.

В діалозі «Закони» Платон знову повертається до власного проекту ідеальної держави. Всесвітом і людьми керують боги, які мають свою мету, не відому людям. Людина орієнтується у своїх вчинках лише на власні ба­жання і вподобання, любить лише себе і нерідко несвідомо коїть зло, сама ж потерпаючи від нього. Тому в «ідеальній» державі пропонувалося жорст­ко регламентувати всі аспекти життя і діяльності людини. Іншими словами, Платон відстоював модель тоталітарної держави.

Платон обґрунтовує доцільність тиранії при умові, коли закони буде писати мудрий законодавець. Такі «мудрі закони» повинні обмежувати владу правителя і жорстко регламентувати приватне життя людей.

На сторожі законів повинно стояти правосуддя. Платон не відокрем­лює судову владу від політичної, вручаючи її правителю, правда, за умови обов'язкового залучення громадян до здійснення правосудця.

Громадянство такої держави строго лімітоване і обмежене класом при­вілейованих осіб, які перекладають важку фізичну працю на плечі рабів та негромадян. Єдина державна ідеологія повинна формувати однодумство громадян.

Відомий філософ античності Арістотель (IV ст. до н.е.) відійшов від схеми ідеальної держави Платона і поставив за мету створити ідеал держа­ви. Свої думки з цього приводу він виклав у «Політиці», «Етиці» та «Афін-ській політії».

  1. На відміну від своїх попередників, мислитель вважав, що держава є
    продуктом природного розвитку. За своєю формою це є організація певної
    сукупності людей, а громадянин - первинний елемент держави.

  2. Держава виникає шляхом еволюції природних форм людського бут­
    тя. Першою такою формою є сім'я. Із об'єднань кількох сімей формується
    община (поселення). Об'єднання кількох поселень завершується форму­
    ванням поліса (міста-держави), який є вищою формою суспільного буття.
    Саме тут створюються всі необхідні умови для цивілізованого життя.

Таким чином, розглядаючи внутрішні причини виникнення держави, Арістотель робить висновок, що держава виникає із елементарних потреб життя і має на меті його удосконалення.

3. Держава (місто-поліс) є самодостатньою формою буття, а тому в ній повинна бути і відповідна форма правління. В її основі ідея конституцій­
ного правління. Арістотель сформулював три основні ознаки його:

а) конституційне правління несумісне з правлінням окремих політич­ них угрупувань, а узгоджується з інтересами всіх громадян;

б) це - законне правління, яке спирається на норми, однаково обов'яз­
кові як для урядовців, так і для всіх громадян;

в) воно існує з добровільної згоди громадян, і це докорінно відрізняє конституційне правління від деспотизму, який утримується виключно силою.

Конституційне правління діє на благо всіх, а деспотичне - лише на благо правлячих верств. Арістотель називає справедливими конституцій­ними державами монархію, аристократію і помірну демократію (політію). Деспотичними державами є олігархія і крайня демократія (охлократія).

4. Головною ознакою самодостатньої держави є верховенство закону, вважав Арістотель. Він (закон) є запорукою і умовою громадянської злаго­ ди. Навіть наймудріший правитель, подібний до платонівського царя-філософа, не може обійтись без закону, якому повинні підкорятися всі: і правителі, і демос. Закон, по суті, є регулятором суспільних відносин, кри­терієм справедливості у суспільстві, бо саме він втілює розум громадян держави, які прагнуть до кращого життя.

  1. Форму держави Арістотель розглядав як політичну систему, уособ­
    лену верховною владою. Виходячи з цього, форма держави може визнача­
    тися з кількості правлячих у ній: одного (монархія), небагатьох (аристокра­
    тія), більшості (поліція - найкраща форма держави). Найкращою самодос­
    татньою державою є держава зі змішаною формою правління, яка розумно
    поєднує елементи демократії і олігархії.

  2. Правом філософ називав сукупність норм, які регулюють політичне
    спілкування. Тобто право уособлює політичну справедливість і служить
    нормою регулювання політичних відносин ( У Арістотеля право як полі­
    тичне явище називалось «політичним правом»). Право повинно знаходити
    своє втілення і реалізацію в законі, відповідати тій формі державного уст­
    рою, в рамках якої воно повинно діяти.

«Зрозуміло, - писав Аристотель, - що для суспільного виховання не­обхідні закони». Тому мистецтво законодавця полягає в умілому та адеква­тному відображенні в законах своєрідності певного державного ладу. Полі­тичне правління - це правління законів, а не людей. Поєднання в законі авторитету і державної сили робить його незамінним засобом регулятивно­го та виховного впливу на суспільство.

7. Подібно до Платона, Арістотель вважав, що людині надається вибір щодо прихильності до добра чи до зла, оскільки в неї є душа, тобто розум і воля. Вона може спонукати людину до вчинення як добра, так і зла. Однак, та людина, яка наділена розумною душею, завжди вибере правильний шлях, не скоїть зла, оскільки вона розуміє, що підпорядкування закону є для неї благом.

У своїх міркуваннях про право і його роль у суспільстві Арістотель дохо­див висновку, що воно поширюється тільки на вільних людей. Рабів він нази­вав знаряддями, призначеними задовольняти інтереси свого господаря.

В першій половині IV ст. до н.е. грецькі поліси втрачають незалежність, підпадаючи під владу Олександра Македонського. Відбувається руйнування їх політико-правових інститутів, порушується гармонія між суспільством, державою та особою. Діючі норми права вже не могли обслуговувати нові суспільні відносини. Під виливом цих подій змінюються уявлення про дер­жавний порядок, устрій, соціальні норми. Державно-правові погляди почали пропагувати аполітичність, безтурботність, індивідуальну свободу людини.

Одним з прихильників таких поглядів був Епікур - засновник філософсь­кої школи в Афінах. Згідно з його вченням, розвинутим в праці «Про природу», природа розвивається за своїми законами, а природа людини користолюбна. У суспільному житті ніколи не було суспільної справедливості, а головну роль відігравали угоди між людьми щодо заборони чи обмеження вчинків, які зава-

жають іншим людям. ^ Наслідком таких міжлюдських угод стало виникнення держави і права, які покликані регулювати стосунки між людьми.

Право, на думку філософа, - це утвердження справедливості. Але справедливість часто змінюється, співвідносячись із часом і місцем. З ура­хуванням цього діяльність владних структур держави, вчинки людей, при­йняті закони повинні відповідати природним законам, характерним для певного часу і місця. Закони - гарантія свободи і незалежності не всіх гро­мадян, а лише морально досконалих. Саме ця частина суспільства мусить охоронятися силою закону від «натовпу».


^ Основні категорії і поняття

Поліс, апробація, анархія, тимократія, лімітованість.


Словник термінів та визначень

Поліс - місто-держава. Апробація - перевірка життям, практикою.

Анархія - безвладдя, відсутність у суспільстві всяких політичних структур. Тимократія - правління військових. Лімітованість - суворе дозування, обмеженість у чомусь.


Курсові завдання

  1. Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний
    словник.


  2. Питання підготовки до іспиту.

  1. Загальна характеристика античних уявлень про державу і право.

  2. Політичне вчення Піфагора та його послідовників.

  3. Демокріт про походження законів і їх роль у суспільстві.

  4. Державно-правові погляди софістів.

  5. Ідеальна держава Платона.

  6. Класифікація Платоном форм держави.

  7. Уявлення Арістотеля про ідеальну державу.

  8. Ідея конституційного правління Арістотеля.

  9. Вчення про державу і право Епікура.

3. Питання для самоконтролю (відповіді можна перевірити за до­ датком).

  1. Які політичні ідеї, актуальні сьогодні, зародилися в умовах грець­
    кого полісу?

  2. Що являло політичний ідеал Піфагора і його послідовників?

  3. На які категорії поділяв людей Геракліт?

  4. Хто такі софіти?

  5. Кому належить вислів «Людина є мірою всіх речей»?

  1. Хто з давньогрецьких філософів вперше сформулював концепцію
    договірних відносин міх державою і громадянином?

  2. Назвіть найбільш відомі твори Платона.

  3. Якими аргументами обґрунтовує Платон доцільність тиранії?

3.9. Який еволюційний шлях виникнення держави у Арістотеля?
3.10 Назвіть три ознаки конституційного правління у вченні Арістотеля?


Додаток

^ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

  1. В умовах грецького поліса зародилися актуальні сьогодні політич­
    ні ідеї громадянського суспільства, демократії, республіки.

  2. Політичним ідеалом Піфагора і його послідовників було правління
    освіченої аристократії.

  3. За своєю природою Геракліт поділяв людей на тих, хто може піз­
    нати логос, і тих, хто повинен лише підпорядковуватись законам.

  1. Софістами (мудрими) називали грецьких філософів, які несли в
    народ просвітницькі ідеї.

  2. Цей крилатий вислів належить грецькому філософу Протагору.

  3. Сократ.

  4. «Держава» і «Закони».

  5. Доцільність тиранії обґрунтовує Платон тим, що закони в такій
    державі повинен писати мудрий законодавець. Тоді вони обмежуватимуть
    владу правителя.

  6. Держава у вченні Арістотеля виникає шляхом еволюції природних
    форм людського буття: від сім'ї через общину до поліса.

3.10. Трьома ознаками конституційного правління в концепції Арістотеля є:

а) узгодження з інтересами всіх громадян;

б) таке правління є законним;

в) воно існує з добровільної згоди громадян.




Скачати 381,86 Kb.
залишити коментар
Дата конвертації26.09.2011
Розмір381,86 Kb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт
плохо
  1
отлично
  1
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com


База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх