«Шляхи удосконалення професійної компетентності педагога-психолога в умовах особистісно зорієнтованого навчання» Лектор icon

«Шляхи удосконалення професійної компетентності педагога-психолога в умовах особистісно зорієнтованого навчання» Лектор


2 чел. помогло.
Схожі
Індивідуальний план очно дистанційного підвищення кваліфікації вчителів географії Термін...
Міністерство праці та соціальної політики україни всеукраїнський центр професійної реабілітації...
Положення про організацію самостійної роботи студентів в умовах кмсонп...
Директор Центру методичної та соціально-психологічної служби управління освіти Кіровоградської...
Це комплекс особистісно-ділових якостей педагога...
Метод проектів на уроках літератури...
Міський семінар – тренінг для вихователів дитячого садка за темою : «Корекція розвитку...
«Особистісно зорієнтований підхід до навчання іноземної мови»...
Особистісно Зорієнтоване навчання в умовах профільної школи вчительхімії Криворізької...
Особливості особистісно-професійної деформації у медичних сестер...
Педагогічна майстерність вчителя, її складові елементи...
Затвердити орієнтовний план внутрішнього навчання працівників апарату Головного управління...



«Шляхи удосконалення професійної компетентності

педагога-психолога в умовах особистісно зорієнтованого навчання»


Лектор:

Сидоренко В.В., доцент кафедри педагогіки, психології і педагогічної творчості, кандидат філологічних наук.


Головним сьогоднішнім завданням стало виробництво компетентних людей – таких людей, які були б здатні застосувати свої знання в умовах, що змінюються, і... чия основна компетенція полягає в умінні включатися в постійне самонавчання впродовж усього життя.

М.Ш. Ноулз


  • Форма проведення: інтернет-лекція з елементами мультимедіа


Актуальність змістового модуля визначається:

  • Сучасними тенденціями розвитку суспільства

  • Зростаючою роллю освіти та необхідністю забезпечити її випереджальне значення для розвитку суспільства

  • Сучасними тенденціями розвитку системи освіти

  • Необхідністю запровадження інноваційних підходів у навчально-виховний процес


^ Мета змістового модуля – формування та удосконалення професійних компетенцій педагога для здійснення постійного професійно-особистісного розвитку, самовдосконалення і самореалізації в умовах особистісно зорієнтованого навчання.


Завдання змістового модуля:

  • Систематизувати знання щодо:

    • нової ролі, функцій та установок учителя і учня в умовах сучасної школи;

    • сутності понять «компетентність педагога», «компетенції педагога», «компетентний учитель»;

    • педагогічної майстерності вчителя як найвищого рівня навчання і виховання;

    • шляхів застосування ОЗОН для професійного розвитку вчителя;

    • шляхів формування та удосконалення професійної компетентності вчителя, динаміки його професійного розвитку;

    • структури професійної компетентності педагога, її складових компонентів (традиційних та інноваційних, зумовлених викликами освіти й суспільства);

    • рівнів професійної компетентності педагога й основних навчальних потреб відповідно до кожного з рівнів.

  • Сформувати вміння (навички):

    • усвідомлювати власний рівень професійної компетентності й педагогічної майстерності;

    • здійснювати оцінку своїх професійних компетенцій;

    • визначати шляхи професійного розвитку;

    • забезпечити розвиток зазначених компетенцій.

  • Розвинути установки до:

    • самовдосконалення, самомотивації, постійного професійного розвитку;

    • інноваційності мислення;

    • креативності;

    • рефлексії власної професійної діяльності.



^ ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН (ЛОГІКА)

ВИКЛАДУ ТА ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ ЗМІСТОВОГО МОДУЛЯ


Підмодуль 1. Професійна компетентність педагога як обов’язкова умова успішності його професійної діяльності


  • Періодизація професійного становлення педагога-професіонала

  • Нова роль учителя в умовах особистісно зорієнтованого навчання.

  • Поняття професійної компетентності вчителя, компетенцій педагога, компетентного вчителя.

  • Складові професійної компетентності педагога.

  • Відпрацювання технологій впровадження інноваційних компонентів у професійну діяльність учителя.

  • Основні функціональні ролі вчителя.


Підмодуль 2. Модель професійної компетентності педагога в контексті впровадження компетентнісного підходу.


Підмодуль 3. Шляхи формування та удосконалення професійної компетентності вчителя в умовах особистісно зорієнтованого навчання.

  • Організація неперервного професійно-особистісного зростання в міжатестаційний період. Умови й динаміка розвитку професійної компетентності.

  • Діагностування рівня власної професійної компетентності.

  • Складання алгоритму шляхів формування та удосконалення професійної компетентності вчителя.


Матеріали для обов’язкового вивчення:

1. Логіка і сценарій вивчення теми модуля.

2. Теоретичний матеріал до теми 1: базові поняття.

3. Презентація до теми «Поняття ПК педагога. Рівні професійної компетентності педагога».

4. Матеріали електронної бібліотеки до модуля (додатково).

5. Питання і завдання для самоконтролю і самооцінки педагога-психолога.


Підмодуль 1. Професійна компетентність педагога як обов’язкова умова успішності його професійної діяльності.


Перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства зумовлює необхідність перебудови всієї системи освіти, змінює освітні потреби щодо підготовки й розвитку сучасного спеціаліста, мобільність якого залежить від володіння інформацією та здатності до обміну нею, комунікативності, самостійного набуття необхідних для професійної діяльності знань, умінь, навичок. З урахуванням світового досвіду й потреб розвитку української школи набули іншого тлумачення і основні ролі та принципи, вектори діяльності педагогічних працівників. Вимоги, запропоновані до вчителів відповідно до стандартів професійно-педагогічної освіти, містять інноваційні компоненти на основі компетеннісно-орієнтованого підходу. Виклики суспільства й освіти спрямовують педагога на постійний пошук шляхів удосконалення навчально-виховного процесу, передбачають наступність між допрофільним і профільним етапами навчання. колі потрібен учитель, котрий працює у форматі творчих шукань, що ґрунтуються на здобутках традиційної методики й включають інноваційні елементи, педагог, самомотивований не на репродукцію, а не експеримент, дослідження, новаторство. Сучасний педагог – фундаментально освічена людина, здатна гнучко перебудовувати напрям і зміст своєї професійної діяльності, яка самостійно працює над власним розвитком, підвищенням освітнього й культурного рівнів, уміє самостійно набувати необхідних для професійної діяльності знань, умінь і навичок, критично мислить, володіє стійкою системою мотивів і потреб соціалізації, здатна активно й творчо діяти. Він повинен уміти сам і навчити учнів творчо засвоювати знання і застосовувати їх в конкретних навчальних і життєвих ситуаціях, критично осмислювати здобуту інформацію, оволодіти вміннями й навичками саморозвитку, самоаналізу, самоконтролю та самоооцінки.

У світовій системі підвищення кваліфікації педагогічних працівників виводиться поняття «європейського виміру в освіті» як системи освітніх орієнтирів, принципів і методів для формування сучасного спеціаліста, розроблена так звана «формула якості», тобто спектр професійно особистісних якостей, якими має володіти фахівець: майстерність, моральність, професіоналізм, ініціатива, здатність творити, адаптуватися, генерувати ідеї, бути динамічною і оптимістичною особистістю та ін. У матеріалах проекту Світового банку «Рівний доступ до якісної освіти» наголошується на тому, що запровадження компетентнісного підходу в систему освіти дорослих веде до оновлення формування принципів і методів навчання, переорієнтацію з процесу на результат начання, трансформацію особистості, її поведінки і установок, тобто, основним орієнтиром освіти є формування творчої особистості, здатної до саморозвитку. Значущим також, на нашу думку, є здатність учителя до самотворення, навчання і самоосвіти, саморозвитку протягом усього життя (формування компетенції освіти протягом життя). І.Г. Єрмаков слушно зауважує, що випереджувальна, компетентнісно спрямована освіта базується на засадах самоорганізації, саморозвивальної системи, причому конструюється не просто результат, а спрямованість на безперервний процес розвитку. Європейські фахівці компетентним педагогом вважають особистість, яка має високий рівень міжособистісної, психолого-педагогічної та організаційної взаємодії з учнями, організації діяльності учнів, колег, середовища й самого себе. Бути компетентним – уміти мобілізувати у певній ситуації набуті знання і досвід. Отже, компетентність учителя – це процес набуття педагогом певних компетенцій, тобто характеристик, що визначають індивідуальний стиль роботи, спосіб досягнення навчально-виховної мети, забезпечують якість і ефективність його професійної діяльності; передбачає розвиток інформаційної, діяльнісної, креативної та розвивальної функцій.

Одним із стратегічних завдань модернізації системи освіти в Україні є формування освіченої, інтелектуально розвиненої, життєспроможної особистості, яка здатна визначати й діяльнісно реалізовувати цілі саморозвитку, самовиховання і підготовлена до подальшого професійно-орієнтованого навчання. У чинних навчальних програмах, «Загальних критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти» виділено формування у школярів таких видів компетентностей на засадах компетентнісного підходу, як-от: ключові (уміння вчитися, здоров’язбережувальна, загальнокультурна/комунікативна, соціально-трудова, інформаційна, соціальна), міжпредметні (передбачають взаємозв’язок змісту і методик групи предметів чи освітніх галузей) та предметні (забезпечуються засобами одного предмету, зміст і структура яких відповідає певним елементам навчального змісту).

У психолого-педагогічній літературі неоднозначно витлумачується процес професійного становлення і розвитку вчителя, зумовлений не лише викликами суспільства й освіти, а також кваліфікаційними, методичними, комунікативними та технологічними спроможностями самого педагога на різних етапах його професійної діяльності. Зокрема Софій Н.З. першим етапом в контексті професійного розвитку вчителя вбачає небажання і невміння педагога критично оцінити власну діяльність, неприйняття ролі інших у цьому завданні, другим – бажання і вміння аналізувати практику, вносити зміни, ґрунтуючись на зроблених висновках, третім – уміння аналізувати власну діяльність і усвідомлювати внесок інших у покращенні своєї практики. Ерік Еріксон, Керол Гіліган, Д. Сьюпер професійний шлях особистості, вибір та видозміну професійних ролей, основні конфлікти зумовлюють певними життєвими стадіями особистості. Ліліан Катц, зіставляючи завдання професійного розвитку з навчальними потребами педагога, виокремлює якнайменше чотири етапи: «виживання», «консолідації», «відновлення», «зрілості». Проте більшість розвідок об’єднує змістове наповнення та виділення етапів від оперування педагогом невеликою кількістю методів, прийомів до збільшення арсеналу з метою забезпечення різноманітних потреб учнів, диференціації навчально-виховного процесу, від неусвідомленої до більш активної, дослідницької, творчої діяльності. Базове розуміння та усвідомлення етапів професійного становлення і вдосконалення суб’єкта педагогічної діяльності допоможе вчителю-словеснику не лише визначити власний етап (рівень) професійного розвитку, побачити недоліки у своїй роботі, але й спрогнозувати траєкторію професійного зростання, окреслити пріоритети щодо подальшого розвитку.


^ Стадії життєвого і професійного шляху особистості

(за Д.Сьюпером):

  • Перша стадія – пробудження (від народження до 14 років), у процесі якої поступово розвивається ідентифікація особистості із професійними ролями, формуються професійні уподобання та здібності

  • Друга стадія – дослідження (15 років – 24 роки) індивід намагається випробувати свої сили у різних ролях і перевірити реальні власні професійні можливості, що включає попередній вибір, спроби реалізації Я-концепції, пошук поля діяльності в професійному житті

  • Третя стадія – консолідації (25 років – 44 роки) характеризується прагненням людини забезпечити у знайденому професійному полі стійку особистісну позицію

  • Четверта стадія – збереження (45 років – 64 роки) професійний розвиток йде в одному визначеному напрямку в межах визначеного поля

  • П’ята стадія – спаду (із 65 років) відбувається поступовий перехід від професійного життя, освоєння нових соціальних ролей

Компетентний педагог (від. лат. competens – «відповідний, спроможний» ) – це учитель, який завдяки мобілізованим достатнім знанням, умінням і професійним здібностям спроможний успішно вирішувати на практиці психолого-педагогічні задачі; педагог знаючий, тямущий, здатний до професійного та особистісного зростання.


^ Компетентність педагога (за В.І. Шуляр, О.М. Семеног) визначаємо як особистісну якість суб’єкта, ступінь сформованості знань, умінь, здібностей, необхідних для якісного, кваліфікованого проведення проектно-конструкторської (планувальної), аналітико-прогностичної, процесуальної діяльності на технологічному (інноваційному) рівні, забезпечення ціннісно-зорієнтованого простору як для власного сталого саморозвитку і самовдосконалення, так і учня з проекцією на одержання гарантованих досягнень наперед заданого кінцевого спільного результату. Бути компетентним – значить уміти мобілізувати в певній ситуації знання і досвід, забезпечувати систему компетенцій, інтегрувати і вирішувати різні навчально-виховні і педагогічні завдання.

Взаємодію понять «ПК учителя» і «компетенції» можна представити у вигляді малюнка, де велике коло – зовнішня оболонка – компетентність, маленькі кола – компетенції, ті характеристики, що залишаються сталими (обов’язковими) чи змінюються залежно від викликів суспільства й освіти.

Малюнок 1

_s1030_s1036_s1036_s1036_s1036_s1030_s1030_s1030_s1030_s1030_s1030


Професійна компетентність педагога = система професійних знань, умінь і установок + забезпечення її мобільності (рухливості), поповнення професійних особистісних знань у курсовий і міжкурсовий період + уміння виявляти й ефективно, творчо розв'язувати на рівні технологічних або трудових стандартів професійні завдання + гнучкість застосовуваних методів теоретичної та способів практичної діяльності + критичність мислення + рефлексія + безперервне професійного зростання.



Система професійних знань, умінь і навичок із педагогіки, психології, методики викладання української мови та літератури



Забезпечення мобільності й систематичне поповнення професійних особистісних знань




Гнучкість застосовуваних методів теоретичної та способів практичної діяльності



ПК


Творчий потенціал (методична креативність)
учителя



Рефлексія; прагнення до безперервного професійного зростання; удосконалення професійних компетенцій


Сучасний учитель повинен уміти сам і навчити учнів творчо опановувати знання, застосовувати їх в конкретних навчальних і життєвих ситуаціях, критично осмислювати здобуту інформацію, оволодіти вміннями й навичками саморозвитку, самоаналізу, самоконтролю та самоооцінки. Учитель має оволодіти всіма складовими професійної компетентності, зокрема когнітивно-технологічною, методичною, комунікативно-ситуативною, аутопсихологічною, кооперативною, валеологічною, загальнокультурною тощо, а також способами мотивації діяльності, навичками формування неохідних компетенцій для здійснення професійного самовдосконалення на засадах компетентнісного підходу.

Професійна компетентність педагога визначається обсягом компетенцій, колом повноважень у сфері професійної діяльності, що окреслюють індивідуальний стиль роботи, спосіб досягнення навчально-виховної мети, забезпечують якість і ефективність професійної діяльності. Компетентність учителя – це процес набуття педагогом певних компетенцій; це компетенції в дії.

Отже, професійна компетентність педагога на засадах компетентнісного підходу ґрунтується на знаннях, нормах, цінностях, здібностях, набутих завдяки неперервному самонавчанню, самотворенню, самовдосконаленню і самореалізації. Конкурентноспроможність учителя на ринку праці визначається обсягом компетенцій у сфері професійної діяльності, залежить від рівня кваліфікації, педагогічного досвіду, майстерності. професійно значущих якостей особистості.


^ Підмодуль 2. Модель професійної компетентності педагога в контексті впровадження компетентнісного підходу.


головний ресурс – це людина, яка здатна здобувати знання,

вміє їх творчо застосовувати, а також брати участь у

процесі створення і використання нових знань. Така людина

може бути підготовлена тільки системою освіти,

орієнтованою на майбутнє.

Нейматов Я.М. Образование в ХХІ веке: тенденции и

прогнозы. – М.: Алгоритм, 2002. – С. 5


^ Модель професійної компетентності вчителя – це уявний зразок облігаторних складових компонентів, що формують ідеального професіонала; еталон, який віддзеркалює суспільні запити й потреби, відображає вимоги до вчителя сучасної школи.

Взаємозв’язок елементів професійної компетентності педагога можна представити у вигляді віртуальної моделі (Див. ^ Схему 1).

Схема 1

Модель професійної компетентності педагога





Детальніше розглянемо й окреслимо традиційні та інноваційні, облігаторні й необлігаторні складові моделі, підкреслюючи особливу значущість когнітивно-технологічного, методичного та комунікативно-ситуативного компонентів.

^ Когнітивно-технологічна, або спеціальна компетентність у галузі дисципліни, окреслює професійний тезаурус учителя, включає глибокі знання, кваліфікацію і досвід практичної діяльності в галузі свого предмета; знання засобів розв’язання технічних, творчих завдань; гармонізація науково-предметних і світоглядно-методологічних, дидактичних, психологічних знань; оволодіння сучасним інструментарієм вивчення особистості дитини; використання прийомів педагогічного менеджменту; уміння організовувати суб’єкт-суб’єктний навчальний процес, тобто педагогічну взаємодію, спрямовану на розвиток особистості, її підготовку до розв’язання завдань життєтворчості. Педагог має усвідомлювати, що одним із стратегічних завдань реформування змісту освіти є розподіл навчання на два етапи: допрофільний і профільний. Перший – допрофільне навчання – передбачає становлення профільних намірів учнів, формування готовності школяра в старшій школі в умовах профілізації, оволодіння ним комунікативною, інтелектуальною, креативною, особистісною, рефлексивною, діяльнісною, емоційною тощо компетентностями, що здійснюється шляхом введення курсів за вибором, поглибленого вивчення предметів на диференційованій основі, зокрема предметно орієнтовані і міжпредметні факультативні курси тощо. Другий етап навчання – профільне (10-12 кл.) – надання наукового супроводу для реалізації учнями завдань дослідницького і творчого характеру, створення оптимальних умов для загальнокультурного, морального, естетичного розвитку особистості, самостійної творчої діяльності учнів, розвиток умінь здійснювати такі мисленнєві операції, як аналіз, порівняння, зіставлення та ін. До спеціальної компетентності вчителя належить ті знання, уміння, установки педагога, що забезпечуватимуть необхідний для учнів арсенал знань.

^ Методична компетентність учителя в галузі засобів формування знань, умінь і установок включає засвоєння педагогом нових методичних і педагогічних ідей, підходів до навчально-виховного процесу в сучасних особистісно-зорієнтованих, розвивальних, креативних тощо технологіях, володіння різними методами і формами організації допрофільного і профільного навчання (активні, інтерактивні, методи кооперативного навчання, методи роботи із слабовстигаючими та обдарованими учнями, методи стимулювання творчої діяльності учнів різного віку, компетентнісно зорієнтований та диференційований, комунікативно-діяльнісний, соціокультурний підходи на підставі психофізичних та індивідуально-особистісних якостей учня, методи керівництва рефлексивною діяльністю школярів, методи дистанційного навчання), серед арсеналу методів і завдань – семінари, колоквіуми, диспути, рольові ігри, керовані дослідження, проекти та відповідно проблемно-пізнавальні, проблемно-ситуативні, конструктивні, творчі та ін; в умовах допрофільної підготовки формування портфоліо учня, тобто оцінювання особистісних досягнень школяра, рівня оволодіння, відповідними вміннями, труднощів у засвоєнні навчального матеріалу, позитивних мотивів тощо; уміння роботи з нормативними документами, навчально-методичними матеріалами, розробляти методичні посібники, дидактичні матеріали, посібниково-хрестоматійні довідники для учнів тощо. Профілізація навчання потребує від педагога побудови гіпотетичної моделі випускника загальноосвітнього навчального закладу, продуманого вибору методів та технологій навчання, сприяння визначенню учнем своєї перспективи та побудови траєкторії особистісного зростання. Змінено також критерії оцінювання навчальних досягнень учнів, що не можуть обмежуватися ЗУН. Метою навчання стають сформовані компетентності як загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді та цінностях особистості. Основними функціями оцінювання навчальних досягнень є контролююча, навчальна, діагностико-коригувальна, стимулювально-мотиваційна, виховна. Учителем також ураховуються: характеристики відповіді учня (цілісність, логічність, правильність), якість знань (повнота, глибина, гнучкість, системність), сформованість загальнонавчальних та предметних умінь і навичок, рівень володіння творчої роботи, досвід творчої діяльності, рівень володіння розумовими операціями.

^ Комунікативна компетентність трактується різними авторами з декількох точок зору. Ю. Ємельянов визначає її як конгломерат знань, мовних і позамовних умінь і навичок спілкування, набутих людиною в ході природної соціалізації, навчання та виховання. Також комунікативна компетентність розглядається як «система внутрішніх ресурсів, необхідних для побудови ефективної комунікативної дії у певному колі ситуацій міжособистісної взаємодії, і передбачає адекватність установок, розуміння суб’єктом своєї предметності і міжособистісної позиції, знання закономірностей різних форм спілкування і правил поведінки в різних ситуаціях, уміння сформувати тактичний план і реалізувати його на основі соціальних навичок» (Ю. Жуков, Л. Петровська). На думку Л. Петровської, основними компонентами в спілкуванні виступають компетентність людини щодо себе «Я - компетентність», тобто її адекватна орієнтація у власному потенціалі, а також у потенціалі партнера, компетентність у ситуації і завданні.

На нашу думку, комунікативно-ситуативна компетентність учителя охоплює знання, уміння, навички та способи здійснення фасилітативного (партнерського) формату регуляції співпраці «учитель – учень» із застосуванням специфічних лінгвальних й позалінгвальних засобів, урахуванням вікових та індивідуально-психологічних особливостей дітей; спроможність педагога знаходити нестандартний вихід у різних (навіть найскладніших) ситуаціях спілкування; уміння бачити в дитині особистість, поважати її думку; поєднувати вимогливість із повагою гідності кожного учня, поєднувати тактовність і толерантність у стосунках; здатність до антиципації, тобто випереджального прогнозування оптимальних внутрішньо-колективних контактів між учнями класу, організація власної комунікативної стратегії педагогічного спілкування (конструювання емпатичної комунікації) з класом, прогнозування уроку як системи ситуацій комунікації; уміння реалізовувати комунікативний задум у ході занять, організувати увагу учнів, стимулювати їх комунікативну активність, володіти технікою мови, прийомами, навичками асертивності, що допомагають переконувати, конструктивно критикувати, досягати рішень, компромісів; уміння за допомогою «слова» здійснювати психотерапію, знімати стрес; знайти адекватну темі й навчально-виховним завданням уроку комунікативну структуру; комунікативне співробітництво / співтовариство в навчальній діяльності, уміння впливати на встановлення сприятливого психологічного клімату в учнівському / учительському колективі, створювати на уроці атмосферу творчого спілкування, позитивного настрою у векторному колі: І комунікативний вектор: «учитель-фасилітатор – учень», «учень-учень», «учень-група учнів», «учень-клас», «учень-шкільний колектив»; ІІ комунікативний вектор: «учитель-учитель», «учитель-колеги», «учитель-педколектив», «учитель-батьки», «учитель-громадськість» тощо. Комунікативна професіограма вчителя – це професійний портрет учителя з погляду володіння ним комунікативною технікою (комунікативна професіограма):

    • знає мовний етикет і вміло його використовує

    • формулює цілі й завдання ділового спілкування

    • організовує процес спілкування і управляє ним

    • аналізує предмет спілкування

    • ставить питання та конкретно відповідає на них

    • володіє навичками та прийомами ділового спілкування, його тактикою і стратегією

    • уміє вести бесіду, співбесіду, ділову розмову, полеміку, дискусію, діалог, дебати, диспут, «круглий стіл», ділову нараду, командну ділову гру, переговори

    • аналізувати конфлікти, кризові ситуації, конфронтації та розв’язувати їх

    • володіти технікою мови, прийомами, що допомагають переконувати, критикувати, досягати рішень, компромісів і конвенцій

    • знати службовий етикет та вміти його використовувати

    • уміти за допомогою «слова» здійснювати психотерапію, знімати стрес, адаптувати клієнта до певних умов, коригувати його поведінку та оцінки;

    • створювати довірливі відносини і не «загравати» з партнером

Таким чином, комунікативний потенціал особистості є важливою характеристикою її можливостей. До складу комунікативного потенціалу входить комунікативна ерудиція особистості – система знань історії і культури людського спілкування. Важливою передумовою фасилітативного комунікативного процесу вчителя з учнями (колегами, батьками, адміністрацією) є розвиток асертивних навичок. На думку В. Федорчука, асертивність у роботі передбачає: активну професійну орієнтацію (намічення етапів досягнення професійної мети й розкриття власного таланту); здібність до роботи, удосконалення навичок; самоконтроль, оскільки непотрібні емоції не дозволяють добре виконувати роботу; добрі стосунки з колегами; володіння мистецтвом переговорів.

^ Соціальна компетентність учителя вміщує характеристики педагога, який досяг високого рівня усвідомлення соціальних проблем і способів взаємодії із суспільством; уміння знаходити інформацію і впевнено конструювати поведінку для досягнення балансу між своїми потребами, очікуваннями, сенсом життя і вимогами соціальної дійсності; конкретизацію у свідомості індивіда своїх інтеракцій із суспільством у системі «Я – суспільство»; уміння робити вибір, брати на себе відповідальність (за Г.Е. Білицькою, І.Г. Єрмаковим); формування засобами предмета патріотичних почуттів, поваги до історії, традицій українського народу тощо.

^ Психолого-педагогічна компетентність учителя у сфері навчання охоплює володіння педагогічною діагностикою, уміння здійснювати індивідуальну роботу на основі результатів педагогічної діагностики, знання вікової діагностики, уміння виявляти особистісні особливості дітей, визначати і враховувати емоційний стан людини, грамотно будувати взаємовідносини з керівниками, колегами, учнями.

^ Прогнозувально-рефлексивна компетентність педагога включає вміння конструювати траєкторію розвитку школяра, здійснювати індивідуальний розвиток учня; уміння технологічно прогнозувати, конструювати, планувати хід навчально-виховного процесу; здійснювати контрольно-оцінну діяльність, спрямовану на себе й учня – суб’єкт співпраці, проводити моніторингово-рефлексивні операції, створювати програмно-тематичні комплекси (моделі) планування вивчення предмета для будь-якого класу, тобто всього курсу або теми, окремого уроку чи серії уроків; прогнозувати розвиток колективу, динаміку його структури, а також розвиток особистості, її якостей, почуттів, волі й поведінки, можливих відхилень у розвитку. Етапне втілення компонента в професійну діяльність учителя набуває вигляду: прогнозування – планування – реалізація – контроль (оцінювання) – рефлексія – корекція – проектування подальшої діяльності.

^ Аутопсихологічна компетентність учителя передбачає вміння усвідомлювати рівень власної професійної діяльності, своїх спеціальних, методичних і комунікативних спроможностей, потенціалу; знання про засоби професійного самовдосконалення; уміння бачити недоліки у своїй роботі, бажання самовдосконалюватись; визначати завдання та траєкторію власної самоосвіти й самовдосконалення і под.

Інформаційно-технологічна компетентність учителя вміщує вміння і навички роботи вчителя з ІКТ; уміння створювати презентаційні слайди для ефективного супроводу навчально-виховного процесу; застосовувати раціональні прийоми пошуку, аналізу, адекватного відбору, систематизації, використання інформації та створення нової, логічно-узагальненої; визначати валідність тестів, самостійно створювати різноманітні стандартизовані, точні, з високим ступенем диференціації тестові завдання (чотири основні формати, ситуаційний кластер), дидактичні завдання в тестовій формі; враховувати дидактичні принципи, закономірності, способи, форми організації навчального процесу, оптимізувати навчальний процес на основі комп’ютеризації, використовувати технічні засоби навчання; віднаходити інноваційні, найбільш прийнятні технології навчання, спрямовані на розвиток інтелектуальних здібностей учнів; забезпечувати вміння дидактично перетворювати, тобто інтерпретувати й адаптувати інформацію відповідно до завдань навчання і виховання; дохідливо й чітко викладати навчальний матеріал з огляду на специфіку предмета, суб’єктний досвід школярів, їх рівень підготовки, життєвий досвід і вік; формулювати питання в доступній для дітей формі, стисло й чітко; виражати думку за допомогою графіків, діаграм, схем, малюнків; оперативно, із використанням різноманітних методів діагностувати характер і рівень знань засвоєння учнями нового матеріалу; перебудовувати в разі потреби план і хід викладу навчального матеріалу; використовувати засоби дистанційного навчання, моніторингу процесу навчання; зберігати, знаходити та змінювати формат інформаційних документів відповідно до визначених вимог тощо.

^ Управлінська компетентність включає володіння вчителем методами, прийомами організацією власною діяльністю та ефективної діяльності учнів, класу в урочній та позаурочній видах діяльності; управління процесом засвоєння учнями знань: визначення цілей діяльності, розроблення і реалізацію способів діяльності, отримання інформації про ступінь досягнення цілей діяльності, корегувальний вплив на способи діяльності з метою зменшення різниці між запланованим і реальним ступенем досягнення цілей діяльності.

^ Компетентність у спільній творчості (за І.Г. Єрмаковим1), або кооперативна компетентність учителя передбачає здатність педагога або групи педагогів продуктивно й гармонійно організовувати навчальну взаємодію у напрямку спільної мети за таким векторним алгоритмом: І вектор: «учитель – учитель», «учитель – колеги», «учитель – педагогічний колектив», «учитель – шкільне методичне об’єднання», «учитель – районне методичне об’єднання» і под.; ІІ кооперативний вектор: «учитель- – учень», «учень-учень», «учень-група учнів», «учень-клас», «учень-шкільний колектив»; IІІ вектор: «учитель – психолог», «учитель – батьки учнів», «учитель – громадськість» тощо. Компонент професійної компетентності вчителя- передбачає розв’язання тих завдань, що виходять за межі досвіду членів групи і є завданнями, орієнтованими на спільну творчість, співпрацю, спільний продуктивний результат.

^ Полікультурна компетентність учителя вбирає знання педагогом культурних, національних надбань, менталітету представників різних національностей, досягнень української культури; толерантне ставлення до культури і традицій інших народів.

^ Здоров’язбережувальна компетентність учителя, або валеологічна, забезпечує організацію здорового способу власного життя у фізичній, соціальній, психічній та духовній сферах, організацію власної праці й впровадження, реалізацію здоров’язбережувальної функції розвитку учнів, тобто належних умов для нормальної життєдіяльності школярів, оптимального функціонування фізіологічних процесів оволодіння вміннями та навичками турботи про своє здоров’я, а саме: належний повітряний і тепловий режим, достатнє освітлення, зміну різних видів навчальної діяльності, відповідність меблів індивідуальним особливостям учнів, відповідність обсягу змісту відведеному часу на вивчення предмету, часове співвідношення виконання класних і домашніх робіт і под.).

^ Загальнокультурна компетентність учителя – досягнення високого рівня розвитку в суспільному, виробничому й духовному житті; педагог інтелігентний, вихований, толерантний, ґречний, коректний і под.

Вимоги, запропоновані до педагогів відповідно до стандартів професійно-педагогічної освіти, містять інноваційні компоненти, такі, як: рефлексія навчання, конструювання (моделювання) навчального процесу, що веде до формування інноваційних підходів до навчального процесу.

На особливий інтерес заслуговує модель професійної компетентності педагога в системі підвищення кваліфікації, розроблена В.М. Введенським (див. Таблицю 1), який виділяє такі рівні: загальний, визначуваний для всіх педагогів та розроблений педагогікою, часний, окреслений для всіх педагогів певного навчального закладу та розроблений методичною службою з урахуванням умов та специфіки, та конкретний, визначуваний та застосований самим педагогом. Загальний рівень складається з ключових – комунікативних, інформаційних, регулятивних та операційних компетентностей.

Таблиця 1

Компетентності загального рівня моделі професійної компетентності вчителя (за В.М. Введенським)


^ Компетентності загального рівня

Характеристика

Ключові




- інформаційні

Професійно значуща якість спеціаліста, яка включає певний обсяг інформації

- регулятивні

Професійно значуща якість спеціаліста, що передбачає наявність у нього вміння керувати власною поведінкою

- комунікативні

Професійно значуща якість спеціаліста, що формується в процесі його розвитку й саморозвитку, показник поінформованості

-інтелектуально-педагогічні

Професійно значуща якість спеціаліста, що виявляється в умінні застосовувати знання для налагодження педагогічно цілеспрямованих взаємовідносин, набуття та застосування знань учнями та вчителем, вироблення способів інноваційної діяльності

Операційні

Професійно значуща якість спеціаліста, визначувана набором певних навичок, необхідних йому для здійснення професійної діяльності

Виходячи з цієї моделі пропонуються наступні компетенції ключових та операційних компетентностей:

  • інформаційні компетенції – обсяг знань та здібності щодо оволодіння ними за напрямками, як-от: про себе, учнів і батьків, досвід роботи інших колег, у науково-методичній площині, світоглядні знання;

  • регулятивні компетенції – цілепокладання і планування; мобілізація і активність, оцінка результатів діяльності, рефлексія;

  • комунікативні – емоційна стійкість, мовленнєві навички, здібності до нестандартного, творчого рішення задач у процесі педагогічного спілкування, установлення психологічного контакту й культури мови;

  • інтелектуально-педагогічні компетенції – комплекс навичок щодо аналізу, синтезу, порівнянню, абстрагуванню, узагальненню, конкретизації (інтелектуально-логічні), аналогія, фантазія, гнучкість (інтелектуально-еврестичні);

  • операційні компетенції – навички педагогічної імпровізації, прогностичні, проективні, предметно-методичні, організаційні, експертні.

З урахуванням запропонованої структури можна проілюструвати взаємозв’язок компетентності з відповідними компетенціями в моделі ПК учителя (див. Схему 1).

^ Схема 1

Взаємозв’язок ПК із складовими компетенціями

(за Н.М. Мурованою)


Базовий компонент

загальні

й спеціальні знання


Формування і удосконалення професійної компетентності вчителя-, його творчий професійний розвиток можуть гальмувати внутрішні і зовнішні чинники (Див. Схему 1).

Схема 1


Чинники, що гальмують професійне вдосконалення словесника

внутрішні



До внутрішніх чинників, що стоять на заваді удосконаленню майстерності вчителя, підвищенню його професійного рівня, зараховуємо:

  • небажання чи невміння, неготовність учителя-словесника відмовитися від форм чи методів навчально-виховної діяльності, що стали непродуктивними за певних педагогічних обставин;

  • низький професійний рівень учителя, недостатні знання з педагогіки, психології, методики предмета, слабка поінформованість про інноваційні технології, форми й методи роботи;

  • відсутність чи недостатній розвиток дослідницьких умінь;

  • психофізіологічні особливості особистості, зокрема низький енергетичний рівень, недостатня фізична активність, працездатність нервової системи тощо;

  • нерозвиненість мотиваційно-креативних якостей, зокрема мотивів, потреб, інтересів, потягу до творчості, необхідних для професійно-педагогічної діяльності;

  • втрата віри в можливість свого особистісного зростання, розчарування через невдачі, що траплялися раніше;

  • індивідуально-типологічні властивості, тип темпераменту, емоційний фон;

  • відсутність установки на підвищення професійного рівня, педагогічну творчість;

  • нестабільність і періодичність підвищення кваліфікації;

  • стан здоров’я, відсутність соціально-психологічної підтримки, зокрема членами родини, складні життєві обставини;

  • стихійне, неусвідомлене професійне самовдосконалення вчителя; власна інерція, байдужість;

  • брак часу.


Зовнішніми бар’єрами для формування та удосконалення рівня педагогічної майстерності, розвитку креативних якостей педагога вважаємо:

  • авторитарний, ліберальний стиль керівництва в навчальному закладі, де працює вчитель-словесник;

  • відсутність обґрунтованої стратегії розвитку школи;

  • відсутність наставників, лідерів, новаторів у навчальному закладі;

  • атмосфера пасивності, апатії, байдужості в учительському і учнівському колективах, розбіжності, конфлікти в колективі;

  • відсутність системи морального і матеріального стимулювання новаторських пошуків з боку адміністрації навчального закладу («Як платять, так і працюю!»);

  • акцент на нормативно-регламентованому компоненті методичної діяльності, ігнорування інноваційного, творчого;

  • відсутність методичної підтримки з боку керівництва;

  • недостатня інформація про педагогічну діяльність, ролі, напрямки діяльності тощо;

  • відсутність курсів перепідготовки з певних питань, наприклад, інноваційних педагогічних технологій;

  • низький соціальний статус педагогічної професії.


Стимулювальними умовами професійного зростання, підвищення рівня професійної компетентності вчителя є:

  • позитивний духовно-моральний імідж навчального закладу: сприятливі, інноваційно-творчі умови роботи; акцент на інноваційному, творчо-пошуковому компоненті методичної діяльності; особистісно зорієнтована методична підтримка діяльності вчителя з боку адміністрації;

  • довіра, можливість експериментувати, виявляти ініціативу, творчість;

  • налагоджена система методичної підтримки вчителя;

  • любов до професії, дітей;

  • потреба в самовдосконаленні, зокрема самореалізації, самоствердженні й самовияві; можливість отримати визнання в колективі;

  • систематична самоосвітня діяльність протягом курсового й міжкурсового періоду;

  • навчання на курсах підвищення кваліфікації;

  • участь у проектах, конкурсах, фестивалях, конференціях, семінарах, педагогічних майстернях, у роботі методичних об’єднань, творчих груп тощо;

  • приклад і вплив учительського середовища, зокрема колег, адміністрації;

  • об’єктивна оцінка праці, об’єктивний контроль, атестація;

  • робота кафедри, методоб'єднання, усього вчительського колективу в напрямку генеральної ідеї;

  • моральне й матеріальне стимулювання.

Таким чином, виклики суспільства й освіти, створення багатовекторної моделі профілізації (як системи освіти в цілому, так і конкретної галузі зокрема) чітко визначають основні ролі й принципи діяльності успішного вчителя. Сучасній школі потрібен компетентний педагог, котрий працює у форматі творчих пошуків, що ґрунтуються на здобутках традиційної методики й включають інноваційні елементи, учитель, самомотивований не на репродукцію, а на експеримент, дослідження, новаторство, здатний до перманентної освіти, навчання протягом життя. Особистісно зорієнтований процес учіння, діяльнісний підхід до організації освіти, перевага діалогічно-екзистенційних (активних, інтерактивних, кооперативних та ін.) методів навчання, технократичні досягнення цивілізації (інформаційно-комунікаційні технології і под.) спрямовують вчителя на диференціацію, варіативність, інтегративність при виборі технологій і форм організації пізнавального процесу, видозмінюють функційні ролі всіх учасників навчально-виховного процесу, оскільки інноваційний тип відносин визначається переходом від традиційної інформативної до фасилітативної, дослідницько-аналітичної, координаторської, організаторської тощо. В новому освітньому просторі професійна компетентність педагога передбачає розвиток таких функцій, як інформаційної (знати), діяльнісної (уміти), креативної (володіти) та розвивальної (бути). Модель, як зазначає К. Батароєв, - це створена або вибрана суб’єктом система, яка відтворює істотні для цієї мети пізнання сторони (елементи, властивості, відносини, параметри) об’єкта вивчення. Процес, представлений моделлю, виглядає рельєфніше, полегшує обґрунтування шляхів його вдосконалення. Модель професійної компетентності педагога дає можливість більш цілісно вивчити процес, розглянути освітню ситуацію в різних аспектах, визначити цілі, відповідно до яких має відбуватися андрагогічний процес підвищення кваліфікації, а самому вчителю – визначити власний рівень професійної компетентності й майстерності, створити індивідуальну траєкторію професійного зростання, спрогнозувати програму самотворення, саморозвитку та самореалізації, оскільки професійна компетентність учителя – це результат творчої професійної діяльності, інтегрований показник особистісно-діяльнісної сутності педагога.


^ Підмодуль 3. Шляхи формування та удосконалення професійної компетентності педагога в умовах особистісно зорієнтованого навчання

Як пізнати себе? Не шляхом споглядання,

а тільки шляхом діяльності. Спробуй виконати

свій обов’язок і ти пізнаєш, що в тобі є

Й.В. Ґете.


  • за допомогою діагностичних процедур (самодіагностика, діагностування психологічною службою навчального закладу, оцінка компетенцій адміністрацією, колегами, представниками предметних кафедр, батьками й под.) виявлення здібностей, нахилів, рівня сформованості когнітивно-технологічного, методичного, комунікативно-ситуативного й інших компонентів ПК, ціннісних орієнтацій та напрямків, перспектив особистого зростання, чинників, що перешкоджають навчанню, розвитку й саморозвитку словесника, технологій досягнення професійної мети, вивчення професійних прагнень і спрямованість дезадаптації;

  • за результатами діагностичних процедур створення особисто-гармонійної «Я-концепції», тобто відокремлення власних педагогічних здібностей, якостей і можливостей, поведінкових моделей, ціннісних установок, адекватне виділення себе із соціального й професійного середовища, усвідомлення власної специфіки та меж і на цій основі конструювання індивідуально-особистісної траєкторії розвитку, оволодіння системою засобів, методів, механізмів саморегуляції, що сприятимуть самовдосконаленню та самореалізації себе як особистості, професійному педагогічному вдосконаленню, підвищенню рівня ПК, відповідних компетенцій та педагогічної майстерності;

  • організація творчого педагогічного процесу, оскільки підвищення фахової підготовки можливе тільки у творчості. Творча робота вчителя можлива як результат самостійного навчання з обов’язковим цілепокладанням та врахуванням можливостей, здобутків, інтересів самого вчителя-словесника;

  • інноваційний підхід педагога до вдосконалення рівня ПК як у курсовий, так і в міжкурсовий період. Робота в міжкурсовий період може бути врахована під час атестації педагога (кредити у формі післякурсових творчих завдань, участь у проведенні семінарів, творчих столів, наукових досліджень, розробка та публікація навчально-методичних матеріалів, авторських програм, робота в складі творчих груп, участь у професійних конкурсах тощо); вибір спецкурсів;

  • самоосвітня діяльність (епізодична і планова) учителя, саморозвиток, пошук шляхів професійної самореалізації; здійснення безперервного навчання, оскільки «учитель живе доти, доки він учень»;

  • акумуляція і застосування на практиці результатів передового, інноваційного педагогічного досвіду та наукових досліджень;

  • апробація сучасних науково-методичних концепцій, виявлення та впровадження освітніх продуктивних технологій навчання і виховання, які допоможуть учням з успіхом виконувати навчальні завдання;

  • переведення навчального процесу на технологічний рівень, тобто попереднього проектування процесу навчання з урахуванням дидактичних цілей і заданого рівня засвоєння;

  • оптимальне поєднання фронтальної, групової, індивідуальної форм організації навчального процесу, застосування активних (інтерактивних, кооперативних) технологій навчання;

  • складання плану самовдосконалення ПК: вивчення передового досвіду колег, проведення відкритих уроків, самоаналіз уроків, обговорення відвіданих уроків, участь у конкурсах тощо;

  • відвідування уроків, позакласних заходів керівника-методиста, відкритих уроків колег, аналіз відвіданих уроків;

  • створення учителем власної бази кращих сценарію уроків, цікавих прийомів, знахідок на уроках, ефективних інноваційних форм і методів, розробка власних засобів наочності;

  • забезпечення науково-методичного супроводу навчально-виховного процесу: розробка авторських програм, спеціальних і факультативних курсів.;

  • системне використання міжпредметних зв’язків і міжпредметної інтеграції, тобто інтегративного підходу;

  • поповнення власного арсеналу інноваційними формами уроків, як-от: урок-тренінг, урок-дослідження, урок-панорама, урок-пошук, урок-мандрівка, урок-практикум, урок-казка, урок-композиція, урок-діалог, урок за опорним конспектом, урок тематичної атестації, урок-екзамен, активізована лекція, сократичний семінар та ін.;

  • цілеспрямована систематична робота над методичною темою;

  • науково-дослідна діяльність учителя, результати якої відбиваються в таких формах, як-от: науковий звіт (реферат, доповідь, виступ на педраді,) з проблеми дослідження; введення в практику комплексу дидактичних матеріалів; апробація в інноваційному режимі ідей учителів-новаторів; створення авторської методики, технології; реалізація положень концепції на основі розробки й апробації авторської програми, навчального посібника; узагальнення власного досвіду, систематизація і опис методичних прийомів, використаних форм і методів роботи; моделі, структура й механізми реалізації навчально-виховного процесу; хрестоматії; критерії, норми, використовувані в ході діяльності; стаття в періодичне видання з проблеми; методичний посібник із програми дослідження; методичні рекомендації для вчителів і учнів; збірка творчих, дослідницьких і проектних робіт учнів з проблеми дослідження; комп’ютерна презентація результатів дослідження для впровадження в досвід роботи інших колег тощо;

  • дослідно-експериментальна робота вчителя;

  • розробка діагностичних процедур, завдань і тестів (різних за метою і ступенем валідності), перевірка ефективності застосованих методів навчання та виховання;

  • кооперативна професійна взаємодія з колегами, тобто участь у колективних та групових інноваційних формах методичної роботи: співпраця у творчих групах, науково-дослідній діяльності, організація консультативно-методичних груп, педагогічні чи психологічні тренінги, «Гайд-парки», участь у чатах, форумах щодо розробки актуальних проблем, методичних фестивалях, панорамах, презентаціях, КВК, участь у діяльності Шкіл (Школа молодого вчителя, Школа передового педагогічного досвіду, Школа професійної майстерності, Школа молодого методиста), методичних дискусіях, методичних аукціонах, методичних діалогах, проблемних столах, педагогічних консиліумах, ділових / рольових іграх, дебатах, методичних мостах, клубі творчих педагогів, творчих салонах, освітянських вечорах, аналіз ситуацій, або case-метод, фокус-групах, ігровому конструюванні; панорамі методичних навичок, захист творчих кооперативних проектів, програм, передових ідей; підготовка й видання альманахів, звірників;

  • самовиховання, удосконалення методів, прийомів і форм навчально-виховної взаємодії з учнями; вироблення індивідуально-творчого стилю роботи;

  • рефлексія власної діяльності (через об’єктивну оцінку прийти до самореалізації);

  • самокорекція;

  • підготовка програмної доповіді із прогнозуванням професійної діяльності на початку року та річного звіту про досягнуте – у кінці року (виступ із доповіддю може здійснюватися за участю адміністрації, представників предметної кафедри, а також на нараді за умови невеликого педагогічного колективу);

  • збір та укладання творчого портфоліо вчителя – колекція власної бази кращих сценарію уроків, цікавих прийомів, знахідок на уроці й позаурочній діяльності, власних засобів наочності, дидактичних матеріалів, продуктивних педагогічних технологій, що відображають зусилля вчителя, успіхи або досягнення з тієї чи іншої проблеми, індивідуальної творчої теми. У портфоліо включаються зразки робіт у письмовому чи друкованому вигляді, відеоматеріали, щоденник рефлексії, зразки дитячих робіт, фотографії компонентів навчального процесу, CD-ROM;

  • ведення щоденнику рефлексії, в якому вчитель, залишаючись сам-на-сам, обмірковує власний досвід, види діяльності, визначає нові шляхи втілення творчих планів, прогнозує стратегії для покращення діяльності, визначає успіхи й невдачі, визначає комунікативну стратегію уроку тощо;

  • поширення набутого й апробованого перспективного досвіду, оприлюднення індивідуальних наробок на нарадах, педрадах, методичних об’єднаннях, у періодичній пресі, Інтернет-ресурсах (розміщення матеріалів на власному сайті, veb-сторінці) тощо;

  • організація майстер-класів, участь у наукових, проблемних семінарах, творчих дискусіях, методичних мостах, ділових та рольових іграх, навчальних тренінгах тощо;

  • виконання завдань у міжатестаційний період;

  • консультування представників адміністрації і методоб'єднання, учителів-словесників міста й області, учнів, колег, батьків тощо;

  • організація пролонгованого міжкурсового періоду: заповнення Щоденнику міжкурсового періоду, накопичення кредиту для чергової / позачергової атестації, рефлексія міжатестаційного етапу; звіт про виконану роботу;

  • опрацювання матеріалів фахової періодики, перегляд телевізійних навчальних програм;

  • підвищення загальноосвітнього й культурного рівнів: відвідування кінотеатрів, театрів, музеїв, виставок, читання літератури, преси; знайомство й спілкування з цікавими людьми, творчими особистостями, колегами-однодумцями; наявність хобі тощо.

1 Життєва компетентність особистості: від теорії до практики: Науково-методичний посібник / За ред. І.Г. Єрмакова. – Запоріжжя: Центріон, 2005. – С. 166.








Скачати 340.5 Kb.
залишити коментар
Дата конвертації22.09.2011
Розмір340.5 Kb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

плохо
  1
хорошо
  2
отлично
  14
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх