Театралізовані ігри як засіб розвитку діалогічного мовлення дітей icon

Театралізовані ігри як засіб розвитку діалогічного мовлення дітей


5 чел. помогло.
Схожі
План Музично-дидактичні ігри як засіб розвитку музичних здібностей молодших школярів...
План Музично-дидактичні ігри як засіб розвитку музичних здібностей молодших школярів...
Розвиток зв’язного описового мовлення дітей як проблема дошкільної лінгводидактики панакова...
Методика навчання діалогічного мовлення учнів середнього шкільного віку Теоретичні засади...
Правила мовленнєвої поведінки у сім'ї...
Тема: Економіка України...
─найважливіша умова успішного навчання молодших школярів. Ковальова Вікторія Іванівна...
Тема. Респіраторні алергози у дітей. Поліноз. Фактори ризику І причини їх розвитку, патогенез...
Предмет І завдання методики навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних...
Предмет І завдання методики навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних...
Служби у справах дітей (пр-т Леніна, 54, каб. 7)...
Програми та рекомендації до розподілу програмного матеріалу...



ТЕАТРАЛІЗОВАНІ ІГРИ ЯК ЗАСІБ РОЗВИТКУ ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ ДІТЕЙ



Задорожня Валентина

магістр педагогічної освіти


Театралізовано-ігрова діяльність дає широкі можливості щодо творчих проявів дітей. За Л.С.Виготським, акторська праця є “своєрідною творчістю психофізіологічних станів” людини. Вона поєднує в собі театралізовані ігри: режисерські, ігри-драматизації та імпровізації (за класифікацією Л.З.Артемової) та інсценізації літературних творів у процесі літературних свят, концертів, дитячих вистав тощо. Завдяки цій діяльності розвивається фантазія дошкільнят, в їхньому уявленні виникають яскраві образи літературних героїв.

Занурення в світ театру в дитячому віці створює у свідомості людини визначені ідеали, які згодом несуть тільки позитивну енергетику, бо закладаються не примусово, як це іноді здається. Мистецтво несе людям насолоду, а це далеко не рівнозначно навчанню будь-чому. Виховання мистецтвом – це менш за все голе моралізування, наставляння, піднесення зразків, що варті наслідуванню. Виховний механізм його більш тонкий і не завжди так просто вловимий, однак, дуже “смачний” для сприйняття дитячим духовним світом, бо виховує дітей гра і саме життя, її умови, форми, моральна атмосфера, створені магічним “начебто”.

Театралізована гра є одним з найефективніших засобів розвитку дитини. Зміст театралізованої гри має переслідувати багато завдань. Основне з них це те, що зацікавлює, збуджує інтерес, є зрозумілим, несе в собі якусь конфліктну ситуацію, що викликає рішення.

Театралізовані ігри завжди ваблять, часто смішать дітей, користуються у них любов’ю. Тематика і зміст театралізованих ігор повинна мати моральну направленість, яка є в кожній казці та літературному творі і повинна знаходити місце в імпровізаційних постановах. Це дружба, доброта, чесність і сміливість. Улюблені герої стають зразками для уподобання. Але більшість тем, сюжетів висвітлюють боротьбу, протиставлення добра і зла шляхом емоційної характеристики позитивних та негативних героїв.

Театр – один з найяскравіших емоційних засобів, що формують смак дитини. Театр діє на уяву дитини різними засобами: словом, дією, зображувальним мистецтвом, музикою. Кому пощастило саме в ранньому віці зануритися в атмосферу чарів театру, той все життя буде сприймати світ прекрасним, душа його не зачерствіє, не буде жорстокою, духовно не збідніється.

За визначенням В.Воронової, театралізовані ігри - це ігри, які придумують самі діти, відображаючи в них враження від пізнання навколишнього світу. Головною ознакою творчої гри є уявлювана ситуація, яку дитина створює замість реальної, діє в ній, виконуючи роль відповідно до тих значень, які вона надає предметам, що її оточують. Педагогічна цінність творчої гри полягає і в тому, що в її процесі, крім взаємин, обумовлених змістом, ролями, правилами, між дітьми виникають реальні стосунки. Адже їм доводиться домовлятися про гру, розподіляти ролі, контролювати виконання правил тощо. У грі дошкільники легше налагоджують контакт між собою, підпорядковують свої дії, поступаються один одному, оскільки це належить до змісту прийнятих ними ролей [55]. Це найбільш значущий аспект для нашого дослідження. Реальні взаємини є основою організації дитячого товариства, що дає підстави вважати гру формою організації життя і діяльності дошкільнят.

Л. З. Артемова визначає режисерські ігри як ігри дитини з іграшками та їх замісниками за створеним нею сюжетом. У цих іграх дитина переходить від ігрових дій з іграшкою до гри за власним задумом, самостійно визначаючи сюжет, ігрові засоби. У них також наявна уявлювана ситуація, ролі, іграшки або предмети-замісники. Проте для переходу до сюжетно-рольової гри у дошкільника ще недостатньо досвіду спілкування. Сюжетні події в індивідуальних режисерських іграх є результатом асоціативного сприймання дитиною навколишнього світу. Режисерські ігри розвиваються з предметно - відображувальних ігрових дій дитини в процесі спілкування з дорослими, засвоєння запропонованих ними простих сюжетних зразків. У них дошкільник виявляє свою здатність відображати в грі не лише дії з предметами, а й відносини між двома або більшою кількістю персонажів. У нього з'являється уявлення про роль і зумовлені нею, підпорядковані єдиному ігровому сюжету дії. Головною умовою подальшого розвитку режисерської гри є формування навичок спільних дій: уміння узгоджувати задум, добирати іграшки й атрибути, розподіляти ролі, погоджувати дії [20; 30; 75]. Для нашого дослідження формування цих навичок є значущим, оскільки вищезазначені дії відбуваються в процесі діалогу. Таким чином Н.Водолага класифікує види театральної діяльності дошкільників.

^ Таблиця 2.1.


Види театралізованої діяльності дошкільників



Сприймання театрального видовища

Театралізована гра

Підготовка театральної вистави





Позиція дитини в театральній діяльності


Глядач

Творець, актор, режисер

Глядач, актор, сценарист, директор








Мета театралізованої діяльності





Забава, розвага

гра

Вправа, праця


Пріоритетність мовленнєвих завдань





Зв’язне мовлення

Активізація словника

Виразність мовлення


Вибір матеріалу


Режисерська гра з іграшками

Рольова гра.


Фланелеграф, театр акторів лялькой , тіньовий

Ляльковий театр, театр акторів, пальчиковий, на фланелеграфі



У театралізованих режисерських іграх, серед яких ігри з іграшками та ігри-драматизації, дитина або виконує роль режисера та діє за персонажів іграшок, координуючи їх дії, або в сукупній діяльності з іншими бере на себе роль. Ігри-драматизації більш складні, оскільки дошкільникам доводиться співвідносити свої дії з діями партнерів. Отже театралізована діяльність у різних її проявах має великі можливості щодо вирішення завдань діалогічного мовлення дошкільників, передбачає формування дітей певних уявлень про театр і театральну термінологію, створення сприятливих умов для ігрової діяльності з використанням набутих знань у грі. За Н. Водолагою, змістовними компонентами театралізованої діяльності виступають: пізнавальний, що надає можливість познайомитися з театром, набути певний запас знань про театр та людей, які там працюють; ігровий, який дозволяє використовувати набуті знання у грі; сценічний, під час якого діти перетворюються на справжніх акторів.

Таблиця 2.2.

Змістовні компоненти театралізованої діяльності













Науковці (Л.Артемова, Н.Водолага) виділяють три етапи гри-драматизації:

1) підготовка до гри-драматизації, яка охоплює заходи, спрямовані на засвоєння літературного тексту: читання або розповідання тексту вихователем; прослуховування тексту в звукозаписі; бесіда з дітьми про особливості характерів, голосів персонажів; переказування змісту тексту, під час якого діти закріплюють у своїй пам'яті послідовність подій, що відбуваються, прямої мови персонажів; переказування за виконаними дітьми ілюстраціями, сюжетними малюнками тощо;

2) збагачення знань дітей про персонажів та події, про які йдеться у грі; вправляння у виразному читанні тексту; підготовка атрибутів і декорацій;

3) власне гра-драматизація, в якій розвиваються творчі здібності дітей [8; 9; 10; 28].

Л.Фурміна зауважує, що організовуючи гру-драматизацію, вихователь спочатку сам визначає, хто виконуватиме ту чи іншу роль, зважаючи на те, хто з дітей як сприйняв казку. Поступово діти старшого дошкільного віку самі привчаються правильно розподіляти між собою ролі. Гру-драматизацію треба починати з простих казок. Розгортаючи гру-драматизацію, вихователь запитаннями, репліками, жестами спрямовує дію. Іноді педагог бере на себе обов’язки ведучого: розповідає від автора текст казки, який підводить дітей до певної дії. Діти старшого дошкільного віку грають у складніші ігри-драматизації. Вони разом з вихователем готують костюми, обговорюють, кому з дітей яка роль більше підходить [112].

Крім драматизації в дитячому садку проводять інсценування художніх творів. Iнсценiзацiя - це переробка будь-якого твору (у тому числi й казки) для сцени або кiно. Як зазначає Н.Водолага, інсценування відрізняється від драматизації послідовним відтворенням літературного сюжету, спеціальним заучуванням слів. В інсценівці є ведучий, що говорить слова від автора [28].

Розвитку діалогічних умінь старших дошкільників сприяють також і дидактичні ігри. Науковці пропонують розрізняти дидактичні ігри за навчальним змістом, ігровими діями і правилами, організацією та стосунками дітей, роллю вихователя тощо (А.Бондаренко, О.Сорокіна). Вони виділяють: ігри-подорожі, що відображають реальні факти і події через незвичайне: просте - через загадкове, складне - через переборне, необхідне - через цікаве; покликані посилити враження, надати пізнавального змісту, казкової незвичайності, звернути увагу дітей на те, що існує поряд, але вони цього не помічають (подорож у намічене місце, подолання простору і часу, подорож думки, уяви тощо); ігри-доручення, в яких ігрове завдання та ігрові дії ґрунтуються на пропозиції будь-що зробити; ігри-припущення, ігрове завдання яких виражене в назвах («Що було б...?», «Що б я зробив, якби...?» та ін.); спонукають дітей до осмислення наступної дії, що потребує вміння зіставляти знання з обставинами або запропонованими умовами, встановлювати причинні зв'язки, активної роботи уяви; ігри-загадки, які розвивають здатність до аналізу, узагальнення, формують уміння розмірковувати, робити висновки; ігри-бесіди, цінність яких полягає в активізації емоційно-розумових процесів (єдності слова, дії, думки, уяви дітей), у вихованні вміння слухати і чути запитання вихователя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, висловлювати судження [36]. Відповідно до характеру ігрових дій дидактичні ігри поділяють на ігри-доручення, що ґрунтуються на інтересі дітей до дій з іграшками і предметами: добирати, складати, роз'єднувати, з'єднувати, нанизувати тощо; ігри з відшукуванням предметів, особливістю яких є несподівана поява і зникнення предметів; ігри з відгадуванням загадок, що вибудовуються на з'ясуванні невідомого («Впізнай», «Відгадай», «Що змінилося?»); сюжетно-рольові дидактичні ігри, ігрові дії яких полягають у відображенні різних життєвих ситуацій, виконанні ролей (покупця, продавця, вовка, гусей та ін.); ігри у фанти або в заборонений «штрафний» предмет (картинку), що пов'язані з цікавими для дітей ігровими моментами (скинути картку, утриматися, не сказати забороненого слова тощо) (В.Аванесова). Близькими до нашого дослідження є сюжетно-рольові дидактичні ігри.

Н.Луцан виділяє окрему групу ігор - ігри мовленнєвої спрямованості, до яких можна віднести народні ігри, народні словесні ігри, режисерські, театралізовані ігри, музичні ігри, ігри-розваги, ігри-забави [75]. Учені поділяють народні ігри на шість груп, усі з яких супроводжуються образною народною мовою (А.Богуш, Н.Луцан). Нас цікавили дві перші групи ігор: сюжетні народні ігри з елементами драматизації; народні рухливі ігри. Дотичними до проблеми нашого дослідження є ігри зі словесним текстом („Квочка”, „Бочечка”), які розкривають дітям красу, образність і багатство рідної мови, сприяють формуванню виразності та зв’язності мовлення; ігри – смішинки („Сміх”, „Зайчику, зайчику, де ти був?”, „Іди додому на зелену солому”), що сприяють створенню позитивного, емоційного настрою в дітей, розвитку мовленнєвої активності, образного мовлення, вправляють у вмінні вести діалог, добирати необхідні слова для гри.

Ми визначаємо ігри за сюжетами художніх творів як ігри, в яких діти втілюють сюжет художнього твору, передають діалоги персонажів твору близько до тексту або інтерпретуючи їх.

Ігри на теми художніх творів менше прив’язані до сюжету і композиції конкретного твору, ніж ігри-драматизації. Вони можуть поєднувати події з різних літературних джерел, довільно інтерпретувати їх зміст, передбачати нових героїв. Водночас дошкільники легко втілюють у грі сюжет художнього твору. Джерелом інформації для ігор старших дошкільників є спостереження та розповіді дорослих, сюжети казок, оповідань.

Казки і розповіді по-різному втілюються в іграх дітей. Деякі з дошкільнят розігрують окремі епізоди казки, інші діють, як улюблений казковий герой або намагаються відтворити всю казку, збагачуючи її зміст фактами з реального життя, виявляючи творчість. У дитячих іграх герої художніх творів можуть діяти дуже несподівано. Закінчуватися гра може так, як цього хоче дитина, а не так, як про це йдеться у творі.

Зауважимо, що діти дошкільного віку відносно легко втілюють у грі сюжет літературного твору. Окремі герої настільки припадають їм до душі, що дошкільники називають себе їхніми іменами, орієнтуються на їхню поведінку. Зупинимося на визначенні впливу гри взагалі та ігор за сюжетами художніх творів зокрема на розвиток мовлення дошкільників. Будь-які ігрові дії дітей супроводжуються мовленням: з мовлення вихователя дошкільники черпають зразки правильного мовлення, мовленнєві еталони, вислови; мовлення необхідне дитині, щоб запросити однолітків до спільної гри, пояснити її суть, разом дібрати атрибути, розпочати та завершити гру.

У реалізації своїх ігрових задумів дошкільники використовують слово, власні дії, предмети-замісники. Розвиток дитячої уяви безпосередньо пов'язаний з мовленням. У грі діти активізують, розвивають свої мовленнєві можливості, а завдяки різноманітним виражальним мовним засобам їхня гра стає змістовнішою, яскравішою. Якщо спочатку дошкільники послуговуються словом на позначення дій (з метою їх осмислення), то пізніше словом замінюють дію, виражаючи свої думки і почуття. Особливо велика роль належить слову в режисерських іграх, оскільки дитина в них організовує гру як режисер, регулюючи стосунки дійових осіб. Носіями ролей у таких іграх є іграшки (ляльки, тварини), інші предмети, від імені яких дитина діє, говорить. Це вимагає від неї вміння регулювати свою поведінку, обмірковувати дії і слова, стримувати свої рухи.

Перевтілення і створення образу можливі за наявності в дитини певних знань про зображені в літературному творі об'єкти та явища навколишнього світу, навичок виразного читання й усної розповіді, досвіду рухової діяльності. Гра-драматизація потребує від дітей творчих здібностей, таких як: поетичний слух - особливо чутливе сприйняття змісту і форми літературного тексту в єдності, а також виразне мовлення дитини; здатність швидко сприймати й усвідомлювати зміст літературного твору; вміння зберігати жвавість вражень, вираження ставлення до образу героя і почуття, що виникли на цій основі, користуючись при цьому мовою, рухами, мімікою.

Протягом третього-четвертого років життя однолітки є для дитини учасниками спільної практичної діяльності. Водночас індивідуальні характерологічні риси залишаються поза увагою дитини. В чотири - п’ять років однолітки - рівна істота, з якою „можна себе порівнювати”. Лише до п’яти - семи років однолітки набувають індивідуальності в очах дитини, стають значущими для спілкування. З шести років головним завданням і проблемою для дитини є встановлення емоційних контактів з однолітками. Для дитячого типу спілкування властива перш за все потреба у спільній діяльності з однолітками. Старші дошкільники можуть брати участь у справах, ініційованих іншими дітьми, реалізувати чужі ідеї, починають співчувати та допомагати один одному, можуть виражати почуття словами.

Заслуговує на увагу питання дитячої популярності, яке розв’язувалося переважно у зв’язку з ігровими здібностями дітей. Характер соціальної активності та ініціативності дошкільників у сюжетно-рольових іграх обговорювався в роботах Т.Рєпіної, В.Мухіної [90; 177]. Дослідження цих авторів засвідчують, що становище дітей у рольовій грі не однакове - одні виступають у ролі ведучих, інші - в ролі гравців. Переваги дітей та їх популярність у групі багато в чому залежать від їх здатності придумувати та організовувати спільну гру. В дослідженні Т.Рєпіної становище дитини в групі також вивчалось у зв’язку з її успішністю в конструктивній діяльності [45].

Інший напрям робіт базується на положенні М.Лісіної про те, що в основі формування міжособистісних відносин лежить задоволення комунікативних потреб. Якщо зміст спілкування не відповідає рівню комунікативних потреб суб’єкта, то привабливість партнера зменшується, і навпаки, адекватне задоволення основних комунікативних потреб призводить до переваги конкретної людини, що задовольняє ці потреби [72].

Науковці визначають театралізовані ігри як розігрування в особах літературного твору, відтворення за допомогою виражальних засобів (інтонації, міміки, жестів, пози, ходи) конкретних образів (Л.Артемова, C.Новосьолова). Театралізовані ігри охоплюють: дії дітей з ляльковими персонажами або дії за ролями; літературну діяльність (вибір теми, складання, інсценування власних творів тощо); образотворчу діяльність (малювання декорацій, виготовлення атрибутів); музичну діяльність (інсценування музичних творів тощо). До театралізованих ігор належать ігри-драматизації та ігри за сюжетами літературних творів. Розглянемо більш детальніше ці види ігор.

На думку С.Новосьолової, гра-драматизація полягає в зображенні, розігруванні в особах літературних творів зі збереженням послідовності епізодів. Сюжет гри, послідовність подій, ролі, вчинки, мова героїв визначаються текстом літературного твору. Гра-драматизація відбувається заздалегідь заданим сюжетом і передбачає ролі, регламентовані межами авторського тексту. Дітям необхідно дослівно запам'ятати текст, усвідомити перебіг подій, образи героїв казки чи оповідання і показати їх саме такими, якими вони є у творі. Літературний твір своїм змістом визначає, які дії необхідно виконувати, однак він не містить вказівок щодо способів їх утілення - рухів, міміки, інтонації. Така гра є значно складнішою для дітей, порівняно з тією, в якій наслідується побачене в житті. Вона допомагає усвідомити ідею твору, його художню цінність, учить дітей виражати свої почуття, сприяє розвитку пам'яті, мовлення, вияву самостійності, творчості в доборі зображувальних і виразних засобів для створення образів [56].

У старшій групі гра-драматизація має забезпечити оволодіння дітьми прийомами інакомовності, фантастичного перетворення, перебільшення; вироблення вміння емоційно та інтонаційно виразного характеризування персонажів, виявлення власного ставлення до них та їхніх учинків; опанування виражальними засобами, необхідними для виконання різних ролей, відображення рольових дій, взаємин; уміння розігрувати відомі і нові сюжети за змістом та мотивами літературних творів, казок та інших жанрів усної народної творчості; вміння використовувати і виготовляти атрибути, що характеризують типові риси образу, ознаки місця подій.

Дослідники визначають під час сприймання театрального видовища дитина є глядачем, у театралізованій грі вона – творець, актор, режисер; при підготовці театральної вистави – глядач, актор, сценарист, декоратор залежно від прийнятої ролі.

І щоразу театралізована діяльність виконує свої різні функції: сприймання театрального видовища – розвага; театралізована гра – власне гра; підготовка театральної вистави стає випробуванням, що потребує певних вольових і фізичних зусиль, пов’язаних з виконанням якихось обов’язків: репетиціями, відповідальністю, фізичним напруженням.

Кожний з видів театралізованої діяльності ставить свої пріоритетні мовленнєві завдання. Коли дитина переглядає виставу, вона сприймає кращі зразки правильного літературного мовлення, що сприяє розвитку та вдосконаленню її власного зв’язного мовлення. У театралізованій грі збагачується та активізується словник дітей, формується вміння самостійно складати, створювати власний сюжет, добирати належне мовленнєве оформлення для реалізації задуму, ідеї. Під час підготовки театральної вистави дитина також виконує вправи, спрямовані на розвиток виразності, образності мовлення та засвоює сприйняті раніше готові мовленнєві форми.

Однією з важливих складових театралізованої діяльності є театралізована гра. В багатьох дослідженнях театралізовані ігри класифікуються по способу реалізації сюжету:

  1. Непредметні ігри (ігри-драматизації), в яких діти самі знаходяться в образі діючої особи і виконують взяту на себе роль.

  2. Предметні ігри (ігри-інсценізації), в яких діючими особами є визначені предмети (іграшки, ляльки лялькового театру настільного, пальчикового тощо).

Гра-драматизація – це синтетичний вид діяльності дошкільників. Виникнення її можливе при наявності у дітей міцних знань літературного тексту, навичок виразного читання, вміння адекватно рухатись, використовувати свою міміку та жести, вміння створювати ігрове середовище, добираючи необхідні атрибути.

Ігри-драматизації – це відтворення сюжету літературного твору власними діями виконавців ролей, використання ними засобів виразності – інтонації, міміки, пантоміми. Драматизація відбувається на основі особистих дій виконавців ролей.

Своєрідність кожного ігрового образу створюється при драматизації казок, авторських творів, полягає у єдності типової і індивідуальної характеристик. Уміння виділяти характерні якості персонажів формується у процесі нагромадження знань про тварин, професії людей, стан природи. Загальноприйнято, наприклад, вважати лисицю хитрою, зайця – боязким, вовка – злим. Маючи відповідні уявлення, дошкільники легко відтворюють спосіб пересування різних живих істот, їх характерні пози.

Герої будь-якого твору постають перед нами у різних ситуаціях та емоційних станах, які розкривають все те типове й індивідуальне в них. Так, хитра лисиця, майже завжди виявляється переможницею, а от у фіналі казки “Заєць, півень і лисиця” вона опиняється в іншому, незвичному для цього образу становищі – бачимо її заляканою, тоді як слабосильний півник, котрий в багатьох казках опиняється в зубах у лисиці, тут навпаки перемагає. Іграм-драматизаціям притаманні основні риси творчості ігор: наявність задуму, спільних рольових і реальних подій і відношень та інших елементів ситуацій. Також самостійність і самоорганізація дітей.

Для театралізованої діяльності дошкільників застосовують різні види театру, залежно від використання ігрового матеріалу та способу його розміщення.

Дітей приваблює можливість зображувати в іграх людей – сміливих, мужніх і відважних, сильних і добрих. Окремі персонажі літературних творів починають з’являтись вже в самостійних іграх дітей молодших груп.

Ігри-драматизації поділяються за способами зображення:

  • драматизації з пальчиками (з ляльками бі-ба-бо);

  • драматизація як гра самої дитини;

  • імпровізація – за даною чи обраною темою дитина створює образ за допомогою висловів, міміки, пантоміми.

Таблиця 2.3.



Спосіб розміщення ігрового матеріалу



Ігровий матеріал

маріонетка

топотушки

смикунчики

ляльки

іграшки

Ляльки бі-ба-бо

картинки

фланелегфар

пальчиковий театр

кокони


тіньовий театр




ширма

Театр маріонеток




Ляльковий театр







Пальчиковий театр




стіл


























Екран




















Театр на фланелеграфі







Тіньовий театр

Фланелеграф

































Ігри-інсценізації – це всі види театрів. Тут дитина не є дійовою особою, вона створює сцени, веде ролі іграшкового персонажу, діє за нього.

Існують такі різновиди:

Настільні театралізовані ігри.

До нього відносять:

Театр іграшок . В цьому театрі використовуються найрізноманітніші іграшки – фабричні і саморобки, з природного і будь-якого іншого матеріалу. Тут не потрібно обмежувати політ фантазії, головне, щоб іграшки і поробки стійко стояли на столі і не створювали перешкод при переміщенні.

^ Театр картинок. Всі картинки – персонажі і декорації потрібно зробити двосторонніми, так як необхідні повороти, а щоб фігурки не падали, потрібні опори, які можуть бути досить різноманітними, але обов’язково достатньо стійкими. Це забезпечується правильним співвідношенням ваги чи площини опори з висотою картинки. Чим вище картинка, тим більше чи вагоміше потрібна площина опори.

Дії іграшок і картинок в настільному театрі обмежені. Використовуються і декорації (2-3 дерева – це ліс, зелена тканина – галявина).

Стендові театралізовані ігри.

До них відносять:

^ Стенд книжка – використовується для ігор типу подорожей, щоб відобразити динаміку, послідовність подій за допомогою ілюстрацій, що змінюють одна одну.

Закріплюють на нижній частині дощечки. На верхній розміщується транспорт, на якому здійснюється подорож. По ходу транспорту ведучий перегортає листки стенд-книжки, демонструючи різні сюжети, зустрічі, які трапляються на шляху.

Фланелеграф – картинки показують на екрані. Утримує їх зчеплення фланелі, якою затягнуті екран і зворотня сторона картинки. Замість фланелі на картинки можна наклеювати і шматочки наждачного паперу. Малюнки необхідно підбирати разом з дітьми, це викликає у них величезне задоволення. Можна використовувати і природний матеріал. Різноманітні по формі екрани дозволяють створювати “живі” картинки, які зручно демонструвати всій групі дітей. Цей вид ігор дозволяє зобразити масові сцени, наприклад, “переліт птахів”.

^ Тіньовий театр – тут необхідний екран з напівпрозорого паперу, виразно вирізані чорні плоскі персонажі і яскраве джерело світла за ними, завдяки якому персонажі відтіняються на екрані. Дуже цікаві зображення отримують за допомогою пальців рук, наприклад, можна зробити гусака, зайця, сердитого індика. Але дуже важливо супроводжувати показ звучанням. Щоб показувати сценку з деякими персонажами одночасно, необхідно встановити внизу екрану планку, на якій можна прикріпити фігуру. Наприклад, спочатку тягне дід ріпку, закріпити фігуру на планці і виводити бабу і т.д. Фігури потрібно розміщувати вниз екрану, щоб тіні були чіткішими. Театр тіней добре використовувати під час дозвілля.

^ Пальчиковий театр – це ігри-розваги, ігри-потіхи, казки, різні інсценівки, які супроводжуються показом ляльок, що одягаються на пальці і діють за персонажа, зображення якого на руці. В ході гри дитина рухає одним або двома пальцями, проговорюючи текст, переміщуючись за ширмою. Можна обходитись і без ширми і зображувати дії, переміщуючись вільно по кімнаті. З допомогою цього виду театру можна показати одночасно декілька персонажів. Наприклад, у казках “Ріпка”, “Вовк і семеро козенят”, “Гуси-лебеді” тощо. Казки і інсценівки в яких багато персонажів можуть показувати двоє-троє дітей, які розміщуються за ширмою.

^ Ляльковий театр – для вистав характерне вільне поєднання різних типів ляльок, а також різних прийомів і засобів – все це підпорядковано виявленню специфіки мистецтва. Вистава переносить дітей у чарівний світ, де все казкове – реальне і фантастичне. З великою радістю вони зустрічають ляльок, сприймають їх так, ніби це живі істоти, з цікавістю спостерігають за їх діями. Діти люблять, коли герої вистави стрибають, говорять, виконують різні рухи. Це викликає в них жваву реакцію, яскраве емоційне ставлення до дійових осіб і прагнення стати безпосереднім учасником подій. Чим старші діти, тим більше вони цікавляться сюжетами інсценівок, стосунками між дійовими особами, їхніми успіхами та невдачами. Тому ляльковий театр використовується не тільки як розвага для дітей, але й як засіб виховання високих моральних якостей та позитивних рис характеру.

До лялькових театрів відносять такі театри як:

^ Театр Петрушок – це спектаклі за участю спеціальних ляльок, у яких тулуб пустий (сорочка, рукавичка), що одягається на руку. Рух її голови здійснюється за допомогою рухів пальців, кисті руки. Ляльки звичайно діють на ширмі, за якою ховається ляльковод. Якщо лялька дуже велика для дитячої руки, то в голову можна вставити два пальці замість одного. Треба вкоротити рукава ляльки, щоб дитячі пальці входили в патронки рук.

^ Театр маріонеток – ляльки, які рухаються за допомогою ниток, що відходять від усіх рухомих частин персонажу (рук, ніг, голови) і сходяться вгорі на хрестовині.

^ Театр естрадної ляльки – це великі ляльки в зріст людини, пошиті з тканини, набиті ватою або поролоном. Ноги та руки ляльок за допомогою резинок кріпляться до ніг та рук ляльково дів, голівка приводиться в рух рукою дитини. Цей театр ще має назву “Театр “живої руки”.

Існують також театри з покидькових матеріалів.

^ Театр повітряних кульок – наповнена повітрям кулька оздоблюється заготовленими деталями – очима, носом, вухами, бантиками тощо.

Театр коробок – будь-які коробки однакових чи різних розмірів, оздоблюються деталями і з ними розігрується інсценівка. По такому ж принципу ляльок можна виготовити з пластикових пляшок, циліндрів і поролону.

Можна створювати також:

^ Театр рукавичок – лицьова сторона рукавички (готової чи зшитої) формується заготовленими деталями, пришитими до основної тканини. Волосся, вуха, бороду вдало імітують нитки, бахрома. Прикраси, бантики, комірці не повинні перевантажувати рукавичку. Зворотній бік оформляється деталями (хустка, хвостик).

Театр-пуф – інсценізація творів з допомогою персоніфікованих пуфиків – м’яких подушок – іграшок (тваринки, комахи тощо).

^ Магнітний театр – дітей можна порадувати, здивувати, якщо пристосувати зроблені ними іграшки для магнітного театру. Для цього потрібно смужками паперу прикріпити до нижніх частин конусів і циліндрів шматочки металу. Металеві шматочки можна розмістити в отворах котушок. Зробимо підставку для показу такого театру. До фанери або твердого картону приклеїти шматок тканини, для того, щоб діти не бачили як ми будемо пересувати магніт під підставкою. Встановити підставку можна на край двох зсунутих столів. Іграшки будуть “ходити”, “бігати”.

Отже, можна створити ще багато видів театру, головне, фантазія і бажання педагога, завдання якого не тільки зацікавити малят театром та театралізованими іграми, а й викликати у них бажання самим взяти участь у створенні театральних персонажів.

З-поміж характерних труднощів у спілкуванні науковці виділяють такі: дитина прагне до однолітка, але її не приймають до гри; дитина прагне до однолітків, вони грають з нею, але їх спілкування носить формальний характер; дитина йде від однолітків, але вони налаштовані до неї дружелюбно; дитина йде від однолітків, і вони уникають контакту з нею. Ці труднощі можна пояснити порушенням однієї з умов „повноцінного спілкування”: наявність взаємних симпатій; інтересу до діяльності однолітка, прагнення грати разом; наявність співчуття; здатності „пристосовуватися” одного до одного; необхідного рівня ігрових та діалогічних умінь (М.Лісіна, Т.Рєпіна).

Отже, в процесі ігрової діяльності діти не лише позначають і супроводжують свої дії словом, осмислюючи їх, а й висловлюють власні думки та почуття. Вони отримують нагоду творити слово, фразу, текст (будують висловлювання, репліку в діалозі, самостійне судження; перефразовують і створюють власні варіанти віршованих супроводів гри, приказок для оцінювання участі гравців, розподіляють ролі, вступають у контакт з іншими учасниками гри, ведуть з ними ігровий діалог тощо).


^

Список використаних джерел





  1. Алексеева М.М., Яшина В.И. Методика развития речи и обучения родному языку дошкольников. - М.: Академия, 1998. - 400 с.

  2. Алексеева М.М., Яшина В.И. Речевое развитие дошкольников. - М.: Академия, 1999. - 160 с.

  3. Алексюк С.О. Розвиток діалогічного та монологічного мовлення дошкільників у театралізованих іграх// Розвиток творчої особистості в системі дошкільної освіти. - Донецьк - Краматорськ, 2003. - С.102-103.

  4. Алиева С.А. Азербайджанская народная сказка как средство развития родной речи детей старшего дошкольного возраста/ Автореф. дис… канд. пед. наук. - Баку, 1975. - 28 с.

  5. Аматьєва О.П. Діагностика та розвиток творчих здібностей дошкільників у театрально-ігровій діяльності// Наука і освіта. - 1999. -№5-6. - С.77-80.

  6. Артемов В.А. Психология речевой деятельности. .: Просвещение, 1989. - 234 с.

  7. Артемова Л.В. Театр і гра. - К.:Томіріс, 2002. - 340 с.

  8. Артемова Л.В. Театрализованные игры дошкольников: Книга для воспитателя детского сада. - М.: Просвещение, 1991. – 127 с.

  9. Арушанова А.Г. Речь и речевое общение детей: Книга для воспитателей детского сада. - М.: Мозаика-Синтез, 1999. - 272 с.

  10. Арутюнова Н.Д. Дискурс// Лингвистический энциклопедический словарь. - М.: Сов. энциклопедия, 1990. - С.136-137.

  11. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. - М.: Просвещение, 1966. - 606 с.

  12. Ахутина Т.В. Порождение речи. - М.: Просвещение, 1989. - 160с.

  13. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990. - 231 с.

  14. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів: Світ, 1990. - 231 с.

  15. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні// Дошкільне виховання. - 1999. - №1. - С.6-9.

  16. Бахтин М. М. Из записей 1970 - 1971 годов// Эстетика словесного творчества. - М.: Искусство, 1986. - С. 355-380 с.

  17. Богуш А.М. Концепція розвитку дитячого мовлення за Ж.Піаже// Педагогіка і психологія. - 2000. - №3. - С.22-29.

  18. Богуш А.М. Мовленнєвий розвиток дітей від народження до 7 років. Монографія. - К.: Видавничий Дім „Слово”, 2004. - 376 с.

  19. Бойченко Н.А., Григоренко Г.И., Коваленко Е.И., Щербакова Е.И. Сюжетно-ролевые игры дошкольников. - К.: Радянська школа, 1982. - 112 с.

  20. Бондаренко А.К. Дидактические игры в детском саду. - М.: Просвещение, 1991. - 160 с.

  21. Боса Л.П., Хоменко Л.М. Азбука театру. Ігри-заняття для дітей старшого дошкільного віку. - К.: ВФ „Пальміра”, 1998. - 22 с.

  22. Боса Л.П., Хоменко Л.М. Мандрівка в книжкове царство. Ігри-заняття для дітей старшого дошкільного віку. - К.: ВФ „Пальміра”, 1998. - 45с.

  23. Бухвостова С.С. Формирование выразительной речи у детей старшего дошкольного возраста: Пособие для студентов факультета дошкольного воспитания. – М.,, 1996. - 58 с.

  24. Вашуленко М.С. Удосконалення змісту і методики навчання української мови в 1-4 класах. - К.: Радянська школа, 1991. - 111 с.

  25. Ветлугина Н.А. Художественное творчество и ребенок. - М.: Изд-во АПН СССР, 1968. - 336 с.

  26. Винокур Т.Г. О некоторых специфических особенностях диалогической речи// Исследование по грамматике русского литературного языка. - М.: АН СРСР, 1955. - 344 с.

  27. Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку/ Укл. А.М.Богуш. - Одеса: Маяк, 1999. - 88 с.

  28. Водолага Н.В. Навчання розповідання дітей старшого дошкільного віку в театралізованій діяльності. - Дис. канд.пед.наук: 13.00.02. - Одеса, 2001. - 218 с.

  29. Вопросы речевого развития дошкольников/ Под ред. О.С.Ушаковой. - М.: Изд-во РАО, 1998. - 512 с.

  30. Воронова В.Я. Творческие игры старших дошкольников: Пособие для воспитателей детского сада. - М.: Просвещение, 1981. - 80 с.

  31. Выготский Л.С. Мышление и речь// Собрание сочинений: В 6 т. - Т.2. - М.: Педагогика, 1982. - С.319-328.

  32. Гавриш Н. Де беруться казки// Джміль. - 2001. - №1. - С.3-7.

  33. Гавриш Н. Розвиток мовлення та навчання дошкільнят рідної мови: мета і завдання// Дошкільне виховання. - 2003. - №7. - С.12-14.

  34. Гавриш Н. Я добрий вовк, у мене ласкаві лапи// Дошкільне виховання. - 2001. - №12. - С.13-15.

  35. Гавриш Н.В. Розвиток мовленнєвої творчості в дошкільному віці. – Донецьк: ТОВ „Лебідь”, 2001. - С.111 - 125.

  36. Гавриш Н.В. Художнє слово і дитяче мовлення. - Донецьк: Лебідь, 1999. - 170 с.

  37. Гаспарова Е.М. Режиссерские игры// Игра дошкольника. - М.: Просвещение, 1989. - С.30-48.

  38. Гвоздев А.Н. Вопросы изучения детской речи. - М.: Просвещение, 1961. - С. 44-47.

  39. Гез Н.И. Система упражнений и последовательность развития речевых умений и навыков// Иностранные языки в школе. - 1969. - №6. - С.29-40.

  40. Гончаренко А. Сучасні підходи до розвитку мовлення дітей// Дошкільне виховання. - 2004. - №7. - С.22-23.

  41. Горбачук В.Т. Барви української мови. - К.: Вид. дім „КМ АКАДЕМІЯ”, 1997. - 272 с.

  42. Горелов И.Н. Коммуникация// Лингвистический энциклопедический словарь. - М.: Высшая школа, 1990. - 360 с.

  43. Демьяненко М.Я., Лазаренко К.А., Кислая С.В. Основы общей методики обучения иностранному языку. - К.: Высшая школа, 1996. - С.8-12

  44. Деятельность и взаимоотношения дошкольников/ Под ред. Т.А.Репиной. - М.: Педагогика, 1987. - 160 с.

  45. Диагностика речевого развития дошкольников/ Под ред. О.С.Ушаковой. - М.: Академия, 1997. - С.12-14.

  46. Дитина: Орієнтовний зміст виховання і навчання дітей 3-7 років у дитячих закладах. - К.: Освіта, 1991. - 469 с.

  47. Дьяченко О.М., Лаврентьева Т.В. Психическое развитие дошкольников. - М.: Педагогіка, 1984. - 170 с.

  48. Ефименкова Л.Н. Формирование речи у дошкольников. - М.: Просвещение, 1985. - 125 с.

  49. Жинкин Н.И. Психологические основы развития речи// В защиту живого слова/ Под ред. В.Я.Коровина. - М.: Просвещение, 1966. - С.109 -124.

  50. Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. - М.: Просвещение, 1982. - 126 с.

  51. Заняття з розвитку мови дітей старшого дошкільного віку/ А.М.Богуш. - К.: Рад. школа, 1980. - 158 с.

  52. Запорожец А.В. Психология восприятия ребенком-дошкольником литературного произведения// Избранные психологические труды в 2 т. - М.: Педагогика, 1986. - Т.1. - 320 с.

  53. Захарченко В. Комунікативно-мовленнєві ігри// Дошкільне виховання. - 2000. - №12. - С.6-7.

  54. Ивлева Л.М. Обряд. Игра. Театр. (К проблеме типологии игровых явлений)// Народный театр/ Под ред. В Е Гусева. - Л., 1974. - 240 с.

  55. Игра дошкольника/ Под ред. С.Л. Новоселовой. - М.: Просвещение, 1989. - С.3-79.

  56. Карпинская Н.С. Художественное слово в воспитании детей. -М.: Педагогика, 1972. - 149 с.

  57. Ковальчук О.В. Українське народознавство. - К.: Освіта, 1992. - С.45-48.

  58. Козлова С.А., Куликова Т.А. Дошкольная педагогика., 2000. - М.: Академия, 2000. - 416 с.

  59. Колунова Л.А. Сказки старших дошкольников// Детское творчество/ Под ред. З.В.Лиштван: Сб. статей. - Ростов-на-Дону, 1972. - С.54-61.

  60. Концепція дошкільного виховання в Україні. - К.: Освіта, 1993. - 16с.

  61. Кравець Н. Сформоване мовлення - успіх у навчання// Дошкільне виховання. - 1999. - №7. - С.23-24.

  62. Косенко Ю.Н. Формирование творческой активности старших дошкольников в играх по сюжетам литературных произведений: Дис. канд. пед. наук: 13.00.01. - Бердянск, 1999. - 149 с.

  63. Котик Т.М. Теорія і практика становлення та розвитку української дошкільної лінгводидактики: Автореферат дис...д-ра пед.наук: 13.00.02. - Одеса, 2005. - 40 с.

  64. Котирло В.К. Гра, навчання та праця в житті дошкільника. - К.: Знання, 1968. - 47 с.

  65. Кравець Н. Сформоване мовлення - успіх у навчання// Дошкільне виховання. - 1999. - №7. - С.23-24.

  66. Крутій К.Л., Лопатинська Н.А., Маковецька Н.В. Вчимося мови та розмови. - Запоріжжя: Просвіта, 1999. - 189 с.

  67. Крутій К.Л. Дитина в дошкільні роки. - Запоріжжя: ЛІПС Лтд, 2000. - С.160-184.

  68. Леонтьев А.Н. Язык, речь, речевая деятельность. - М.: Просвещение, 1969. - 214 с.

  69. Леушина А.М. Развитие связной речи у дошкольников. Психология речи. - Л.: ЛГПИ им. А.И. Герцена, 1941. - С.22-71.

  70. Лингвистический енциклопедический словарь. - М.: Просвещение, 1990. - С. 135.

  71. Лисина М.И. Проблемы онтогенеза общения. - М.: Педагогика, 1986. - 180 с.

  72. Лінгводидактика в сучасних закладах освіти/ За заг. ред. Богуш А.М. - Одеса: ПНЦ АПН України, 2001. - 269 с.

  73. Літературознавчий словник-довідник/ Р.Т.Гром'як, Ю.І.Ковалів та ін. - К.: ВЦ „Академія", 1997. - 752 с.

  74. Луцан Н.І. Методика розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку за текстами українських народних ігор: Дис... канд. пед. наук: 13.00.02/ Південноукраїнський педагогічний ун-т ім. К.Д.Ушинського. - О., 1995. - 186 с.

  75. Луценко І. Культура мовленнєвого спілкування: зміст і методи роботи// Дошкільне виховання. - 2004. - №5. - С.10-12.

  76. Луценко І. Моделювання ситуацій спілкування// Дошкільне виховання. - 1999. - №5. - С.9-11.

  77. Луценко І. Моделювання ситуацій спілкування// Дошкільне виховання. - 1999. - №2. - С.6-9.

  78. Луценко Л.І. Лексична робота з українського мовлення з дітьми старшого дошкільного віку. - К.: Освіта, 1994. - 142 с.

  79. Малиновська Н.В. Методика використання лінгводидактичних ідей С.Ф.Русової у навчанні дошкільників переказу художніх творів: Автор. канд. дис. - Одеса, 1997. - 20 с.

  80. Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку. - К.: АПН України, 1991. - 286 с.

  81. Менджерицкая Д.В. Воспитателю о детской игре/ Под ред. Т.А.Марковой. - М.: Просвещение, 1982. - 128 с.

  82. Методика развития речи детей дошкольного возраста/ Под ред. Л.Н.Федоренко, Г.А.Фомичевой, В.К.Лотаревой. - М.: Просвещение, 1984. - 241с.

  83. Мухина В.С. Детская психология. - М.: Прогресс, 1996. - С.48-100.

  84. Насруллаева Н.Н. Влияние содержания языковых средств народной сказки на образность и выразительность речи старших дошкольников. На материале таджикских народных сказок: Дис…канд.пед.наук: 13.00.01. - К., 1981. - 181 с.

  85. Низовська О. Вчити мови та розмови// Дошкільне виховання. - 2000. - №7. - С.10-12.

  86. Новотворцева Н.В. Развитие речи детей. – Ярославль: Академия развития, 1996. - 240 с.

  87. Павлова А.А., Шустова Л.А. Методика выявления особенностей речового развития детей// Вопр. Психологи. - 1995. - №6. - С.123-129.

  88. Педагогіка народного календаря: Методичний посібник для педагогів дошкільних закладів. - Донецьк: ДОІПО, 1996. - С.16-117.

  89. Пироженко Т. Сучасні підходи до мовленнєвого розвитку дітей// Дошкільне виховання. - 2001. - №1. - С.10-11.

  90. Психолого-педагогические основы развития речи детей/ Под ред. Н.Н.Поддьякова, Ф.А.Сохина. - М.: Просвещение, 1984. - 207 с.

  91. Развитие речи дошкольника/ Под ред. О.С. Ушаковой. - М.: Академія, 2001. - 238 с.

  92. Рубинштейн Л.С. Основы общей психологии. - М.: Учпедгиз, 1946. - С.324-340, 562-571.

  93. Русова С.Ф. Розвиток мови дитини// Вибрані твори. - К.: Освіта, 1996. - С. 113-115.

  94. Сарапулова Є. Як навчити дитину висловлювати думку// Дошкільне виховання. - 2002. - №4. - С.16-17.

  95. Смольнікова Г. Вчимо дітей спілкуватися// Дошкільне виховання - 2004. - №9. - С.14-16.

  96. Старша група в дитячому садку: Метод. посібник. - К.: Рад. школа, 1990. - 416 с.

  97. Стельмахович М.Г. Народне дитинознавство. - К.: Педагогічні знання, 1991. - 286 с.

  98. Сухенко Є.К., Косма Т.В., Лещенко О.М. Методика розвитку рідної мови в дитячому садку. - К.: Радянська школа, 1964. - 166 с.

  99. Сухомлинський В.О. Проблеми виховання// Вибрані твори, том III. - К.: Рад. школа, 1970. - С.273-280.

  100. Теория речевой деятельности/ Под ред. А.А.Леонтьева. - М.: Наука, 1968. - 271 с.

  101. Тихеева Е.И. Развитие речи у детей. - М.: Просвещение, 1981. - 216с.

  102. Тураева З.А. Лингвистика текста/ Текст: структура и семантика// Учеб. пособ. - М.: Просвещение, 1986. - 127 с.

  103. Туров М. Про злого колобка та добру лисицю. Виховуємо творчу особистість// Дошкільне виховання. - 2001. - №3. - С.22-23.

  104. Туров М. Створи свою казку// Дошкільне виховання. - 1997. - №9. - С.11-12.

  105. Усова А.П. Роль игры в детском саду/ Под ред. А.В.Запорожца. - М.: Просвещение, 1976. - 183 с.

  106. Ушинский К.Д. Рідне слово// Твори: У.6 т. - К.: Радянська школа, 1955. - Т.1. - С. 269-272, 218.

  107. Федоренко Л., Фомичева Г., Лотарев В. Методика развития речи детей дошкольного возраста. Пособие для учащихся дошкольных пед. училищ. - М.: Просвещение, 1977. - 239 с.

  108. Фесенко Л.І. Українська народна казка як засіб розвитку зв’язного монологічного мовлення у дітей старшого дошкільного віку: Дис...канд. пед. наук: 13.00.02. - Одеса, 1994. - 176 с.

  109. Федоренко Л., Фомичева Г., Лотарев В. Методика развития речи детей дошкольного возраста. Пособие для учащихся дошкольных пед. училищ. - М.: Просвещение, 1977. - 239 с.

  110. Флерина Е.А. Разговорная речь в детском саду// Эстетическое воспитание дошкольников. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961. - С.274-276.

  111. Фурмина Л.С. Творческое проявление у детей 5-7 лет в театрально-игровой деятельности// Художественное творчество в детском саду. - М.: Просвещение, 1974. - С.37-39.

  112. Хаджирадєва С.К., Черненко Н.М. Діалогова комунікація: теорія та практика. - Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2004. - 202 с.

  113. Хрестоматия по теории и методике развития речи детей дошкольного возраста/ Сост. М.М.Алексеева, В.И.Яшина. - М.: Академия, 1999. - 560 с.

  114. Чулкова А.В. Методика обучения диалогической речи детей дошкольного возраста: Дис. канд.пед.наук: 13.00.02. - Одеса, 1994. - 143 с.

  115. Шибицкая А.Е. Влияние русского народного фольклора на сочинение сказок детьми. Сб.: Худ. тв-во и ребенок/ Под ред. Н.А.Ветлугиной. - М.: Педагогика, 1972. - 285 с.

  116. Щербакова К.Й., Григоренко Г.І. Діагностика рівня розвитку сюжетно-рольової гри дошкільника. - Запоріжжя: 1991. - 27 с.

  117. Эльконин Д.Б. Психология игры. - М.: Педагогика, 1978. - 304 с.

  118. Эльконин Д.Б. Развитие речи в дошкольном возрасте. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1958. - 115 с.

  119. Юртайкина Т.М. Некоторые формы организации развития речи и речевого общения с детьми 3-го года жизни// Проблемы изучения речи дошкольника: Сб. научн. трудов/ Под ред. О.С.Ушаковой. – М.: Изд-во РАО, 1994. - С.87-93.

  120. Ядешко В.И. Развитие речи детей от 3 до 5 лет. - М.: Просвещение, 1966. - 48 с.

  121. Якубинский Л.П. Избранные работы. Язык и его функционирование. - М.: Наука, 1986. - 207 с.

  122. Ямницький В.М. Кожне життя - як творчість (Теоретичні аспекти технології розвитку життєтворчої активності особистості)// Гуманітарні науки. 2005. - №2. - С.116-121.

  123. Яшина В.И. Игра и развитие ребенка в дошкольном возрасте. – М., 1995. – С.37-38.




Скачати 331.05 Kb.
залишити коментар
Дата конвертації22.09.2011
Розмір331.05 Kb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

плохо
  1
отлично
  8
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх