«Про авторське право та суміжні права» icon

«Про авторське право та суміжні права»


Схожі
Авторське право і суміжні права. Європейський досвід Довгерт...
Дроб'язко - Авторське право і суміжні права...
Авторські права на текст програми “Зарубіжна література, 5-12 кл...
Авторські права на текст програми “Українська література, 5-12 кл...
Авторські права на текст програми “Українська мова, 5-12 кл...
Авторські права на текст програми “Трудове навчання, 5-12 кл...
Авторські права на текст програми “Українська мова, 5-12 кл...
Авторські права на текст програми “Фізика. Астрономія, 7-12 кл...
Авторські права на текст програми “Фізика. Астрономія, 7-12 кл...
Авторські права на текст програми “Українська мова, 5-12 кл...
Авторські права на текст програми “Українська мова, 5-12 кл...
Авторські права на текст програми “Фізика. Астрономія, 7-12 кл...



НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСІТЕТ ПРАВА


Кафедра гуманітарних дисциплін


Авторське право і Інтернет


Виконали :

студенти 1 курсу групи МП-11

Волковська Ю.Р.

Трофімова А.О.


Київ 2010

ПЛАН

1.Вступ

2.Закон України

3.Міжнародне авторське право

4.Цифровий підпис

5.Криптографія


ВСТУП


Авторське право— набір виключних прав, які дозволяють авторам отримати соціальні блага від результатів своєї творчої діяльності. АП історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва; нині АП поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення.

Авторське право є ключовою галуззю права інтелектуальної власності; воно призначене захищати лише зовнішню форму вираження об'єкту (твір, малюнок, збірник, фотографія та інше), тобто їх «матеріальне втілення». Авторське право не може використовуватись для захисту абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі. Іншими словами, якщо ви придумали новий та зручний спосіб зав'язування шнурків на взутті, новий спосіб приготування яєчні або новий склад розчину для надування мильних пузирів і видали брошури, у якій було описано ці способи — то авторське право захищатиме лише текст брошур, а не винайдені вами способи та речовину.

^ Закон України «Про авторське право та суміжні права»


Проголошений Україною курс на інтеграцію в Європейський Союз

нерозривно пов’язаний із процесом входження держави до європейського правового поля. А це потребує внесення певних змін до законодавства країни, зокрема, з авторського права і суміжних прав.

Необхідність гармонізації законодавства України з авторського права і

суміжних прав із нормами Європейського Союзу на основі Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС, приведення законодавства у відповідність до міжнародних актів у цій галузі та міжнародних документів, прийнятих Всесвітньою організацією інтелектуальної власності (ВОІВ), Угоди про торговельні аспекти прав на інтелектуальну власність (Угоди ТРІПС), що діє у рамках Світової організації торгівлі, - все ці обставини призвели до появи нової редакції Закону “Про авторське право та суміжні права” від 11 липня 2001 року.

Аналізуючи нову редакцію Закону “Про авторське право та суміжні

права”, слід визнати, що її розроблено з урахуванням багаторічного досвіду

захисту авторського права і суміжних прав та доповнено новими статтями та

термінами. Зазначеними у ній нормами , закон максимально наближений до

Бернської конвенції про охорону літературних та художніх творів.

Характерною рисою Закону є його ринкова спрямованість. Він значно

поширює можливості учасників авторських та суміжних з ними відносин, та дає право вільно розпоряджатися правами, що їм належать. І якщо в цьому аспекті порівнювати його із Бернською конвенцією, то українська редакція Закону значно випередила її, акцентуючи увагу на так званих «вторинних», тобто майнових правах. Справді в рамках національних систем і в міжнародних конвенціях особливе значення надається наділенню автора первинними правами. Це звичайно, важливо. Але не менш важливим є і другий етап процесу регулювання відносин, що виникають у зв’язку із створенням і наступним використанням твору, а саме етап, пов’язаний з економічною реалізацією автором одержаних у рамках закону

широкомасштабних прав. Бернська конвенція приділяє більшу увагу моральним правам автора. Лише у статті 6 bis ви знайдете швидкоплинне згадування майнових прав. Реальність сьогодення поставила ці права, що є джерелом прибутку для автора, на перше місце. Тому величезною заслугою українського законодавства є орієнтація на економічний характер відносин.

Нова редакція закону поповнилася новими термінами та їх

визначеннями, чим досягається однозначне тлумачення понять, що

використовуються в авторському праві. Зокрема додалися визначення

контрафактного примірника твору, фонограми, відеограми; само поняття

відеограми та її виробника; поняття організацій ефірного та кабельного мовлення тощо. Важливим є наявність у переліку визначень цитати. Адже, як показує практика, доведення наявності плагіату найчастіше ускладнювалося відсутністю визначення саме цього терміну (“цитата”). Це давало можливість порушникам видавати літературні крадіжки за цитати. Так під час розгляду справи за позовом автора до ЗАТ “Діорама” видавця газети “Діорама + Московський комсомолець”, журналістка якої привласнила ряд статей позивача виникли проблеми цього ж

характеру. Журналістка Г.М., що видала ряд статей автора під своїм прізвищем пояснювала ситуацію тим, що вона лише цитувала автора. Хоча ознаки цитування передбачені граматикою української мови в цих статтях взагалі були відсутні. Не зважаючи на те, що в судове засідання автор надала витяг із тлумачного словника де давалося поняття самого терміну цитування та правила виділення такого цитування на письмі, суд не розглянув ці докази як законодавчо обґрунтовану аргументацію.

Істотним доповненням статті 1 є визначення службового твору, як твору

створеного “відповідно до службового завдання”. Це не дає можливості вважати службовим твором будь-який твір, створений у рамках службових обов’язків працівника.

По новому в Законі визначається і співавторство. У старій редакції Закону

співавторство визнавалося лише, як нероздільне на відміну від Цивільного кодексу України. Стаття 479 ЦК України визнавала співавторство роздільне інероздільне. Однак таке формулювання ставило співавторів у велику залежність один від одного та практично не давало можливості використовувати окремо свої частини створеного твору (наприклад, музику, або слова). Така ситуація стала причиною великої кількості конфліктів та судових позовів. Тому у новій редакції цю помилку було виправлено. Пункт 2 статті 13 проголошує: “Якщо твір, створений у співавторстві, складається з части, кожна з яких має самостійне значення, то кожен

із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами”.

Важливим доповненням стало визнання інтерв’ю – твором, що створений

у співавторстві. Згідно п.3 ст.13 співавторами інтерв’ю є особа, що взяла інтерв’ю та особа, що дала інтерв’ю. Слід зауважити, що погляди спеціалістів на такий підхід до проблеми неоднозначні. Зокрема, на думку головного юриста Австралійської ради по авторському праву, С. Бридж, “трактування інтерв’ю як твору, що створений у співавторстві навряд чи можливе, оскільки лише журналіст– інтерв’юер виступає як особа, що має намір створити твір, що охороняється авторським правом”. Натомість професор Глухівський Л., що був ініціатором трактування в українському законодавстві інтерв’ю саме як об’єкта співавторства,наголошує, що “впровадження у Закон “Про авторське право і суміжні права” норму про законність опублікування запису інтерв’ю лише за згодою осіб, які дають інтерв’ю, законодавець має на меті посилити захищеність цієї категорії осіб, перешкодити несанкціонованому редагуванню, спотворенню, модифікації, зміні форми інтерв’ю.”5 Іншу аргументацію надає В.Л. Чертков. Він вважає, що“творчість інтев’юєра-журналіста полягає передусім у підборі та формулюванні питань. Особі ж , яка дає інтерв’ю належить форма та зміст відповідей, тобто самого матеріалу. Так загальними зусиллями створюється особливий вид твору –інтерв’ю, що містить у собі питання та відповіді, як нероздільні складові компоненти, які саме у своїй єдності повинні впливати на читача”.6 Однак безумовним плюсом є друга частина ст. 13 Закону, згідно якої опублікування запису інтерв’ю допускається лише за згодою особи, яка його дала. Це доповнення дає можливість уникнути багатьох конфліктів, що виникають у разі невірногорозуміння або перекручення слів інтерв’юйованого.Нова редакція Закону усунула непорозуміння, що були викликані вживання у статті 41 термінів “програма” і “передача” як однозначних. Так, в Законі України “Про телебачення і радіомовлення”, статті 1 термін “телерадіопрограма” визначається як “сукупність телерадіопередач, які транслюються безпосередньо або в запису”.

У статті 35 старої редакції Закону передбачалося, що: “організації

мовлення мають виключне право дозволяти або забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фіксації на матеріальному носії…” Проте в п. 2 цієї ж статті йшлося про те, що “організаціям мовлення належить право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач”. Виникало питання чи однозначними є за своїм змістом терміни “програма” і “телерадіопрограма”, що

вживаються в ст. 36, 44 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” і в ст.35 Закону України “Про авторське право і суміжні права”. Нова редакція Закону впорядкувала вживання цих термінів, відповідно до вище зазначених законів. Нова редакція визначає ширший перелік майнових прав автора. Зокрема це стосується пункту 9 ст.15 “Майнові права автора”, у якому зазначено, що автор має право дозволяти або забороняти “подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і будь-який час за їх власним вибором.” Поява цього пункту зумовлена розвитком цифрових та комп’ютерних технологій, в наслідок чого набуло поширення використання об’єктів авторських та суміжних прав за допомогою цифрових інтерактивних мереж ( у тому числі Інтернету). На сьогодні можливості інтерактивних мереж в Україні використовує величезна кількість людей. До того ж слід зауважити, що по-перше ця цифра постійно збільшується, а по-друге, використання найчастіше зачіпає саме об’єкти авторського та суміжних

прав (літературні, художні, музичні твори, фонограми, продукти мультимедіа

тощо). Передача за допомогою цифрової мережі має ряд істотних особливостей, пов’язаних із багатоманітністю засобів, що використовуються (телефонні та кабельні лінії, проводи та оптичні волокна, ефірне та супутникове віщання), із появою додаткових можливостей (наприклад, інтерактивністю комунікації) тощо.

Новий пункт Закону найбільш точно відображає особливості використання

об’єктів авторського права у новому технологічному середовищі та дає можливість регулювати відносини, що виникають у цифрових та комп’ютерних мережах. До того ж таке формулювання вже пройшло багаторічну апробацію на міжнародному рівні, використовується у всіх сучасних міжнародних угодах, зокрема у статті 8 Договору ВОІВ про авторське право 1996 року, статті 10 та 14 Договору ВОІВ про виконання та фонограми 1996 року, статті 10 Договору (Протоколу) ВОІВ про аудіовізуальні виконання тощо. Окрема стаття присвячена авторським правам на збірники та інші складені твори. У ній чітко зазначено, що автору збірника та інших складених творів (упоряднику) належить авторське право на підбір та розташування творів або інших даних, яке є результатом творчої праці. Вперше у Законі проводиться паралель між термінами “автор” та “упорядник”, при цьому значеннєвий зміст даних термінів майже тотожній. Різниця між ними полягає лише у тому, відносно якого об’єкта ці суб’єкти мають авторське право. Ця поправка стане значним

законодавчим підґрунтям для упорядників, які стикалися із багатьма труднощами, доводячи той факт, що складання збірників та словників теж є творчою працею. Нова редакція Закону також збільшила строк дії авторського права до 70 років. [ Примітка автора: у старій редакції Закону від 23 грудня 1993 року строк дії авторського права становить 50 років ]. Ця зміна викликана необхідністю забезпечення додаткової охорони творам українських авторів за кордоном. Адже у багатьох країнах світу строк охорони вже збільшений до 70 років.9 А якщо термін охорони у нашій країні становить 50 років, українським правовласникам можуть відмовити в наданні охорони, у зв’язку із тим, що міжнародні угоди, як правило, не зобов’язують надавати охорону “іноземним” творам, якщо закінчився строк охорони у країні їх походження. Збільшення ж строку охорони до 70 років, навпаки, дозволяє відповідно збільшити строк охорони, що надається вітчизняним

правовласникам у більшості розвинутих країн світу. З метою розширення і конкретизації повноважень органів державної влади у сфері авторського права і суміжних прав, підвищення контролю з боку держави за реалізацією Закону, а також для координації дій держави у сфері інтелектуальної

власності введена нова стаття — стосовно повноважень Установи, що забезпечує реалізацію державної політики в сфері охорони авторського права і суміжних прав. Установі надаються широкі повноваження у здійсненні контролю за дотриманням національного законодавства та міжнародних договорів у сфері авторського права і суміжних прав. Установа має здійснювати нагляд за діяльністю організацій колективного управління майновими правами авторів і суб’єктів суміжних прав.

Позитивним є розширення розділу, що присвячений управлінню

майновими правами авторів. Варто відзначити, що в колишньому СРСР не існувало таких організацій. Творчі спілки, наприклад, композиторів, письменників та ін. були по суті професійними об’єднаннями творчих працівників і виконували функції відповідних профспілок, надаючи матеріальну допомогу членам спілок. Тому так важливо було стати членом такої спілки, доступ до яких був досить обмежений. Майновими правами авторів фактично управляла держава. З 1973 року здійснення майнових прав авторів було покладено на Всесоюзне агентство по авторським правам (ВААП) та його республіканські управління. ВААП здійснював збір винагороди за публічне виконання творів, за використання фотографії в

промислових виробах без згоди автора, за механічний запис публічно виконаних творів тощо. Свої майнові права автори творів могли вручити тільки цій організації, оскільки інших не було. В той час ВААП виконувала ряд державних функцій.

Отже, Україна ніколи не мала своєї власної системи громадських

організацій по колективному управлінню майновими правами. Не було її ні в

революційні часи, не було і в роки радянської влади. Таке ж становище і в інших країнах СНД. Проте є багатий зарубіжний досвід, який доцільно використати в процесі становлення власного законодавства про інтелектуальну власність. Часто сам автор в силу тих чи інших причин не може раціонально розпорядитися своїми авторськими правами; у разі укладання договору наприклад з видавцем йому теж потрібна кваліфікована консультативна допомога.

Важливість таких організацій важко переоцінити. Наведемо лише один

приклад. Звичайна радіостанція, що працює в "музичному форматі", передає в ефір близько 20 пісень на годину (при середній тривалості пісні - 3 хвилини). У 20 пісень є, як мінімум, 40 авторів музики і текстів. За відсутності коллективного управління радіостанції, щоб не бути обвинуваченої в порушенні авторських прав, довелося б укладати 40 авторських договорів на кожну годину ефірного мовлення, а таких "годин мовлення" у неї до 24 на добу. Витрати на укладання договорів безпосередньо з кожним автором виявляться надто високими і непосильними практично для жодної радіостанції. Причому це дуже спрощений варіант розрахунку: адже найчастіше крім одного автора музики й одного автора тексту

існують і інші правовласники (аранжувальники, перекладачі, спадкоємці, інші

правонаступники). Крім того, у наведеному вище розрахунку не враховувалися ще більш "численні" власники суміжних прав: виконавці (співаки, музиканти, диригенти), виробники фонограм і інші правовласники.

Система колективного управління дозволяє в таких випадках замість

незліченної кількості договорів укласти лишеодну угоду із компетентною

організацією, що має єдиний репертуар та аналогічні договори із закордонними товариствами. Як результат, правовласники отримують належну винагороду, а користувачі – можливість здійснювати свою діяльність законно та за мінімальних «адміністративних» витратах. Слід зазначити, що такі організації вже давно та досить вдало функціонують в інших країнах.12 У Німеччині чинне законодавство про авторське право і суміжні права передбачає створення організацій по забезпеченню соціального захисту суб’єктів авторського та суміжних прав. В інших країнах ці функції здійснюють громадські об’єднання митців. Так, у Франції

Товариство авторів, композиторів і продюсерів (АКЕМ) щоквартально надає

фінансову допомогу своїм членам віком понад 55 років здійснюючи виплати через спеціальні фонди авторам, доходи яких зменшились в наслідок хвороби, нещасного випадку тощо, оплачує усі витрати на лікування своїх членів. Статут шведського товариства виконавців (СТІМ) передбачає створення благодійного фонду для надання допомоги членам товариства у випадку хвороби та інших видів тимчасової допомоги як самим авторам, так і членам їх родин, що знаходяться на їх утриманні. Подібні організації утворені в багатьох інших країнах. Досвід зарубіжних країн у сфері соціального захисту митців безумовно вартий уваги і має бути в тій чи інший мірі використаний в Україні. Та все ж діяльність зазначених організацій має ґрунтуватися на захисті інтересів авторів та їх правонаступників. У цьому напрямку нова редакція Закону виправила недоліки своєї попередниці, яка достатньою мірою не регламентувала усіх відносин, що складаються між авторами і організаціями, що управляють їх майновими правами на колективній основі. Визначений ряд функцій, що їх мають виконувати такі організації. Зокрема вони мають погоджувати з особами, які використовують об’єкти авторського права розмір винагороди, укладати договори про використання прав, переданих в управління; збирати винагороду за

використання об’єктів авторськогоправа тощо. Також пунктом 7 статті 48

передбачено жорсткий контроль за діяльністю організацій, що управляють

майновими правами на колективній основі.

Новою редакцією закону також розширено перелік дій, визначених як

порушення авторського та суміжних прав. Зокрема відповідальність

передбачено за свідомий обхід технічних засобів захисту авторського права та виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосування засобів для такого обходу. Поява цього пункту пов’язана із численними порушеннями переважно у цифрових та комп’ютерних мережах, не зважаючи на застосовані технічні засоби захисту.

Підставою для судового захисту також є підроблення, зміна чи вилучення

інформації про управління правами без дозволу власників авторських прав. Мова тут йде про бази даних, що надають інформацію щодо автора об’єкту

інтелектуальної власності, умов використання цього об’єкту тощо. Ці поняття для нас ще нові. Однак у ряді країн вже існують відповідні бази даних. А Всесвітня організація інтелектуальної власності працює над величезним проектом WIPONET - глобальною цифровою інформаційною мережею, що забезпечить інтеграцію інформаційних ресурсів, процесів та систем у сфері інтелектуальної власності світової спільноти, та особливо Відомств інтелектуальної власності держав-членів ВОІВ. Передбачається, що її гігантська база даних надасть можливість обміну інформацією у сфері інтелектуальної власності, а, відповідно, сприятиме кращому рівню захисту прав авторів.

Отже нові поправки у законодавстві відповідають потребам прогресуючого

суспільства. Окрім того аналогічні пункти місяться у Договорі ВОІВ про

виконання та фонограми 1996 року (статті 18 та 19) та Договорі ВОІВ про

авторські права 1996 року (статті 11 та 12), учасниками яких є Україна.

До оновленої редакції Закону вперше внесені поняття “піратство” та

плагіат” як види порушень авторського та суміжних прав.

Правовласники наділені більш широкими повноваженнями в здійсненні свого права на захист, розширено перелік способів забезпеченняпозовів

у справах про порушення авторського та суміжних прав. Відтепер особа, що має авторське чи суміжні права, може:

- вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського та

(або) суміжних прав, у т.ч. призупинення митних процедур, якщо є підозра, що можуть бути пропущені на митну територію України чи з її митної території контрафактні примірники творів, фонограм, відеограм, засоби обходу технічних засобів захисту, в порядку, передбаченому Митним кодексом України;

- брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів,

технологічних процесів і господарських операцій, пов’язаних із виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, стосовно яких є підозри про порушення (чи загрозу порушення) авторського та (або) суміжних прав, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- вимагати, в т.ч. в судовому порядку, публікації у ЗМІ даних про

допущені порушення авторського та (або) суміжних прав і про судові рішення з приводу цих порушень;

- вимагати від осіб, які порушують авторське та (або) суміжні права

позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та

розповсюдженні контрафактних примірників творів та об’єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження;

- вимагати вжиття інших, передбачених законодавством, заходів,

пов’язаних із захистом авторського та суміжних прав.

Нова редакція Закону сприятиме чіткішому дотриманню національного

законодавства з авторського та суміжних прав.


^ Проблеми окремих статей


Закон разом із тим не є ідеальним. У ньому немало пробілів (особливо у

розділі, присвяченому суміжним правам), є також внутрішні протиріччя, багато формулювань є недостатньо чіткими та можуть тлумачитися по різному.

Є ряд зауважень до окремих статей, які можуть мати істотне значення для

подальшого вдосконалення правового регулювання відносин, що виникають у зв’язку зі створенням, розповсюдженням і використанням творів науки, літератури та мистецтва.

Перше зауваженнястосується статті 8 Закону України “Про авторське

право та суміжні права”. Зазначена стаття викликають суперечки принаймні два моменти. Перший зводиться до того, що перелік творів, на які поширюється авторське право, тобто правова охорона, складений певною мірою безсистемно.

Весь перелік можна було б згрупувати на окремі блоки, кожний з яких включав би певну групу творів, об’єднаних якимось одним критерієм, так, наприклад, літературні твори. В цю групу включити всі письмові і усні літературні твори, що вони будуть певним чином об’єктивовані. Другу групу можуть складати музичні твори і т.д. Доречи приблизно таким чином впорядковане законодавство в цій сфері у Великобританії. У окремі підрозділи там виділені літературні, драматичні та музичні твори; художні твори; звукові записи; фільми; телерадіопередачі (супутникові та кабельні окремо); друковані видання тощо. Причому до кожного розділу додаються чіткі визначення: що є фільмом, що є передачею. Це допомагає уникнути двозначності у тлумаченні.

Другим зауваженням, що стосується об’єктів авторського права, є його

неповнота.15 Хоча перелік об’єктів невичерпний, все ж до нього не включені досить поширені твори. Мова йде про газети, журнали та інші періодичні видання. Не зважаючи на те, що окремі статті, розміщені в газетах і журналах, є самостійними об’єктами авторського права, але й газети та журнали також складають об’єкти авторського права. В той час, коли програми організацій мовлення включені до об’єктів суміжних прав, періодичні видання залишили поза увагою. А ця продукція

теж є оригінальним результатом творчої праці ряду людей: редакторів, дизайнерів, верстальників тощо.

Вище ми зазначали, що нова редакція закону поповнилася великою

кількістю нових термінів та їх визначень. Це безумовний плюс. Але на мою думку цей перелік не є повним та потребує вдосконалення. Зокрема це стосується журналістського твору. У статті 10 закону зазначено, що “повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації” не є об’єктами авторського права, тобто не охороняються законом. В той час, коли немає визначення що являє собою прес-інформація, як немає і визначення самого літературного або письмового твору. По умовчанню ми відносимо журналістський

твір до літературного. А ці формулювання спричиняють складнощі під час

доведення чи дійсно журналістський твір заслуговує на авторську охорону, чи його зміст нагадує прес-інформацію. Цікавим буде приклад Румунського законодавства, у якому до переліку об’єктів авторського права входять і журналістські письмові твори.

Викликає деякі розбіжності у трактуванні ст. 14 Закону “особисті

немайнові права автора”. Пункт 4 цього зазначає, що автору належить право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.”

Цей пункт повністю відповідає п.1 ст. 6 Бернської конвенції про охорону

літературних і художніх творів. Проте, це зовсім не означає, що таке відтворення виводить зазначений пункт з під критики.

З вище наведеного випливає, що права автора можуть бути порушені

двома способами :

1) перекручення, спотворення або будь-якою іншою зміною твору;

2) іншим посяганням на твір, що може зашкодити честі і репутації

автора.

Автор має право захищати твір від названих порушень. В раніше чинному

законодавстві це мало назву “право на недоторканість твору і імені” (ст. 476 ЦК України). Зазначена стаття не містила в собі норми про інші посягання на твір, які могли б зашкодити честі і репутації автора. Поняття “недоторканість твору” охоплювала собою будь-які зміни твору, його назви і позначення імені автора.

Викладено досить чітко та лаконічно. Проте, він доповнився ще однією нормою, за якою вважається протиправним будь-яке інше посягання на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Ця норма має на увазі передусім опублікування чи використання твору без дозволу автора, що може нанести шкоду його честі і гідності.

В принципі проти наявності такої норми в законодавствіУкраїни заперечень

немає Бо справді, крім спотворення чи перекручення твору мають місце й інші посягання на твір, що можуть зашкодити честі і репутації автора. Проте, нам видається, що слова "що може зашкодити честі і репутації автора" недоцільні.(примітка) Протиправпими мають вважатися будь-які посягання на твір, незалежно від того, чи заподіють ці посягання шкоду честі і репутації автора чи ні.

Дещо інакше сформульована ця стаття в законі РФ "Про авторське право і

суміжні права". Ст. 15 цього Закону (п. 1, абз. 5) проголошує: "...право на захист твору, включаючи його назву, від будь-якого спотворення або іншого посягання, що може нанести шкоду честі і гідності автора (право на захист репутації автора)". Таким чином, законодавець РФ недоторканість твору й інші посягання об'єднав в один склад правопорушення, поставивши його в залежність від умови нанесення шкоди честі і гідності автора. Звертає на себе увагу така деталь — про репутацію автора ні в цьому абзаці, ні в статті в цілому не згадується. Проте, це право названо "право на захист репутації автора". Видається, що це два різні склади правопорушень — правопорушення проти репутації автора і правопорушення, спрямоване на недоторканість твору і інше посягання на твір, що може заподіяти шкоду честі і репутації автора. Вони повинні бути відокремлені. Типовий Закон ВОІВ про авторське право і суміжні права цей пункт 3 ст.14 викладає таким чином: “Право протидіяти будь-якому спотворенню, здатному нанести шкоду честі чи репутації автора (право на захист репутації автора). Більш чіткою є редакція відповідної частини ст. 1081 Модельного кодексу: “Право на недоторканість твору – право на захист твору від внесення в нього змін без згоди автора, супроводження твору ілюстраціями, право автора на внесення таких змін”.

Останнє формулювання є найбільш повним та конкретним.

Категорично не згоден з такими формулюваннями французький

професор Політехнічної школи та адвокат Б Едельман. На його думку захищати честь і репутацію автора не значить захищати твір і його цілісність. Що правда у чинному законодавстві України у статті 14 п.4 Закону “Про авторське право та суміжні права” зазначено, що автор має вимагати також збереження цілісності твору. Але саме трактування цілісності є також не однозначним. Автор наводить приклад, пов’язаний із відомим філософом Семюелем Беккетом. Беккет написав у своєму заповіті: “Я не хочу, щоб мої п’єси грали жінки” І він мав право записати подібне побажання і чекати, що згодом воно буде виконано, тому що порушення цього розглядатиметься як посягання на його твір.

Це одне сприйняття цілісності твору.

Наведемо й інший приклад. Всім відомий персонаж з мультфільму

ведмедик Умка був використаний однією з телекомпаній України у новорічній програмі у якості самостійного персонажа. Російське авторське товариство від імені автора звернулося до каналу із попередженням з приводу бездоговірного використання об’єкту авторського права. У світлі нашої розмови важливим аспектом цього конфлікту є не лише те, що порушені авторські права, а і те, що порушена цілісність твору. Адже персонаж не може бути вилучений зі свого твору та використовуватися на іншому художньому полотні, наділений іншими якостями, манерою поведінки тощо.

Цікаві можливості захисту цілісності твору у авторів аудіовізуальної

сфери. Вони, наприклад, можуть заборонити вставки різних рекламних роликів. Буває так, що при показі того або іншого твору з художньої точки зору не можна зберігати на екрані знак програми, тоді, наприклад, “1+1” або “Інтер” не мають права виставляти в кутках свої логотипи. Однак порушення цілісності твору все одно відбувається в аудіовізуальній сфері буквально кожного дня.

В статті 27 Закону мова йде про право слідування автора твору протягом

життя, а після смерті спадкоємців образотворчого мистецтва. В статті

визначаються умови, за яких виникає це право.

Проте, в цій статті йдеться лише про твори образотворчого мистецтва. Між

тим об’єктом таких наступних перепродаж і при істотному зростанні ціни можуть бути й інші об’єкти авторського права. Принаймні Бернська конвенція про охорону міжнародних і художніх творів рекомендує таке ж право слідування встановити також на рідкісні фотографії, щоденники, епістолярну спадщину тощо.

Зазначені об’єкти нерідко стають об’єктами наступних перепродаж і при

цьому ціна на них, як правило, зростає. На цьому окремі ділки добре гріють руки.

Між тим спадкоємцям авторів нічого не перепадає з цих перепродаж. Видається справедливим, аби на їх користь було встановлено право слідування.

Досі відкритим залишається питання щодо долі творів, які були вперше

опубліковані на території СРСР. Слід нагадати, що до 25 грудня 1991 року СРСР існував як єдина держава і твір, вперше опублікований на її території, одержував охорону за авторським правом СРСР. Але якщо взяти до уваги, що кожна республіка також мала свій Цивільний Кодекс, в якому були зазначені авторські права, хоч і однакові у всіх республік. То твір відповідно захищався авторським правом кожної окремої республіки. (України, Росії, Казахстану тощо). Після розпаду СРСР Україна, разом із Росією, Казахстаном, Таджикистаном та Білоруссю заявила про своє членство у Всесвітній конвенції про авторське право як правонаступниця союзу. Тож логічним було б включити до закону пункт щодо охорони цих творів.

Майже конспективною видається стаття 16 “авторське право на службові

твори”. В той час, коли на практиці її лаконічність призводить до суттєвих

обмежень прав автора, що створив твір на замовлення. У пункті 2 ст. 16 зазначено, що автором може бути укладений договір, у якому він має можливість занотувати свої умови. Але як правило працівник завжди є слабкішою в економічному відношенні стороною і змушений погоджуватися на вимоги роботодавця. Ще більш вразливою групою є позаштатні працівники, угоду з якими майже ніколи не підписують. Крім того за законом у періодичних виданнях укладання письмової угоди не є обов’язковим. Тож у разі конфлікту єдиним постулатом, що регулює ці відносини буде скупа стаття 16 про службові твори, у якій всі майнові права належать роботодавцю. Саме тому закон повинен забезпечуватирозумний баланс

інтересів працівника і роботодавця. Суперечки серед фахівців викликає правомірність багатофункціонального використання творів, створених за наймом. Наприклад, оригінальні малюнки,фотонегативи, рукописи працівника залишаються у роботодавця навіть після його

звільнення та можуть використовуватися новим власником через багато років з іншою комерційною метою. Також вдалий твір автора може бути використаний вдруге, що теоретично має збільшити гонорар автора. Але на практиці цього не відбувається. У Великобританії, наприклад, газетні видавці заснували власне агентство Newspaper Licensing Agency Limited - NLA, що покликано регулювати саме питання щодо повторного використання газетного матеріалу. З метою врегулювання цієї ситуації на нашу думку логічним було б обмежити часові рамки використання службового твору, по закінченні якого всі виключні права на використання твору поверталися б автору. Як варіант вирішення цієї проблеми відомий російський юрист Е.П.

Гаврилов пропонує за умови якщо роботодавець не використовує службовий твір протягом, наприклад 5 років, також повертати всі виключні права автору. Він також рекомендує передбачити у законі, що виключні права на використання твору переходять до роботодавця не цілком, а лише у тій сфері, якою займається роботодавець. Так, якщо автор створив сценарій кінофільму для кіностудії, то він зберігає за собою право на журнальну публікацію цього сценарію.

У галузі журналістики основні конфлікти спричиняє повторне

використання роботодавцями журналістських матеріалів в інтерактивному режимі, тобто у мережі Інтернет. Нажаль цей момент у законодавстві не передбачений. На думку видавців, їх газети є результатом “колективної праці” і видавці мають законне право на відтворення та не повинні просити дозволу автора на конкретно відтворення у цифровій мережі. Адже згідно пункту 2 статті 16 Закону виключне право на використання службового твору належить роботодавцю. Цікавим у цьому аспекті є досвід французького законодавства. У статті L761.9 Трудового кодексу Франції зазначено, що право роботодавця публікувати статті в "більш ніж одній газеті" залежить від згоди журналіста, прямо вираженого в угоді між роботодавцем і журналістом, у якому оговорюються умови оплати. Що правда угоди ці не завжди укладаються, а в результаті застосування цифрових технологій з’явились газети, що суттєво відрізняються від друкованих. (електронні видання). Не зважаючи на це вище зазначена стаття дає підстави французьким суддям вирішувати судові конфлікти на користь журналістів.23

Загалом цей короткий аналіз Закону дає підстави говорити про перевагу

позитивних нововведень та вагомий внесок у національну систему захисту

авторських і суміжних прав, який був зроблений прийняттям цього Закону.

Безумовно, він потребує подальшого вдосконалення. Але його наближення до норм європейського права, що є важливим інструментом забезпечення

інтеграційних процесів у Європі, відкриває Україні шлях до європейського

співтовариства.


З А К О Н У К Р А Ї Н И





^

Міжнародне авторське право

Про авторське право і суміжні права


Установити, що об'єкти авторського права і суміжних прав, які є предметом міжнародного договору, до якого Україна приєдналася і згоду на обов'язковість ... К., 2001; Авторське право і суміжні права. Європейський досвід: Книга 2: Виступи , статті європейських спеціалістів. – К., 2001; Міжнародне авторське право: ... У міжнародній практиці існує чотири міжнародні угоди в галузі авторського права і чотири — щодо суміжних прав. Авторське право регулюють: ... Двостороння чи багатосто-роння міжнародна угода долає територіальний характер авторських прав і до чужого починають ставитися, як до свого. ... Форми захисту авторського права. Матеріальні та процесуальні аспекти здійснення судового захисту. Міжнародні акти забезпечення авторських прав. ... Враховуючи сучасну роль авторського права у формуванні національного культурного потенціалу в міжнародному культурному обміні, а також у розвитку ... Особливу групу джерел сучасного авторського, права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886 p. ...

Подробнее на сайте: yurist-online.com
^

Право інтелектуальної власності на літературний, художній та ін.


Міжнародне співробітництво у сфері охорони авторського права. Проголошений Україною курс на інтеграцію з ЄС ставить цілу низку проблем у сфері авторського ... Розділ З ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ МІЖНАРОДНОГО^ ПРИВАТНОГО ПРАВА ... ТРАНСФОРМАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ З АВТОРСЬКОГО ПРАВА ТА СУМІЖНИХ ПРАВ У НОРМИ ... Саме міжнародне право є основою міжнародного економічного права. ... міжнародним екологічним правом, міжнародним авторським правом, міжнародним космічним ... туальним є положення Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р}, яким вказано на застосування у нашій державі норм міжнародного права ... Слід зазначити, що значних обсягів набула міжнародна торгівля контрафактними ( тобто незаконно виготовленими) об'єктами авторського права і суміжних прав, ... Нині в Україні джерелом права є Закон "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р., чинні міжнародні угоди, учасницею яких є Україна. Після ... Міжнародне приватне право, электронные книги, книги в электронном варианте, ... Авторське право і суміжні права 209 10.1. Понятгя авторського права та ... Міжнародні конвенції про охорону авторського права і суміжних прав // Вступ 3 1. Загальні міжнародні угоди з питань інтелектуальної власності 4 2. Співвідношення міжнародного публічного та міжнародного приватного права ... Авторське право і суміжні права. 10.1. Поняття авторського права та суміжних ...

Подробнее на сайте: proglaw.info
^

Міжнародне право інтелектуальної власності


поглибити їх знання в сфері міжнародного права інтелектуальної власності, зокрема, теоретичні та методологічні проблеми охорони авторського права, ... Тема: Міжнародне правове регулювання авторського права. Предмет: Право ... Захист авторського права в Україні 3. Міжнародне регулювання авторського права ... Отримані результати використовувалися автором при проведенні занять з курсу “ Міжнародне авторське право” в Інституті міжнародних відносин Київського ... Міжнародні угоди у сфері авторського права. Бернська конвенція. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів була укладена в 1886 р. ... Отже автор придає своїм ідеям певну форму і отримує право на захист твору від інших осіб. Безперечно питанням захисту авторських прав в міжнародному процесі

Міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності

  Конвенція ВОІВ. Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності, була підписана в Стокгольмі 14 липня 1967 р. і набрала чинності в 1970 р. ВОІВ відповідає за сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами, а також шляхом здійснення адміністративних функцій різних багатобічних договорів, пов’язаних з юридичними й адміністративними аспектами інтелектуальної власності.
Станом на 1 січня 2003 р. загальне число держав-членів ВОІВ становило 179.


^ Міжнародні угоди у сфері промислової власності

  • Паризька конвенція. Паризька конвенція по охороні промислової власності була укладена в 1883 р. і є одним зі стовпів існуючої нині міжнародної системи інтелектуальної власності. Вона застосовується до промислової власності у найширшому сенсі, включаючи винаходи, промислові зразки і товарні знаки, корисні моделі (вид «малих патентів», передбачених у законодавстві деяких країн), фірмові найменування (позначення, під якими здійснюється промислова чи комерційна діяльність), географічні вказівки (вказівки джерела і найменування джерела походження) і припинення недобросовісної конкуренції.
    Паризька конвенція про охорону промислової власності набрала чинності для України 25 грудня 1991 року. Станом на 1 січня 2003 р. загальне число договірних держав Конвенції становило 164.

  • ^ Договір про патентну кооперацію (РСТ). Договір про патентну кооперацію (РСТ) був укладений у 1970 р. РСТ надає можливість просити патентну охорону на винахід одночасно в кожній з великої кількості країн шляхом подачі однієї «міжнародної» патентної заявки. Така заявка може бути подана будь-якою особою, яка є громадянином чи проживає на території договірної держави. Цей договір регулює формальні вимоги, яким повинна відповідати міжнародна заявка.
    Станом на 1 січня 2003 р. загальне число договірних держав РСТ становило 118.
    Мадридська угода і Мадридський протокол. Мадридська система міжнародної реєстрації знаків (Мадридська система) регулюється двома договорами: Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридська угода) і Протоколом до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (Мадридський протокол).
    Мадридська угода була укладена в 1891 р., а Мадридський протокол — у 1989 р. з метою введення в Мадридську систему деяких нових елементів. Ці елементи усувають деякі труднощі, що перешкоджають ряду країн приєднатися до Мадридської угоди, шляхом перетворення цієї системи в більш гнучку і порівнянну з національним законодавством цих країн.
    Станом на 1 січня 2003 р. загальне число договірних держав Мадридського протоколу становило 56.

  • ^ Договір про закони щодо товарних знаків (TLT). Договір про закони щодо товарних знаків був укладений у 1994 р. TLT має на меті зробити національні і регіональні системи реєстрації товарних знаків зручнішими для користувачів шляхом спрощення і гармонізації процедур.
    Станом на 1 січня 2003 р. загальне число договірних держав Договору становило 31.

  • ^ Ніццька угода. Ніццьку угоду про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків було укладено 15 червня 1957 року (переглянутої 14 липня 1967 року у Стокгольмі та 13 травня 1977 року у Женеві, а також зі змінами від 28 вересня 1979 року). Вона засновує класифікацію товарів і послуг з метою реєстрації товарних знаків і знаків обслуговування. Класифікація складається з переліку класів (на основі видів товарів і послуг), з яких 34 класи призначені для товарів і 11 класів — для послуг, а також алфавітного переліку товарів і послуг.
    За станом на 1 жовтня 2003 р. загальне число договірних держав Угоди становило 72.

  • ^ Локарнська угода. Локарнську угоду про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків було укладено 8 жовтня 1968 року (зі змінами від 28 вересня 1979 року). Угода засновує класифікацію промислових зразків, що складається з 32 класів і 223 підкласів, заснованих на різних видах товарів. Вона також включає алфавітний перелік товарів із вказівкою класів і підкласів, до яких належать товари. Перелік містить близько 6600 найменувань для різних видів товарів.
    Станом на 1 жовтня 2003 р. загальне число договірних держав Угоди становило 42.

  • ^ Страсбурзька угода (МПК). Страсбурзьку угоду про Міжнародну патентну класифікацію було укладено в 1971 р. Угода засновує Міжнародну патентну класифікацію (МПК), що підрозділяє всю область техніки на 8 розділів, що містять приблизно 69000 дрібних рубрик. Кожна з цих рубрик супроводжується символом, який привласнюється національним чи регіональним відомством промислової власності, що публікує патентний документ.
    Станом на 1 січня 2003 р. загальне число договірних держав Угоди становило 53.

  • ^ Будапештський договір. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури був укладений 28 квітня 1977 року (зі змінами від 26 вересня 1980 року). Основною рисою договору є те, що договірна держава, що допускає чи вимагає депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури, повинна визнавати для таких цілей депонування мікроорганізму в будь-якому «міжнародному органі по депонуванню», незалежно від того, чи розташований такий орган на чи поза межами території зазначеної держави. Це усуває потребу депонування в кожній країні, де вимагається охорона.
    У жовтні 2003 р. Азербайджанська Республіка приєдналася до Будапештського договору, таким чином загальне число договірних держав Договору стало 58.

  • ^ Найробський договір. Найробський договір про охорону олімпійського символу був укладений у 1981 р. Усі договірні держави зобов’язані охороняти олімпійський символ (п’ять переплетених кілець) від використання в комерційних цілях (у рекламних оголошеннях, на товарах, як знак тощо) без дозволу Міжнародного олімпійського комітету.
    Станом на 1 січня 2003 р. загальне число договірних держав Договору становило 41.

  • ^ Женевський акт Гаазької угоди. Женевський акт Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків був укладений у 1999 р. Акт спрямований на перетворення системи в таку, що більшою мірою відповідає інтересам споживачів і полегшує приєднання до неї країн, чиї системи промислових зразків не дозволяють їм приєднатися до Гаазького акта 1960 р.
    Станом на 1 січня 2003 р. загальне число договірних держав Женевського акта становило 7.
    Акт набуває чинності через три місяці після здачі на збереження ратифікаційних грамот чи актів про приєднання шістьма державами, за умови, що відповідно до останніх щорічних статистичних даних ВОІВ принаймні три з цих держав задовольняють хоча б одній з таких умов: у відповідній державі чи стосовно неї було подано щонайменше 3000 заявок на охорону промислових зразків; або у відповідній державі чи стосовно неї жителями яких-небудь інших держав було подано щонайменше 1000 заявок на охорону промислових зразків.

  • ^ Договір про патентне право (PLT). Договір про патентне право (PLT) був укладений у 2000 р. Договір спрямований на гармонізацію і спрощення формальних процедур щодо національних і регіональних патентних заявок і патентів. З урахуванням значного зменшення вимог стосовно дати подачі PLT передбачає максимальний набір вимог, які може застосовувати відомство договірної сторони: відомство не може встановлювати будь-які інші формальні вимоги щодо питань, регульованих даним Договором.
    Станом на 1 січня 2003 р. загальне число договірних держав PLT становило 5.
    Договір про патентне право набирає сили через три місяці після здачі державами Генеральному директору ВОІВ десяти ратифікаційних грамот чи документів про приєднання.
    Конвенція UPOV (сорти рослин). Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин (Конвенція UPOV) була укладена в 1961 р. Конвенція має на меті охорону нових сортів рослин правом інтелектуальної власності.
    Станом на 1 січня 2003 р. число договірних держав Конвенції становило 52.



^ Міжнародні угоди у сфері авторського права

  • Бернська конвенція. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів була укладена в 1886 р. У Конвенції викладаються і визначаються мінімальні стандарти охорони майнових і особистих немайнових прав авторів літературних і художніх творів.
    Станом на 1 січня 2003 р. загальне число договірних держав Конвенції становило 149. Бернська конвенція про охорону літератур...| вiд 24.07.1971 (Стор. 1 з 2)

  • Женевська конвенція (фонограми). Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм була укладена в 1971 р. Женевська конвенція зобов’язує кожну договірну державу охороняти інтереси виробника фонограм, що є громадянином іншої договірної держави, від відтворення дублікатів фонограм без згоди на те виробника, а також від увозу таких дублікатів, коли таке відтворення чи ввіз здійснюється з метою поширення для загального відома, а також від поширення таких дублікатів для загального відома.
    Станом на 1 січня 2003 р. загальне число договірних держав Женевської конвенції становило 69.^ КОНВЕНЦІЯ ПРО ОХОРОНУ ІНТЕРЕСІВ ВИРОБНИКІВ ФОНОГРАМ ВІД НЕЗАКОННОГО ВІДТВОРЕННЯ ЇХ ФОНОГРАМ

  • Договір ВОІВ з авторського права (ДАП). Договір ВОІВ з авторського права був укладений у 1996 р. Він поширює охорону відповідно до авторського права на два додаткові об’єкти: комп’ютерні програми і компіляції даних чи іншої інформації («бази даних») у будь-якій формі, які за підбором і розташуванням змісту являють собою результат інтелектуальної творчості.
    Станом на 1 січня 2003 р. загальне число договірних держав ДАП становило 39.Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власнос...| вiд 20.12.1996

  • Договори ВОІВ з виконань і фонограм (ДВФ). Договір ВОІВ щодо виконань і фонограм був укладений у 1996 р. Договір стосується прав інтелектуальної власності двох груп бенефіціарів: виконавців (актори, співаки, музиканти та ін.) і виробників фонограм (фізичні чи юридичні особи, що беруть на себе ініціативу і несуть відповідальність за запис звуків виконання). Вони розглядаються у тому ж Договорі, тому що більшість прав, наданих Договором виконавцям, є правами, пов’язаними з їх записаними, чисто звуковими виконаннями (які є предметом фонограм).
    Станом на 1 січня 2003 р. загальне число договірних держав ДВФ становило 39.http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_769&print=1

(Інформація підготовлена за матеріалами ВОІВ)

джерело: Інтернет-сайт «ВЯПат»
Рекомендації
щодо вдосконалення механізму регулювання цифрового
використання об’єктів авторського права і суміжних прав
через мережу Інтернет

1.1. Рекомендації щодо вдосконалення механізму регулювання цифрового використання об’єктів авторського права і суміжних прав через мережу Інтернет (далі – Рекомендації) розроблені відповідно до Договору ВОІВ про авторське право від 20 грудня 1996 року, Договору ВОІВ про виконання і фонограми від 20 грудня 1996 року, Директиву 2001/29/ЄС „Про гармонізацію певних аспектів авторського права та суміжних прав у інформаційному суспільстві” від 22 травня 2001 року та Закону України „Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ.

1.2. Рекомендації розроблені з метою створення механізму регулювання цифрового використання об’єктів авторського права і суміжних прав, захисту прав авторів, виконавців та інших суб’єктів, які на законних підставах володіють майновими правами. У Рекомендаціях наведені приклади технічних та організаційних засобів захисту об’єктів авторського права і суміжних прав, а також особливості захисту авторського права і суміжних прав до їх порушення та особливості захисту авторського права і суміжних прав після їх порушення. Рекомендації сприятимуть діяльності організацій колективного управління майновими правами авторів та виконавців у процесі збору винагороди, розподілу та виплати винагороди за використання об’єктів авторського права і суміжних прав в Інтернеті. Не менш важливе місце в Рекомендаціях належить Інтернет-провайдерам, їх ролі у використанні об’єктів авторського права і суміжних прав, а також договорам, які Інтернет-провайдери укладають з користувачами Мережі.


Рекомендації
щодо забезпечення правомірності використання комп’ютерних програм вільного користування


1. Загальні положення 

Ці Рекомендації пропонуються авторам (у тому числі співавторам), розповсюджувачам, користувачам комп’ютерних програм вільного користування й розроблені з урахуванням норм Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право від 20.12.1996, Цивільного кодексу України (далі – Кодекс), Законів України „Про авторське право і суміжні права”, „Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних”, розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.05.2002 № 247-р „Про затвердження Концепції легалізації програмного забезпечення та боротьби з нелегальним його використанням”, розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.12.2009 № 1588-р „Про схвалення Концепції Державної цільової науково-технічної програми використання в органах державної влади програмного забезпечення з відкритим кодом”, постанов Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1756 „Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір”, „Про затвердження Порядку використання комп'ютерних програм в органах виконавчої влади” від 10.09.2003 № 1433, „Про затвердження Порядку легалізації комп’ютерних програм в органах виконавчої влади” від 04.03.2004 № 253, наказів Міністерства освіти і науки України від 08.01.2003 № 8 „Про утворення Реєстру виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення” та від 02.12.2004 № 903 „Про затвердження Правил використання комп’ютерних програм у навчальних закладах”.


^

Електронний цифровий підпис


Електронний цифровий підпис (ЕЦП) — вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

^ Надійний засіб електронного цифрового підпису — засіб електронного цифрового підпису, що має сертифікат відповідності або позитивний експертний висновок за результатами державної експертизи у сфері криптографічного захисту інформації.

Одним із елементів обов'язкового реквізиту є електронний підпис, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу.

Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. За правовим статусом він прирівнюється до власноручного підпису (печатки). Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа. При вірному зберіганні власником секретного (особистого) ключа його підробка неможлива. Електронний документ також не можливо підробити: будь-які зміни, не санкціоновано внесені в текст документу, будуть миттєво виявлені.
^

Підписання електронного документу ЕЦП


При підписанні електронного документу його початковий зміст не змінюється, а додається блок даних, так званий Електронний цифровий підпис. Отримання цього блоку можна розділити на два етапи:

На першому етапі за допомогою програмного забезпечення і спеціальної математичної функції обчислюється так званий «відбиток повідомлення» (message digest).

Цей відбиток має наступні особливості:

    • фіксовану довжину, незалежно від довжини повідомлення;

    • унікальність відбитку для кожного повідомлення;

    • неможливість відновлення повідомлення по його відбитку.

Таким чином, якщо документ був модифікований, то зміниться і його відбиток, що відобразиться при перевірці Електронного цифрового підпису.

На другому етапі відбиток документу шифрується за допомогою програмного забезпечення і особистого ключа автора.

Розшифрувати ЕЦП і одержати початковий відбиток, який відповідатиме документу, можна тільки використовуючи Сертифікат відкритого ключа автора.

Таким чином, обчислення відбитку документу захищає його від модифікації сторонніми особами після підписання, а шифрування особистим ключем автора підтверджує авторство документу.

^ З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про електронний цифровий підпис

Криптографія


Криптогра́фія (від грецького kryptós — прихований і gráphein — писати) — наука про математичні методи забезпечення конфіденційності (неможливості прочитання інформації стороннім) і автентичності (цілісності і справжності авторства) інформації. Розвинулась з практичної потреби передавати важливі відомості найнадійнішим чином. Для математичного аналізу криптографія використовує інструментарій абстрактної алгебри.

Для сучасної криптографії характерне використання відкритих алгоритмів шифрування, що припускають використання обчислювальних засобів. Відомо більше десятка перевірених алгоритмів шифрування, які, при використанні ключа достатньої довжини і коректної реалізації алгоритму, роблять шифрований текст недоступним для криптоаналізу. Широко використовуються такі алгоритми шифрування як Twofish, IDEA, RC4 та ін.

У багатьох країнах прийняті національні стандарти шифрування. У 2001 році в США прийнятий стандарт симетричного шифрування AES на основі алгоритму Rijndael з довжиною ключа 128, 192 і 256 біт. Алгоритм AES прийшов на зміну колишньому алгоритмові DES, який тепер рекомендовано використовувати тільки в режимі Triple-DES (3DES).

Тривалий час під криптографією розумілось лише шифрування — процес перетворення звичайної інформації (відкритого тексту) в незрозуміле «сміття» (тобто, шифротекст). Дешифрування — це зворотній процес відтворення інформації із шифротексту. Шифром називається пара алгоритмів шифрування/дешифрування. Дія шифру керується як алгоритмами, та, в кожному випадку, ключем. Ключ — це секретний параметр (в ідеалі, відомий лише двом сторонам) для окремого контексту під час передачі повідомлення. Ключі мають велику важливість, оскільки без змінних ключей алгоритми шифрування легко зламуються і непридатні для використання в більшості випадків. Історично склалось так, що шифри часто використовуються для шифрування та дешифрування, без виконання додаткових процедур, таких як аутенифікація або перевірка цілісності.

В англійській мові слова криптографії та криптології інколи мають однакове значення, в той час, як деколи під криптографією може розумітись використання та дослідження технологій шифрування, а під криптологією — дослідження криптографії та криптології.

Дослідження характеристик мов, що мають будь-яке відношення до криптології, таких як частоти появи певних літер, комбінацій літер, загальні шаблони, тощо, називається криптолінгвістикою.
^

Сучасна криптографія


До алгоритмів симетричного шифрування належать методи шифрування, в яких і відправник, і отримувач повідомлення мають однаковий ключ (або, менш поширено, ключі різні але споріднені та легко обчислюються). Ці алгоритми шифрування були єдиними загально відомими до липня 1976.

Сучасні дослідження симетричних алгоритмів шифрування зосереджено, в основному, навколо блочних та потокових алгоритмів шифрування та їх застосуванні. Блочний шифр подібний до поліалфавітного шифру Алберті: блочні шифри отримують фрагмент відкритого тексту та ключ, і видають на виході шифротекст такого самого розміру. Оскільки повідомлення зазвичай довші за один блок, потрібен деякий метод склеювання послідовних блоків. Було розроблено декілька методів, що відрізняються в різних аспектах. Вони є режимами дії блочних шифрів та мають обережно обиратись під час застосування блочного шифру в криптосистемі.

Шифри Data Encryption Standard (DES) та Advanced Encryption Standard (AES) є стандартами блочних шифрів затверджених урядом США (однак, стандартизацію DES було скасовано після прийняття стандарту AES). Не зважаючи на те, що стандарт DES було визнано застарілим, він (та особливо його більш сучасний варіант triple-DES,) залишається досить популярним; він використовується в багатьох випадках, від шифрування в банкоматах до забезпечення приватності електронного листування та безпечному доступі до віддалених терміналів. Було також розроблено багато інших шифрів різної стійкості. Багато з них було зламано.

Потокові шифри, на відміну від блочних, створюють ключ довільної довжини, що накладається на відкритий текст побітово або політерно, в дечому подібно до одноразової дошки. В потокових шифрах, потік шифротексту обчислюється на основі внутрішнього стану алгоритму, який змінюється протягом його дії. Зміна стану керується ключем, та, в деяких алгоритмах, ще і потоком відкритого тексту. RC4 є прикладом добре відомого, та широко розповсюдженого потокового шифру.

Криптографічні хешувальні функції (англ. cryptographic hash functions, або англ. message digest functions) не обов'язково використовують ключі, але часто використовуються і є важливим класом криптографічних алгоритмів. Ці функції отримують дані (часто, ціле повідомлення), та обчислюють коротке, фіксованого розміру число (хеш). Гарні хешувальні функції створені таким чином, що дуже важко знайти колізії (два відкритих тексти, що мають однакове значення хешу).

Коди аутентифікації повідомлень (англ. Message authentication code, MAC) подібні до криптографічних хешувальних функцій, за виключенням того, що вони використовують секретний ключ для аутентифікації значення хешу при отриманні повідомлення. Ці функції пропонують захист проти інформаційних атак на прості хешувальні функції.

http://www.chhm.net/

http://criptograf.narod.ru/




Скачати 412.51 Kb.
залишити коментар
Волковська Ю.Р
Дата конвертації22.09.2011
Розмір412.51 Kb.
ТипЗакон, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

Ваша оцінка цього документа буде першою.
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх