Предмет І завдання методики навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних закладах освіти icon

Предмет І завдання методики навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних закладах освіти


9 чел. помогло.
Схожі
Предмет І завдання методики навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних...
Концепція навчання української мови в системі профільної освіти...
Методика навчання української мови...
Методичні рекомендації щодо вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах з...
Міністерство просвіти республіка молдова курікулум з української мови І літератури...
Про вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах у 2010-2011 навчальному...
До листа мон від 30. 12. 2010 №1/9-950...
Методичні рекомендації щодо проведення підсумкових контрольних робіт з української мови у 5-8...
Методичні рекомендації щодо проведення підсумкових контрольних робіт з української мови у 5-8...
Методичні рекомендації щодо проведення підсумкових контрольних робіт з української мови у 5-8...
Теоретичний курс англійської мови ( фонетика І граматика) Робоча навчальна програма д...
Конспект лекцій та тестові завдання з української мови для студентів 1 курсу заочної форми...



Загрузка...
страницы: 1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20
повернутися в початок
§1. Завдання і зміст, ознайомлення дітей з рідним краєм

Діти будь-якої національності, які проживають на території України, повинні знати її природу, історію, культуру. Наводимо орієнтовну програму ознайомлення дітей з рідним краєм.

Діти повинні знати, що вони живуть в Україні, в багатонаціональній, самостійній державі. У кожної людини є батьківщина - це місце, де людина народилася, живе, де народились і живуть її батьки.

Наша Батьківщина - Україна. Столиця України - Київ, головна вулиця Києва - Хрещатик.

Ознайомити дітей з історичними та державними символами українського народу: прапором, гімном, гербом; вчити шанувати державні символи.

Ознайомити з кількома великими містами України (Харків, Львів, Донецьк, Запоріжжя, Одеса); спорудами, заводами, фабриками, героями праці.

Знати, чим багата Україна (хліб, вугілля, льон, метал, енергетика); знати її ріки (Дніпро, Південний Буг, Тиса), гори (Карпати, Кримські); знати і впізнавати на портретах трьох-чотирьох національних героїв українського народу (Северин Наливайко, Олекса Довбуш та ін.).

Виховувати інтерес до національного природного колориту України, тієї місцевості, де розташовано дошкільний заклад (на Запоріжжі - кам'яні могили Запорізької Січі, Асканія-Нова на Херсонщині, козацькі могили на Волині, Чорне море в Одесі, Ялті і т. ін.).

Діти повинні знати пам'ятні місця України (Тарасова гора в Каневі, Камінь Довбуша), споруди, музеї, пам'ятники у своєму місті, історію рідного міста, назву центральної вулиці, площі, вулиці, на якій розташовано дошкільний заклад, історію, географічні та історичні пам'ятки рідного краю.

У кожної людини є батьки. У них - свої батьки (дідусь, бабуся). Батько і мати дідуся і бабусі - прадід, прабабуся. Ці люди - рід, родина. Рід має свою історію, яку своїм життям продовжує кожна людина. Від того, як достойно живе людина, залежить честь її роду. Людина повинна знати якомога більше про членів свого роду: де й як жили, чим займалися, що доброго зробили іншим людям.

Дітей потрібно ознайомити з народними символами України (рушник, вінок, калина, кольори і т. ін.), традиціями, обрядами, народною творчістю (декоративне мистецтво), мистецтвом; національним одягом, взуттям (чоловічим, жіночим, дівочим) відповідно до регіонів, хатнім: інтер'єром; речами національного домашньої вжитку, національною українською кухнею (борщ. галушки, крученики тощо).

Знайомити дітей з рідним краєм потрібно з молодшої групи. Найближчою темою для дітей є «Сім'я». Уже на третьому році життя дитина повинна знати імена членів своєї сім'ї: матері, батька, бабусі, дідуся, братів, сестер. На четвертому році - імена по батькові членів сім'ї та родичів. Поступово дітям дають знання про рід та родину. Доцільно спланувати серію занять «Рідна матуся», «Мій татусь», «Моя сім'я», «Дім, в якому я живу», «Роде наш красний», «Ми діти своїх батьків» і т. ін.

У деяких дошкільних закладах разом зі вступом дитини до дошкільного закладу вихователі виготовляють індивідуальні дидактичні посібники-альбоми «Мій родовід», які вручають дітям на випускному вечорі.

З дітьми старших груп влаштовують тематичні заняття та свята. Наприклад, тематичне заняття «Свято нашого роду». Мета: закріпити знання дітей про обереги української родини. Викликати пізнавальний інтерес до історії свого родоводу, української нації, її культури і побуту. Виховувати глибокі почуття до батьків, свого роду, почуття пошани до людей праці, гордості за майстерність родичів, близьких, бажання берегти свою національну культуру.

Обладнання: предмети побуту та обереги старовинної української сім'ї. На стінах - рушники, виставка виробів вишивок дорослих членів сім'ї. Записи українських пісень.

Хід свята: До музичної зали заходять дорослі і співають пісню «Добрий вечір» (українська щедрівка), а по закінченні кажуть: «Добрий вечір тому, хто господар дому!» Діти проголошують гостям вітальні слова, вивчені раніше, вру- чають хліб-сіль. Лунає уривок пісні «Ой, роде наш ясний» у виконанні співачки Н.Матвієнко.

Вихователь: - Шановні гості, просимо Вас взяти участь у нашій щирій розмові на святі нашого роду.

Родина - це не тільки рідні, родичі. Це і дошкільний заклад, і школа, і весь народ український. Родина до родини - народ.

Ми з вами всі український народ, який складається з родин малих і великих, дружних і працьовитих. Як могутня річка бере силу з маленьких джерел (а зруйнуй їх – і річка засохне), так і наша українська культура збагачується маленькими родинами, сім'ями. І хочеться нам, щоб річка була повноводною, щоб велика родина наша українська була красивою, щасливою. Потрібно вивчати, шанувати свій народ, його мову, землю свою, рідний край, бо ми — частина всього цього, нам рідного й близького. Лунає вступ до пісні «Реве та стогне Дніпр широкий...»:

Україно, рідна Україно,

Звідки ти взяла таке ім'я?

Може, знає пісня солов'їна,

Може, скаже пісня солов'я?

Ведуча запитує в дітей, в якій державі вони живуть, чи знають столицю України. Пропонує пограти у гру «Подорож по Україні». Показує картини-ілюстрації міст України, річок, морів, гір, лісів - діти Їх називають. - А в якому місті ми з вами живемо? (Гра «Подорож по рідному місту».) - А на якій вулиці ви живете? - Діти розповідають історію рідного міста, рідної вулиці.

- Щоб нашому роду не було переводу, він має жити багато літ. Як співається у пісні: «З роду в рід кладе життя мости, без коріння саду не цвісти». Треба берегти коріння роду. Хто ж його береже? Хто ж берегиня роду? Це мати. Поет Тарас Шевченко так про неї писав;

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Мати народжувала дитину, співала їй, вчила добра й любові.

Діти читають вірші про матір, тата, бабусю, дідуся.

— Діти, а кому з вас мама чи бабуся вишила сорочечку своїми руками? (Діти розповідають).

Ведуча показує велику вишиту білу українську сорочку.

- Гарна сорочка, тільки де я знайду такого хлопчика? (Підкликає до себе чотирьох хлопчиків, приміряє). О, таку сорочку можна одягнути одразу на двох хлопчиків (Одягає так, що хлопчики, стоячи поряд, обійнявшись, вставляють у рукава один - праву руку, а другий - ліву). Ведуча підперезує їх широким паском. Проводиться гра «Івасик і Тарасик». Під веселу музику обидві пари довільно танцюють. Виграє та пара, яка придумає кращий таночок.

Ведуча: - Здавна відзначалась українська родина працелюбством. Головною працею українців було хліборобство. Хліб - оберіга сім'ї, він святий. Тому влітку виходили до схід сонця в поле жати косарі. Ось наші хлопчики показують це в танці.

Танок «Вийшли в поле косарі».

- Але бувало і так, як співається в пісні про лінивого Гриця.

Пісня-жарт «Грицю-Грицю...».

- Україна - край пісенний. Через пісні до нас приходить історія мужнього, мудрого українського народу.

Україна - край гостинний. З давніх-давен склалася В нас традиція садовити гостей на почесні місця, частувати найкращими стравами - пампушками, галушками, варениками.

До господині завітали гості. А вона вже й вареників наварила, та й хоче пригощати гостей. В якої господині це краще, зараз ми побачимо (У макітрі вареники, дерев'яною ложкою по одному варенику треба перенести у свій полумисок).

Гра з варениками.

- Діти, сьогодні наш гість Валентина Іванівна пригадала свою неньку рідну, хату смерекову (гостя співає пісню).

Ведуча: - А що ж нам мати-піч наварила - напекла?

(Виймає рогачем горщик з варениками).

В кожній хаті на Вкраїні Вас чекають у макітрі

Вареники варять нині. Варенички дуже ситні.

Це вареники знаменні. Білолиці, круглолиці

Як Їх родичі - пельмені. Із білої пшениці.

Дитина:

Милі гості, просим сісти. Їжте, Їжте, просим щиро,

Вареники будем їсти. Вареники наші з сиром.

Вареники непогані. Вареники непогані,

Вареники у сметані. Вареники у сметані.

Ведуча:

Хай горе і біда минають

Ваш дім. Доброго здоров'я зичим

Вам усім!

(Звучить запис пісні «Щоб ви і ми щасливі були» чи пісні «Зеленіє жито зелене». Дітей і гостей частують варениками та іншими ласощами).

Рідний край - це рідна вулиця, рідне місто, рідна область, рідна Батьківщина. Всі діти, які проживають на території України, повинні знати назву своєї держави, й багатства, природу, історію, пам'ятники, її героїв. Для У цього з дітьми проводять заняття з тем «Ми живемо в Україні, ми дуже любимо її», «Україно моя. Батьківщино моя», «Київ-головне місто України», «Зустрічаємо гостей», «Подорож до Львова (Запоріжжя, Харкова тощо)», «Літній відпочинок», «Заповідні місця України», «Тарасова гора», «Моря та ріки України», «Герої України».

Водночас дітей потрібно познайомити і з рідним містом, селищем, селом, його історією, пам'ятниками, героями. Це може бути серія занять «Вулиці рідного міста», «Парки та сквери міста», «Пам'ятники міста», «Музеї міста» і т. ін.

Наприклад, конспект заняття з теми «Проспекти Одеси» (проводиться в дошкільних закладах міста Одеси та області). Мета: закріпити уявлення дітей про проспекти рідного міста, викликати бажання пізнати історію міста, виховувати повагу до праці дорослих, гордість за велич рідного міста, любов до рідного краю. Матеріал: слайди, вірші та пісні про Одесу, картини, ілюстрації.

Хід заняття: Діти слухають у запису пісню про Одесу. Запитання до дітей: - Як називається наше місто? На якій вулиці ви живете? А які ви знаєте проспекти в місті Одесі? — Вихователь показує слайди. Розповідає про проспект Миру: — Ця назва символізує мирне життя міста, побажання миру, спокою його мешканцям. На проспекті багато дерев, кущів, є спортивні майданчики, сквери. В одному зі скверів - чарівні споруди гномів. Запитує в дітей: - Який транспорт їздить по проспекту? Які установи є на проспекті Миру? (Розповідає сама).

Вихователь показує слайд із зображенням проспекта Т.Г.Шевченка. Запитує: - Як називається цей проспект. Хто з дітей живе на проспекті Т.Г.Шевченка? Чому він так називається? Хто такий Т.Г.Шевченко? Далі показує слайд із зображенням парку (діти були там на екскурсії); запитує: - Як називається цей парк? Де він розташований? Що ви бачили в парку? - Показує різні споруди, установи, діти їх називають.

Далі вихователь показує слайд із зображенням проспекту Г.Т.Добровольського. Розповідає, чиє ім'я має проспект, показує пам'ятник Г.Т.Добровольському. Діти розповідають, де знаходиться цей проспект, що на ньому розташовано, які види транспорту їздять по ньому тощо.

Дидактична гра «Де ми зупинились»? Вихователь показує слайди із зображенням Одеси. Діти називають місце, куди саме вони приїхали. Діти читають вірші про Одесу. Закінчується заняття слуханням пісні про це місто.

Діти повинні знати героїв України і своїх місцевих. Наприклад, заняття з ознайомлення дітей з національним героєм О.Довбушем. Мета: ознайомити дітей з національним українським героєм О.Довбушем. історичними легендами про його діяльність. Виховувати інтерес та повагу до історичного минулого українського народу, гордість за його героїв. Словник: О. Довбуш, Довбушева криниця. Чорна гора, легені, гуцули, Черемош, Довбошанка. Матеріал: легенди та пісні про О.Довбуша, портрет Довбуша, слайди (Карпати, Черемош, Чорна гора, Довбушева криниця і т. ін.).

Хід заняття: Вихователь запитує, яких національних українських героїв діти знають. Пропонує послухати пісню про О.Довбуша «Ой з-за Байкалу сонце сходить». Про кого ця пісня? Хто такий О.Довбуш? Показує слайд» (могила О.Довбуша, пам'ятник йому), розповідає про життя і діяльність героя. Розповідь супроводжує показом слайдів (камінь Довбуша, гора Довбошанка, Черемош, криниця Довбуша), читає вірші про О.Довбуша («Ой стогнали буковинці», «Течуть води Черемоша» і т. ін.).

У кожній групі дошкільного закладу періодично створюють мальовничі куточки українського села XIX ст., виставки народних українських іграшок, посуду, одягу тощо.

Заняття з ознайомлення дітей з народними іграшками, національним одягом, посудом. Їжею, інтер'єром української хати краще проводити у спеціально обладнаній кімнаті - «Музей українського села». Обладнання цієї кімнаті обов'язково враховує специфіку регіону України. У кімнаті велика українська піч, оздоблена декоративним українським розписом. На печі - глиняні глечики, горщики. Вище - гарбузи. Поруч " мисник з національним посудом: макітри, миски, полумиски, кухлі, барильця, куманці і т. Ін. На стінах — килими, рушники. На підлозі та лавах – домоткані килими. На старовинному ліжку - ліжники, вишиті подушки. Тут є бабусина скриня, прядка й мотовило, національний одяг, дитячі народні іграшки.

Українська народна іграшка має свою історію. У минулому чи не в кожній сільській сім'ї батьки майстрували для дітей ляльок, дзиґи, вовчики з різних побутових відходів (котушок, ганчірок, соломи тощо). Виготовляли дітям іграшки й ремісники. На базарах продавали іграшковий глиняний посуд, брязкальця, вітряки. Археологи знаходять народні іграшки, виготовлені ще в Х ст.

Так, у стародавніх гончарнях було знайдено глиняні свищики, баранці, коники, птахи. Жодний ярмарок в Україні не обходився без цих іграшок. Майстри брали сюжети безпосередньо з життя свого народу, з його фольклору. То ж з іграшок наших предків дивиться минуле – повсякденний побут, вбрання людей, обряди.

Художністю виконання, оригінальністю славиться іграшкова продукція народних умільців з Косова на Івано-Франківщині, з Опішні та Хомутця на Полтавщині, Ізюма й Нової Водолаги на Харківщині, Яворова та Старої Солі на Львівщині, її творці мають власний творчий почерк, характерний тільки для них. В Опішні грайливо розписують іграшкових тварин квітами, хвилястими лініями. Своєрідність косівської іграшки - в її розпису, який зберігає традиційний для прикарпатської кераміки колір і характер орнаменту. Рослинні візерунки на фігурках тварин, зелені й жовті кольори глазурі надають іграшкам з Косова пишну декоративність.

Глиняні забавки, виготовлені в Києві, Одесі, Хмельницькому, - без розпису і глазурі, - дивують своєю нехитрою мудрістю, цільністю. Їм притаманні широта сюжетних задумів, сміливість композиційних вирішень, динамізм форми.

Цікаве художнє явище у творчості яворівських народних майстрів - дерев'яна іграшка. Її характерними рисами є простота, раціональна конструкція з мінімальною кількістю деталей. Декоративність коників, птахів, лялькових колисок, меблів, посуду, візочків з одним і двома кониками підсилює розпис, виконаний на природному тлі дерева з використанням трьох традиційних кольорів: червоного, зеленого, жовтого.

Народна іграшка донесла до нас поезію свого часу, прикмети тих місць, де народилась, а тому й досі привертає увагу мистецтвознавців, етнографів і, звичайно, педагогів. Бо сама народна іграшка тисячоліттями виховувала малюків, перевірена дитячою любов'ю до неї, дитячою грою. Власне, жоден інший вид народної творчості так активно і глибоко, як іграшка, не формує національні риси й естетичні почуття. Саме ці якості потребують уважного вивчення її, широкого використання у педагогічній праці.

Дітей молодшого дошкільного віку потрібно познайомити із сопілкою, свищиками, свистунцями. Такі заняття супроводжують читанням творів українського фольклору, народними хороводними іграми з цими іграшками. Наприклад, конспект заняття для молодшої групи «Ознайомлення дітей з народною українською іграшкою», яке проводиться у музеї з групою дітей (8—10). Завдання: вчити дітей слухати розповідь вихователя і правильно вимовляти слова українською мовою; закріпити вміння відповідати на запитання який?, називаючи колір предмета; вправляти у вимові імен дітей. Виховувати інтерес до народної іграшки. Словник: сопілка, візерунок, пташка, свищик, писанка. Матеріал: лялька Галя, дерев'яні сопілки, писанки (за кількістю дітей) свищики.

Хід заняття: Діти з вихователем завітали до ляльки Галі: «Добрий день, Галю, ми прийшли до тебе в гості». Запросивши дітей сісти, лялька співає пісеньку:

Українка я маленька.

Українці батько й ненька,

І сестричка, й братик милий

На Вкраїні народились.

- Ми з вами живемо в Україні, то й будемо продовжувати вчитися розмовляти українською мовою. Як звати ляльку, до якої ми прийшли в гості? (П’ятеро - шестеро дітей повторюють). Галя приготувала для вас цікаві іграшки. Але щоб одержати Їх, спочатку відгадайте загадку:

Голос тоненький має,

Всіх маляток звеселяє,

Ви на ній всі граєте.

Хто вона - впізнаєте?

Не паличка, не гілочка —

Зовуть мене... (сопілочка).

- Про що ця загадка? Так, про сопілочку (Повторюють троє-четверо дітей). Російською мовою це — дудочка. Що в мене в руці? Так, сопілочка (Роздає всім малятам сопілочки; закріплює назву). Що в тебе, Оленко? На чому ти гратимеш, Андрійку?

Вихователь пропонує послухати дітям ось таке:

- У лялечки Галі є товариш Іванко. Пішли вони одного разу до річки. Світило сонечко, зеленіла травичка, співали пташки. Зрізав Іванко гілочку верби і вирізав з неї сопілочку. Прикрасив її і почав грати на ній, а Галочка з подругами пішла танцювати. Давайте і ми пограємо на сопілці. (Діти грають, вихователь допомагає відтворювати звук.) Молодці, малята, гарно граєте, як Іванко. Отже, Іванко зробив сопілочку з дерева (Запитує, з чого зроблено сопілку). Сопілка не лише гарно грає, вона й сама гарна. Чим вона прикрашена? Так, візерунком.

Далі вихователь викликає грати по одному, а всі називають ім'я дитини; будують прості речення з введенням імен: «На сопілочці грає Наталя».

- Ляльці Галі сподобалося, що ви гарно граєте і правильно називаєте імена своїх друзів. А тепер погляньте на цю іграшку (розглядують). Це пташка-свищик (рос - свист пулька}. Вона виготовлена народними майстрами з дерева і теж прикрашена візерунком - листочками, квіточками. Як називається ця іграшка? З чого вона зроблена? Чим прикрашена?

Вихователь демонструє, як звучить свищик. Пропонує малятам уявити себе пташками і пограти у гру «Перепілочка».

- Галя знайшла гарненьке яєчко, яке знесла пташка. Воно не звичайне, а розписане, і називається писанка (закріплює назву).

Вихователь роздає дітям писанки й кожного питає, якими кольорами їх розписало: «Іринко, якого кольору квіточки? А ягідки? Васильку, що намальовано синіми фарбами?»

Завершується заняття грою «Галя по садочку ходила». Дітей старшого дошкільного віку знайомлять з процесом виготовлення іграшок, їх історією, місцем виготовлення та з майстрами.

На Черкащині (с. Громи) виготовляють свистунці (вершники, коники, баранці), які в довоєнні роки не прикрашали й не глазурували, а в повоєнні роки поливали чорною смолою й орнаментували біло-червоно-зеленими цятками. Обпалювали їх у звичайних домашніх печах. На Придніпров'ї майстер глиняної іграшки І.С.Сухий, на Одещині - О.Шиян, у Києві - Ф.І.Олексієнко, на Хмельниччині - О.Я.Пирожок (горщики, мальовані ангобами). На Вінниччині майстри виготовляють глазурований дитячий посуд різних форм, па Житомирщині димчастий іграшковий посуд (банячки, макітри, кулики, горщики), на Волині - гладишки, горщики-дійнята.

Крім глиняної іграшки славиться в Україні й дерев'яна. Залежно від регіону виготовлення вона має свою специфіку. Так. на Волині в м. Ковелі традицію дерев'яної народної іграшки відроджує І.В.Сидорук (вітрячки, візочки, деркачі, шумові іграшки), в Яворові, на Львівщині, виготовляють своєрідні розписані качечки, деркачі. У кожній області України є свої народні майстри дитячої іграшки, діти повинні Їх знати, шанувати Їхню працю.

Отже, українська народна іграшка має бути належно оцінена, відроджена як художньо-педагогічна спадщина народу і повинна зайняти чільне місце в навчально-виховній роботі з дітьми.

§2. Ознайомлення дітей з предметами домашнього вжитку та національним одягом

Знайомство дітей з предметами домашнього вжитку, хатнім інтер'єром, посудом, національним одягом повинно носити регіональний характер.

Кожний регіон України має свою історію, різні назви предметів домашнього вжитку, різноманітні забарвлення, форму, свій національний одяг. Для цього педагогам дошкільних закладів потрібно познайомитися з довідковим Історичним матеріалом свого рідного краю, зібрати, описати його; розглянути й обговорити на педраді, обладнати відповідно «Музей українського села».

Знайомлячи дітей з архітектурою українського села, посудом, речами домашнього вжитку, слід виготовити відповідні макети, дібрати потрібні речі, слайди, ілюстрації, скласти тематичний тлумачний словничок. Добре, якщо в цій місцевості є краєзнавчий музей, його потрібно відвідати з дітьми кілька разів.

Тематика занять залежить від віку дітей. Це можуть бути, наприклад, у молодшій групі такі заняття, як «Мамина (чи бабусина) світлиця», «Бабусин мисник», «Садок вишневий коло хати», «Ой на плоті, на кілочку», «Вареники білі, вареники в сирі», «З бабусиної скрині»; у середній групі: «Криниця-студениця», «Що в бабусі в печі», «Виставка посуду», «Виставка українського одягу». «Чорнобривців насіяла мати» і т. ін.

З дітьми старшого дошкільного віку тематика занять ускладнюється, їх знайомлять у доступній формі з історією українського села, будівлями, оселями, подвір'ями, речами домашнього вжитку, посудом, одягом (традиційним, буденним, святковим), національними стравами (борщ, крученики, галушки, вареники, узвар). Орієнтовні теми занять: «Село в нашій Україні, неначе писанка село», «Подорож до прадіда та прабабусі», «Хата діда Власа», «Ходить дрімота коло плота», «Лелечине гніздо», «Про що нам скриня розповість?», «Звідкіля приїхали гості?», «Мандрівка у Карпати (до Києва, Львова, Черкас тощо)», «Чим багаті, тим і раді», «Гостинність українського дому», «Святкові вечорниці» і т. ін.

Кожна місцевість України має свої специфічні будівлі, зафарбування хат, стін, свої специфічні назви. Наприклад, глечик - чупор, горщик - силко, тин - пліт, паркан, гражди і т. ін. Тому обов'язково слід скласти тематичний тлумачний словник, куди ввійдуть як традиційні українські назви, так і регіональні. Наприклад, словничок до теми «Українська оселя»: хата, оселя, світлиця, вітальня, передпокій, подвір'я, тин, пліт, паркан, піч, лава, ослін, скриня, хідники, ліжник, рушники, рядно, мисник, криниця-журавель, хлів, стріха, комин, покут, долівка, живоплот, соняшник, мальва, чорнобривці, вишні, налавники, витинанки, кахлі. домівка, лелека.

Наводимо орієнтовні конспекти занять. Тема «Садок вишневий коло хати» (молодша група). Завдання: познайомити дітей з українською хатою, подвір'ям, посудом, предметами домашнього вжитку, виховувати любов до рідної оселі. Словник: хата, оселя, тин, глечик, горщик, макитра. криниця, чорнобривці. Матеріал до заняття: макет української хати з подвір'ям, тином, криницею-журавлем, квіти, чорнобривці; вірші Т.Г.Шевченка.

Хід заняття: Вихователь повідомляє дітям, що сьогодні вони вирушать у подорож до бабусиної хати. Діти стають один за одним і вирушають у подорож. Зупиняються біля української хати. Вихователь читає вірші Т.Шевченка «Садок вишневий коло хати». Дітей зустрічає дід Панас, показує подвір'я (тин, на кілочку глечики, криницю-журавель, садок). Вводить нові слова, діти повторюють, виконують за вказівкою діда Панаса різні дії (набирають води з криниці, нюхають квіти, знімають глечики). Дід розповідає дітям про життя на селі, знайомить Із хатнім інтер’єром. Заняття супроводжується читанням віршів, слуханням українських народних пісень.

Тема «Хата моя, біла хата» (старша група). Завдання: продовжувати знайомити дітей з українською оселею, народними традиціями Її прикрашання і національним посудом. Виховувати повагу, гордість до національних обрядів, звичаїв, бережливе ставлення до народних реліквій. Матеріал: картина із зображенням українського села, міста, глиняні вироби.

Хід заняття: - Діти, сьогодні ми будемо продовжувати знайомитися з українськими звичаями, а саме будемо говорити про українську оселю, про те, як люди в ній живуть і чим її прикрашають.

Є такий давній народний звичай: на тому місці, де має стояти хата, увечері розкладають чотири житні перепічки. За повір'ям, якщо одна з перепічок зникне, то тут можна будувати оселю, якщо ж ні - значить у господарстві не вестиметься худоба, обсідатимуть злидні.

Витоки цього звичаю, вочевидь, тягнуться з того часу, коли людина була безсила перед природними явищами І тому вдавалася до всіляких передбачень.

Діти, погляньте на цю картину (показує зображення мальовничого українського села). Що на ній зображено? Які ці хатинки?

Діти відповідають.

— Проте люди не завжди жили в таких гарних помешканнях. Спочатку їхнім місцем проживання були прості хатки, які називалися землянками, вони були трохи вкопані в землю, з похилим дахом. З тих пір пройшло багато часу, і зачарувала наша оселя весь світ, стала чепурною, гарною, з білими стінами, з вишневими садками, з яскравими рушниками на покуті, розмальованими коминами і терпким запахом рути-м'яти на долівці.

- Діти, як ви думаєте, де для людини найрідніше місце на землі?

- Вітчизни без рідної хати не було і не може бути. Як мовиться в пісні. Батьківщина починається з рідного порога, з батьківської домівки.

Діти, ви повинні знати, що в людській оселі першорядну роль відіграє не багатство, а помірність, гармонія речей і предметів, чистота й охайність, які милують око. У народі кажуть «Хата хоч і бідненька, але чиста й чепурненька, а тому гарна і веселенька».

Пригадайте, діти, чим у вас вдома огороджено подвір'я?

- Правильно, огороджується подвір'я парканом чи живоплотом. Добрий господар завжди тримає своє господарство в порядку, дбає, щоб воно було не гірше за інші.

А що росте біля хати?

- Так, біля хати насаджують садки, які навесні чарують своїм цвітом, висівають квіти, квітникарство в нас здавна в пошані.

А які ви знаєте поширені дерева?

- Дійсно, поширені у нас тополя, верба, бузок. Влітку прикрасою багатьох садиб є соняшники, чорнобривці, мальви. Колись не було села, а в ньому хати, де б не палахкотіли під вікнами мальви.

Села були гарні, привабливі, а коли б зайти до хати, то можна було б побачити, що вона і всередині не менш цікаво прибрана. Ви вже знаєте, чим прибирали світлицю? Так, в оселі повинні були бути вишиті рушники. Не випадково в народній пісні мати навчає дочку:

Тримай хаточку, як у віночку,

і рушники на кілочку.

А ще як прикрашали?

- Правильно. Прикрашали хати ще й малюванням на стінах, витинанками. килимами, налавниками, розмальовували меблі.

Невіддільною частиною побуту були красиві, зручні вироби з глини. Колись давно люди ліпили посуд, руками випалювали на вогнищі. Свої вироби вони прикрашали різноманітним орнаментом. На тарілках і мисках малювали півників, рибок, козаків на конях, дівчат у танку.

Пригадайте, діти, назви посуду, який ви знаєте (діти називають).

Діти, предмети побуту засвідчують про давній звичай народу прикрашати своє житло. Дерев'яний мисник з декоративними глечиками, баранцями, розмальованими на тарілках (показує), добре поєднувався з простими меблями.

А які гарні були кахлі! (Показує). Оздоблювали по-різному: трафаретними візерунками за допомогою дерев'яної форми, розписами, а потім покривали спеціальною поливкою.

Діти, ви, напевно, помітили, що вироби були різні, але всі вони мали одну спільність: відображали світлий, життєствердний настрій народу.

А тепер погляньте на цю картину (вихователь показує зображення багатоповерхових будинків).

Скажіть, що спільного в них з тими, що будували колись. Правильно, і в одних, і в других живуть люди.

А в якому хотіли б жити ви?

Відповіді дітей цікаві і неоднозначні. Але висновок один; не так уже й важливо, де жити, аби був мир і злагода в сім'ї.

- Отже, діти, ми вели розмову з вами про українську садибу. Де б людина не була, вона завжди повертається до рідної домівки, намагається причепурити її, прикрасити так, як це робили наші предки. І ми з вами повинні оберігати старі, але славні народні звичаї.

Тема «Український посуд»1. Завдання: Продовжувати знайомити дітей з творами національного мистецтва - посудом: глечик, макітра, макогін, дерев'яна ложка, миска, горщик, горнятко, діжа. Виховувати бережливе ставлення до народних традицій. Словник: горщик, глечик, макітра, макогін, дерев'яна ложка, миска, горнятко, діжа.

Хід заняття: Показ ілюстрації до казки «Лисиця і журавель».

- Діти, що ви бачите на цій картині?

Правильно, лисичка прийшла в гості до журавля і хоче пригоститися.

А з чого вона хоче пригоститися? Так, з глечика.

Діти, у мене на столі стоїть глечик. Хто з вас піде візьме глечик і розкаже, де його можна використати? (Діти розповідають).

Вихователь описує глечик, використовуючи фрагмент української народної казки «Лисичка і глечик». Хтось стукає. Заходить ведмедик, говорить, що дуже любить їсти мед.

- У що ж ми йому наллємо меду? Так, у миску. Ось яка вона. Подивіться, діти. З чого її зроблено? Так, з глини. Якої вона форми? Правильно, круглої. З такої миски їли наші дідусі й бабусі. А чому не їсть наш ведмедик? Так, бо ж ми не дали йому ложки (вихователь пропонує дитині взяти ложку, запитує, з чого вона зроблена).

Так, це дерев'яна ложка. Дай ведмедикові, хай ласує мед. Колись давно, коли ще не було фабрик і заводів, миски. ложки та інший посуд люди виготовляли вручну. Оздоблювали його гарним візерунком. Бачите, які вони гарні (показує ілюстрації до української народної казки «Колосок»).

- А ось подивіться на цей малюнок. Кого ви, діти, бачите? Так, це півник сидить за столом, а біля нього що, діти?

Так, макітра. А з чого вона зроблена? Так, теж з глини. Вона круглої форми, глибока. У ній можна тримати сметану, вареники, пиріжки. І вареники, і пиріжки довго залишаються в ній теплими і смачними. А ще в макітрі можна товкти часник із салом, щоб заправляти борщ. І тоді він буде дуже смачний. А товкти часник в макітрі можна макогоном. А ще макогоном можна терти мак. Тому він. і називається макогоном. Ось подивіться, який він довгастий, схожий на качалку. Діти, а що роблять качалкою? Так, качають тісто.

Наталко-Полтавко,

Бери-но качалку.

Вранці покачай,

Вареники мамі дай.

То чим, діти, тісто на вареники качають?

Правильно, качалкою. Ось вона яка. Дерев'яна. Без неї і зараз не може обійтися жодна господиня.

А в чому ж можна місити тісто?

Гляньте-но на цей малюнок. Він вам допоможе пригадати, в чому колись наші бабусі тісто місили.

Діти, подивіться на цей малюнок. Кого ви тут бачите? Так, сороку-ворону, яка діжу місила, дітям кашу варила. Ви чули, діти? У пісні про сороку-ворону говориться про діжу, в якій місять тісто. Ось у нас є іграшкова діжа. Вона глибока, дерев'яна, в ній місять тісто, з якого печуть хліб.

Хто з вас знає загадку про хліб? (Діти загадують).

- Молодці, ви всі любите хліб, а тому знаєте про нього багато загадок.

Ось послухайте, що я вам розкажу:

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику

В глиняному горщику.

- Діти, про що я вам розказала потішку? Який посуд згадується у ній? Так, про горщик. А який він, хто покаже) (Діти показують, розповідають).

Вихователь узагальнює розповідь.

- А ось послухайте ще одну забавлянку (розповідає в повільному темпі).

Варила мамочка кашу, варила,

Одному дала до горнятка.

Варила мамочка кашу, варила,

Другому - до мисочки,

Третьому - до кайстроника,

Четвертому - до ложки.

То в що ж мати насипала дітям кашу?

А хто з вас піде покаже, яке горнятко?

Так, бо воно схоже на чашку або мисочку. Ми вже з вами дивились. А от про кайстроник я вам, діти, розкажу іншим разом.

А зараз, діти, пограємо з вами в гру на уважність. Я почну розповідати віршик, потішку. Ви ж, хто знає, будете продовжувати, а після розповіді покажете той предмет, про який розповідалося.

Киця Мура,

Де ти була?

У бабусі.

Що робила?

(Діти продовжують).

Миски била.

Диби-диби, диби-диби,

Ішла баба по гриби.

А дід по опеньки

В неділю раненько.

(Діти продовжують).

Нарвали опеньки,

Зварили опеньки,

Поклали опеньки

В макітру гарненько.

Печу,печу хлібчик

Дітям на обідчик.

(Діти продовжують).

Люлі, люлечку,

(Діти продовжують).

У маленькому горняті

Маленькому дитяті.

Дітям пропонується розповісти інші потішки, загадки про ці предмети. Вихователь підводить підсумок заняття:

- Отже, діти, сьогодні ми з вами говорили про український національний посуд, згадали про нього пісні, потішки, загадки, казки. Все це - надбання нашого українського народу, яке ми повинні шанувати.

Своєрідний в Україні й національний одяг, жіночий та чоловічий. Спочатку дітей знайомлять із традиційним українським одягом, поступово - з національним одягом різних регіонів України.

До традиційного жіночого українського одягу належать: сорочка-вишиванка, спідниця, плахта, запаска, фартух, намисто, вінок, чобітки, хустка, очіпок, кептарик (жилетка» камізелька), свитина, сукня, личаки.

Чоловічий одяг: сорочка-вишиванка, штани, шаровари, пояс (крайка, пасок), кептарик (камізелька), крисато, бриль, шапка, свитка, жупан, сердак, кожух, чоботи, постоли, капелюх (крисань).

Регіональний одяг досить своєрідний, наприклад на Закарпатті: сердак, кептар, сорочка, піджак, гаті, штани, петик, силянка (пояс), плат, фартух, лейбан, платина (хустка), парто (коронка), бочкори. Тому регіональні назви одягу доступні тільки дітям - мешканцям відповідного регіону.

Наводимо конспект заняття для випускної групи з теми «З бабусиної скрині» . Завдання: продовжувати знайомити дітей з українським національним одягом. Словник: цирка, праник, кептарик (камізелька). хустка, личаки, свитина, постоли, бриль, крисато, крайка (попружка, пасок), крисань, очіпок.

Хід заняття: Вихователь організовує дітей на заняття.

Заявляється лялька. Говорить, що вже весна. Скоро настають свята. І їй треба подумати, як гарно прибратися. Переглядає різні предмети одягу. Їй не подобається. Вихователь пропонує підійти до бабусиної скрині і подивитися, що там є. У цій скрині, говорить вихователь, є святковий і буденний одяг, який носили наші дідусі і бабусі.

- Це що, діти? Так, віночок. Віночок у давнину носили лише дівчата. У віночок вплетено різні квіти, і кожна квітка має своє значення. Діти, можливо, хто з вас знає значення цих квітів? Так, троянда означає красу, чорнобривці -- память, цвіт вишні - материнську любов, а маківку могли вплести у віночок лише дівчата-сироти. Можна прикрасити віночок колосками, барвінком, міртом. Ще віночок прибраний стрічками. У різних областях України їх кількість і кольори різні. Коричневі - означають любов до землі, блакитні - вірність, червоні - радість. Але всі вони мусять бути довші за косу, бо оберігають її. У народі кажуть: «Коса - дівоча краса».

- Діти. а коли одягали віночок дівчата? Так, коли були святкові дні. Одягне дівчина красивий віночок - ось так (вихователь одягає на дитину), і очей від неї не відірвати.

Вихователь дістає зі скрині вишиту сорочку. Запитує в дітей, що це і що вони про неї знають.

- Правильно. Це вишита сорочка. Вона здебільшого довга. Вишита спереду і на рукавах. Низ теж може бути вишитим. Вишивка внизу називається цирка. Раніше сорочки вишивали лише шовковими нитками, а тепер і бісером. Сорочки були на свято і на будень. На свято вишивали на тонкому полотні, а буденну сорочку - на грубішому лляному полотні.

Діти, якими кольорами вишивали сорочки? Так, кольори різні. Наприклад, у Прикарпатті - чорним, світло-коричневим і червоним кольорами.

Діти, а яким орнаментом вишивають сорочки? Так, і рослинним, і орнаментом геометричної форми. Вишивають гладдю, хрестиком, низинкою.

Для того щоб вийшла така гарна сорочка, вирощували льон, пряли полотно, вимочували у воді, били праником (показ праника) і сушили. Чим більше били праником полотно, тим воно було біліше. Кращою вважалася сорочка з тонкого полотна. За сорочкою цінувалася й дівчина.

Вишита сорочка, аж до поясочка.

А хто вишивав? Тарасова дочка.

- Діти, а ще що можна одягнути на свято? Так, кептарик, або його ще називають камізелькою. Його теж вишивають шовком або бісером. Діти, а ще що входить до святкового жіночого національного одягу? Так, плахта, фартух, спідниця (вихователь показує). Ще дівчата та заміжні жінки одягали на шию намисто на свято.

Діти, а це що? Так, очіпок, який носили заміжні жінки. (вихователь показує гарну хустку, запитує, що це). Так, це хустка. Вона, як ви бачите, дуже гарна. І кольори чудові.

На свято ще взувалися в чобітки.

Був і буденний одяг. Це личаки, свитина, буденна хустка» сорочка (показ предметів).

Лялька говорить, що вона вже знає, що одягне на свято, а ще хоче прибрати святково свого братика Іваночка. Вихователь разом з дітьми пропонує їй предмети чоловічого святкового і буденного одягу: сорочку, шаровари, пояс (крайка, попружка, пасок), бриль, шапку, крисато, камізельку (кептарик), свитку, кожух, чоботи, личаки, постоли).

Вихователь показує лляну сорочку. Розповідає, що немає кращого матеріалу, ніж льон, тому що лляне полотно швидко всмоктує вологу і швидко випаровує ЇЇ. Сорочка вишита. Це святковий одяг. Показує бриль.

- Діти, що це? Так, це бриль. На сході України з давніх-давен носили брилі: капелюхи з пшеничної соломи, з широкими крисами. Ось чому деякі різновиди цих капелюхів звуться крисані (розповідь супроводжує показом, розповідає про інші предмети чоловічого одягу).

Конспект заняття з теми «Вироби народних умільців» (екскурсія на виставку у старшій групі).

Завдання: Продовжувати знайомити дітей з виробами народних умільців, розширювати знання дітей про роботу ткачів, їхніх попередників (прядіння ниток), прищеплювати дітям думку про ганебність бути невмілими, ледачими; викликати інтерес, бажання пізнавати довкілля, виховувати бережливе ставлення до праці дорослих; збагатити словник дітей словами прялка, веретено, цівка, ткаля, верстата, гребінка, кружілка.

Матеріал: вироби народних умільців (гончарів, литярів, бондарів, вишивальниць, ткаль); старовинні знаряддя праці (верстати, прялка, гребінка, веретено, цівка); гра «Утиця», дидактична гра «Якого майстра робота?».

Хід заняття: - Діти, з давніх-давен у нас, в Україні, з покоління в покоління народні майстри передають своє ремесло, яке І донині існує і радує людей.

Вишивальниці і малювальниці, ткалі і килимарі, ливарники і гончарі, які жили і працювали по селах, містах, виробляли різноманітні речі побуту. І ось сьогодні ми з вами відвідаємо виставку чудових речей побуту, виготовлених руками народних умільців. Це для нас буде свято, тому що ці речі, оселившись у сільських та міських квартирах, творять у них святковість, затишок і красу, приносять насолоду дорослим і дітям.

Сьогодні ми з вами зустрінемося з цими чудовими речами.

Діти, зверніть увагу на ці речі. Як ви думаєте, хто їх виготовив? А хто такі народні умільці?

Так, це люди, які навчилися робити речі побуту від своїх батьків, дідусів, бабусь. Що ви ще знаєте про народних умільців?

А яких ви знаєте народних умільців? (Гончарів, бондарів, плетарів, вишивальниць).

Що ж виготовляють гончарі? (глиняний посуд).

А щоб він був кращий, вони його розписують візерунками.

А де найбільш поширене гончарство у нас в Україні? (У Косові, Ужгороді, Києві). Діти, а що роблять литярі?

Діти, зверніть увагу ось на ці речі (показує їм вироби бондарів). Як ви гадаєте, хто Їх виготовив?

Це дуже важка справа - виготовляти речі з дерева. Робота бондарів дуже важлива, тому що в кожній домівці неможливо обійтися без цих речей.

Які ж саме речі виготовляють бондарі? Діти, а зараз ми зайдемо до кімнати, в якій розміщено речі, що зачаровують усіх, хто сюди зайде (діти розглядають вишивки, килимові вироби, рядна з різноколірними смужками).

Це теж робота народних умільців. Яких саме, ви, напевно, вже здогадалися?

Так, ці рушники, і доріжки, і серветки, і подушечки вишили вишивальниці. Таке ремесло, як вишивання, у нас в Україні виникло давно. Жінки, дівчата вечорами у вільний час збиралися в одній хаті і вишивали, співаючи українських пісень. Кожна світлиця була прикрашена чудовими вишивками.

А вишивку доповнювали килимові вироби. Ось вони подивіться (діти розглядають килимові вироби, називають їх різновиди: килим, килимові доріжки, рядна).

Діти, а хто виткав усе це?

Так, їх виготовили ткалі. Це дуже працелюбні люди, з великою силою волі. Адже, виготовляючи такий чудовий килим, працювати треба дуже довго. Проте люди, які Їх виготовляють, люблять свою роботу, їм вона приносить насолоду і радість.

А як саме виготовляють килими? Може, хто з вас, діти, знає?

Так, килими виготовляють на верстатах. На таких верстатах ткали колись не тільки килими, а й полотно для одягу, бо купляти тканини чи полотняний одяг вважалося ганьбою. Тих, хто купляв, називали ледачими. Отож. першим обов'язком матері було навчити свою доньку прясти нитки і ткати на таких верстатах (звертає увагу на верстат).

А для того щоб ткати, необхідні були нитки. Прості нитки (тобто лляні) люди виготовляли з льону, який спочатку сіяли, потім збирали, вимочували, розчісували, а вже потім пряли. Вовняні нитки (шерстяні) виготовляли з овечої вовни. Цю вовну пряли, потім теж розчісували ось такими гребінками (показує) і пряли з неї нитки.

Нитки пряли вечорами, коли дітей клали спати і наспівували їм колискову:

Льон збирала,

Тонкі нитки пряла,

Тонкі нитки пряла,

Сповиточки клала,

Щоб було дитя вродливе,

Щоб було дитя щасливе.

А діти дивились, як швидко крутиться веретенце і кружілка, довго-довго дивились і засинали.

Нитки прясти - це дуже складна робота. Дітям давалося це важко, але до шести років вони вже оволодівали певними навичками, допомагали дорослим, намотували на нитки цівки (показує цівки). І не тільки в піснях малеча розуміла послідовність виготовлення ниток, а й закріплювала хід роботи на верстаті в іграх. Дуже поширеною в той час була гра «Утиця», в якій передавали дію переплітання ниток. Діти ставали в коло й оббігали кожного, хто стояв у ряду, - першого спереду, наступного ззаду.

Діти, а ви б хотіли в таку гру пограти?

Ми з вами обов'язково цю гру вивчимо.

А тепер давайте пригадаємо, з якими виробами народних майстрів ми з вами тут сьогодні познайомилися? Пограємо з вами у гру «Якого майстра робота?».

Вибирають дітей-майстрів, які по черзі імітують роботу майстра. Решта дітей відгадують, який цей майстер і називають його вироби.






залишити коментар
Сторінка17/20
Дата конвертації21.09.2011
Розмір4.21 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20
плохо
  1
хорошо
  3
отлично
  15
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх