Предмет І завдання методики навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних закладах освіти icon

Предмет І завдання методики навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних закладах освіти


9 чел. помогло.
Схожі
Предмет І завдання методики навчання дітей української мови в російськомовних дошкільних...
Концепція навчання української мови в системі профільної освіти...
Методика навчання української мови...
Методичні рекомендації щодо вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах з...
Міністерство просвіти республіка молдова курікулум з української мови І літератури...
Про вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах у 2010-2011 навчальному...
До листа мон від 30. 12. 2010 №1/9-950...
Методичні рекомендації щодо проведення підсумкових контрольних робіт з української мови у 5-8...
Методичні рекомендації щодо проведення підсумкових контрольних робіт з української мови у 5-8...
Методичні рекомендації щодо проведення підсумкових контрольних робіт з української мови у 5-8...
Теоретичний курс англійської мови ( фонетика І граматика) Робоча навчальна програма д...
Конспект лекцій та тестові завдання з української мови для студентів 1 курсу заочної форми...



Загрузка...
страницы: 1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20
повернутися в початок
§5. Методика проведення українських народних свят і розваг

Народна педагогіка надає великого виховного значення українським національним святам. Вони належать до групових, фронтальних форм виховання підростаючого покоління. Діти з чотирьох - п’яти років виявляють природний потяг до громадського життя. Вони самі стихійно групуються, об'єднуються для проведення спільного дозвілля, розваг. Кожний народ має свої національні свята та розваги. Має Їх і український народ. Отже, діти некорінної національності, які проживають на території України, мусять з дитинства прилучатися до національних українських свят відповідно до їх регіону.

- Всі свята можна поділити на дві групи: традиційні, та календарні, сезонні.

Національні свята переважно пов’язані із сезонами, порами року. Восени святкують обжинки; взимку - Святого Миколая, різдвяні свята, колядки, щедрівки; веснянки, гаївки, Великдень; влітку - зелені свята Івана Купайла, Спаса.

Українці єдналися зі світом душею й оспівували його в неповторних пісенних образах.

З початку березня по кінець червня здійснювалися весняні свята та обряди. Головними тут були зустріч весни-красни, вітання пробудження природи, забезпечення родючості землі. Мали місце спалення зими - Мари, ритуальне обливання водою, розваги юнаків, дівчат.

Навесні пробуджується земля, оживає природа, а з нею- радісні надії та клопоти хлібороба. Після холодних коротких днів і довгих зимових вечорів, що минали в тісних хатах за роботою, молодь діставала нарешті можливість вийти на залиті сонячним світлом левади.

Кажуть, весну приносять на своїх крилах птахи. Коли природа вдягалася в буйну зелень, люди починали готуватися до веснянок і гаївок. Справляли Їх здебільшого у квітні або травні. Це залежало від того, якою була весна - ранньою чи пізньою. Тому в Україні здавна повелося випікати о цій порі з тіста жайворонків. Діти носили жайворонків по селу й закликали весну: «Весно, весно красна, прийди, весно, з радістю, з великою милістю!» Люди одягали святкове вбрання, збиралися на луці, бажали одне одному вчасно вибрати ниву, засіяти ЇЇ та діждатися щедрого врожаю.

Хлопці виготовляли зиму-опудало із соломи, вдягали Його у старе лахміття і вкопували посеред левади. Сюди ж сходилися дівчата у вишитих сорочках із віночками на голові; клинці спалювали солом'яну ляльку, що означало: весна остаточно переборола зиму.

На розлогій луці дівчата водили хороводи, співали пісень. Серед найцікавіших дійств були забавні сценки «Кривого танцю», «А ми просо сіяли», «Мак», «Занадився Журавель до бабиних конопель» і т. ін. Учасниці веснянок не тільки співали, а й відтворювали сценки, як треба розпутувати землю, засівати її, прополювати сходи, збирати врожай.

Веснянки та гаївки починалися й закінчувалися масовими хороводами. Дівчата бралися за руки і робили два великі кола. Посередині, заквітчана зеленню і першими весняними квітами, стояла Весняночка (у деяких місцевостях Її називали Подоляночкою).

Наводимо сценарій весняного свята «Зустріч жайворонка». Декорації: зображення на великому панно дівчинки в українському костюмі в образі Весни та птахів, що повертаються з півдня, весняної верби.

Ведуча: Добрий день, любі дітки. Звуть мене Одарка. Прийшла я до вас у місто з села - Весну шукати. У нас в селі ще зима, але дивлюся, й у вас холодно. Забарилася десь Весна, а може, це люта Зима її не пускає. У нашому селі знаєте, як люди кажуть?

Старий дід мости помостив.

Молода прийшла - мости розвела.

Про кого ця загадка?

Так, про Мороза і Весну.

Напевно, не може Весна подолати Мороза й прийти до нас. Треба заспівати гарної пісні, щоб Весна почула нас і скоріше завітала. Ставайте мерщій у хоровод, заспіваймо веснянку «Благослови мати». Діти співають.

Ведуча: Весна ще далеко і не чує нашого поклику. Та нам допоможе... Ні, спочатку відгадайте загадку:

Прилетіли гості, сіли на помості,

Без сокири, без лопати

Поробили собі хати.

Так, це птахи. У народі кажуть, що весну приносять на своїх крилах птахи з теплих країв. І ще кажуть, якщо веснянок заспівати разом із жайворонком - маленькою дзвінкоголосою пташкою, то весна обов'язково з'явиться. Ось дивіться, що в мене в кошику (Дістає одного жайворонка з кошика, тримає в руках і звертається до нього із закличною веснянкою: «Чом ти, жайворонку...»).

Цих жайворонків я напекла багато. Колись у давнину діти ходили по селу, співаючи веснянок, і сповіщали про прихід Весни. Давайте разом заспіваймо веселої пісеньки (діти з ведучою тримають у руках жайворонків, повільно ходять по залі і співають «Вийди, вийди, Іванку...»).

Ведуча: Щось уже потеплішало, треба кожуха знімати. Звучить лірична мелодія, з'являється Весна - дівчина, прибрана в національний костюм, у великому вінку зі стрічками, з квітами і кошиком у руках.

Весна:

Я весна-красна, принесла вам літечко»

Ще й рожевую квіточку.

Та вроди, боже, житечко,

Ще й озимую пшеницю

І деяку пашницю.

Старим дідам по тиночку,

Старим бабам по серпочку,

Малим дітям по яблучку,

А дівчаткам по віночку,

А хлопчаткам по гудочку.

Весна вдягає дівчаткам на голівки по віночку, а хлопчикам роздає сопілки. Весна:

Принесла я вам, дітки, сонечко -

Гарна в мами донечка.

Я вам принесла літечко,

Ще й зелене житечко.

Годі, діти, сумувати,

Час вже пісню починати.

Усі діти разом з тіткою Одаркою і Весною стають у хоровод. Виконується хоровод «Вийду я за стінку».

Звучать вступні акорди до «Кривого танцю». - Хлопчики відходять від стіни й імітують гру на сопілках. Четверо дівчат сідають на певній відстані одна від одної у чотирикутник, решта, взявшись за руки, в'ється мотузком між ними. Весна йде попереду і співає:

Дівка танок водила,

Що виведе та й стане, (2 р.)

На дівочок погляне,

Чи всі дівки танок в'ють. (2 р.)

Ведуча:

Спасибі, щедра Весно, Пісеньки співали,

Що свято нам принесла, В решето складали.

Ще й червонії квіточки. Повісили решето на вербі,

Щоб квітчалися дівочки. Як налинули лебеді

Та звалили решето додолу,

Час вам, дівчата, додому.

Ведуча: Весна прощається з дітьми.

Згадуючи весняні свята, неможливо обійти увагою «Великдень - свято всіх святих». Одна з легенд оповідає, що коли Христос народився, сонце світило дуже сильно, один день тривав тиждень. А коли Христа розіп'яли – день поменшав.

На Великдень Христос воскресає. День знову стає великим. Великдень відзначається в першу неділю після весняного рівнодення й випадає в різні дні в період з 22 березня по 25 квітня за старим стилем.

У четвер печуть паску, святять Її у церкві, їсти не свячену - гріх. Навіть господиня, витягуючи паску з печі. не куштує її, щоб не порушити народної традиції.

У великодню суботу фарбують крашанки і розмальовують писанки - яйце у слов'ян було символом перемоги життя над смертю. Парубки дарують писанки і крашанки дівчатам, батьки роздають Їх дітям.

Не прийняти від когось у дарунок писанку чи крашанку означає дуже образити того, хто дарує її. Писанка — це весняне свято доброзичливості.

Можна розіграти з дітьми старшої групи інсценівку із святковою їжею. Діти одягають відповідні шапочки чи костюми. На столі, застеленому скатертиною, стоїть кошик із святковою їжею.

Вихователь і діти читають вірші, загадують загадки про пасхальну святкову їжу. Наприклад:

Тішиться маленька паска. Та й Паскою Великдень

Тішусь і я. Звуть люди на землі.

Що несу її в руках я, Тоді і день великий,

Що вона моя. Як Паска на столі.

* **

Я писанка-красуня, Мене кладуть у свято

Вся в рисках і квітках. На пишному столі,

Красу митців несу я, Щоби моїм убранством

їх славлячи в віках. Пишалися малі.

* **

Смачніша всіх на світі Беруся радо в боки:

І найситніша – я! - Гей! Гоп! Са-са-са!

Мене Їдять і діти, Червоні в мене щоки,

І вся людська сім'я. Танцює ковбаса.

З прадавніх часів у нашому народі збереглося свято Тополі. Обирали найстрункішу дівчину, піднімали її на руки над головою, вішали на неї хустки, стрічки, намисто і водили її селом, полем, луками, співаючи:

Стій,тополенько.

Стій, не розвивайся.

Буйному вітроньку

Не піддавайся...

У суботу перед зеленими святами - трійцею — гілки тополі разом з гілками інших дерев втикали у ворота, щоб відігнати нечисту силу. В якій хаті дівчина народилася, то на видному місці біля обійстя маленьку тополю садили. Існувало й повір'я: якщо дитина горбата, треба стати під тополею, міцно обняти Її, і вона «забере» горб.

Серед рослинного світу тополя - найвиразніший жіночий символ. Порівнюючи з деревом вроду і ставність дівчини, у народі кажуть: струнка, як тополя; тонка, як тополя.

Густою зеленню ці дерева здалека вабили подорожніх спекотного дня. Втім полегкість, яку відчуваємо під тополями, невипадкова. Вони очищають повітря від бактерій, пилу, бруду.

Серед народних свят, які відзначаються влітку, найулюбленішими є купальські. Вони здавна були в Україні не релігійним, а народним святом Природи, коли люди купалися, тобто збиралися докупи, купались і запалювали вогнища, наче очищаючись вогнем і водою.

Із самого ранку селом ходять дівчата-підлітки з оберемками польових і лісових квітів, плетуть з них вінки.

Перед заходом сонця на вигонах, біля річок збираються дівчата з квітами та вінками в руках. Хлопці приносять зрубану розлогу вербу. Це Купайло. Дівчата обмітають навколо верби галявину, посипають її чебрецем, м'ятою та іншими квітами, а гілки заквітчують васильками, чорнобривцями, червоним маком. На самім вершечку - вінки з калини та барвінку.

«Вже!» - гукає одна з дівчат. Подруги надівають вінки, стають навколо верби, беруться за руки і, повільно кружляючи в хороводі, співають купальські пісні. Неподалік хлопці бігають. Дівчата запалюють «гільце» - невеличке деревце й танцюють навколо нього, промовляючи діалог з Іваном Купайлом.

Наприкінці топлять Купайла, а дівчата тікають від нього і кидають у воду віночки.

Влітку влаштовують свято косовиці. Наводимо сценарій цього свята.

У залі розставлено квіти, на луках - трава, кілька копиць сіна. Старші діти або дорослі виконують ролі господарів. Дошкільники і дорослі одягнені в українське національне вбрання. Дієві особи: господар, господиня, їхнядонька.

Господиня:

Ой, літечко теплесеньке. Сонцем граєш любесенько,

Ой. літечко-літо! Ой, літечко-літо!

Яке ж бо ти гарнесеньке - Дощем сієш дрібнесенько -

Яскравії квіти. Гарне в полі жито.

Господар: Уже й липень настав. На луках трави медом пахнуть. Треба Їх косити та сіно сушити. Бо, як кажуть у народі: зима біла, та не їсть снігу, а все - сіно. А корова-матінка всю зиму запашним молоком та сиром частувати буде, коли сіна вдосталь поїсть. Треба, жінко, моя господине, толоку збирати - сусідів гукати. Дочка: Батьку, а що се толока, для чого сусідів шукати?

Господар: Слухай, донечко. Люди в Україні кажуть літній день - за зимовий тиждень. Встигнемо за один день сіна накосити вдосталь - зимувати в голоді не будемо. Допоможуть нам сусіди - добрі люди, то й ми з матінкою їм у пригоді станемо.

Господар виконує закличку до косарки «Як пішов я по дворах».

Господиня: Це вже, донечко, здавна повелося. Щирі люди допомагають одне одному. Люди сіно допоможуть швиденько скосити, а ми їх будемо смачно пригощати.

Господар: Гей, сусіди, приходьте толокувати, в полі косарувати. Господиня буде вас частувати, будемо разом пісні співати (виходять на середину зали всі діти: дівчатка в руки беруть невеличкі букети польових квітів, кілька колосків трави, хлопці - «коси»).

Господар: А тепер, люди добрі, візьмемося за працю. Як сіно косять, то дощів не просять (виконується косарка «Ой чиї то косарі?»). Хлопчики двома рядами на певній відстані з «косами» повільно йдуть по залі, імітуючи рухи косарів. Дівчатка йдуть за ними з букетами квітів, імітуючи рухи грабарів. Господар та господиня співають косарську пісню: «Ой чиї то косарі?»

Господиня: Ви втомилися, працювали, час відпочити. Прошу всіх до коша, будемо, частувати.

Діти разом з ведучими сідають на розстелений килимок і пригощаються пампушками з часником або медом з яблуками (чи іншими українськими стравами).

Господар: А зараз час косарки! Діти, ви пісень багато знаєте? А танцювати вмієте? Ну, тоді виходьте, музики, звеселяйте толоківців.

Діти виконують на музичних інструментах українські мелодії, сюжетні танці, пісні-ігри, водять хороводи, співають пісні тощо.

Восени завжди святкується закінчення збору врожаю. Традиційно жнива вінчає прекрасне свято - обжинки. Зібравшись великим гуртом, люди славлять працю хліборобів, щедрий урожай. Свято починається на полі. Здавна ведеться у кінці ниви залишати невеличкий невижатий клаптик пшениці або жита, який у народі називають «бородою» або «козою». Його старанно обкопують, перев'язують стрічкою, а зерно витрушують на землю, щоб нива добре родила й на майбутнє. Біля цієї «бороди» збираються женці, звивають останній сніп - обжинок - наряджають його. Роблять ще маленький снопик з парної кількості колосків (20-30), перев’язують червоним шовком, прикрашають кетягами калини («Спасова борода» або «коза»). Найкращій трудівниці дарують вінок із колосків - символ закінчення жнив, символ краси і величі праці.

У дошкільному закладі обжинкам можна присвятити цілий день. Зранку - обжинкове свято, що розпочинається колективною працею на маленькому полі; на прогулянці - народні ігри, хороводи та пісні відповідної тематики; у другій половині дня старші вихованці можуть показати молодшим інсценівку народної казки «Колосок». Варто на обід приготувати страви української національної кухні. Добре, якщо в цей день періодично звучатимуть фонограми українських народних пісень.

До зимових свят належать колядки та щедрівки, що були важливою складовою частиною колись розгорнутого обряду зустрічі Нового року. Виконувавсь обряд у період зимового сонцевороту (з 24 грудня по 6 січня).

Походження назви колядка остаточно не визначено, хоча вона відома більшості народів світу. Назва щедрівка. що збереглася тільки в Україні, точніше виявляє значення цього виду пісенності - викликати щедрість природи величальними піснями.

Колядували хлопці, ходячи по дворах із саморобною зіркою, іноді в супроводі переодягнених Малайки, Кози, Ведмедя, Солдата. Якщо їх запрошували до хати, вони розігрували сценки з народної вистави, в якій пророкували добробут у господарстві.

Щедрували в новорічну ніч переважно дівчата: в перший день ходили по хатах із засівалками чи посипалками, посипали зерном навколо себе і виголошували коротенькі віршики-побажання.

Колись бувало в кожній хаті радо чекали приходу ватаги щедрівників, які співали на Новий рік, на щастя, на здоровая. Це вважалося доброю прикметою, віщувало багатий урожай і приплід худоби. Та перед тим. як зайти до хати щедрівники мали дістати запрошення.

- Отже, зібравшись на подвір'ї, у господаря під вікнами, вони співали:

Ой чи є, чи нема, пан-господар вдома?

А вже, зайшовши до хати, співали величальних пісень господареві й господині, їхнім синові, дочці і всій родині відповідно обставин. Співали вперемішку з веселими примовками та віршованими привітаннями, які нерідко складали самі. Незмінними учасниками щедрівницьких ватаг були костюмовані персонажі - Маланка (хлопець, перевдягнений у дівчину), Василько (дівчина, перевдягнена у хлопця), Дід-проводир з Козою (символ родючості й достатку), Чорт, Ведмідь, Циган з Циганкою.

Наприклад, Маланка береться встановлювати в Новому році новий «лад», бере відро або чоботи і ставить їх на стіл, а тарілки чи годинник переставляє зі столу на підлогу. Далі починає підмітати хату, обов'язково щось упустить чи переверне і ще більше наслідить.

Коза скаче по хаті, підбадьорювана вигуками всіх присутніх, лякаючи дітей рогами. Господар і господиня частують щедрівників пиріжками, печивом, цукерками. Для збирання подарунків передбачлива ватага має свого мішоноша з розмальованим мішком.

Для кожного з цих персонажів і ритуалів є й відповідні пісні та примовки. Подякувавши господарям за гостинність, щедрівники йдуть від хати до хати. Добре, коли у складі ватаги є ще й музики - скрипка, баян, сопілка, бубон. Це допомагає створити веселий святковий настрій, озвучити вечірню тишу. Обійшовши таким чином усю околицю, щедрівники збираються десь у хаті чи клубі і зустрічають Новий рік у веселому товаристві.

Вихователь розповідає дітям: Коли наставали Різдвяні свята в Україні, колядники, піймавши чарівним невідом найяснішу зірку і викувавши у чарівній кузні срібні дзвіночки, вирушали в далеку дорогу. Зірка світила їм, щоб колядники не заблукали, не збилися з путі, бо несли вони людям радісну звістку.

Срібні дзвіночки дзвеніли під вікнами, і люди тішилися, що до них ідуть аж три свята в гості. Перше свято — це Різдво Христове, і все, що бажали у цей святковий день маленькі колядники, неодмінно збувалося, бо слова коляду також були чарівні.

Щасливі люди пригощали колядників медівниками, горішками, яблуками, різними ласощами. За Різдвом наступало друге свято - Новий рік. А ще воно зветься святом святого Василя. Василь приходив не сам, а з дівчиною Маланкою. Всі рядились у чудернацький одяг. Було дуже весело, навіть трішечки страшно, бо раптом, мов з-під землі, з'являлися волохаті ведмеді, бородаті цапи, рогаті чортики, князі з булатними мечами, старезна відьма, і навіть. Котигорошко з велетенською булавою. Але не треба боятися, бо це наші колядники, перевдягнені в казкових героїв. Разом з Маланкою вони вели танок і співали:

Ой чортику Васильчику,

Посію тебе в городчику.

Буду тебе шанувати,

Сім раз на день поливати.

Вранці наступного дня колядники, знявши свою чудернацьку одежу, знову бігли від хати до хати. Кожен з них ніс торбинку, в якій були пшеничні зерна. Вони сіяли зерна по хатах, примовляючи:

Сійся, родися жито, пшениця,

Жито, пшениця, всяка пашниця,

Коноплі по стелю, льон по коліна,

Щоб у вас, хрещених, голівка не боліла.

Оскільки і зерна, і слова були чарівними, кімната відразу ставала широким полем, на якому сходила зелена пшениця, починали співати пташки, розцвітали волошки і. польові маки. На дворі гула хуртовина, та тут усі раділи, бо маленькі колядники приносили до кожної хати жменьку веселої весни.

Третє свято було найщедрішим, бо колядники ці - чи день щедрували. Вони співали таку щедрівку:

Ой сивая та зозуленька,

Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на здоров'я!

Усі сади та й облітала,

Щедрий вечір...

А в одному та і не бувала,

Щедрий вечір...

А наступного дня, зранку, люди йшли до річки або ставка. Там вони вирізали великого хреста з льоду. Приходив священик і освячував воду. Люди набирали собі у глечики тієї водиці і берегли її цілий рік, ласкаво називаючи водичкою-Йорданичкою, бо це була жива вода, яка приносила здоров'я і красу. І свято називалося Святе Водохреще або Йордан.

Потім найсміливіші юнаки купалися в ополонці і всі співали:

Йордан, Йордан, вода студененька,

Пречиста Діва воду брала,

Своє дитя напувала.

Священик ходив по селу і скроплював святою водичкою-йорданичкою кожну оселю, щоб до людей у двір приходило тільки щастя, щоб обминали їх нечисті сили зла.

І знову колядники заходили до кожної хати. Вони нікого не забували - ні старої самотньої бабусі, що на краю села, ані хворої дівчинки, що мешкала у великому місті на найвищому поверсі, під самісіньким дахом. Колядки приносили самотній бабусі радість, а дівчинці здоров'я.

І ви, любі мої діти, навчіться оцих чарівних колядок та щедрівок. Тато допоможе вам змайструвати різдвяну зірку, а дідусь подарує срібний дзвіночок, саме той, з яким він ще маленьким хлопчиком ходив колядувати. Тоді ви також станете колядниками, які приносять людям добру звістку, щастя і радість.

Кожний педагог складає свої варіанти сценаріїв національних свят, прилучає дітей до українських народних звичаїв та обрядів,

Практичні завдання

1. Випишіть різні жанри малих фольклорних форм.

2. Складіть конспект заняття з використанням української казки.

3. Розробіть сценарій одного з народних українських свят.


^ РОЗДІЛ IX


МЕТОДИКА ОЗНАЙОМЛЕННЯ ДІТЕЙ З

ТВОРАМИ УКРАЇНСЬКИХ

ПИСЬМЕННИКІВ


§1. Завдання і зміст ознайомлення дітей з творами, українських письменників

Сьогодні українська дитяча література має чимало відомих письменників і поетів: це П.Тичина, М.Познанська, Н.Забіла, П.Воронько, А.Малишко, Ю.Збанацький, М.Сингаївський та ін.

Читання оповідань, віршів уводить дітей у широкий навколишній світ, знайомить із дійсністю. Книга – джерело знань. Вона допоможе дитині познайомитися з історією Батьківщини в поетичній чи прозовій формі.

Літературні твори несуть дитині радість, захоплюють змістом, силою впливу художніх образів, виразністю мови, музикою віршів. Книга відкриває перед дитиною світ явищ, не доступних безпосередньо досвіду, допомагає їй орієнтуватись у довкіллі, пізнавати дійсність. Художня література розповідає про життя і працю людей (твори М.Коцюбинського «Десять робітників», Т.Коломієць «Хліб», О.Донченка «Голубий гвинтик», «Золоте яєчко»). Книга вчить спостерігати, мислити, збагачує почуття дитини, сприяє формуванню її характеру, закладає фундамент майбутнього світогляду. Кращі твори художньої літератури допомагають формувати в дітей моральні риси майбутнього громадянина. Слухаючи оповідання, дитина живе життям героїв, стає учасником подій, співчуває позитивному героєві, засуджує зло. Літературні твори допомагають виробити відповідне ставлення до явищ довкілля, вчинків людей.

Читання і розповідання літературних творів дітям є важливим засобом як розвитку мовлення, так і їхнього естетичного виховання. Вплив літературних творів на розумовий, моральний та естетичний розвиток дитини залежить від добору відповідних творів, розуміння їх, уміння вихователя керувати процесом сприймання.

Джерелом художньої літератури в дошкільному закладі є твори класиків і сучасних письменників.

Уже в дошкільному віці дітей слід познайомити з класичною літературою, творами сучасних українських письменників: Є.Гребінки, Т.Шевченка, Марко Вовчко, Л.Глібова, Панаса Мирного, І.Франка, П.Грабовського, М.Коцюбинського, Лесі Українки.

Центральне місце в роботі з дітьми посідають твори таких письменників: П.Тичини, А.Малишка, М.Рильського, Н.Забіли, Г.Бойка, ГЇ.Воронька, Т.Коломієць, Н.Сингаївського, А.Камінчука, Л.Костенко, оповідання А.Головка, О.Гончара, О.Іванепко, О.Донченко, В.Сухомлинського.

У ході ознайомлення дітей з українською художньою літературою вихователь повинен вирішувати такі завдання:

- виховувати любов до художнього слова, бажання запам'ятовувати і читати вірші українською мовою;

- виховувати повагу і бережливе ставлення до дитячої книги, вміння користуватися книгою, виховувати інтерес до книги, бажання мати власні книги українською мовою;

- виховувати вміння слухати і розуміти зміст прочитаного, не перебивати читача, бажання сприймати зміст українських художніх творів на слух;

— виховувати оцінювальне ставлення до героїв дитячої книжки.

Добираючи художні твори для читання, вихователь має керуватися такими вимогами до них.

Основна вимога - художні твори не повинні бути перекладними. Перекладний твір допускає вживання слів окремих зворотів тієї мови, якою він був написаний. Тому зовсім недоцільно читати в російськомовному дошкільному закладі твори А.Барто, С.Маршака, К.Чуковського українською мовою, діти добре Їх знають російською мовою.

Художній твір повинен сприяти моральному, патріотичному, естетичному вихованню, прищеплювати позитивні якості поведінки.

Висока художня майстерність твору - це захоплюючий сюжет, виразна художня форма, жива, багата мова, яскраві образи героїв. У творах для дітей мають бути народні образні вирази, прислів'я, приказки, вдало вплетені в текст. Недоцільно читати твори з полегшуючими, «дитячими» словами.

Улюбленими книгами дошкільників є твори із захоплюючими сюжетами, динамікою подій, що інтригують дитину, спрямовують її увагу на сприймання їх змісту. Це твори І.Франка, М.Коцюбинського, Ю.Збанацького, М.Вінграновського, Д.Павличка та ін.

Простота й ясність композиції досягається конкретністю зображення героїв, чіткою, зрозумілою зав'язкою, послідовністю розгортання подій, яскраво вираженою кульмінацією і несподіваною розв'язкою, з якої можна вивести певне моральне правило, моральну позицію.

Діти дошкільного віку на кожному віковому етапі (молодша, середня, старша групи) мають свої специфічні особливості розвитку психічних процесів (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уява). Дітей знайомлять також із творами своїх місцевих, регіональних письменників.

Певні вимоги ставлять і до героя дитячої книжки. Дошкільник повинен мати свого улюбленого героя, якого міг наслідувати, хотів би бути схожим на нього. Для цього дитині потрібен герой-одноліток.

Герой дитячої книги має бути діяльним, брати активну участь у житті суспільства. Такі герої Н.Забіли (Ясочка, Катруся), О.Донченка (Софійка) та ін.

У дитячого героя повинні бути ті самі риси характеру. що й у сучасних дітей. Діти не люблять занадто дисциплінованого, слухняного, позитивного ідеального героя.

У житті таких не буває. З дитячим героєм повинні траплятися ті самі неприємності і пригоди, що і з дитиною. Тому діти із захопленням розповідають про Буратіно, Незнайку, Вереду.

Дитячий герой повинен бути показаний у розвитку. Від першого знайомства з ним до останньої сторінки книжки герой підростає, долає свої негативні якості, дізнається про щось нове.

Зміст ознайомлення дітей некорінної національності з творами українських письменників наводиться у варіативних програмах з розвитку українського мовлення та відповідних розділах програм навчання та виховання дітей у дошкільному закладі. Крім того, вихователь сам може добирати нові твори сучасних українських письменників, які відповідатимуть педагогічним вимогам, віку дітей, порі року.

Добираючи для читання твори у старшому дошкільному віці, слід обов'язково враховувати регіон, в якому розташовано дошкільний заклад. Наприклад, дітей Галичини. Буковини знайомлять із творами Ю.Федьковича, І.Деркача, І.Блажкевич, С.Пушика, Марійки Підгірянки, Віри Багірової; на Закарпатті - твори В.Духновича, С.Жупанина; на Львівщині - О.Сенатович, В.Лучука, І.Кравченко; в Запоріжжі - твори П.Ребра, на Рівненщині - Л.Пшеничної тощо.

Тому вихователі російськомовних дошкільних закладів кожного регіону самі складають тематичний перелік творів українською мовою для кожної вікової групи. При цьому обов'язково слід передбачити твори усної народної творчості, українських класиків, відомих сучасних поетів та письменників і твори місцевих літературних митців, узгоджуючи їх з темами занять з розвитку українського мовлення.






залишити коментар
Сторінка15/20
Дата конвертації21.09.2011
Розмір4.21 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20
плохо
  1
хорошо
  3
отлично
  15
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

Загрузка...
База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Загрузка...
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх