Посібник для студентів-філологів Севастополь icon

Посібник для студентів-філологів Севастополь


Схожі
Коментарі (Лекції) Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для...
Коментарі (Лекції) Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для...
Та мовностилістичні рекомендації щодо їх оформлення Посібник для студентів...
Навчально-методичний посібник з курсу...
Львівський національний університет імені Івана Франка...
Навчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів...
Є. Тихомирова Зв’язки з громадськістю Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як...
Арків хнамг 2006 Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для...
Ткачук М. П. Колінько О. П...
Навчально-методичний посібник для студентів заочної форми навчання...
І. В. Недайнова електронний посібник...
Яцківський Л. Ю., Зеркалов Д. В. З57 Транспортне забезпечення виробництва. Навчальний посібник...



страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9
повернутися в початок
^

Стилістично забарвлена лексика


Під стилістично забарвленою лексикою розуміють функціонально-стильову та експресивно-емоційну багатозначність слів. Експресивне забарвлення слів виникає як допоміжний ефект при наявності у слова будь-якої маркованості на загальному нейтральному в будь-якому відношенні тлі (переносне значення, обмеженість сфери вживання тощо). Саме функціональне забарвлення призводить до появи у слова надзвичайної виразності.

Існують різні кваліфікаційні лексики з точки зору її функціональної та жанрової приналежності. Але під час використання забарвлених слів в художньому тексті не завжди можна точно визначити тип забарвлення. При цьому необхідно встановити не приналежність слова до будь-якого стилю мови, а сам факт наявності відповідної забарвленості слова в порівнянні з тим, що є нейтральним до авторської мови. При цьому не завжди орієнтиром для визначення цього забарвлення можуть слугувати тлумачні словники:

  1. Поспішають чарівниці жартувать на вечорниці

(Я.Щоголів)

  1. Мавки чорноброві ждатимуть твоєї вірності й любові

(В. Симоненко)

У загальному плані характеристика стильового забарвлення може бути визначена за допомогою термінів “підвищене” та “принижене” забарвлення. Підвищене забарвлення – це загальний відтінок книжності у слові, як характерне для наукових та офіційно-ділових текстів, або стало традиційним для поезії, або пов’язується з урочистими, риторичними творами. Серед такої лексики багато запозиченої, в тому числі старослов’янізмів, в традиційно-поетичній формі. Більшість архаїзмів набуває підвищеної стилістичної забарвленості. Деякі афікси (в основному запозичені із європейських мов або старослов’янської) можуть бути ознакою приналежності до високої лексики. Розглянемо приклади:

  1. Виможе хлопчик зватися Богданком,

Коли епоха зветься НТР?

Л.Костенко

  1. Возвеличу малих отих рабів німих.

Т.Шевченко

  1. Уся старшина присягу виконала на послушанство.

Ю.Мушкетик


  1. Відлюбилося. Відвірилося. Відпраглося.

В.Стус

  1. Стояла баба, руки склала.

Старій давно пра-пра-пра-про...

М.Вінграновський

Принижене стильове забарвлення свідчить про використання слів переважно в розмовному стилі. Межа між нейтральними та розмовними словами в певній мірі умовна. Об’єктивними показниками можуть бути окремі афікси, а також показник оцінності в семантиці слова.

Окреме місце займають слова, що мають народно-поетичний відтінок. Їх не можна віднести ні до високої, ні до низької лексики, так як вони мають деякий розмовний відтінок і є частиною усного мовлення, але, з іншого боку, вони надзвичайно поетичні й виражають окремі відтінки емоцій, що пов’язані з книжною мовою:
^

І в дорогу далеку



ти мене проводжала.

І рушник вишиваний

на щастя, на долю дала

А.Малишко

Під час аналізу тексту необхідно встановити наявність у слові функціонального забарвлення. Необхідно оцінити використання такого слова на тлі літературної мови часу створення (чи було закономірним, архаїчним чи новаторським):

^ Недоїздячи верстов зо дві-зо три до Києва,

взяли вони у ліву руку.

П. Куліш – природний архаїзм часу.

Треба визначити мету використання такого забарвлення (мовна характеристика героя, вираз авторської оцінки явища, підпорядкування законам жанру тощо). Варто пам’ятати, що письменник не завжди використовує стилістично забарвлену лексику у відповідності з встановленими правилами (висока лексика створює відчуття урочистості, а низька – враження звичності, вираження негативних або “побутових” емоцій). Стилістичне забарвлення може набувати особливих відтінків в контексті, іноді навіть в противагу мовним. Наприклад, книжна лексика може виражати іронічні ставлення до героя, ситуації тощо, а розмовна – передавати найвищі почуття, захват. Цікавими є ефекти використання високої та низької лексики в одному тексті.

^

Лексика, обмежена сферою вживання


Під лексикою, що обмежена сферою вживання, зазвичай розуміють діалектизми, професіоналізми, жаргонізми. Всі ці слова перебувають за рамками літературної мови, т.б. вони не входять в нормативний словник сучасної мови і, як наслідок, можуть бути незрозумілими читачеві. У зв’язку з цим така лексика майже завжди (навіть якщо повністю зрозуміла) сприймається читачем як особливо відзначена, що виділяється на загальному нейтральному тлі, тому можна говорити про її експресивність.

Питання про можливості й особливості використання цієї лексики багаторазово дискутувалося і вченими-філологами, і самими письменниками. Справжні художники слова використовують її вправно, так, щоб не затруднити сприймання тексту, а навпаки, сприяти його глибокому розумінню й підвищенню його естетичної вартості. Кількість слів, обмежених сферою використання, повинна бути в тексті помірною, кожне звернення до цих слів повинне бути викликане вагомими причинами.

Існують відповідні способи введення цієї лексики в текст (пояснення за допомогою синонімів, опис названої реалії і т.ін.), хоча досить часто письменники використовують ці слова і без усякого розкриття значення, що теж може бути досить виправданим. Ми спостерігаємо це або в тих випадках, коли слово, хоча й нелітературне, але розповсюджене досить широко й відоме більшості читачів, або ж тоді, коли автор і не розраховує на повне розуміння значення слова, а використовує його для створення певного стилістичного ефекту.

Діалектизми досить часто використовуються письменниками у двох напрямах. Слова, що не мають синонімів в літературній мові та називають предмети місцевого побуту (етнографізми), слугують для позначення відповідних реалій. Вони менш експресивні і стильовий ефект від їх використання полягає у тому, що створюється певний місцевий колорит, читач ніби занурюється в атмосферу того побуту і відчуває себе учасником подій, що відбуваються. Слова, синонімічні літературним, як правило, знаходимо в мові героїв, вони допомагають створити живі образи, свідчать про приналежність героїв до певного середовища, про недостатній рівень володіння літературною мовою.

Та цим можливості використання діалектизмів не обмежуються. Вони можуть служити письменникові для вираження свого відношення до зображуваного, можуть передавати різні емоції автора чи героїв (іронію, позитивне чи негативне відношення тощо), бути засобом стилізації.

Розглянемо приклади:

  1. ^ Колоритні характерологічні діалектизми:

“  Ой їмостечку, біг би вас укрив від усякої прички! Ану-то підладайте цесу ватру своєв ручков: маєте руку щасливу, то й через вас біг дасть

маржинки. Ади, примножит...”

Г. Хоткевич

  1. Авторське ставлення до зображуваних реалій:

“Котивсь зеленими царинками, безстрашно забирався у темний ліс, де гаджуги кивали над ним галузками, як ведмідь лапами. Ледве помітний в лісовім зелі, збирав квіти и косичив ними свою крисаню, а утомившись, лягав десь під сіном, що сохло на остривах.

М. Коцюбинський


Термін “професіоналізм” може мати широке та вузьке значення. У вузькому смислі це неофіційна, не літературна назва чого-небудь, що пов’язане з відповідною професією. В широкому – і офіційні й неофіційні спеціальні, обмежені у використанні професійні назви. Під час аналізу художніх текстів більший смисл має друге розуміння, тому що відсутність їх у словниках створює для читача утруднення, а тому у тексті й виділяються всі спеціальні найменування.

Мета використання професіоналізмів у художньому тексті майже така ж, що і при використанні діалектизмів. Їх можна знайти у мові героїв, в авторському повіствуванні. Більшість цих слів не має синонімів в літературній мові і вибір для письменника полягає в тому, що він може поміщати в текст професіоналізми або обходитись без них. В тих випадках, коли питання вирішується на користь цих слів, автор намагається створити ефект занурення читача в професію героя, в її атмосферу, її закони, особливості, проблеми – в якийсь незвичайний і таємничий світ, що може поглибити розуміння образу героя і, крім того, сам по собі надзвичайно цікавий:

^ Перчин сів за стіл, широко розставивши лікті над схемою... Ось тут він розташував лічильник Черенкова, під ним знизу містилась посріблена посуда з дистильованою водою, далі світлозбираючий конус, вкритий окисом марганцю, а на невеликій віддалі від нього фотопомножувач і посилювальна схема на електронних лампах.

Н. Рибак

Використання жаргонізмів обмежене їх закріпленістю за певною соціальною групою, об'єднаною спільністю інтересів. Словник жаргонів дуже рухомий, часто поновлюється; його елементи можуть мати більшу або меншу розповсюдженість, використовуватись на обмеженій території, у вузькому колі осіб чи надзвичайно широко. В художніх творах знаходимо слова із жаргонів школярів, студентів, декласованих елементів і т.ін. Більшість жаргонізмів має відповідники в літературній мові; тому часто вони використовуються для мовної характеристики, хоча, разом з тим, допомагають нам уявити й життя певного кола людей, прийняті в ньому правила, звичаї, існуючий інтелектуальний чи культурний рівень тощо.

В якості жаргонізмів можна розглядати й термінологію, пов'язану з іграми (карти, дитячі, спортивні), оскільки гравці об'єднуються не за професійною ознакою, а "за інтересами".

Наведемо приклади:


  1. "Кладу чистого, потім ріжу в самісінький кут, а він стоїть, як телепень, вухо чеше".

В.Марусяк

  1. "Ми змовкли. З кімнати з чотирьох боків чувся гвалт гравців: "П'ять без козирної, дуплетом всередину…"

"Підкручуєш ?"

"Нема карти!"

"Ваша гра. Та-ак, куплено. Так і буде, як купили".

А. Свидницький


Запозичена лексика

Запозичена лексика в сучасній українській мові може бути забарвленою функціонально-стилістично або експресивно, а може бути й нейтральною. Під час аналізу художнього тексту нашу увагу привертає лише забарвлена лексика: її ми повинні виявити в тексті й встановити мету її використання. Не завжди легко визначити, чи має іншомовне слово в українському тексті певну виразність чи воно сприймається читачем так само, як загальне нейтральне українське тло.

Простіше буває з функціонально забарвленою лексикою: її забарвлення може бути встановлене за допомогою словника або завдяки спробам уявити слово в різних функціональних стилях. Серед них багато старослов'янізмів (піїт, сущий, глас, словеса), що мають високе книжно-поетичне забарвлення й традиційно використовуються в стилях 19 ст. Такі слова, як правило, мають українські синоніми, тому їх легко визначити в тексті, мета їх використання завжди очевидна. Неважко також встановити книжне забарвлення наукових та політичних термінів.

Якщо слово не має закріпленого у мові функціонального забарвлення, його використання може бути як експресивним, так і нейтральним. В значній мірі це залежить від часу запозичення слова та ступеня його всебічного (фонетичного, лексичного і граматичного) засвоєння. Так, давньогрецьці запозичення миска, мак, піп, театр нами вже давно не сприймаються як іншомовні, а такі нові запозичення як дисплей, комп'ютер, кемпінг   ще не повністю засвоєні лексично і зберігають відтінок чужого для українських текстів, відповідно, можуть бути досить експресивними. Процес повного засвоєння є досить тривалим, у зв'язку з цим експресивність змінюється і тому завжди необхідно намагатись визначити те положення, яке слово займало в мовному середовищі на момент створення художнього твору.

Слід враховувати, що сама по собі лексична одиниця може бути досить засвоєна і невиразна, але в тексті набуває експресивності завдяки великій кількості інших запозичень, або тому, що автор спеціально використовує її як особливо відзначену (наприклад, на загальному зниженому стилістичному тлі у мові малоосвіченого героя).

^
Використання синонімів, антонімів, омонімів

Поки що ми не розглядали використання в художньому тексті особливо визначні лексичні одиниці. Однак слова існують в мові не ізольовано, а у зв’язках різного роду. Так, явища синонімії, антонімії та омонімії являють собою об’єднання слів в системи по відношенню подібності чи відмінності. Письменник може звертатись до цієї ознаки мови, використовуючи її з певною метою – для кращого вираження смислу чи для створення експресивності тексту, або для того та іншого одночасно. При цьому він використовує декілька взаємопов’язаних елементів системи зразу. Уявлення про відношення, що існують між цими елементами в мові, є й у читача, саме воно допомагає йому зрозуміти творчий задум автора. Таким чином текст передає додаткову семантичну та стилістичну інформацію.

Синоніми – це слова, що об’єднані в групи за відношенням подібності, схожості, але в той же час обов’язково мають різницю (в семантичному та стилістичному забарвленні). Саме поєднання подібного та відмінного і дають можливість художникам слова використовувати синоніми в тексті досить ефективно та з допомогою різноманітних засобів. Під час аналізу використаних у творі синонімів ми повинні чітко уявляти, що їх об’єднує і що роз’єднує. Семантичні (ідеографічні) синоніми розрізняються відтінками значення, і їх використання спрямоване в першу чергу на уточнення смислу, хоча й не без експресивності: будь-який повтор (в даному випадку називання за допомогою різних слів однієї реалії) виразний. Стилістичні синоніми мають різне функціонально-стильове забарвлення, відповідно, їх одночасне використання експресивне, без сумніву, так як наявність слова, що стоїть поряд, нейтрального чи забарвленого, підкреслює стилістичне забарвлення іншого компонента. І, природно, надзвичайно виразні семантико-стилістичні синоніми, що розрізняються двома параметрами одночасно.

Якщо письменник підкреслює семантичну спільність синонімів, то читач отримує максимально точну уяву про предмет, слова доповнюють одне одного, уточнюються та конкретизуються деталі. Якщо наша увага акцентується на тому, що розрізняє синоніми, підвищується експресивність їх використання.

Тому під час аналізу тексту варто зрозуміти, який із засобів використання синонімів вибраний у даному випадку.

Важливо пам’ятати, що синоніми можуть бути мовними і контекстуальними. Об’єднуючи в тексті слова так, що вони стають синонімами, письменник тим самим підкреслює якісь сторони значення слів, в той же час ніби нехтуючи іншими. Це призводить одночасно й до більш точного вираження значення й до створення експресивності (так як все незвичне експресивне).

Крім названих вище загальних цілей використання синонімів у кожному випадку існують конкретні цілі, котрі пов’язані з приналежністю слів до якоїсь частини мови, з ситуацією їх використання тощо.

Приклади:

1. “Двоє п’яненьких кумів – з отих людей, з небораків, що звуть їх неминайкорчма або ж непролийкапля, зустрілись на той час під старою березою”

^ М. Ільенко

(емоційно цікавий випадок поєднання словотворення та синонімії)


2. “Прийшов і Герман Гольдкремер, найповажніший у усіх присутніх обивателів”

І. Франко

(контекстуальна синонімія)

  1. “Він нагадує тих, кого колись іменували піжонами, стилягами”.

Д. Шовкопляс

(зіставлення на лексико-семантичному рівні)

  1. “Куди голову прихилити? Хтось, мабуть, на жарти, раїв іти в університет. Молодий Шавкун задумався... Одначе не пішов в університет, а потяг пішки додому, до себе в Хитуни”.

Панас Мирний

(синонімія ускладнена полісемією)

  1. Я люблю слово “ковбой”, але “конюх” у мене викликає алергію”.

Д. Чорногуз

(лексична синонімія в суб’єктивному сприйнятті слів)


Антоніми об’єднуються в систему за принципом протиставності значення. У той же час їх семантика має відповідну схожість, інакше системні відношення були б неможливі. Існує багато способів використання антонімів у художньому тексті. В одних випадках на перший план виступає протилежність значень, в інших – те спільне, що є в семантиці слів. Антоніми в тексті завжди експресивні, тому що будь-який контраст виразний. Вони допомагають з’ясувати смислову сторону висловлювання при співставленні різних предметів чи ознак одного предмета, показують зміни, що відбулися у часі, різницю у сприйнятті будь-чого різними суб’єктами. Надзвичайно виразним є прийом, коли одному предмету приписують протилежні ознаки одночасно. Таке відображення, з одного боку, викликає враження несумірності, незвичності явища, а з іншого – підкреслює діалектичний характер описуваного. Цей принцип лежить в основі оксюморона – об’єднання в якості граматично пов’язаних слів з антонімічними коренями (майбутні, колишні).

Як і синоніми, антоніми можуть бути контекстуальними, в таких випадках відбуваються відповідні зрухи у семантиці слів і на перший план стає те, що в даному випадку необхідне письменнику.

Характерним є використання антонімів для текстів-роздумів, де вони допомагають авторові побудувати ланцюжок логічно пов’язаних думок, співставляючи та протиставляючи предмети та їх ознаки.

Широко розповсюджені випадки одночасного використання синонімів та антонімів, за допомогою такого прийому письменнику вдається максимально повно розкрити смислову сторону тексту: встановлення відразу усіх можливих в мові зв’язків слова допомагає виділити в його семантиці необхідні деталі та відтінки. При цьому часто проявляється смисл не одного слова, а всіх використаних елементів системи, тому що вони взаємно доповнюють та уточнюють один одного. Розглянемо деякі випадки:

^ 1. “Як людина мисляча, він розуміє, де добро, де зло, де правда, де брехння(використання декількох пар) В.Лізен

  1. Кувалась тут у більшовицькім гарті

Свобода-правда проти кривди-зла!

(словотворення й антонімія) В.Терещенко

3. “Називай чорне білим, біле чорним. Нині так роблять”.

(антонімія і семантичний словопорядок) Ю.Мушкетик

4. “Я швидко ступаю по дзвінкій тиші”

(оказіональне керування й оксюморон) Ю.Кравчук

При використанні паронімів (слів не тотожних, але близьких за звучанням) виникає подібний ефект:

1. “Премія буде наша. Ігра стоїть свічок”.

Д. Чорногуз

(фразеологія і паронімія)

2. “Далеко звідсілля, десь за бурхливим океаном, є чудова країна, звали її п’ятдесят років тому ^ Батагонією. <…> Буржуї гнобили робітників, а шляхетні іспанці – румяношкірих батагонців. Над батагонськими робітниками від сходу до заходу сонця свистіли батоги”

Я.Галан

(індивідуальне словотворення та етимологізація з натяком на патронімічну назву дійсно існуючої країни Патагонії).





залишити коментар
Сторінка2/9
своєму потенційному читачеві
Дата конвертації21.09.2011
Розмір1.38 Mb.
ТипДокументы, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы: 1   2   3   4   5   6   7   8   9
не очень плохо
  1
отлично
  3
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2014
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх