Методичні рекомендації та плани семінарських занять для студентів спеціальності 060101 «Правознавство» Львів 2009 icon

Методичні рекомендації та плани семінарських занять для студентів спеціальності 060101 «Правознавство» Львів 2009


1 чел. помогло.
Схожі
Методичні рекомендації та плани семінарських занять для студентів спеціальності 060101...
Методичні рекомендації до семінарських занять для студентів за фахом 060101...
Плани семінарських занять...
Плани І методичні рекомендації до семінарських занять для студентів усіх спеціальностей денної...
Програма, плани семінарських занять та методичні рекомендації щодо самостійної роботи для...
Програма, плани семінарських занять та методичні рекомендації щодо самостійної роботи для...
Програма, плани семінарських занять та методичні рекомендації щодо самостійної роботи для...
Міністерство освіти І науки україни національний університет...
Методичні рекомендації та плани семінарських занять для студентів денної та заочної форми...
Методичні рекомендації до семінарських занять та організації самостійної роботи з курсу “...
Методичні рекомендації до проведення семінарських занять з дисципліни Політологія для студентів...
Методичні вказівки...



страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


Міністерство освіти і науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Правничий коледж


ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА УКРАЇНИ

Методичні рекомендації та плани семінарських занять


для студентів спеціальності 5.060101 «Правознавство»


Львів – 2009

Загальні методичні рекомендації


Історія держави і права України – це новий предмет, який уведено в навчальні плани вищих і середніх юридичних навчальних закладів після проголошення Україною незалежності 24 серпня 1991 р.

У сучасних умовах утвердження Української незалежної правової держави значна увага приділяється підготовці висококваліфікованих спеціалістів-юристів, здатних свідомо продовжувати найкращі традиції українського державотворення.. Головним предметом вивчення цієї навчальної дисципліни є закономірності виникнення, зміни, розвиток типів та форм держави і права, а також конкретних державних органів і правових інститутів народів, що населяли і населяють територію України.

Вивчення історії держави і права України сприяє формуванню патріотизму та піднесенню національної культури. Історія держави і права України як наука є частиною загальної історії нашого народу, тісно пов’язаної з історією розвитку економіки, культури, науки та інших галузей людської діяльності. Водночас вона зберігає відносну самостійність і має особливо виражений об’єкт дослідження. Історія держави і права України є також наукою юридичною, однією з важливих державно-правових дисциплін. Вона охоплює розвиток усіх аспектів еволюції держави на території України – її державного механізму, права тощо.

Існує певна подібність історії держави і права з теорією держави і права. Але принципова відмінність між ними полягає у тому, що теорія держави і права вивчає переважно загальні закономірності різних народів, а історія держави і права – конкретні державно-правові системи, їхні особливості та характерні риси. Історія держави і права використовує науковий апарат, розроблений теорією держави і права, й водночас дає конкретний державно-правовий матеріал для таких узагальнень.

Зауважимо, що історія держави і права вивчає політичні інститути практично аж до сьогодення, тому вона стикується з чинним правом, допомагаючи певною мірою зрозуміти його сутність, негативні та позитивні сторони. Історико-правова наука, вивчаючи та узагальнюючи досвід минулого, сприяє пізнанню і використанню закономірностей державно-правового розвитку, уникненню повторення помилок. Проте, як уже зазначалося, це можливо лише за умови об‘єктивного аналізу історико-правового матеріалу.

Історія держави і права України є однією з правових дисциплін, яку вивчають на І курсі денної і заочної форм навчання.

Курс історії держави і права України (це однаковою мірою стосується і курсу історії держави і права зарубіжних країн) є своєрідним вступом до спеціальних юридичних дисциплін (конституційне, цивільне, трудове, кримінальне, процесуальне право та ін.), і ґрунтовне їх вивчення, у тому числі глибокий аналіз важливих законодавчих актів, потрібно не лише для підвищення якості історико-правової підготовки студентів та їх загальної правової культури, але й для всебічного глибокого усвідомлення специфіки галузей діючого права. А право, як відомо, зумовлене економічним ладом суспільства, його соціально-політичною структурою, зазнає впливу історичних традицій, пануючої ідеології, культури та інших факторів.

Згідно з навчальним планом, крім лекційного курсу з історії держави і права України, проводяться семінарські заняття. Їх мета - виробити у студентів уміння самостійно вивчати питання історії та теорії держави і права, аналізувати законодавчі акти, формулювати і обґрунтовувати історико-теоретичні висновки та узагальнення. Семінарські заняття не повторюють, а доповнюють і поглиблюють теми лекційного курсу і навчальної літератури. Готуючись до семінару, студент вчиться обґрунтовувати і формулювати свої думки, працюючи на семінарському занятті - він набуває навички публічних виступів, ведення дискусії, виявляє свої знання, наукову позицію та вчиться їх відстоювати, зміцнює впевненість в знаннях, переконаннях і свідомості.

Для підготовки до семінару студентові пропонуються тема, план семінару методичні рекомендації і рекомендована література з врахуванням нових оцінок історичних подій та осіб. Особливу увагу треба звернути на необхідність вивчення законів та інших нормативних актів. Це можуть бути не тільки чинні нормативні акти, але й так звані пам’ятки права, тобто ті норми права, які втратили свою силу, але дають цінні відомості про суспільний і державно-правовий лад, що існував у різні періоди історії держави і права України.

Основними джерелами вивчення курсу є наступні підручники для студентів вузів, що навчаються за спеціальністю “Правознавство”:

Історія держави і права України. У 2-х част. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В. Д. Гончаренка. – Київ, 2003.

Історія держави і права України: Підручник / За ред. А. С. Чайковського. – Київ, 2004.

Музиченко П.П. Історія держави і права України. – Київ, 2006.

Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – Київ, 2007.

Терлюк І. Я. Історія держави і права України. – Київ, 2006.

Хрестоматія з історії держави і права України. У 2-х т. / За ред. В.Д. Гончаренка. – Київ, 2003.

Хрестоматія з історії держави і права України: Навч. Посіб. / Упоряд.: А. С. Чайковський (кер.) та ін. – Київ, 2003.
^

Тема 1

ФОРМУВАННЯ, СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК
ТА ПРАВОВА СИСТЕМА РУСЬКОЇ ДЕРЖАВИ


(4 години)


І заняття

1. Формування державності у східних слов’ян.

2. Теорії походження Київської Русі, їх оцінка та характеристика. Сучасна концепція виникнення держави на Русі.

3. Державний устрій

а) центральні органи влади

б) формування вищих органів управління

в) місцеві органи управління

4. Характеристика суспільного ладу Київської держави.

5. Загальна характеристика джерел права Київської Русі.

а) звичаєве право

б) політичні та торгівельні угоди князів з іноземними державами

в) рецепція візантійського права

г) церковні статути київських князів

6. Походження, основні редакції та списки Руської Правди


ІІ заняття

  1. Походження, основні редакції та списки Руської Правди.

  2. Характеристика цивільного права:

    а) право власності;
    б) зобов’язальне право (основні види договорів, їх зміст та оформлення);
    в) право спадщини;
    г) сімейно-шлюбне право.

  1. Основні риси кримінального права:

    а) поняття і види злочинів;
    б) мета і система покарань.

  1. Характер та особливості судочинства.



    Теми рефератів

    1. Дискусійні питання утворення Руської держави.

    2. Походження назв «Київська Русь» та «Русь Україна».

    3. Запровадження християнства як державної релігії на Русі.

    4. Способи спадкування влади: принцип «старшинства» та принцип «отчини».

Питання, які виносяться на самостійне вивчення

  1. Характеристика податкової реформи Ольги: її зміст та значення.

  2. Реформи Володимира Великого. Їхній зміст та значення.

  3. Династичні зв’язки київських князів.

  4. «Повчання Володимира Мономаха дітям» - твір-настанова щодо управління державою.



    ^ Основні поняття до теми

    Князівські з’їзди – з’їзди удільних князів Київської держави, які визначали васальну залежність від великого князя київського. З’їзди мали загальнодержавний характер. Вони вирішували питання припинення міжусобиць, організації опору зовнішнім ворогам, ухвалювали нові закони. Відомі князівські з’їзди у Любечі 1097 р., Витичеві 1100 р., на Долобському озері 1103 р. Скликалися за необхідністю.

    Віче – збори мешканців міста і приміських округів чоловічої статі з метою вирішення найважливіших питань внутрішнього життя. Скликалися з ініціативи князя, правлячої верхівки чи народу. Віче втратило своє значення в кінці ХІІІ ст., а до ХІУ ст. зовсім зникло.

    Удільні князі – представники київських князівських династій, що перебували у васальній залежності від Великого князя. Місцеві князі очолювали адміністрацію, військо, здійснювали судочинство в уділі самостійно або через своїх уповноважених тіунів.

    Посадник – намісник князя, який управляв певною областю, був зобов’язаний збирати й доставляти князю данину.

    Тіун – назва кількох категорій посадових осіб у Київській державі та на українських землях у складі Великого князівства Литовського. Тіунами називались господарські управителі князя або бояр (тіун двірський – відав домом; тіун конюшний – відав конюшнями і табунами; тіун ратайний – польовими роботами). Тіуни були найближчими помічниками феодальних землевласників у галузі суду і управління.

    Воєводи – у Київській Русі з Х ст. – командуючі князівською дружиною або народним ополченням.

    ^ Суспільний лад

    Вервь – сільська територіальна община в Київській Русі. Термін «вервь» походить від шнурка, яким вимірювали ділянку землі, зайняту членами общини. Органом управління верві була копа або віче.

    Смерди – особисто вільні селяни, що «сиділи» на державних землях і виконували певні повинності на користь князя, держави, церкви. Вони мали свій будинок, вели власне господарство, сплачували податки. Деякі вчені вважають, що смерди були 2 груп: особисто вільні і феодально залежні. Смерди мали ряд обмежень у праві, зокрема у праві спадщини.

    Рядовичі – категорія тимчасово залежних людей у Київській державі. Рядовичі були змушені для підтримки свого господарства укладати на певних умовах договір («ряд») із землевласником. За соціальним і юридичним становищем були близькі до закупів.

    Закупи – категорія напіввільних селян у Київській державі в ХІ-ХІІІ ст. Закупами називали людей, які брали у землевласника позику («купу») і за це були змушені виконувати феодальні повинності. Сплата боргу робила закупа вільним, хоча умови виплати залишаються невідомими. За спробу втечі до сплати боргу закупа могли перетворити на холопа.

    Ізгої – категорія неповноправних людей у Київській державі в ХІ-ХІІ ст., які вийшли зі свого звичайного суспільного середовища через різні обставини («понижені» в стані); холоп, що викупився, але не мав засобів на життя.

    Задушні люди - холопи, яких господар зі заповітом (як вважалось, для спасіння душі) відпустив на волю. Задушні люди перебували під опікою і юрисдикцією церкви та на її утриманні.

    Холопи – категорія залежного населення. Холопами ставали внаслідок: неповернення боргу, скоєння злочину, самопродажу, одруження з рабинею, продаж за борги, народження від невільних батьків. Холоп не мав жодних прав. Господар мав необмежені права над холопами. Вони не були суб’єктами злочину, не мали права виступати свідками.

    Челядь – категорія залежного населення Київської Русі. У ІХ-Х ст. – раби, які стали об’єктами купівлі-продажу, а також особи, що потрапили у рабство в результаті полону.

    ^ Джерела права

    Звичаєве право – санкціоноване державою звичаєве правило поведінки, яке набуло загальнообов’язкового характеру.

    Руська Правда – перший кодифікований збірник права Руської держави. До нас дійшло 106 списків Р.П., які діляться на три редакції: Коротку, Розширену і Скорочену.

    Списки Руської Правди – це тексти Руської Правди, переписані місцевою адміністрацією та суддями.

    «Закон судний людям» - юридичний збірник, укладений болгарським царем Симеоном (893-927 рр.), був переробкою деяких візантійський та давньоєврейських законів. Мав велике поширення на Русі.

    Номоканон – (на Русі називалися Кормчі книги) – юридичні збірники, де містились як церковні правила, так і настанови римських і візантійських імператорів про церкву. У руській церкві домінували два номоканони: Іоана Схоласти, що складався з 50 титулів (УІ ст.) і номоканон із 14 титулів (УІІ ст.), який був перероблений патріархом Фотієм 883 р. Оскільки руська церква підпорядковувалась константино­польському патріархові, то повинна була користуватися є єдиними церковними правилами. Згодом номоканони на Русі переклали на слов’янську мов.

    Еклога – офіційний законодавчий звід візантійського права УІІІ ст. Мала на меті обмежити церковні привілеї та землеволодіння, спрямовувалося проти пишності обрядів, збільшення кількості монастирів. Проголошувався намір слідувати принципам християнської моралі, зокрема запроваджувався принцип рівності всіх перед законом, оплатність діяльності суддів, безкоштовність судових послуг для учасників процесу. Звід значно пом’якшував відповідальність за злочини, зменшив жорстокість процедури страти. В цілому система покарань націлювалась на справедливість та невідворотність відплати за вчинене діяння. Він відповідальності звільнялися діти до 7-літнього віку та особи, що здійснили злочин у стані афекту. Збірник регулював також шлюбно-сімейні відносини, зобов’язальне право, право власності..

    Прохірон (879 р.) – своєрідний посібник для вивчення законодавства Візантійської імперії. Анулював низку положень «Еклоги», змінив багато джерел права. У галузі спадкового права скасував інститут заповіту, збільшив розмір передшлюбного подарунку з боку нареченого тощо.

    Перекладені слов’янською мовою «Еклога» та «Прохірон» дістали на Русі назву «Градського закону». Їхній текст час від часу доповнювався руськими правовими нормами, що відзначалися гуманнішим, ніж у Візантії, характером. Там, де у Візантії застосовувалися смертна кара або калічницькі покарання, в Київській державі накладали грошові штрафи на користь єпископа.

    «Устави» та «Уроки» - перші зразки князівської правотворчості. Урок – означає «уректи», тобто проголосити, висловити, а устав – «установити», «постановити».

    Покарання

    Обида – заподіяння матеріально, фізичної чи моральної шкоди.

    Віра – грошове стягнення за вбивство у розмірі 6-40 грн. Подвійна віра – 80 грн. Полувіра – 20 грн. (за вбивство чи заподіяння каліцтва жінці). Дика віра – штраф, який сплачувала не конкретна особа, а члени общини (верві).

    Продажа – штраф у розмірі від 3 до 12 грн., що надходив до скарбниці князя у трьох розмірах (залежно від виду злочину): 1) тяжкі злочини – 12 грн.; 2) інші злочини – 3 грн.; 3) малозначні – 60 куп.

    Урок – грошова компенсація, яку отримували потерпілі від злочинів. Розмір визначався судом індивідуально.

    Головщина – грошове стягнення на користь сім’ї чи родичів убитого. Як правило, розмір головщини відповідав розміру віри.

    Потік і пограбування - найбільш суворе покарання в Київській державі, що передбачало вигнання злочинця з общини (верві), перетворення членів його родини на рабів (потік) і конфіскації майна злочинця (пограбування). Застосовувався за три види злочину: вбивство в розбої, підпал будинку і присадибних будівель, повторне конокрадство.

    Судочинство

    Тяжба – судовий процес. Суд процес розпочинав потерпілий.

    Форми досудового провадження

    Заклич – оголошення на торжищі про факт викрадення речі. Якщо після трьох днів від оголошення закличу її у когось знаходили, останній вважався відповідачем. Він був зобов’язаний не лише повернути річ, а й сплатити три гривні штрафу. Якщо ж власник знайшов річ в іншої особи до оголошення, або до закінчення триденного строку закличу, або поза межами міста, в якому він мешкав, то розпочинався другий етап досудового пошуку.

    Звід – це , з одного боку засіб відведення підозри від особи, на яку вона впала, а з іншого – метод пошуку відповідача через опитування осіб, котрі певний час володіли викраденою річчю. Ця процедура могла закінчуватися трьома способами: 1) останній підозрюваний не зможе довести законність придбаної речі. В цьому разі він визнавався злодієм; 2) він спроможний довести законність придбання, але не знає тієї особи, в якої її придбав; 3) звід веде до кордонів держави.

    Гоніння сліду - розшукування злочинця по залишених ним слідах, Відповідальність покладалась на тих осіб, у чиїх маєтностях річ знайдена. Якщо слід губився у громаді, то вона повинна була знайти злочинця, а коли не знаходила – сплачувала «дику віру». Там, де втрачався слід і мав перебувати злочинець. Якщо слід губився на землях, які нікому не належать, або полі чи в лісі, або торжищі, то пошуки припинялися, оскільки встановити особу винного за таких умов буде неможливо.

    Видоки – учасники судової процедури, свідки, очевидці подій.

    Послухи – учасники судової процедури, свідки, які могли надати певну інформацію по справі, «які чули про дану подію». Як правило, послухи свідчили про добру репутацію («добру славу») тої чи іншої сторони процесу.




залишити коментар
Сторінка1/10
Дата конвертації03.09.2011
Розмір0.79 Mb.
ТипМетодичні рекомендації, Освітні матеріали
Додати документ в свій блог або на сайт

страницы:   1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
отлично
  2
Ваша оцінка:
Додайте кнопку на своєму сайті:
uadocs.exdat.com

База даних захищена авторським правом ©exdat 2000-2017
При копировании материала укажите ссылку
звернутися до адміністрації
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Поняття

опублікувати
Документи

Рейтинг@Mail.ru
наверх